Процесуальне право як загальнотеоретична категорія

При дослідженні процесуального права як загальнотеоретичної категорії, в першу чергу, привертає увагу питання відсутності єднос­ті підходів до визначення процесуального права. Серед існуючих трактувань процесуального права можна зустріти такі визначення:

> процесуальне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення правосуддя, в зв’язку з ним або в зв’язку з діяльніс­тю по організації здійснення правосуддя;

> процесуальне право - це сукупність правових норм, які регу­люють діяльність, спрямовану на вирішення спорів про право і здійснення правового примусу;

> процесуальне право регулює суспільні відносини, що склада­ються в процесі правоутворення і правозастосування норм ма­теріального права;

> процесуальне право являє собою «інструкцію» по реалізації матеріального права. В основу такого підходу покладена тео­рія П. М. Рабіновіча, за якою матеріальні та процесуальні но­рми і відносини не мають абсолютних ознак, а розглядаються в такій якості лише в певному співвідношенні, в залежності від функції, яку вони виконують щодо інших норм і відно­шень [26, с. 251];

> процесуальне право - це сукупність правових норм, регулюю­чих всю юридичну діяльність державних органів.

> процесуальне право - це складне за змістом і структурою проце­дурне право, що зумовлюється його предметом - відносини, які виникають у зв’язку з порушенням права або спору про право. Процедури повинні забезпечити діяльність юрисдикційних ор­ганів щодо застосування норм матеріального права стосовно конкретних життєвих обставин. Процесуальне право - організа­ційне право, яке об’єднує правові галузі, що регламентують пра-

вові процедури при вирішенні спорів або визначенні відповіда­льності за правопорушення [53. с. 114].

Для аналізу вищенаведених визначень процесуального права має значення розуміння обсягу предмета процесуального права, яке мо­же різнитися в залежності від правових підходів тлумачення концеп­ції процесуального права, оскільки при формуванні визначення клю­чову роль відіграє прихильність дослідників, науковців до концепції «широкого» трактування процесуального права - прототип теорії «загального юридичного процесу», або відносно «вузького» тракту­вання - прототип теорії «судового права». Спробуємо систематизу­вати та узагальнити наукові погляди на обсяги предмета правового регулювання процесуального права, для чого вважаємо за доцільне зупинитися на існуючих поглядах стосовно того, що являє собою така правова категорія, як «процес». У юридичній літературі присутні різні думки з цього питання.

У словниках вказується, що цей термін походить з латині і тлумачиться у таких варіантах:

> судова справа; порядок здійснення діяльності слідчих, адмініс­тративних і судових органів [56, с. 407];

> послідовна зміна станів або явищ, що відбувається в законному порядку [57, с. 619];

> хід будь-якого явища, послідовна зміна станів, стадій розвитку [58, с. 558].

З точки зору філософії права, поняття «процес» є відображенням динаміки, руху, його можна уявляти як послідовні або непослідовні дії. Послідовно змінні стани процесу утворять послідовно змінні кі­нцеві часові проміжки, оскільки несубстанціональний час не перехо­дить від стану до стану, як і від об’єкта до об’єкта [59, с. 52].

Не можна погодитися з думкою В. Колпакова [60, с. 358], що категорія «процес» не існує і не може існувати в реальності, оскі­льки є артефактом і онтологічною субстанцією. Він - тільки уза­гальнений, абстрактний відбиток юридичних подій минулого, що виконує функцію «кальки» для вирішення конкретних справ.

таті утворювати якісно нове правове поняття - «юридичний про­цес». Проте кожна з таких процесуальних частин також не є реаль­но існуючою. Усі вони - результат узагальнення відповідних конк­ретних напрямів процесуальної діяльності, що знайшли вираз у си­стемі процесуальних галузей, а від поняття «юридичний процес» їх відрізняє ступінь узагальнення. Реально існуючим є тільки конкре­тне провадження, що зафіксоване в документах і є гносеологічним відбитком юридичних реалій.

Науковці зазначають, що процес - це форма існування будь-якого явища, а вузьке розуміння юридичного процесу суперечить фактам об'єктивної дійсності й філософському змісту самого поняття «про­цес» [61, с. 95]. Процес має місце завжди, коли здійснюється правозасто- совна діяльність з реалізації матеріально-правових приписів, оскільки будь-яка правотворча або правозастосовна діяльність, що проводиться в межах певної процедури, має зміст процесуальної. Основним прибічни­ком такої концепції в теорії права є В. М. Горшенев. Він визначив процес як комплексну систему органічно взаємопов'язаних правових форм дія­льності уповноважених органів держави, посадових осіб, а також заціка­влених у вирішенні різноманітних юридичних справ інших суб'єктів права, що відображається:

> у здійсненні операцій з нормами права у зв’язку з вирішенням юридичних справ;

> здійснюється уповноваженими органами держави на користь зацікавлених суб’єктів права;

> закріплюється у правових актах - офіційних документах;

> регулюється процедурно-процесуальними нормами;

> забезпечується відповідними засобами правової техніки.

