<<
>>

Підстави об’єднання процесуальних норм у правові інститути

Для розгляду цього питання, в першу чергу, зупинимось на ви­значенні змісту поняття «правовий інститут». П. М. Рабінович ви­значає інститут права як систему юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин.

Серед інститутів роз­різняють галузеві та міжгалузеві (наприклад, інститут відповідаль­ності за екологічні правопорушення) [93, с. 107].

К. Г. Волинка визначає інститут права як порівняно невелику, сталу групу правових норм, що регулюють певний різновид сус­пільних відносин: «Якщо юридична норма - «вихідний елемент» правової матерії, то правовий інститут - первинна правова спіль­ність, об’єднання. Інститут права - це відокремлена група юриди­чних норм, що регулюють суспільні відносини конкретного ви­ду»... О.С. Семерак та Семерак І. О., погоджуючись з вищезазна­ченим визначенням інституту права, звертають увагу на утворен­ня правових інститутів, як правило, в середені галузі права [109, с. 42].

Правові інститути покликані регламентувати окремі ділянки, фрагменти, сторони громадського життя. Норми різних галузей пра­ва утворюють так звані вторинні угруповання системи права - ком­плексні інститути (які належать одразу до кількох правових галузей) та міжгалузеві правові комплекси (сукупність правових норм кількох галузей, що регулюють певну сферу суспільних відносин).

Можна зробити висновок, що К. Г. Волинка розглядає інститут як складову, блок, ланку певної правової галузі галузі, допускаючи при цьому існування комплексних правових інститутів, що утворюються з норм різних галузей права. [110, с. 135-136]

У традиційно процесуальних галузях питання підстав об’єднання процесуальних норм у правові інститути здійснюється за загальноп­рийнятою в теорії схемою.

В. Ф. Опришко, Ф. П. Шульженко, С. І. Шимон до процесуаль­них галузей відносять адміністративно-процесуальне право, циві­льно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кри­мінально-процесуальне право та деякі ін. Вони розглядають норми процесуального права як «процедурні»: «Норми процесуального права визначають юридичні засоби і порядок діяльності щодо здій­снення та захисту норм матеріального права, тобто процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, фор­ми і методи реалізації прав і обов’язків, встановлені у нормах пра­ва... Норми процесуального права регулюють відносини, пов’язані з діяльністю органів судової влади (в окремих випадках з діяльніс­тю спеціально уповноважених державних органів), тому процесуа­льне право ще називають судовим правом. Згідно з чинним зако­нодавством України на цей час визнано п’ять видів процесів: кон­ституційний, адміністративний, цивільний, господарський, кримі­нальний. Зазначені процеси віддзеркалюють форми і методи реалі­зації матеріальних норм, які належать до непроцесуальних галу­зей» [55, с. 587-591].

Певну спірність викликає питання наявності процесуальних ін­ститутів та підстав об’єднання в них процесуальних норм серед матеріально-правових галузей. Когорта вчених, зокрема І. А. Гала­ган, впевнені що в будь-якій матеріально-правовій галузі наявні процесуальні утворення (інститути) або навіть процесуальні нор­ми, які, будучи украпленими в зміст матеріальноправових інститу­тів, тим не менше, виконують важливі функції процедурного за­безпечення реалізації останніх [111, с.

46]. Для з’ясування постав­лених питань необхідно звернутися до прийнятих у праві загально­теоретичних критеріїв розподілу правових норм на галузі й інсти­тути. Цей аспект постійно знаходиться в центрі уваги вчених- юристів. П. В. Мельник визначає інститут права як сукупність до­сить відокремлених юридичних норм, які регулюють найбільш од­норідні суспільні відносини у самій галузі права і тісно пов’язані між собою [112, с. 139-141]. Тобто в основі об’єднання норм у пра­вові інститути він вбачає критерій однорідності предмета регулю­вання таких норм, їх взаємозв’язок та віднесення до однієї прово- вої галузі. М. С. Кельман та О. Г. Мурашин вважають, що в основі побудови системи права (відповідно й окремих складових цієї сис­теми) знаходяться такі критерії, як предмет правового регулювання та метод правового регулювання (використовують у їх єдності і взаємодії), які виступають системоутворюючим фактором. Напри­клад, інститут окремої слідчої дії у кримінально-процесуальному праві - це правові норми, що визначають умови її проведення, ко­ло учасників та особливості їх статусу, процедуру провадження, порядок документування, відповідальність за порушення встанов­леної процедури.

