Теоретико-правовий аналіз галузей та підгалузей процесуального права

Галузь права - це головний підрозділ системи права, який відріз­няється специфічним режимом юридичного регулювання й охоплює певні ділянки, комплекси однорідних суспільних відносин. Галузь права не є механічним об’єднанням норм кількох інститутів права.

Як уже було вказано, питання про критерії поділу права на галузі й інститути постійно перебуває в центрі уваги вчених-юристів і є предметом обговорення низки наукових дискусій, у ході яких на сьо­годні випрацьовано два системоутворюючі критеріі: предмет право­вого регулювання та метод правового регулювання.

В. В. Копєйчиков, А. Ю. Олійник та інші відомі правники відзна­чають, що в основі автономізації кожної галузі права в рамках зага­льної системи юридичних норм завжди лежить специфічний, прита­манний лише цій галузі метод правового регулювання. Водночас во­ни вказують на факультативність ролі, яку метод правової регламен­тації відіграє у галузетворенні [115, с. 323]. Головним матеріальним критерієм розмежування норм права за галузями, на думку названих науковців, є предмет регламентації, який, маючи об’єктивний зміст, обумовлюється характером суспільних відносин і не залежить від волі законодавця. Метод слугує лише додатковим юридичним кри­терієм, оскільки він є похідним від предмета [116, с. 83; 117, с 37, 55]. Рамками цієї концепції охоплюється також теза, відповідно до якої «предмет і метод є рівноправними, рівнозначними та взаємоо- бумовлюючими критеріями розмежування галузей права» [118, с. 31].

Аналізуючи наведені вище підходи до розуміння сутності методу правового регулювання на галузевому рівні, зазначимо, що найбільш обґрунтованими та послідовними аргументами підкріплена позиція В. Д. Сорокіна. З нашої точки зору, хоча винятково індивідуальна пропорція прийомів правового регулювання є притаманною кожній окремій юридичній галузі, проте чітко відокремити її, а, тим більше, побудувати логічно довершену конструкцію відповідного поняття є завданням практично нездійсненним. Можна лише вказувати на до­мінування у методі регулювання певної галузі того або іншого його прийому (прийомів). Та цього явно недостатньо для розмежування усіх галузей правової системи.

О. В. Кузьменко вважає, що ознакою методу регулювання мо­жуть бути розмежовані адміністративне, кримінальне та цивільне право, а також наближені до них галузі. Проте якщо цей критерій спрацьовує на рівні трьох вказаних галузевих груп, то всередині них спостерігається зовсім інша картина. Як уже неодноразово вказува­лося, специфіка методу правового регулювання конкретної галузі полягає у питомій вазі, яку в ньому займають окремі його складни- ки-прийоми регламентації.

П. М. Рабінович, виділяє такі критерії (підстави) розподілу норм за галузями:

> предмет правового регулювання (сукупність суспільних відно­син, які врегульовані правом);

> метод правового регулювання (специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за до­помогою правових норм та інших юридичних засобів). Понят­тя предмета правового регулювання дає знання про те, що саме регулюється правом, а поняття методу правового регулювання дає відповідь на питання, як (яким чином, засобом, способом) держава вчиняє нормативний вплив на суспільні відносини. Зазначені чинники об’єднання юридичних норм у галузі права є неоднозначними, нерівноцінними: первинним, визначальним серед них є предмет правового регулювання, який начебто «веде» за собою метод: як регулювати залежить від того, що слід регулювати. Суспільні відносини, котрі суттєво відрізня­ються за їх характером, змістом, взаємним положенням суб’єктів (скажімо, відносини між слідчим і обвинуваченим та між батьками і дітьми), неможливо врегулювати одним і тим самим методом [26, с. 107].

З точки зору логіки, для виявлення співвідношення загального предмета процесуального права та галузевих предметів обов’язково мають бути встановлені усі ознаки, наявність яких обумовлена під­порядкованістю найближчому родовому поняттю. При цьому згідно із законом оберненого співвідношення обсягу та змісту понять [119, с. 88], тоді, коли обсяг поняття предмета правової галузі є вужчим і включається до об’єму більш широкого поняття - «предмет проце­суального права», зміст останнього у всій сукупності своїх іманент­них ознак повністю входить до змісту будь-якої своєї підмножини: предмета регулювання процесуальної галузі, інституту або ж окре­мої норми.

