<<
>>

Форма права i форма держави

Вчення про ступінчасту, багаторівневу будову правового порядку осягає право у його русі, в постійно оновлюваному процесі його само- вироблення. Це — динамічна теорія права, на відміну від статичної доктрини, що намагається осмислити право без огляду на його вироблення, тільки як такий собі готовий, вироблений лад, лиш як готову чинність і сферу чинності й таке інше.

У самому центрі проблеми правової динаміки стоїть питання різних методів правотворення чи форм права. Коли придивитися до правових норм, що становлять головну складову частину будь-якого правового порядку, а саме до тих, котрі пов’язують певну людську поведінку з примусовим актом як санкцією, і визнати: людину саме те зобов’язує юридично до певної поведінки, що протилежна цій поведінка кваліфікується як умова для санкції, то можна вирізнити два типи правових норм, котрі установлюють такі правові обов’язки: ті, у виробленні яких бере участь людина, котру необхідно зобов’язати, й ті, що створюються і без її участі. Принцип, який покладено в основу цього розрізнення, — це принцип свободи в розумінні самовизначення. Вирішальне, з точки зору підпорядкованої нормам людини, питання таке: чи та зобов’язаність настає з її волі, чи без неї, можливо, навіть супроти її волі? Це та відмінність, котру зазвичай наводять як протилежність автономії та гетерономії, намагаючись прив’язати правознавство в основному до сфери державного права. Тут вона виступає як відмінність між демократією й автократією чи між республікою та монархією, і саме тут подають звичайну класифікацію форм держави. Хоча при цьому те, що розуміють під формою держави, є лиш особливим випадком форми права. Це форма права, себто метод вироблення права на найвищому ступені правового порядку — у сфері конституції. Поняттям форми держави характеризується регульований конституцією метод вироблення загальних норм. Коли під формою держави розуміти лише конституцію як форму законодавства, себто вироблення загальних правових норм, й ототожнювати державу — в понятті форми держави — з конституцією як формою вироблення загальних правових норм, то так ми просто пішли б слідом за усталеним уявленням про право, що його зазвичай розглядають лиш як таку собі систему загальних норм, не здаючи собі справи про те, що й індивідуалізація загальних правових норм, перехід від загальної до індивідуальної правової норми неминуче лишається в рамках правового порядку. Ототожнення форми держави з конституцією повністю відповідає упередженню до вміщеного в законі права. Проблема форми державного правління як питання методу правотворення вияскравлюється не лише на ступені конституції, а отже, не тільки для законодавства, а й на всіх ступенях правотворення й зокрема для різних випадків установлення індивідуальних норм: адміністративного акту, судового рішення, правочину.

38.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Форма права i форма держави:

  1. Розділ 7. ФОРМА ДЕРЖАВИ
  2. Розділ 7. ФОРМА ДЕРЖАВИ
  3. 1. Понятия «источник права» и «форма права»
  4. 19.2 Применение права как особая форма его реализации
  5. СООТНОШЕНИЕ ПОНЯТИЙ «СОДЕРЖАНИЕ», «ФОРМА» И «ИСТОЧНИК ПРАВА»
  6. Применение права как особая форма реализации права
  7. Глава двенадцатая. ФОРМА ПРАВА
  8. 13.3 Сущность, содержание и форма права
  9. Исковая форма защиты права.
  10. Лекция 19 Применение права – особая форма реализации права