Саме специфічність однієї групи суспільних відносин у порів­нянні з іншими є причиною виникнення відповідних нормативно- правових інститутів. Поряд з цим є й інститути, які регулюють одне відокремлене специфічне суспільне відношення або навіть один з його елементів. Так, у кримінальному процесі відомі інститути поте­рпілого, підозрюваного, звинуваченого, цивільного позивача, циві- льного відповідача, що визначають правовий статус одного із суб’єктів кримінально-процесуальних відносин. У цивільному про­цесуальному праві наявна низка інститутів, яка регламентує будь- яку загальну для всіх цивільно-правових відносин окрему сторону. Це інститути представництва, позовної давності, захисту прав та ін­тересів громадян, що регламентують такі принципово важливі моме­нти всіх цивільно-процесуальних відносин, як порядок здійснення представництва і права представників, статус суб’єктів цивільного процесу, визначення строків позовної давності, порядок і способи захисту громадян, коли їхні права не визнаються, оспорюються або порушуються.

Вважаємо, що правовий інститут процесуального права доцільно розглядати як відносно невелику спільність норм, специфіка й ав­тономність якої може існувати як у рамках однієї процесуальної га­лузі права, так і виходити за межі однієї галузі права (це стосується, в першу чергу, матеріальних галузей). При цьому окремі так звані змішані (комплексні) інститути можуть містити норми, характерні для різних галузей права. Наприклад, інститут, що встановлює від­повідальність за вчинення дисциплінарних порушень, належить до сфери трудового права, оскільки в основі інституту лежать владні повноваження адміністрації підприємства, її компетенція застосо­вувати дисциплінарні заходи до правопорушників. Однак трудові спори з питань накладення таких стягнень можуть розглядатися су­довим органом за правилами цивільно-процесуального законодав­ства, тобто іншої галузі права. Наявність змішаних інститутів пояс­нюється тим, що однорідність відносин, які регулює галузь права, зовсім не є стерильною. У ній завжди присутня певна кількість від­носин, які відрізняються за сутністю і формою, але близько пов’язані за своїм призначенням. Так, у цивільному праві завжди присутні норми конституційного, адміністративного, фінансового та інших галузей законодавства. У трудовому праві - норми кон­ституційного, адміністративного, цивільного і цивільно- процесуального законодавства.

Таким чином, існують інститути традиційно процесуальних галу­зей права та комплексні (змішані) інститути як системоутворюючі компоненти процесуального права.

Тепер звернемось, безпосередньо, до характеристики підстав об’єднання процесуальних норм у правові інститути. Питання про критерії поділу права на галузі й інститути є предметом обговорення низки наукових дискусій, у ході яких на сьогодні випрацьовано два системоутворюючі критерії:

> предмет правового регулювання - це та сфера, на яку поширю­ється право. Це - матеріальний критерій розподілу права на структурні елементи;

> метод правового регулювання, під яким розуміється сукуп­ність прийомів, способів і засобів впливу права на суспільні відносини. Специфіка суспільних відносин, регульованих нор­мами однієї галузі права, обумовлює необхідність використан­ня при цьому певного методу, що у кожній окремій галузі буде специфічним [110, с. 136-137].

Оскільки вищезазначені критерії напряму належать до підстав утворення галузей та підгалузей права, то перейдемо до їх детально­го розгляду в наступному підрозділі. При цьому ми погоджуємося з думкою, що «формування інституту права-це складний пізнавальний процес, який не може бути в якусь мить завершений, оскільки через норми він стикається з соціальною реальністю, що постійно розвива­ється, ускладнюється, деталізується, а разом з нею відповідно ускла­днюється й розвивається сам інститут» [113, с. 49].

2.4.

<< | >>
Источник: Калюжний Р. А., Атаманчук І. В.. Розвиток процесуального права України. - К. : «МП Леся», 2015.- 188 с.. 2015

Еще по теме Підстави об’єднання процесуальних норм у правові інститути:

  1. § 4. Підстави і правові наслідки припинення членства в кооперативі (товаристві)
  2. Розділ 14. Скарга, процесуальна скарга, підстави заслухову­вання
  3. Історико-правові засади виникнення процесуального права на українських землях
  4. Аналіз та тенденції розвитку процесуальних норм
  5. Значення процесуальних норм у процедурно- процесуальній формі правозастосовчої діяльності
  6. ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА СУЧАСНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОБ'ЄДНАННЯ. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА СІМ'Ї НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ. МІСЦЕ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ • • УКРАЇНИ СЕРЕД НИХ
  7. 3.4. Інститути спільного інвестування
  8. Підстави юридичної відповідальності
  9. Інститути Європейського Союзу
  10. Держава як правовий інститут
  11. Процесуальне право як загальнотеоретична категорія
  12. Матеріальне та процесуальне право
  13. §2. Підстави виникнення зобов'язань та їх класифікація
  14. Система процесуального права України
  15. 4.2.3. Підстави та процедури прийняття нормативних актів адміністрації
  16. §2. Принципи та підстави взяття об’єктів на криміналістичний облік
  17. Механізм процесуально-правового регулювання