Критерії класифікації та види функцій Української держави

З метою найбільш повного і глибокого розуміння будь-яких явищ, у тому числі функцій держави, необхідно не тільки чітко визначити понятійний апарат, систему ознак, дослідити теоретико-історичний аспект, конституційно-правові основи нормативної регламентації, але й здійснити наукову класифікацію.

Отже, у зв'язку з тим, що держава здійснює свою діяльність у різних напрямах, а сама діяльність носить багатоаспектний, багатогранний ха­рактер, виникає необхідність наукової класифікації функцій держави.

Сутність і зміст будь-якого соціального, правового явища, яким є функції Української держави, має розкриватися у повній мірі тільки шляхом дослідження об'єктивних ознак, що характерні тому чи іншому явищу. А цей процес є можливим завдяки використанню методу класи­фікації [585, с. 107-108].

Класифікація дозволяє дослідити природу явища, так звані внутріш­ні та зовнішні властивості, що й забезпечують його буття, існування в системі різноманітних категорій, здійснення ним певних функцій.

Для того щоб перейти безпосередньо до вивчення поставленої про­блеми, треба розкрити поняття та призначення наукової класифікації.

Класифікація (від лат. clasis - розряд, клас і facio - роблю, розкла­даю) -система підпорядкованих понять (об’єктів) певної галузі знання або діяльності людини, яка використовується як засіб для встановлення зв'язків між цими поняттями, класами об'єктів, а також проводиться для орієнтації в багатоманітті понять або об’єктів [586, с. 587; 524, с. 183; 525, с. 276]. Класифікація - це також розбивання множини будь- яких об'єктів (елементів) на групи (підмножини). Кожна група, у свою чергу, може бути поділена аналогічним чином на підмножини [517, с. 283-284]. Правильна класифікація повинна задовольняти такі фор­мальні вимоги: 1) підмножини, на які розділено множину, не повинні перетинатися (містити спільні елементи); 2) у сумі підмножини повинні дати вихідну множину класифікованих об'єктів; 3) кожен елемент по­винен входити до якогось одного класу; 4) поділ множини на групи повинен здійснюватися за конкретною ознакою. Вибір системи класи­фікації диктується змістовними міркуваннями і не може зводитися до простої угоди з міркувань зручності. Оскільки класифікація є необхід­ною стороною кожного пізнавального процесу, у практиці розвитку науки відбираються такі системи, які відображають глибинні законо­мірності руху і розвитку об’єктивної дійсності. Наукова класифікація виражає систему законів, властивих відповідній галузі дійсності. У сфе­рі юриспруденції найвідомішими є класифікації галузей законодавства і права, законів та інших нормативних актів, органів державної влади, галузей юридичної науки та освіти тощо [587, с. 115].

Перш ніж перейти до зазначеного дослідження, доцільно з'ясу­вати співвідношення понять «система функцій держави» і «класи­фікація функцій держави», тому що в науковій літературі значення терміна «класифікація» наближено до поняття «система функцій» [588, с. 29].

Поняття «система» і «класифікація» досить широко використову­ються для характеристики різноманітних державно-правових явищ, процесів і видів діяльності. Система (від грец. systema - поєднання, утвір) - сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок чи взаємодія [517, с.

Розуміння системи в контексті другого підходу має більш точний та конкретний характер. У ньому враховано не тільки склад взаємоді­ючих елементів, але й структуру, тобто спосіб впорядкованості елемен­тів між собою і системою в цілому. Основною умовою існування об’єкта як системи є наявність такої властивості, як цілісність, тобто такого якісного стану, коли властивості системи в цілому не можуть бути зве­деними лише до суми властивостей елементів, які її утворюють [593]. Таким чином, думка про те, що система - це цілісна єдність елементів і структури, є найбільш обгрунтованою.

При цьому необхідно зазначити, що системи можуть відрізнятися між собою ступенем організованості компонентів, які її складають - елементів і структури. Ступінь організованості системи визначається залежно від різноманіття функціональних зв’язків, кількості і якості елементів та від стабільності структури. Чим вища стабільність струк­тури та функціональне навантаження на кожен елемент, тим вища ор­ганізованість структури [593, с. 54-55]. Але кожна система характери­зується не тільки наявністю певних зв’язків та відносин між елемента­ми, що її утворюють, але й нерозривною єдністю з навколишнім сере­довищем, взаємодіючи з яким система проявляє свою цілісність.

Необхідно виділити і такі властивості системи, як ієрархічність, струк­турованість та багаторівневий характер. Вони є не тільки властивостями побудови, морфології системи, але і властивостями її поведінки: окремі рівні обумовлюють певні аспекти її поведінки, а цілісне функціонування є результатом взаємодії всіх її сторін та рівнів [503, с. 610].

Виходячи з вищенаведеного, можна сформулювати визначення по­няття «система функцій» Української держави. Це пов'язані між собою напрями та види державної діяльності, що у своїй сукупності складають певну цілісність, в якій виражається сутність та соціальне призначення держави.

Таким чином, кожна функція держави повинна розглядатися як елемент єдиної системи функцій. На думку науковців, взаємозв’язок функцій має не тільки позитивний аспект. У деяких випадках реалізація однієї функції негативно впливає на здійснення іншої. Як результат - певний вид діяльності в одному зв’язку виступає як функція, а в іншо­му - як дисфункція.

Із викладених положень виникає наступний зв’язок: «система» - це об'єктивна дійсність, що не залежить від волі та свідомості індивіда, отже, її неможливо спроектувати, а класифікація - це результат тієї логічної операції, за допомогою якої пізнається «система», до того ж со­ціальна цінність класифікації тим вища, чим більш точно й адекватно вона виражає об’єктивні системні зв’язки. Саме тому існують припу­щення. що класифікація є певною абстрактною теоретичною моделлю «системи». Іншими словами, якщо класифікацію функцій держави можна «побудувати», то система існує як об'єктивна дійсність. І. Куз­нецов зазначає, що система функцій держави може бути лише єдиною, тому що сутність будь-якої держави однотипна. А оскільки функції держави є безпосереднім і предметним вираженням сутності, однотипною є і система державних функцій [588]. Але однотипність функцій держави в їх системному вираженні не виключає, а, навпаки, передбачає множинність її класифікацій, тому що подібна множинність сприяє встановленню різноманітних «порядків» системності. Сукуп­ність цих «порядків», можливо, дозволить здійснити таку класифікацію, яка найбільш адекватно відбивала б об'єктивний характер системи.

Таким чином, «система» і «класифікація» не тотожні поняття, але разом із тим тісно пов'язані між собою, де перше - існує як об'єктивна дійсність, а друге - виступає як засіб пізнання цієї дійсності, засіб, що по­єднує в собі як соціально-політичні, так і логіко-пізнавальні властивості.