Зі змісту щойно наведеної дефініції поняття предмета процесуа­льного права можна виокремити риси, характерні для усіх його ви­дів, а саме:

> предмет процесуального права - це завжди суспільні відносини;

> ці відносини виникають у зв’язку з реалізацією певних органі­заційно-правових форм;

> отже, вони складаються з приводу реалізації уповноваженими суб’єктами формально-визначеного порядку розгляду та вирі­шення індивідуальних конкретних справ, який має обов’язкові юридичні наслідки;

> під індивідуальною конкретною справою слід розуміти питан­ня, що виникає у певній сфері державної діяльності, вирішення якого пов’язане із реалізацією уповноваженими суб’єктами норм однієї або кількох галузей права;

> явище предмета процесуального права нерозривно пов’язується із застосуванням юридичних норм матеріального характеру.

Кожна галузь права як складова субстанції є, у свою чергу, роз­винутою складною системою, якій притаманні свої процеси. Тому неможливо погодитися з твердженнями про те, що норми, які регу­люють процеси, притаманні деяким галузям права, не мають під со­бою достатнього методологічного підґрунтя. Прихильники вузького розуміння процесу як правової форми діяльності лише судових та деяких адміністративних органів [120, с. 60-62] не схильні врахову­вати, що процес - це форма життя будь-якого явища. Дії, спрямовані на формування і прийняття будь-якого закону, - це процес, його за­стосування - також процес, порядок здійснення компетенції - також процес. Автори, які заперечують процесуальний порядок у матеріа­льних галузях права, припускаючи їх існування лише в окремих га­лузях (які називають процесуальними галузями), не враховують су­веренності держави, яка сама через свої органи вирішує питання про те, коли і в яких галузях суспільних відносин необхідно правовим шляхом встановити процес щодо реалізації прав та обов’язків учас­ників суспільних відносин, коли і в яких конкретних життєвих ситу­аціях потрібно використовувати процесуальні норми для регулюван­ня конкретних відносин.

Крім того, в силу особливостей законодавчої техніки законода­вець іноді повинен викладати приписи правової норми таким чином, що виникає необхідність прийняття спеціальних додаткових право­вих норм, які встановлюють процес та етапи реалізації її (правової норми) приписів. Усе це також обумовлює наявність відповідних процесуальних норм у всіх галузях права.

Виходячи з вищенаведеного, вважаємо за доцільне, розглядати предмет процесуального права як сукупність суспільних відносин, по­кликаних забезпечити реалізацію норм матеріального права, що, в свою чергу, забезпечує функціонування матеріальних галузей права - цивільного, земельного, кримінального тощо. Проте це не перешко- докає визнанню цивільного процесуального права, господарського процесуального права, кримінального процесуального права, адмініст­ративного процесуального права самостійними галузями права, оскі­льки їх норми регулюють цілком однорідні відносини, що виникають у разі звернення особи до суду.

Більшість галузей національного права особливим чином поєднує в собі елементи матеріального і процесуального права, є, так би мо­вити, матеріально-процесуальними. Наприклад, конституційне право особливим чином поєднує в собі елементи матеріального і процесуа­льного права, але для виділення з конституційного права окремої га­лузі - конституційно-процесуальної - нині достатніх підстав не іс­нує. До того ж у багатьох випадках поділити норми конституційного права на матеріальні і процесуальні та зосередити останні в одному процесуальному акті практично неможливо, тобто є проблеми коди­фікації таких норм тощо. Очевидно, оптимальним варіантом у су­часних умовах може бути виділений конституційний процес у межах конституційного права України. Аналогічна ситуація з фінансовим та трудовим правом. Таке виділення повністю відповідає сучасному науковому розумінню підгалузі права, яка визначається як певна су­купність (об’єднання) правових інститутів, що об’єктивно склада­ються в межах однієї галузі права [121, с. 250].

Слід зазначити, що питання щодо визначення предмета господар­ського (раніше - арбітражного) процесуального права тривалий час у юридичній літературі було дискусійним, оскільки і до сьогодні від­сутнє загальноприйняте визначення поняття «господарський про­цес». Але при цьому не викликає заперечень визнання господарсько­го процесуального права самостійною галуззю права, що об’єктивно підтверджується такими чинниками: чітко визначеною законодавст­вом правовою природою господарського суду як органу правосуддя; правовими нормами, що регулюють їх діяльність і мають свій суб’єкт, об’єкт регулювання та зміст; ці норми закріплюють поста- дійний розвиток процесу, вони об’єднані в окремі інститутути і складають певну систему; наявністю самостійних джерел права, що містять організаційно-правові та процесуально-правові норми [122, с. 10-11].

