Логічна форма

не є складовою частину змісту. А лише способом, за допомогою якого складові частини змісту пов’язуються в думки між собою. Логічна форма у цьому сенсі і складає предмет вивчення формальної логіки.

Щоб виявити логічну форму думки, потрібно абстрагуватись від змісту або значень термінів, що входять у словосполучення.

Логічна форма інформативна. Думки можна підрозділити на класи залежно від типів їхніх логічних форм. Основними з цих класів будуть думки, названі поняттями, судженнями й умовиводами.

Як самостійна наука логіка сформувалась більше ніж 2.5 тисячі років тому назад (ІV ст. до н.е.). Її засновником є давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н.е.). У своїх працях, що після смерті мислителя отримали назву „Органон” (що грецькою мовою означає „засоби пізнання”). Аристотель сформулював головні закони мислення (логічні закони): тотожності, несуперечності. виключеного третього, описав найважливіші логічні операції. розробив теорію поняття та судження, став автором великого розділу логіки – силогістики (дослідив дедуктивний умовивід). Аристотелівське вчення про силогізм склало основу одного з напрямків сучасної логіки – логіки предикатів.

Подальшим кроком у розвитку логіки стало вчення античних стоїків – Зенона, Хрисипа. Воно доповнило аристотелівську теорію силогізму описом складних умовиводів. Логіка стоїків – основа іншого напрямку логіки – логіки висловлювань.

Серед інших античних мислителів, що розвивали та коментували вчення Аристотеля зазначимо Галена, ім’ям якого названа четверта фігура категоричного силогізму; Порфирія, відомого розробленою схемою, що зображує відношення між поняттями („дерево Порфирія”); Боеція, твори якого тривалий час були головними логічними посібниками.

Успішно розвивалась логіка і у середні віки, церква успішно використовувала її для обґрунтування релігійної догматики.

Значних успіхів досягла логічна наука в Новий час (ХVІ –ХVІІ ст..) В цей час була створена теорія індукції, розроблена англійським філософом Ф.Беконом (1561-1626). Він зробив критичний аналіз середньовічної схоластики, котра на його думку не може бути методом наукового пізнання. Бекон розробив індуктивний логічний метод. принципи якого виклав у творі „Новий Органон”.

Беконові методи наукової індукції, були пізніше систематизовані англійським філософом Д.С. Міллем (1806-1878).

Дедуктивна логіка Аристотеля та індуктивна логіка Бекона-Мілля склали основу загальнообов’язкової дисципліни, яка тривалий час була елементом європейської системи освіти. Саме цю логіку прийнято називати формальною, так як вона виникла і розвивається як наука про форми мислення. Її ще називають арістотелівською, або класичною, або традиційною .

Подальший розвиток логічної науки пов’язаний з іменами таких видатних західноєвропейських філософів як Р.Декарт, Г. Лейбниць, І Кант та ін.

Французький мислитель Р.Декарт далі творчо розвивав ідею дедукції, сформулював правила наукового дослідження, які виклав у творі „Правила для керівництва розуму”.

Значний внесок у дослідження логічних проблем зробив німецький філософ Г.Лейбниць (1646-1716). Крім того, що він сформулював закон достатньої підстави, він заклав підвалини математичної логіки. Теоретичний аналіз дедуктивних міркувань методами вирахувань з використанням формалізованої мови згодом дістав назву математичної або символічної логіки.

Таким чином, та частина логіки, котра вивчає логічні форми, називається формальною логікою. Формальна логіка вивчає закони і правила, яким підлягає мислення людини в процесі пізнання нею істини.