Навколо такого підходу формуються уявлення прибічників вка­заної концепції, оскільки на час її формування це був новий підхід, який розширив бачення предмета процесуального права від вклю­чення до нього тільки суспільних процесуальних відносин, пов’язаних із здійсненням судочинства до усіх видів процедурно- процесуальної діяльності в державі. У витоків «широкої» концепції юридичного процесу стояли Г. Петрова, Д. Бахрах, В. Основін, П. Недбайло, В. Сорокін, Ю. Козлов, А. Альохін, А. Коренєв, В. Манохін, І. Панова та ін. Останніми роками в юридичній літера­турі з’явилося чимало висловлювань на користь широкого тракту­вання процесуального права і юридичного процесу. Зміст цих висло­влювань полягає в тому, що не варто поняття «процес» обмежувати рамками судово-процесуальної діяльності. Сутність «широкої» кон­цепції юридичного процесу полягає в тому, що функції процесуаль­ного права не обмежуються тільки регламентацією примусу і розг­лядом цивільно-правових спорів. У системі матеріальних галузей права, крім кримінального і цивільного процесів, існують процесуа­льні норми та інститути, на основі яких здійснюється діяльність що­до застосування матеріально-правових норм інших галузей права. Тому широке розуміння процесу повинно сприяти більш глибокому науковому вивченню й осмисленню цієї категорії, загальнотеоретич­ному розвитку і закріпленню у відповідних процесуальних нормах законодавства, більш чіткому нормативному регулюванню і практи­чному застосуванню на основі загальних правил і принципів у діяль­ності всіх гілок державної влади, що здійснюють не тільки юрисдик­ційну діяльність, але й іншу правозастосовну діяльність позитивного характеру.

З узагальнення вищенаведеної позиції до предмета процесуаль­ного права входить регулювання та організація упорядкування пра­вової діяльності, спрямовані на оптимальне задоволення і гаранту­вання інтересів суб’єктів права. Виходячи з подібного трактування предмета процесуального права Борисова Л. М., досліджуючи про­цесуальні норми, виділяє такі їх види, як організаційні, службові та процесуальні [62, с. 6-10].

Тому можна зробити висновок про регулювання нормами про­цесуального права динамічних правовідносин у суспільстві. Про­цесуальні норми здебільшого спрямовані на реалізацію матеріаль­них норм, а також правоохоронних відносин та відносин по засто­суванню правових санкцій. Така ознака процесуального права, де­якими науковцями розглядається як процесуальна форма [63, с. 8-11].

Багато дослідників пов’язують саме поняття «юридичний про­цес» з такими правовими категоріями, як дія, діяльність і прирів­нюють його до категорій, що характеризують форму, формальний бік правового стану, дії тощо. Але маємо вказати, що категорія «юридичний процес» є збірним науковим поняттям, яке характери­зує будь-яку юридично значущу діяльність з її процедурного боку, оскільки до характерних ознак процесуального права належать пра­вила процедури, виконання яких призводить до найбільш точного та раціонального досягнення мети процесуальної діяльності та право­вий статус учасників процесуальної діяльності, наявність у них низ­ки прав, свобод та повноважень, які вони використовують для досяг­нення мети.

Наступний підхід до визначення обсягу суспільних відносин, що охоплюються процесуальним правом, виходить з включення до ньо­го суто процесуальних галузей, що регулюють процесуальний поря­док здійснення судочинства. У цьому контексті представляє певний інтерес робота В. Рязановського «Єдність процесу», яку вперше було надруковано в 1920 р. (вона була одним із глибинних досліджень щодо процесу, який розглядався вченим як необхідний прояв право­вої державності) [64, с.229], а також праця Й. В. Михайловського, професора права Томського університету, «Судове право як самос­тійна юридична наука», що датується 1908 роком.

Прихильники теорії судового права (М. Полянський, М. Строгович, В. Савицький) розглядають наповнення юридично­го процесу як сукупність кримінального і цивільного судового проваджень. На їхню думку, процесуальне право - це судове пра­во; юридичний процес - судовий процес, судове провадження. Таке розуміння процесу і процесуального права як специфічної форми судової діяльності прийнято називати «вузьким», тради­ційним. Як зазначає В. Протасов [48, с. 61], традиційним цей під­хід важається тому, що він відображає погляди представників традиційних процесуальних наук на свої галузеві процеси - циві­льний, кримінальний, адміністративний - як на юрисдикційну процедуру, спрямовану на вирішення спорів про право і здійснен­ня правового примусу.