Центральним у теорії функцій держави є питання про їх класифі­кацію. У теоретичному плані - це, насамперед, вибір критеріїв класи­фікації та чітке їх дотримання, а у практичному плані - це питання повноти охоплення діяльності держави та її інституцій. Вихідним мо­ментом у побудові системи функцій держави має бути вибір критеріїв їх класифікації.

Як зазначає О. Батанов, будь-яка діяльність - це складне структу- роване поняття, що виступає в єдності низки елементів, таких, як цілі, суб'єкти, об'єкти, засоби, форми, методи діяльності та інші критерії [510, с. 22]. Звідси, функції держави доцільно класифікувати насампе­ред за основними елементами її діяльності.

У науковій літературі існує багато видів і різних критеріїв класифі­кації функцій держави. У теорії функцій держави проблема їх кількіс­ного складу залишається однією з найбільш дискусійних. Це поясню­ється не тільки і не стільки складністю питання в теоретичному плані, скільки відомою умовністю будь-якого переліку функцій, а також їх класифікації [594, с. 27].

Наукова класифікація будь-якого суспільного явища, у тому числі функцій держави, має здійснюватись за певними, об'єктивно існуючи­ми ознаками, критеріями [595]. За ступенем суттєвості критеріїв у су­часній науці виділяють природну і штучну класифікації. Якщо підста­вою (критерієм) є несуттєві ознаки, то вона є штучною. Якщо ж під­ставою (критерієм) є суттєві ознаки, з яких витікає максимальна кіль­кість похідних, то ця класифікація є природною.

У наукових і практичних цілях функції держави можуть бути кла­сифіковані за різними критеріями, які часто розглядаються в юридичній літературі як рівнопорядкові. рівнозначні одне одному явища. Однак нерівнозначність, нерівноцінність їх у гносеологічному плані очевидні. У зв'язку з цим пропонується розрізняти основні і формальні класифі­кації функцій держави. Не абсолютизуючи це положення, вважаємо, що в питанні про розмежування основних і формальних класифікацій слід посилатися на філософське положення й аргументацію про те, що осно­вні класифікації функцій держави проводяться за суттєвими, стійкими ознаками, а формальні ж класифікації базуються на зовнішніх відмінних ознаках [596, с. 225-238].

Унаслідок того, що будь-яка класифікація є не тільки засобом сис­тематизації, але й передумовою наукового аналізу конкретного об'єкта, то, на наш погляд, в її основу можуть бути покладені найбільш суттєві ознаки, які мають об'єктивний характер і сприяють впорядкуванню матеріалу відповідно до його внутрішнього зв'язку. Класифікація функ­цій держави повинна сприяти не тільки їх глибокому і різнобічному вивченню, але й виведенню практичних рекомендацій щодо вдоскона­лення основних напрямів діяльності держави.

Класифікація функцій держави необхідна для з'ясування не тільки їх загальної родової ознаки (напряму діяльності), але й для уявлення про видове розмаїття функцій.

Систематичний поділ і впорядкування функцій держави означає: по-перше, врахування рис, які притаманні тільки цьому елементу дер­жавної діяльності (щоб не змішувати класифікацію функцій і будь-яких інших елементів); по-друге, такий поділ є з'ясуванням критеріїв науко­вої класифікації; по-третє, використання виведених критеріїв зумовлює виявлення основних ознак напрямів та видів діяльності держави і від­несення їх до відповідної класифікаційної групи.

Будь-яка класифікація є доволі умовною. Діяльність Української держави має відносно єдиний характер, тому різні напрями діяльності тісно взаємопов'язані між собою.

Полеміка про умовність класифікації має давню історію. Так, М. Піскотін зазначав: «...не слід ставати на догматичний шлях і абсо­лютизувати той чи інший перелік функцій» [557, с. 91]. У свою чергу, Л. Каск вважав, що такий підхід, по-перше, фактично відкидає наявність об'єктивних підстав для моделі функцій; по-друге, побудова моделі функцій - не мета, а засіб пояснити походження, розвиток, сутність держави тощо [506, с. 13].

Зарубіжний досвід визначення поняття «функції держави» та їх кла­сифікація має теоретичне і практичне значення для розвитку вітчизняної юридичної науки з огляду на те. що поняття функцій держави розуміється дещо обмежено: під функціями частіше розуміють правові форми діяль­ності державної влади. Існує і своя специфіка їх класифікації. Так, фран­цузький правознавець Марсель де Бінь де Вільнев вважав, що основна мета держави (забезпечення загального блага) визначає характер всієї її діяль­ності. Критику ючи теорію розподілу влади Монтеск'є, він стверджував, що єдина і неподільна державна влада проявляється в основних, похідних і формальних функціях. До основних він відносить здійснення законодав­чої та виконавчої влади, до похідних - здійснення судової й адміністратив­ної влади, до формальних - діяльність державного апарату, яка може но­сити необхідний, умовний або паразитарний характер.

Класифікуючи функції держави, англійський науковець А. Філіпс поділяє їх на: а) законодавчі (створення нового закону, зміна, скасуван­ня існуючого закону); б) розпорядчі або адміністративні (загальне і детальне здійснення урядової діяльності відповідно до положень за­кону); в) судові (тлумачення законів і застосування їх у конкретних випадках) [597, с. 39-42]. Критерієм такого поділу функцій виступають саме правові форми діяльності держави.

Під функціями держави деякі зарубіжні автори розуміють просто­рові сфери діяльності держави. Але у своїх дослідженнях вони не ви­користовують терміни «внутрішня функція» і «зовнішня функція», хоча фактично до першого поняття можна віднести або встановлення вну­трішнього порядку і підтримання його, або регулювання взаємовідносин громадян у межах країни з метою забезпечення миру між ними, або захист нації, а до другого - національну оборону, захист громадян чи країни від зовнішнього нападу тощо. У цьому випадку класифікаційним критерієм виступають просторові сфери діяльності держави (територі­альний масштаб).

У співвідношенні функцій, що класифікуються за правовими фор­мами здійснення влади держави, зарубіжні теоретики вважають зако­нодавчу функцію головною. А в тих випадках, коли умовно виділяють внутрішню і зовнішню функції, основною вважають то першу, то дру­гу. Г. Спенсер, наприклад, вважав національну оборону первинною, а захист членів суспільства вторинною функцією держави [598, с. 176]. Американський юрист А. Ліпсон також визначив захист від зовнішньо­го ворога основною функцією держави [599].