Д. М. Цурка визначає господарський процес як установлений но­рмами господарського процесуального права порядок досудового врегулювання та судового розгляду господарських спорів. Основним завданням господарського процесу є примирення сторін, а у разі не­можливості його досягнення - швидке вирішення спору. Керівним принципом цього процесу є змагальність сторін. Стадіями господар­ського процесу є досудове врегулювання розбіжностей, подання по­зову, підготовка справи до розгляду, порушення провадження по справі, винесення рішення; провадження справи в апеляційній та ка­саційній інстанціях, провадження за нововиявленими обставинами [123]. В. М. Марчук та Л. В. Ніколаєва у своїй праці «Нариси теорії права», відносять господарське процесуальне право до основних га­лузей права, розглядаючи таку систему як більш-менш стабільну ка­тегорію [124, с. 213]. Вони дають таке визначення господарському процесуальному праву: це система норм, що регулюють порядок ви­рішення господарськими судами усіх рівнів господарських спорів між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридични­ми особами, громадянами-суб’єктами підприємницької діяльності, тобто спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і вико­нанні господарських договорів таз інших підстав [124, с. 220].

Не викликає заперечень виділення в окрему галузь адміністрати­вного процесуального права. Деякі науковці звертають увагу на по- лігалузевий характер регуляторного впливу адміністративно- процесуальних норм, обґрунтовуючи таку позицію тим, що сфера дії норми адміністративно-процесуального права не вичерпується реалі­зацією норм однойменної матеріальної галузі. Правозастосовна дія­льність суб’єктів управління нерідко стикається з життєвими факта­ми, вирішення яких може бути здійснене шляхом застосування не лише адміністративно-правових норм, а й норм фінансового, земель­ного або інших галузей права. Порядок їх реалізації також визнача­ється адміністративно-процесуальними нормами [125, с. 220]. Таким чином, на адміністративно-процесуальні норми покладається за­вдання обслуговування цілої низки матеріальних галузей.

В.К. Колпаков виділяє адміністративно-деліктні як певний вид процесуальних відносин і вважає, що ці відносини не є управлінсь­кими, тому включення їх до предмета адміністративного права має штучний характер. Тобто адміністративно-деліктне право - це само­стійна правова спільність, яка має свої властивості і може характери­зуватись як окрема структурна одиниця права (галузь). Змістом на­званих вище відносин є відповідальність у межах передбачених КпАП стягнень, які застосовуються до правопорушника суб’єктом юрисдикції. Управлінські відносини - ті, що пов’язані, насамперед, з реалізацією організаційної, а не юрисдикційної компетенції [126, с. 17-21]. З ним погоджується Кузьменко О., яка розглядає адмініст­ративно-деліктне право, що реалізується за допомогою адміністрати­вно-деліктного процесу, як галузь матеріального права та адмініст­ративно-деліктний процес, як відповідну галузь процесуального пра­ва, що є самостійною галуззю права, має свій предмет (регулює пев­ну систему суспільних відносин соціально-правової сфери, яка від­мінна від інших суспільних відносин якісною характеристикою). Так, предметом примусово-деліктного процесу є відносини, які ви­никають у результаті здійснення заходів щодо відповідальності за скоєні проступки, а також юрисдикційна діяльність суб’єктів, врегу­льована процесуальними нормами.

Адміністративно-деліктний процес має набір специфічних ознак, характерних тільки для нього, а саме: особливість матеріально- правових норм і матеріально-правових відносин, реалізація яких 87

здійснюється завдяки цьому процесу; специфіка процесуальних норм та процесуальних відносин, які є його змістом; характер розг­лядуваних справ та юридичні наслідки їх вирішення.

Таким чином, Кузьменко О. підкреслює унікальність процесуаль­ної діяльності в адміністративному праві, яка, на її думку, повинна складатися з двох видів процесу: управлінського й адміністративного. Адміністративно-деліктний процес займає відокремлену позицію щодо адміністративного права і є галуззю права [127, с. 22-26].

Аналіз тенденцій розвитку адміністративно-деліктних відносин свідчить про наявність динамічних процесів у структурі процесуаль­ного права, зокрема в галузі адміністративного права, аналогічні процеси присутні в трудовому і муніципальному праві.

2.5.