Висновки по розділу для України

1)

2) Використання в українській адміністративно-правовій доктрині та національному законодавстві терміна «адміністра­тивний акт» є цілком виправданим, а від традиційного поняття «правовий акт управління» треба відмовитись з огляду на те, що воно не охоплює змісту всіх актів органів публічної адміністра­ції.

3) Доцільно закріпити в українському законодавстві понят­тя адміністративного договору (наявне у Кодексі адміністратив­ного судочинства є недостатнім), порядок його укладення, зміни, припинення та виконання, чітко відмежувати адміністративні договори від приватно-правових договорів та окреслити сфери застосування.

4) У зв'язку з об'єктивно існуючою сферою адміністратив­ного розсуду варто пропагувати серед публічних службовців з метою активного застосування Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо здійснення дискреційних повноважень ад­міністративними органами», а окремі із принципів, що містять­ся у Рекомендаціях, — закріпити у відповідному процедурному законодавстві.

5) Необхідно прискорити прийняття базового законодавчо­го акта, що регулює діяльність публічної адміністрації — Ад­міністративно-процедурного кодексу, а також окремого закону, який регулюватиме процедури розробки, прийняття та набуття чинності нормативних актів адміністрації.

6) Залучення до процедури адміністративного нормотво- рення усіх зацікавлених осіб з громадськості треба законодав­чо закріпити не лише щодо «регуляторних актів у сфері госпо­дарської діяльності» (за чинним Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяль­ності»), а щодо усіх нормативних актів адміністрації.

Процедури прийняття, оскарження та виконання індиві­дуальних адміністративних актів повинні бути врегульовані із врахуванням кращого зарубіжного законодавства та практики його реалізації. При тому особливості заявної та втручальної процедури може бути закріплено в окремих розділах Адміністра­тивно-процедурного кодексу.