Деякі зарубіжні автори у 50-60-х рр. XX ст. говорять про появу у бур­жуазної держави нових функцій позитивного характеру. А. Ліпсон зазна­чав, що державні функції піддаються зміні. На його думку, до первинних функцій - захисту від зовнішнього ворога і встановлення внутрішнього порядку, можна додати, наприклад, функцію забезпечення добробуту населення. Ф. Вільсон вважав, що після Другої світової війни англійська держава перетворюється в державу «загального добробуту» через по­силення її діяльності у сфері соціального забезпечення. Тому однією з важливих функцій Ф. Вільсон виділяв соціальну функцію [600]. У свою чергу, В. Ортон у роботі «Економічна роль держави» розкриває зміст економічної функції і вважає, що тенденції до встановлення посиленого державного контролю над економікою порушують принцип справедли­вості і призводять до небажаних результатів [601]. Автор виступає проти такого втручання держави в економічне життя, обмеження економічної свободи, порушення прав людини. Окремі аспекти цієї теорії є актуаль­ними і сьогодні. В. Ортон досліджував економічну функцію у взаємозв'язку з іншими функціями, але не проводив їх чіткої класифікації, не виділяв критеріїв. Ч. Макілвейн у роботі «Конституціоналізм: минуле і сучас­ність» досліджує проблеми розподілу державної влади в контексті транс­формації основних напрямів діяльності держави. Особлива увага приді­ляється технологічним (владним) функціям, які розглянуто через прак­тичні аспекти функціонування державних структур (органів) [602]. В основу цієї класифікації покладено принцип розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову.

Американський науковець М. Вайл у своєму дослідженні «Конститу­ціоналізм і розподіл влад» окремо аналізує аспект співвідношення основ­них видів діяльності держави й акцентує увагу на посиленні виконавчої (адміністративної) функції та зменшенні ролі законодавчої функції [603, с. 223-225]. Ця проблема, зазначає автор, є відносно новою для сучасного конституціоналізму. Виокремлення певних напрямів діяльності держави не пов'язане з чітким виділенням класифікаційних критерії.

Узагальнюючи теоретичні та практичні положення зарубіжного досвіду у сфері функцій держави, і, зокрема їх класифікації, необхідно зазначити, що ця проблема досліджена досить фрагментарно, в основ­ному мова йде про цілі, завдання держави, а не функції [604, с. 283]. Ті праці, які присвячені напрямам і видам державної діяльності, містять аналіз їх змісту, але майже не класифікуються за конкретними критері­ями (ознаками). Найбільш характерним є вивчення проблем функціо­нування держави в контексті розподілу державної влади, тому тради­ційною є класифікація функцій за таким критерієм, як правові форми (способи, види) діяльності. Як наслідок, більш повно досліджені саме технологічні функції держави.

Отже, у західній науковій правовій літературі ці функції (законо­давча, виконавча і судова) мають загальне визначення і розглядаються практично єдиними або принаймні головними функціями держави, до яких іноді додавали споріднені з ними функції - фінансову, військову, дипломатичну, контрольну тощо. Технологічні функції постійно закрі­плювалися у конституціях більшості сучасних держав через функції і повноваження органів державної влади.

Фундаментальний аналіз функцій держави має велике наукове і пізнавальне значення не тільки для юридичної науки, але й для полі­тології, соціології, філософії, історії тощо.

Раціональним є вивчення змісту, видів і класифікації функцій дер­жави в соціальній філософії, політології, соціології залежно від істо­ричної епохи, динаміки політичного, економічного і культурного життя суспільства, співвідношення різних видів суспільних інтересів, які мають вирішальний вплив на владу, міжнародне становище країни. Вважається, що під впливом цих чинників змінюється ієрархія функцій, їх пріоритетність, характер взаємодії, важливість у забезпеченні внут­рішнього і зовнішнього розвитку суспільства.

У соціальній філософії традиційним є також поділ функцій на внут­рішні і зовнішні. У науковій літературі вони вивчаються як об'єктні функції. У деяких дослідженнях виділяють формаційну та цивілізаційну функції держави. Формаційна функція держави розглядається крізь фор­маційний ракурс сутності держави, що знаходить своє вираження в її генеральній функції - функції захисту пануючих суспільних відносин, їх збереження і вдосконалення. До того ж ця функція не зводиться лише до репресивної, вона має складний механізм реалізації. Щодо цивілізаційної функції, то вона має багатогранний характер (господарсько- організаторська, функція організації просвіти й охорони здоров'я, еколо­гічна, функція охорони громадського порядку) [605, с. 170-176]. Однак слід зазначити, що цивілізаційне та формаційне у функціях держави тісно переплітається. Наприклад, щівілізаційні функції держави не мо­жуть існувати і реалізовуватися в якомусь рафінованому від формацій­ного вигляді, чи в якомусь чистому соціальному просторі.

Серед політологів побутують різні погляди щодо класифікації функцій держави. Загальноприйнятим є поділ їх на внутрішні та зов­нішні. Різні автори відзначають, що до певної міри такий поділ є умовним, оскільки будь-яка функція держави має як внутрішні, так і зовнішні аспекти. До внутрішніх функцій відносять: інтеграційну, правотворчу, правоохоронну, соціальну, економічно-господарську, екологічну, культурно-виховну, адміністративно-управлінську, функ­цію розв’язання конфліктів і стабілізації суспільних відносин, національно-консолідуючу тощо. На думку деяких вчених, саме національно-консолідуюча функція набуває особливого значення для України. Її вплив проявляється в тому, що держава: об'єднуючи всі території, визначає зовнішні межі, у яких відбуваються процеси куль­турної, мовної, економічної інтеграції; сприяє утвердженню політнч- ного розуміння нації; підтримує розвиток національної культури (національна система освіти, національна література, мистецтво, на­ука); сприяє формуванню єдиних для нації цінностей, у яких відо­бражені специфічні умови національного розвитку і які є орієнтиром для розв'язання суспільних проблем у майбутньому.

Використання такого підходу щодо виділення видів внутрішніх функцій призводить до штучного поділу основних функцій Української держави на підфункції і дослідженню їх як самостійних видів у класи­фікації. Крім того, чітких класифікаційних критеріїв автори не виді­ляють [606, с. 372; 607, с. 111-112; 608, с. 248-249]. До зовнішніх функцій в політології відносять: оборонну, дипломатичну, іноді функцію співробітництва.

У соціології також найбільш поширеним є поділ функцій держави на внутрішні і зовнішні та подальша їх класифікація за сферами дер­жавної діяльності [609, с. 313-314]. Особлива увага приділяється со­ціальній функції сучасної держави, а також взаємозв'язку, взаємооб- умовленості внутрішніх і зовнішніх функцій (на думку соціологів зов­нішньополітичні напрями діяльності держави пов'язані із внутрішніми проблемами і навпаки).

