Підстави юридичної відповідальності

Як вже було відзначено вище, фактичною підставою юридичної відповідальності є правопорушення за наявності всіх ознак, які утворюють його склад (об'єкт, суб'єкт, об'єктивна сторона, суб'єктивна сторона), що виступають у нерозривній єдності, тобто як єдине ціле.

Нормативна підстава - це наявність норми права, що передбачає можливість покладання відповідальності.

Як не може бути діяння, визначеного як правопорушення без закріплення його ознак у правовій нормі, так не може бути і відповідальності, міра і підстави якої не відображені у нормі права.

Незважаючи на плюралізм підходів до праворозуміння та, відповідно, способів існування правових норм, слід визнати, що в більшості країн (не тільки континентальної Європи), зокрема в Україні, нормативна підстава юридичної відповідальності може бути відображена тільки в законі як виді нормативно-правового акта, так само як і ознаки діяння, яке є правопорушенням. Така позиція обумовлюється тим, що закон є актом вищої юридичної сили порівняно з іншими нормативно-правовими актами.

Можливість прийняття закону вищим представницьким, колегіальним органом, яким є Верховна Рада України, за відповідною процедурою або ж на всенародному референдумі повинна забезпечувати виваженість та стабільність існування нормативних підстав юридичної відповідальності та забезпечувати їхню легітимність для суспільства. А сама норма права, закріплена законом, є максимально формалізованою (визначеною), чіткою і зрозумілою, на відміну від інших способів існування правових норм.

У Конституції України такий підхід до визначення нормативних підстав юридичної відповідальності набув свого відображення у частині 22 статті 92, якою закріплено, що виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Фактична підстава - це наявність факту правопорушення (фактично скоєного діяння), з яким пов'язується виникнення охоронних правовідносин і у межах якого реалізується юридична відповідальність.

Для того щоб правопорушення стало фактом, воно повинно бути виявлено та зафіксовано. Великий масив протиправних діянь, які трапляються у житті, внаслідок різних причин залишаються латентними (прихованими).

Але, незважаючи на явний або прихований характер протиправного діяння, факт його вчинення є початком юридичної відповідальності.

Безпосередньо наявність факту правопорушення встановлюється в суді або в процесі діяльності інших уповноважених на це (компетентних) органів, зокрема правоохоронних.

Процесуальна підстава - це наявність правозастосовного акта уповноваженого на те (компетентного) органу, яким встановлюється вид і міра юридичної відповідальності (обсяг та форма заходів державно-правового примусу).

Треба зауважити, що в процесі встановлення факту правопорушення уповноваженими на те органами можуть бути виявлені обставини, які законодавець визначив як підстави, коли юридична відповідальність при формальній наявності складу правопорушення виключається. До таких обставин зокрема, але не тільки, слід віднести: випадок (казус); непереборну силу; необхідну оборону, уявну оборону та крайню необхідність.

Від підстав виключення юридичної відповідальності слід відрізняти підстави звільнення від юридичної відповідальності. Звільнення від юридичної відповідальності відбувається за скоєне правопорушення, де вина порушника доведена у встановленому порядку. Цей інститут ґрунтується на основоположних принципах гуманізму, справедливості та застосовується у визначених законом випадках, коли існує невисокий ступінь суспільної небезпеки правопорушення або правопорушника.

Ступінь суспільної небезпеки знижується з часом, який минув після скоєння правопорушення, тому найпоширенішою підставою звільнення від юридичної відповідальності є строк давності скоєння правопорушення або строк давності прийняття невиконаного правозасто- совного акта щодо відповідальності правопорушника, після настання якого притягнути до юридичної відповідальності особу не можна. Такі строки передбачені для кримінальної, адміністративної, дисциплінарної відповідальності. У цивільному праві аналогічним інститутом є строк позовної давності, після настання якого особа не може звернутися з позовом до суду, зокрема, з приводу притягнення особи до цивільно-правової відповідальності, хоча в цьому випадку наявність складу правопорушення залишається недоведеною.

На ефекті зменшення ступеня суспільної небезпеки з часом, який минув після правопорушення, базуються й інші підстави звільнення від юридичної відповідальності, такі як: помилування, амністія, умовно-дострокове звільнення тощо.

Окремо слід розглянути інститут призначення покарання та звільнення від його відбування у випадку укладення так званої «угоди з правосуддям» особою, яка вчинила злочин. З одного боку, можливість звільнитися від відповідальності в обмін на співпрацю зі слідством суперечить деяким принципам юридичної відповідальності, зокрема, принципам невідворотності відповідальності, однаковому підходу до осіб, які вчинили однакове правопорушення тощо. З іншого - угода зі слідством у межах кримінального провадження дає можливість розкрити злочин, притягнути до відповідальності злочинців, яким за інших умов не можна було б висунути обвинувачення. У цьому разі має йтися швидше за все про кінцеві цінності та інтереси, які захищає інститут юридичної відповідальності. Суддя, який приймає рішення про звільнення від фактичного покарання або пом'якшення відповідальності особи, яка погодилася співпрацювати зі слідством, повинен бути впевненим, що суспільство отримає більше користі від розкриття злочину, притягнення інших винних до відповідальності, ніж засудження одного, окремо взятого правопорушника. Але навіть при такому зваженні інтересів питання щодо відповідності зазначеного способу звільнення від юридичної відповідальності її принципам залишається.

18.5.