А. Ткач вважає [ 65, с. 8], що нині в юридичній науці, як це не парадоксально, переважає вузьке розуміння процесу, так зване традиційне. На нашу думку, це твердження є дискусійним. Навряд чи можливо однозначно визначити, яка із двох концепцій юридич­ного процесу переважає або є традиційною. Ми підтримуємо дум­ку В. Пайової про те, що відсутня будь-яка традиція в розробці за- гальноправових проблем процесу [66, с. 19], та погоджуємось з

В. Горшеневим, щодо того, що розуміння юридичного процесу як діяльності суду має суттєві недоліки, оскільки не відображає реа­льних змін, які відбуваються у праві. Вони не помічають природ­них тенденцій щодо розширення процедурної регламентації різних сторін державної діяльності [67, с. 13]. Не можна погодитися з ду­мкою, що тільки судова діяльність повинна здійснюватися при су­ворому дотриманні процесуального порядку, а інші правові форми можуть з ним не рахуватися, коли написання будь-якого закону, його застосування, порядок здійснення компетенції - це також пе­вні процеси.

Шляхом критичного аналізу та узагальнення існуючого у юридич­ній літературі відносно вузького розуміння предмета процесуального права останній можна визначити як: «суспільні відносини, що скла­даються з приводу реалізації організаційно-правових форм діяльності щодо застосування ними норм матеріального права» [68, с. 12].

Вважаємо, що в результаті стислого огляду сформованих концеп­цій процесуального права їх можна поділити на такі види підходів, розумінь та правових уявлень:

1. Теорія «вузького» трактування процесуального права виходить з включення до предмета регулювання сукупності процесуаль­но-правових суспільних відносин, пов’язаних та спрямованих на здійснення судочинства, а тому об’єднує самостійні проце­суальні галузі права (цивільне процесуальне; кримінальне про­цесуальне; господарське процесуальне; адміністративне про­цесуальне), що містять процесуальні норми, спрямовані на ре­алізацію матеріальних норм з відповідних галузей матеріаль­ного права.

2. Теорія «розширеного» трактування процесуального права охоплює не тільки правовідносини пов’язані та спрямовані на здійснення судочинства, а і інші відносини пов’язані з процесом застосування норм матеріального права. Таке ро­зуміння процесуального права, об’єднує норми різної галузе­вої приналежності, які спрямовані не тільки на забезпечення процесу судочинства, а і реалізації інших організаційно- правових форм діяльності щодо застосування норм матеріа­льного права, а тому «розширене» трактування процесуаль­ного права включає процесуальні норми, що містяться як у

процесуальних, так і в матеріальних галузях (трудовому; му­ніципальному; фінансовому та ін.).

3. Теорія «широкого» трактування процесуального права вклю­чає в себе всі види правової процедурно-процесуальної діяль­ності в державі, в тому числі правотворчий та правозастосов- чий процеси.

Більше схиляючись до концепції «широкого» розуміння процесу­ального права, автор роботи пропонує таке визначення процесуаль­ного права - це складне за змістом і структурою організаційно- процедурне право, яке об’єднує правові галузі, що регламентують правові процедури при вирішенні спорів або визначенні відповіда­льності за правопорушення і покликане забезпечити діяльність щодо застосування норм матеріального права стосовно конкретних життє­вих обставин.

Маємо зазначити, що при широкому розумінні юридичного про­цесу, а відтак і процесуального права, не допускається ніякого при­меншення ролі і значення правосуддя як специфічної форми діяль­ності держави. Мова йде тільки про те, що правозастосовний процес різноманітний і не може бути зведеним тільки до вирішення спорів або справ про правопорушення і тільки до діяльності суду. Якщо ро­зглядати визначення процесу у «вузькому» змісті, то воно не відо­бражає ті багатосторонні відносини, які мають місце при розвитку ситуацій, що завершуються в межах процедури. Нині не встановлено чітких критеріїв розмежування процесу і процедури. Так, фахівці за­гальної теорії права стверджують, що не будь-яка врегульована пра­вом процедура здійснення юридичних дій може бути визнана проце­сом у тому спеціальному юридичному змісті, який історично склався [69, с. 122]. З’ясування сутності поняття «процес» пов’язане з про­блемою матеріальних і процесуальних норм права. Це твердження базується на тому, що процес, як правило, регулюється матеріальни­ми нормами, а його реалізація пов’язана з процесуальними нормами. У зв’язку з цим, щоб зрозуміти сутність процесу, необхідно пам’ятати, що роль матеріальних і процесуальних норм у правовому регулюванні різна, тому вважаємо за доцільне, в наступному підроз­ділі роботи зупинитися на існуючих поглядах щодо змістовного на­повнення поняття «процесуальна норма» та здійснити загальний аналіз тенденцій розвитку процесуальних норм.

2.3.