В юридичній літературі радянського періоду існували дві тенденції, що відходили від загальновизнаної класифікації функцій держави. Перша виражалася у так званій концепції мінімуму (мінімізації) кіль­кості державних функцій. Послідовники цієї концепції виділяли лише дві функції держави - внутрішню і зовнішню [610]. Інша тенденція відходу від традиційної класифікації полягала у штучному збільшенні кількості функцій. Так, наприклад, як самостійні внутрішні функції виділялися: функція турботи про матеріально-побутові і соціально- культурні інтереси громадян (М. Александров); функція задоволення побутових потреб населення (І. Бучурин); функція охорони здоров'я населення (М. Козлов, М. Піскотін) та ін. [611, с. 69; 612, с. 1-4; 613; 504, с. 6]. Крім того, різними авторами виділялися такі функції, як со- ціалізаторська, культурно-виховна, соціального страхування і соціаль­ного забезпечення тощо.

Такий штучний поділ функцій держави був пов'язаний перш за все із відсутністю єдиних, чітких класифікаційних критеріїв, що складають основу будь-якої наукової класифікації.

Розглянемо основні підходи до визначення критеріїв класифікації функцій держави.

У радянському державознавстві сформувався «традиційний підхід» до питань критеріїв класифікації функцій держави. Його теоретичні засади були закладені у 40-50-х рр. XX ст. і в основному зберігаються до сьогодні у вітчизняній науці з деякими коригуваннями.

М. Черноголовкін виділив такі критерії класифікації функцій держави: а) за дією у просторі (внутрішні та зовнішні); б) за дією у часі (постійні та тимчасові); в) за ступенем політичної значущості (основні та неосновні) [558, с. 6; 506, с. 17-41; 552, с. 138-149; 557].

Найбільш поширеним став поділ функцій на внутрішні та зовнішні. Відповідно до зазначеного критерію в систему внутрішніх функцій включали такі: 1) господарсько-організаційну; 2) культурно-виховну; 3) функцію регулювання міри праці та міри споживання; 4) функцію охорони соціалістичної власності та охорони соціалістичного право­порядку. В окремих випадках з наведеного переліку виключалися дея­кі функції або, наприклад, у функції охорони соціалістичної власності й охорони соціалістичного правопорядку виділяли дві самостійні функ­ції: охорони соціалістичної власності та охорони прав і свобод громадян [614; 615].

Більш усталеною в межах традиційного підходу була класифікація зовнішніх функцій. Вона включала в себе чотири функції: 1) функція оборони держави; 2) функція взаємодопомоги і співробітництва із соціалістичними державами; 3) функція співробітництва з державами, що звільнилися від колоніальної залежності і ведуть боротьбу проти колоніалізму; 4) функція боротьби за мир і мирне співіснування з капі­талістичними країнами [616, с. 28; 558, с. 117; 617, с. 47-63].

В. Коженевський цей перелік критеріїв доповнював таким, як сфе­ри діяльності держави, і виділяв: 1) політичну, 2) економічну, 3) соці­альну, 4) ідеологічну функції [618, с. 8].

Л. Загайнов зазначив, що основним критерієм, за допомогою яко­го можна відмежувати одну функцію держави від іншої, є різниця в об'єкті впливу держави у процесі здійснення своїх функцій, тобто специфіка відповідних суспільних відносин, які держава регулює у процесі своєї діяльності, що потребує різного впливу на них, а також різних форм та методів такого впливу [619, с. 31]. Такий вплив дер­жави на відповідні види та групи однорідних суспільних відносин, зауважує О. Варич, складає зміст окремої конкретної функції держави [620, с. 31-32]. Відповідно однорідна група суспільних відносин як об'єкта впливу держави визначає зміст кожної окремої функції дер­жави, а отже, у такому випадку є зовнішнім критерієм відмежування функцій держави. Це дає підстави стверджувати, що внутрішнім кри­терієм відмежування функцій держави є їх зміст. Адже зміст кожної функ­ції держави, що визначається об'єктом її впливу, є тим основним елементом, за яким можна відрізнити одну функцію держави від всіх інших.

В. Погорілко виділяв такі критерії (ознаки) класифікації функцій Радянської держави: а) за сферами (об’єктами) її діяльності (вну трішні і зовнішні, які, у свою чергу, також поділяються на окремі види); б) за змістом діяльності держави (основні і неосновні, а також прості і склад­ні (комплексні)); в) за формами державної діяльності (законодавча (правотворча), функція управління (виконавчо-розпорядча), правоохо­ронна функція, контрольна та ін.); г) за суб'єктами (функції Союзу РСР, функції союзних та автономних республік як Радянських соціалістичних держав) [580, с. 15-16].

Німецькі дослідники Е. Поппе, Р. Шюсселер, Г. Шюсселер зазна­чали, що для створення більш досконалої теорії необхідно перш за все розробити нову схему функцій держави, яка виявила б їх внутрішні взаємозв'язки і показала б чітку картину всього механізму функцій. На їхню думку, за змістом функції поділяються (з урахуванням закономір­ностей суспільного розвитку) на: 1) соціальні (первинні) функції і 2) організаційні функції (спрямовані на їх здійснення). Подальша класи­фікація сфер, у яких реалізуються функції держави, базується на визна­ченні основних об'єктів впливу або результатів, яких держава прагне досягти своїми діями. У свою чергу, соціальні функції автори поділяють на: а) функцію об'єднання людей (створення таких суспільних умов, які забезпечували б більш повний прояв творчих сил особистості у всіх сферах); б) функцію забезпечення союзу робітничого класу з іншими трудящими (об'єднання різних у класовому відношенні сил в єдину суспільну силу і забезпечення морально-політичної єдності всього на­роду); в) функція придушення (державна діяльність використовується у вирішенні антагоністичних протиріч).

Усі ці соціальні функції, які здійснювалися у межах країни, автори доповнюють зовнішніми функціями. До яких вони відносять: а) функ­цію співробітництва; б) функцію оборони й охорони соціалістичного ладу; в) функцію підтримки інших країн.

Відповідно до цієї концепції, соціальні функції реалізуються за до­помогою організаційних функцій, у яких містяться цільові установки соціальних функцій, що проявляються в конкретних формах залежно від характеру суспільних відносин, які були об’єктом державного регу­лювання.

