<<
>>

Висновки до розділу 2

Серед багаточисленних теоретико-правових течій, поглядів, мір­кувань та уявлень можна виділити три напрямки теоретичного розу­міння процесуального права, в основі яких лежить широта змістов­ного наповнення предмета процесуального права.

1. Теорія «вузького» трактування процесуального права виходить з включення до предмета регулювання сукупності процесуально- правових суспільних відносин, пов’язаних із судочинством та спря­мованих на його здійснення, атому об’єднує самостійні процесуаль­ні галузі права (цивільне процесуальне, кримінальне процесуальне, господарське процесуальне, адміністративне процесуальне), що міс­тять процесуальні норми, спрямовані на реалізацію матеріальних норм з відповідних галузей матеріального права.

2. Теорія «розширеного» трактування процесуального права охо­плює не тільки правовідносини, пов’язані із судочинством та спря-

мовані на його здійснення, а і інші відносини, пов’язані з процесом застосування норм матеріального права. Таке розуміння процесуального права об’єднує норми різної галузевої приналежності, які спрямовані не тільки на забезпечення процесу судочинства, а і реалізації інших організаційно-правових форм діяльності щодо застосування норм мате­ріального права, а тому «розширене» трактування процесуального права включає процесуальні норми, що містяться як у процесуаль­них, так і в матеріальних галузях (трудовому, муніципальному, фі­нансовому та ін.).

3. Теорія «широкого» трактування процесуального права включає в себе всі види правової процедурно-процесуальної діяльності в державі, в тому числі правотворчий та правозастосовчий процеси.

Більше схиляючись до концепції «широкого» розуміння процесу­ального права, автор роботи пропонує таке визначення процесуаль­ного права: це - складне за змістом і структурою організаційно- процедурне право, яке об’єднує правові галузі, що регламентують правові процедури при вирішенні спорів або визначенні відповіда­льності за правопорушення, і покликане забезпечити діяльність що­до застосування норм матеріального права стосовно конкретних життєвих обставин.

Норми вітчизняного процесуального права є первинною «цеглин­кою» побудови системи процесуального права, вони належать до рі­зних галузей та відрізняться за характером забезпечення матеріаль­но-правових відносин, здебільшого мають стабільний зміст і призна­чення, і в своїй сукупності їх слід розглядати як цілісну динамічну систему.

Процесуальні норми наділені загальними ознаками, притаманни­ми для усіх норм права, але, досліджуючи специфіку процесуальних норм, можна виділити такі особливості (ознаки) процесуальних норм:

> Процесуальна норма права втілює волю тих прошарків насе­лення, які наділені найбільшими можливостями впливати на правоутворення.

> Процесуальна норма права встановлюється уповноваженими державою органами й охороняється примусовою силою держави.

> Процесуальна норма має загальнообов’язковий характер, оскі­льки становить правило поведінки загального характеру,

обов’язкове для виконання, кожен раз, коли настають вказані в нормі умови. Умови, що викликають дію норми, можуть бути типовими, часто повторюваними, а можуть існувати - як ви­ключення з правил.

> Приписи процесуальних норм формально визначені, що є ви­знанням такої властивості норм, як їх текстуальна визначе­ність.

Точність приписів процесуальних норм є бажаною, а не фактичною властивістю, скоріше для норм цього виду прита­манна максимальна наближеність до абсолютності формулю­вання установлення.

Процесуальні норми містяться як у традиційно процесуальних галузях національного права (кримінальний процес, цивільний про­цес, господарський процес, адміністративний процес), так і в інших галузях (конституційне право, фінансове право, трудове право). Роз­глянуті окремі процесуальні норми, що опосередковують застосу­вання галузевих матеріально-правових норм, є лише компонентами загальної системи. Тому всім їм притаманні подібні системні власти­вості, спільність у специфіці призначення. Отже, процесуальні нор­ми, формуючи організаційно-процесуальну діяльність, повинні ви­значати тип процесуальних чи організаційних відносин, їх цільове призначення, суб’єктний склад, вид дій, що здійснюються учасника­ми процесу, послідовність здійснення цих дій, строки і місце здійс­нення дій у юридичному процесі, правові засоби, що забезпечують функціонування процесу.