До цієї групи вони віднесли наступні функції: а) функцію господар­ського керівництва (господарсько-організаційну): державне плануван­ня і керівництво народним господарством, стимулювання виробничих сил; б) культурно-ідеологічну функцію: планування і керівництво на­укою, мистецтвом, літературою, освітою, а також всіма установами і суспільними відносинами, які необхідні для нації і розвитку культур­ного життя; в) функцію забезпечення добробуту: безпосереднє забез­печення умов життя індивідуума, турбота про зростання добробуту громадян; г) функцію залучення громадян у суспільне життя: широке залучення трудящих до участі у вирішенні «суспільних завдань»; ґ) функцію охорони суспільного порядку: державна охорона суспільно­го порядку, прав громадян і юридичних осіб, а також соціалістичної власності від будь-яких посягань; д) дипломатичну функцію: державна діяльність у сфері міжнародних відносин, у встановленні і підтриман­ні міждержавних відносин [547, с. 93-97].

Така позиція авторів була оригінальною, але в той же час мала пев­ні недоліки: відсутність чітких, обгрунтованих класифікаційних крите­ріїв; класова, ідеологізована спрямованість дослідження; недостатнє використання системного, комплексного підходу у виділенні окремих видів функцій держави (наявність штучних моментів у класифікації).

На початку 70-х рр. XX ст. Б. Курашвілі запропонував комплексний підхід до проблеми систематизації функцій держави. Згідно із запро­понованою науковцем класифікацією, функції поділяються на дві основ­ні групи: «базові» і «конкретні (похідні)» функції. Базові функції, на думку автора, - це «чисті», «логічно первинні функції», з яких, у свою чергу, виділяються так звані «лінійні (об'єктні)» функції, що відповіда­ють «сферам діяльності, спрямованих на групи однорідних матеріаль­них чи нематеріальних об'єктів», і функції, що класифікуються залеж­но від того, які комплекси способів застосовуються в діяльності, - «опе­раційні (процесуальні)».

Класифікацію об’єктних функцій держави Б. Курашвілі обумов­лює трьома сферами політичної діяльності. Це так звані «загальна політика» (визначення політичних цілей, забезпечення певного роз­міщення політичних сил, узгодження політичних і політично зна­чущих дій), «широка політика» (регулювання політично значущої діяльності в усіх сферах соціального життя) і «спеціальна політика» (включає «позитивну політику» - співробітництво з іншими полі­тичними силами і «гостру політику» - протиборство з політичними супротивниками) [548].

Класифікація операційних функцій базується на поділі соціальної діяльності на три види: дослідження, управління і предметна діяльність. При цьому автор зазначає, що «дослідження», яке здійснюється держа­вою, у цьому випадку слід розуміти не в його теоретичному, а у прак­тичному значенні, тобто дослідження ситуацій, у яких необхідно діяти; управління - як політичне управління, що спирається на владу; пред­метну діяльність - у значенні «владарювання» як безпосереднього впливу на суспільні відносини. Автор пропонує розширену систему операційних функцій.

З метою введення вищезазначених функцій у певне соціально- політичне русло держава повинна здійснювати ще й такі види діяль­ності. які забезпечували б отримання необхідного інтегрального ефек­ту; У зв'язку з цим Б. Курашвілі вводить поняття «інтеграційні функції держави», які забезпечують реалізацію соціального призначення держави в тому чи іншому аспекті її діяльності. Такими функціями, на його думку, є: вну трішня і зовнішня; функція збереження і функція розвитку. Далі науковець здійснює синтез аналітично виокремлених функцій. Кожен їх клас співвідноситься із самим собою і всіма іншими [548]. Унаслідок такого співвідношення простежуються реальні взаємозв’язки між функціями. Відповідно до цих взаємозв'язків кожна функція структурується і конкретизується. Результатом є система кон­кретних (похідних) функцій держави, що закріплюються у компетенції її органів.

У цілому такий підхід до класифікації функцій держави не отримав прихильників, але раціональним є використання системного, комплекс­ного підходу, що дозволяє найбільш чітко дослідити не тільки такі специфічні властивості системи, як горизонтальний взаємозв'язок елементів (функцій), а і її вертикальну побудову.

Відносно новим тракту ванням класифікації функцій держави є їх поділ залежно від належності до того чи іншого типу держав і залежно від обумовленості «природою будь-якого суспільства». Відповідно до цього критерію функції поділяли на: 1) функції держав експлуататор­ських типів; 2) функції держав демократичного типу; 3) функції, що витікають з природи будь-якого суспільства (економічна, політична, соціальна, ідеологічна) - це загальносоціальні функції [621, с. 216-217; 100, с. 170; 411, с. 143]. Окремі дослідники (А. Венгеров, В. Чиркін, І. Ракитська та ін.) за цим критерієм розрізняють дві групи функцій: 1) функції загального характеру - соціально нейтральні, які виходять із «спільних справ» і не залежать від соціальної природи, типу тієї чи іншої держави; 2) соціально визначені - ті, що залежать від історично­го типу тієї чи іншої держави [24, с. 201].

Як наслідок, однією з найбільш поширених класифікацій у росій­ській науковій літературі є поділ функцій на класові та загальносоці­альні в аспекті сутності держави (А. Венгеров. С. Комаров, В. Корель­ський, В. Лазарев, А. Малько, І. Ракитська та ін.). Слід зазначити, що співвідношення цих видів функцій змінюється протягом історичного розвитку держави, що характерно й для сучасного етапу. Унаслідок тісного взаємозв'язку із сутністю, соціальним призначенням, формами держави у змісті функцій будь-якої держави присутні як загальносоці­альні, так і класові засади. Традиційним є підхід, згідно з яким класові функції держави - це напрями її діяльності, що виражають інтереси того класу, тієї соціальної групи, яка панує в цьому суспільстві, а загальносоціальні - це діяльність, спрямована на вирішення основних економічних, соціальних, політичних та інших завдань, що постають перед суспільством протягом тривалого часу і виражають загальносо- ціальне призначення держави. На думку багатьох дослідників, не зав­жди можна провести розмежування між класовими і загальносоціаль- ними функціями, тому такий поділ має досить умовний характер.

М. Байтін класифікує функції сучасної Російської держави за на­ступними загальними критеріями: 1) залежно від того, у якій сфері суспільного життя здійснюються ті чи інші функції держави: внутріш­ні і зовнішні. Внутрішні функції держави - це економічна, соціальна, екологічна, функція розвитку культури, науки й освіти тощо. До зов­нішніх вчений відносить: оборону країни, забезпечення миру тощо. Серед внутрішніх і зовнішніх функцій держави пропонується розріз­няти основні і неосновні. Останні є структурними частинами основних функцій. Автор не обґрунтовує критерій, за яким розрізняє ці функції, але зазначає, що термін «неосновні функції» має умовний характер, а «основні» функції - це внутрішньоєдина та цілеспрямована система багатьох напрямів діяльності держави. Ця система відмежовується від її складових [622, с. 61-63]. Таке розмелю вання функцій є традиційним, але воно потребує подальшого обґрунтування і конкретизації критеріїв, які є елементами державної діяльності, з метою цілісного та всебічного сприйняття всієї системи функцій сучасної держави.

Виходячи з лібертарної юридичної парадигми, М. Четверній про­понує наступну класифікацію. Перш за все він зазначає про наявність у державі «генеральної функції». Таке поняття, на його думку, повинно розкривати призначення держави стосовно громадянського суспільства (відповідно до лібертаристського вчення про їх співвідношення). Вче­ний вважає, що цим поняттям по суті охоплюється рішення всіх мож­ливих завдань держави - завдань, що належать до мінімальної функції держави, і особливих завдань сучасної соціальної (соціально-правової) держави [623, с. 629]. Він виділяє: по-перше, мінімальні функції дер­жави - «спрямовані на вирішення двох основних завдань, що стоять перед будь-якою державою на всіх етапах історичного розвитку дер­жавності» [623, с. 630]; по-друге, патерналістські функції, що виходять за межі здійснення мінімальних, обумовлені недовірою суспільства до саморегулювання, особливо у сферах виробництва і розподілу. До пер­ших належать: 1) забезпечення свободи, безпеки, власності (правова функція); 2) створення системи комунікацій, до других - 1) функція з вирішення соціально-економічного завдання; 2) сприяння розвитку культури; 3) екологічна.

Викладений підхід є оригінальним і перспективним. Але в ньому є певні недоліки. По-перше, функція із забезпечення безпеки не точно зазначена як «правова». У цьому випадку автор припускається змішан­ня функції з методом її реалізації. По-друге, не точною є теза про іс­нування комунікаційної функції на всіх етапах історичного розвитку суспільства, а економічної - ні. По-третє, не обгрунтовано поєднання соціальної й економічної функцій. Очевидно, що воно здійснено відпо­відно до положень лібертаристської теорії, згідно з якою, втручання держави в економіку (в основному у сферу розподілу) тісно взаємопов'язане із забезпеченням соціальних прав громадян. У такому випадку автор не враховує того, що взаємопов'язані між собою не тільки соціальна й економічна, але й усі інші функції, між якими проведено чітке розмежування.

Критерієм класифікації, яку запропонував М. Четверній, є сфери (галузі) державної діяльності - один із найпоширеніших у вітчизняній юридичній літературі [566, с. 46].

Л. Морозова серед критеріїв класифікації називає: а) об’єкти впли­ву і сфери державної діяльності (внутрішні і зовнішні функції або за­гальні функції без їх поділу на внутрішні і зовнішні: економічна, по­літична, соціальна, ідеологічна, екологічна функції); до зовнішніх функцій віднесено функцію інтеграції у світову економіку, функцію оборони, функцію підтримання світового порядку, функцію співробіт­ництва з іншими державами; б) територіальний масштаб (загальнодер­жавні, функції суб'єктів федерації); в) принцип поділу влади (законо­давчі (правотворчі), управлінські (виконавчі), судові (правоохоронні) функції); г) зміст (значущість) функцій (головні та похідні (допоміжні)); ґ) тривалість їх здійснення (постійні і тимчасові функції) [35, с. 42; 546, с. 101-108; 36, с. 71-119; 371, с. 100-112]. Специфічним є виділення автором у кожній функції декілька підфункцій, у яких йдуть процеси кількісних і якісних накопичень з реалізації важливих для суспільства завдань і цілей. На відміну від самостійних функцій, що виражають сутність і соціальне призначення держави, підфункції втілюють специ­фічно особливе в межах конкретного напряму діяльності і у впливі на суспільні відносини. На жаль, Л. Морозова не зазначає, в чому полягає принципове розмежування таких понять, як «підфункція» і «функції державних органів», «функції державного управління», а також зазна­ченого поняття «похідні функції». Автором не наведено чіткого об­ґрунтування і прикладів, у зв’язку з чим не можливо отримати досить повного уявлення щодо запропонованої функціональної градації. Крім того, М. Байтін вважає, що Л. Морозова змішує функції держави з прин­ципами її формування і діяльності. Деякі функції, які вона виділяє (забезпечення народовладдя, соціального компромісу), М. Байтін вважає основними принципами організації і діяльності держави, основами конституційного ладу, які пронизують всі функції, впливають на їх роз­виток, лежать в основі виконання кожної з них [622, с. 63-64].

У вітчизняній юридичній науці на сучасному етапі науковці виді­ляють чимало критеріїв класифікації та видів функцій Української держави.

В. Копєйчиков зазначив, що чисельність і особливості суспільних відносин обумовлюють існування досить широкого кола відповідних функцій держави, які можна поділити на ряд видових груп за такими критеріями: а) за соціальним значенням державної діяльності (основні і додаткові); б) за сферами діяльності держави (внутрішні (регулюван­ня економічних відносин; організація суспільної праці; охорона право­порядку, законності, прав і свобод громадян; соціальний захист насе­лення; охорона та раціональне використання природних ресурсів) і зовнішні (оборона країни, підтримання міжнародного миру, економіч­ного співробітництва); в) з точки зору тривалості їх здійснення в часі (постійні і тимчасові). Також автор вказав на можливий поділ функцій держави за сферами суспільного життя, в яких вони здійснюються (економічні, політичні, гуманітарні) [579, с. 73-74].

О. Скакун вважає, що функції сучасної держави можна класифіку­вати за різними критеріями, які є перш за все елементами державної діяльності. За засобами її діяльності: а) законодавча; б) виконавча (управлінська); в) судова; г) правоохоронна; ґ) інформаційна. За сфера­ми (об’єктами) державної діяльності: а) внутрішні (політична, еконо­мічна, оподаткування і фінансового контролю, соціальна, екологічна, культурна (духовна), інформаційна, правоохоронна). Всі внутрішні функції держави автор поділяє ще на дві основні групи: регулятивні та правоохоронні; б) зовнішні функції (політична (дипломатична), еконо­мічна, екологічна, культурна (гуманітарна), інформаційна, оборона держави, підтримання світового правопорядку). У зовнішніх функціях держави пропонується виділяти ще два основних напрями: 1) зовнішньо­політична діяльність і 2) зовнішньоекономічна діяльність [106, с. 47 491. Уявляється, що такий поділ функцій за визначеними критеріями в окре­мих аспектах є штучним.