Процесуальні норми об’єднуються в процесуальні інститути за спільною (найближчою) метою правового регулювання, тому на сьо­годні прийнято вважати головними системоутворюючими критерія­ми такого об’єднання предмет правового регулювання як матеріаль­ний критерій розподілу права на структурні елементи та метод пра­вового регулювання, під яким розуміється сукупність прийомів, спо­собів і засобів впливу права на суспільні відносини.

Вважаємо, що правовий інститут процесуального права доцільно розглядати як відносно невелику спільність норм, специфіка й авто­номність якої може існувати як у рамках однієї процесуальної галузі права, так і виходити за межі однієї галузі права (це стосується, в пе­ршу чергу, матеріальних галузей). При цьому окремі так звані змі­шані (комплексні) інститути можуть містити норми, характерні для різних галузей права. Наявність змішаних інститутів пояснюється тим, що однорідність відносин, які регулює галузь права, зовсім не є стерильною. У ній завжди присутня певна кількість відносин, які ві­дрізняються за сутністю і формою, але близько пов’язані за своїм призначенням. Так, у цивільному праві завжди присутні норми кон­ституційного, адміністративного, фінансового цивільного процесуа­льного та інших галузей законодавства. У трудовому праві - норми конституційного, адміністративного, цивільного і цивільно- процесуального законодавства.

Таким чином, існують інститути традиційно процесуальних галу­зей права та комплексні (змішані) інститути як системоутворюючі компоненти процесуального права.

Вищезазначені критерії безпосередньо стосуються підстав утво­рення галузей та підгалузей права. Вважаємо за доцільне розглядати предмет процесуального права як сукупність суспільних відносин, покликаних забезпечити реалізацію норм матеріального права, що, в свою чергу, забезпечує функціонування матеріальних галузей права - цивільного, земельного, кримінального тощо. Проте це не переш­коджає визнанню цивільного процесуального права, господарського процесуального права, кримінального процесуального права, адміні­стративного процесуального права самостійними галузями права, оскільки їх норми регулюють цілком однорідні відносини, що вини­кають у разі звернення особи до суду. Будь-яка самостійна галузь права має свою сферу правового регулювання, що реалізується в пе­вному юридичному порядку, встановленому відповідними процесуа­льними нормами, тобто реалізується завдяки процесу, який виступає як окрема процесуальна галузь. Більшість галузей національного права особливим чином поєднує в собі елементи матеріального і процесуального права, є, так би мовити, матеріально- процесуальними.

Система процесуального права виступає як модель правового ре­гулювання, що має науковий характер побудови, практичний напрям та мету. Науковість характеру полягає в тому, що система повинна будуватися на основі результатів наукового дослідження закономір­ностей правового регулювання суспільних відносин, тобто аналізу об’єктивних факторів детермінації суспільних відносин і можливо­стей їх суб’єктивної модифікації. Практичний напрям і мета вира- жаються в тому, що їх функціонування має на меті підтримання внутрішніх несуперечностей і оптимально регулюючої суспільні ві­дносини системи законодавства. Суттєвою особливістю структури процесуального права є її цілісний характер.

Система процесуального права в цілому є багаторівневою систе­мою, що містить норми права, процесуальні інститути та їх об’єднання, а також інші структурні підрозділи, виокремлення кож­ного з яких як складових компонентів цієї системи зумовлюється диференціацією системи процесуальних правовідносин. Система процесуального права є вторинним комплексним утворенням у струк­турі вітчизняного права, складається із сукупності правових норм, що ре­гулюють комплекс суспільних відносин та об’єднуються близькістю своїх об’єктивних властивостей і методів правового регулювання.

<< | >>
Источник: Калюжний Р. А., Атаманчук І. В.. Розвиток процесуального права України. - К. : «МП Леся», 2015.- 188 с.. 2015

Еще по теме Висновки до розділу 2:

  1. Висновки до другого розділу
  2. Висновки до розділу 4
  3. Висновки до розділу 3
  4. Висновки до розділу 1
  5. Висновки до першого розділу
  6. Висновки до третього розділу
  7. Висновки по розділу для України
  8. Висновки по розділу для України
  9. Висновки по розділу для України
  10. Висновки по розділу для України
  11. Висновки
  12. §3. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  13. § 4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  14. Висновки
  15. висновки
  16. До розділу 4: Кодекс адміністративного провадження Республіки Польща1 ЧАСТИНА І. Загальні правила Розділ 1. Сфера дії
  17. Розділ 11. Оскарження
  18. Розділ 3. Пропозиції