В. Котюк пропонує насту пні класифікаційні критерії та видову характеристику функцій: за сферами діяльності держави (внутрішні і зовнішні). Автор виділяє також основні сфери впливу і діяльності держави та суспільства всередині їх, зокрема, в економічній та політич­ній системах, у соціальній, духовній або культурній, а також гуманітар­ній сферах. Залежно від суб'єктів державної діяльності і принципу поділу державної влади в суспільстві: законодавча (або правотворча), виконавчо-розпорядча (або управлінська), судова, контрольно-наглядова, правоохоронна. Ці функції вчений пропонує конкретизувати на друго­рядні або підфункції. Але також, як і російські науковці (Л. Морозова, Г. Ткачова та ін.), не надає чіткої аргументації щодо цього поділу. За змістом і об'ємом функції держави автор розрізняє основні й друго­рядні, а також складні і прості [284, с. 295-298].

Гуманістичний характер класифікації функцій держави, що запро­понував П. Рабінович, полягає в тому, що автор пов'язує її з напрямами діяльності демократичної, соціальної, правової держави, передусім із завданням - «забезпечити кожній людині належні умови життя на за­садах свободи, справедливості і солідарності» і відповідними внутріш­німи функціями держави демократичної орієнтації - гуманітарна (за­безпечення, охорона і захист основних прав людини), екологічна (охо­рона природного середовища), соціальна (охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення та ін.) і культурно-виховна (освіта, виховання, розвиток культури тощо) [624, с. 50].

До основних функцій держави частіше відносять найбільш важли­ві, пріоритетні напрями державної діяльності в певний історичний період [284, с. 297; 159, с. 100]. їх пов'язують із виконанням головних державних завдань. Основні функції відносять до державної діяльнос­ті в цілому, але разом із тим зазначають, що вони виконуються в різній мірі всіма або багатьма державними органами. Неосновні (другорядні, допоміжні) функції пов'язані з вирішенням завдань, які мають суттєвий характер, але не є основними. На нашу думку, поділ функцій за остан­нім критерієм є певною мірою умовним. Доцільність виділення основ­них і неосновних функцій держави широко обговорюється у вітчиз­няній та зарубіжній юридичній літературі. Оскільки функції держави визначаються як основні (головні) напрями її діяльності, то виникає питання, який сенс виділяти ще більш основні (головні) напрями? Така градація суперечить визначенням, що сформульовані більшістю авторів. Крім того, визнання неосновними (другорядними) функцій конкретних державних органів призводить до змішування цих понять, оскільки існує чітке розмежування між цими термінами. У цьому випадку мож­на зробити висновок про порушення елементарних законів формальної логіки, що виражаються в алогізмі «основний напрям діяльності».

Т. Андрусяк акцентує увагу на тому, що функції держави можна класифікувати за такими критеріями: а) за соціальним значенням дер­жавної діяльності (основні та додаткові (допоміжні)); б) за сферами діяльності держави (внутрішні: економічна, культурна, виховна, освіт­ня, наукова, спортивна, пропагандистська, соціальна, підтримки по­рядку; зовнішні: підтримання міжнародного миру, міжнародне еконо­мічне співробітництво, організація міждержавних зв'язків); в) за часом здійснення або за тривалістю в часі їх здійснення (постійні і тимчасові); г) за сферою суспільного життя (економічні, політичні, гуманітарні). Автор вважає, що вони можуть поділятися на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх функцій він відносить: а) в економічній сфері (господарсько- стимулююча, господарсько-організаторська, науково-організаторська); б) у політичній сфері (створення і забезпечення функціонування право­вих механізмів демократичного суспільства: забезпечення діяльності політичних партій та недержавних структур; охорона конституційного ладу та громадського порядку); в) у гуманітарній сфері (закріплення, забезпечення та охорона прав і свобод людини, охорона навколишньо­го середовища, соціальне забезпечення та захист населення тощо) [625, с. 35-37]. Така класифікація в окремих випадках також пов'язана з умов­ністю виділення окремих видів функцій, змішування такого поняття, як «принципи формування, діяльності держави», з поняттям «функції держави». На нашу думку, подальшого наукового аналізу потребують всі класифікаційні критерії з метою їх впорядкування і більш чіткого розмежування, наприклад, внутрішніх і зовнішніх функцій.

В. Погорілко вважає, що критеріями класифікації функцій держави є основні елементи її діяльності. Такими елементами, зокрема, є суб'єкти, об’єкти, способи, засоби діяльності, мета, завдання діяль­ності тощо. Відповідно за суб'єктами діяльності держави розрізняє: а) загальнодержавні функції; б) функції суб’єктів федерації; в) функції органів державної влади та ін. За об'єктами (сферами) діяльності дер­жави: а) політична функція; б) економічна функція; в) соціальна функ­ція; г) культурна (духовна) функція; ґ) зовнішні функції (оборони, за­хисту суверенітету і територіальної цілісності, зовнішньополітична, зовнішньоекономічна, гуманітарна функція) тощо. За способами ді­яльності держави розрізняє: а) законодавчу функцію; б) виконавчу функцію; в) судову функцію. За засобами діяльності держави: а) фінан­сова функція; б) інформаційна функція; в) територіальна функція; г) функція державного програмування (планування) і прогнозування; г) правоохоронна (охоронна) функція. За умовами діяльності держави автор розрізняє: а) постійні і тимчасові функції; б) загальнодержавні (загальні) та локальні (місцеві, регіональні) функції [482, с. 83-87; 626, с. 21-23; 168, с. 42-49; 575].

О. Фрицький зазначає, що функції держави тісно пов'язані між со­бою, кожна конкретна функція держави поєднує зміст, форми і методи діяльності відповідної гілки єдиної державної влади (законодавчої, ви­конавчої та судової), застосування якої пов'язане з особливостями конкретного об’єкта державного впливу. Класифікація функцій держа­ви О. Фрицьким здійснена за наступними критеріями: 1) за соціальним призначенням державної діяльності (основні функції: функція охорони прав і свобод людини та громадянина, функція захисту правопорядку, функція законності тощо); 2) за сферами діяльності держави її основні функції автор поділяє на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх функцій віднесено: регулювання економічних відносин; охорону прав і свобод; соціальне обслуговування населення; охорону та раціональне викорис­тання природних ресурсів тощо. До зовнішніх функцій: оборону країни, підтримання міжнародного миру, міжнародне економічне співробітни­цтво тощо [461, с. 236-237].

Аргументуючи свою позицію принципом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції України), В. Крав­ченко також виділяє законодавчу, виконавчу і судову функції держави [627, с. 83-84]. Але автором не проведено розгорнутої класифікації й аналізу функцій Української держави.

Основним критерієм класифікації функцій держави В. Годованець також вважає сфери її діяльності і відповідно до них розрізняє такі функції: а) політичну; б) економічну; в) соціальну; г) культурно-духовну; ґ) екологічну; д) зовнішню. Автор умовно називає ці функції об’єктними. За способами діяльності держави традиційно виділено такі функції, як: а) законодавча; б) виконавча; в) судова [78, с. 58-59]. Умовно ці функції називають владними (організаційними, технологічними чи процесуаль­ними). Така класифікація носить обмежений характер і не дає повного уявлення про систему функцій Української держави.

Крім вищевикладених критеріїв класифікації державних функцій, залежно від розуміння проблеми і завдань, що стоять перед конкретним дослідженням, можуть бути виведені й інші.

Обрання чітких, єдиних критеріїв, що складають основу класифі­кації, та їх перевірка на обґрунтованість є однією з актуальних проблем усіх без винятку наук. І хоча специфіка різних галузей знань накладає певний відбиток на зміст такого роду перевірки, її форми все ж таки мають і загальні риси, що обумовлені спорідненим характером самих критеріїв.

Кожна з наведених класифікацій функцій держави (з точки зору хро­нологічного підходу) має як теоретичну, так і практичну цінність. Вони сприяють упорядкуванню функцій у систему, визначенню ролі і місця кожної функції в цій системі, а також у державній діяльності в цілому.

Для найбільш повного розуміння будь-яких явищ, у тому числі й функцій держави, необхідно не тільки дослідити понятійний апарат і теоретико-історичний аспект, але й надати їх класифікацію. Класифі­кація функцій держави необхідна для визначення їх видового різно­маніття, визначення місця і ролі кожної функції в системі. В свою чергу, дослідження підходів до класифікації дозволяє зосередити увагу на критеріях класифікації і видах функцій сучасної Української держави.

Кожна держава здійснює, як правило, певну систему функцій. Укра­їнська держава здійснює нині всю систему функцій [575, с. 10].

Отже, у зв'язку з тим, що Українська держава здійснює велику кількість функцій, різноманітних за змістом, важливою складовою їх подальшого аналізу і концептуального узагальнення є наукова класи­фікація.

З метою аргументації цієї позиції варто визначити конкретні класи­фікаційні критерії та види функцій Української держави. За об'єктами (сферами) діяльності держави можна виокремити внутрішні й зовнішні функції держави. Внутрішні функції характеризують мету і завдання держави всередині країни, а зовнішні - розкривають специфіку її інтересів у міждержавних відносинах, діяльність України як суверенного суб'єкта міжнародних відносин. Системи внутрішніх і зов-нішніх функцій тісно пов'язані, взаємодіють у певній єдності, доповню-ючи одна одну.

Основними об'єктами державної діяльності є її сфери, які об’єднують однорідні (подібні) суспільні відносини. Об'єктами впливу функцій держави є сторони соціального життя, які впорядковуються за їх допо­могою.

Дослідження функцій держави не може відбуватися шляхом макси­мального охоплення всіх без винятку проявів її діяльності. При виді­ленні функцій як об'єктивних сторін її діяльності слід акцентувати увагу тільки на таких, без яких держава на конкретному історичному етапі або протягом всього свого розвитку обійтися не може. Загально­визнаним є виділення внутрішніх й зовнішніх сфер.

У радянській науковій юридичній літературі функції держави кла­сифікувалися переважно за сферами (об'єктами) діяльності держави. У Радянській державі розрізняли чотири внутрішні функції: господарсько- організаторська, культурно-виховна, охорони правопорядку, регулю­вання міри праці і міри споживання. Деякі функції мали тимчасовий (перехідний) характер (наприклад, функція придушення опору експлу­ататорських класів). До зовнішніх функцій Радянської держави відно­сили: оборону країни, взаємну допомогу і братерське співробітництво держав світової системи соціалізму, боротьбу за мир й мирне співісну­вання з капіталістичними країнами та ін [168, с. 43]. У назвах цих функцій розкривається їх виключно ідеологічна і класова спрямова­ність. Крім того, назва функцій свідчила значною мірою про принижен­ня ролі держави і перекручення її фактичного змісту діяльності (напри­клад, політична функція називалась правоохоронною). Держава від­сторонювалася від вироблення внутрішньої і зовнішньої політики, від творчої позитивної діяльності; їй відводилась у політиці переважно роль охоронця державного і суспільного ладу та інших інститутів. Економічна функція називалася господарсько-організаторською функ­цією, чим підкреслювався виконавчий, другорядний характер діяльнос­ті держави у сфері економіки.

Функції держави, що класифікуються за об'єктами (сферами) діяль­ності держави, слід називати «об'єктними (лінійними) функціями».

Функції Української держави зазнали еволюції і продовжують мо­дифікуватися з врахуванням новітніх тенденцій державотворення і пра­вотворення (проведення політичної реформи, утвердження демокра­тичної державності тощо). Відповідно до сфер внутрішньої діяльності держави можна розрізняти такі внутрішні функції Української держави: політична, економічна, соціальна, екологічна, культурна.

Зовнішні функції держави випливають із внутрішніх потреб суспіль­ства та завдань держави. Зовнішні функції виступають як певне продов­ження внутрішніх функцій держави аналогічно тому, як зовнішня полі­тика за своєю суттю є продовженням внутрішньої політики [628].

Серед зовнішніх функцій держави можна виділити оборонну, зов­нішньополітичну, зовнішньоекономічну, зовнішньокультурну (гума­нітарну).

Вищезазначені функції є інтеграційними функціями держави, які забезпечують реалізацію соціального призначення держави в тому чи іншому аспекті її діяльності й обумовлені її положенням у соціально- політичному просторі.

Останнім часом у науковій літературі зустрічається твердження про умовний характер такого поділу, оскільки одні й ті ж функції можуть мати як внутрішню, так і зовнішню сфери поширення [629, с. 10; 630, с. 14]. Дійсно, деякі внутрішні функції держави набувають зовнішньо­го характеру і навпаки. Однак у цих випадках визначальною залиша­ється внутрішня політика й умови існування конкретної держави.

Запропонована класифікація має науково обгрунтований критерій і дозволяє виявити зв’язок внутрішніх і зовнішніх функцій будь-якої держави, а також дослідити зміни їх обсягу, змісту, значущості та кіль­кості з постановкою нових цілей і завдань держави. Критерій, що лежить в основі такої класифікації, є найбільш стабільним, тому дозволяє грун­товно дослідити конкретні об’єкти і виявити взаємозв'язки між ними.

За способами діяльності держави необхідно розрізняти такі функції держави: законодавчу (правотворчу), виконавчу (управлінську), судову. Деякі автори виділяють також контрольно-наглядову функцію. Такий підхід виникає ще в дореволюційний період у вітчизняній і зарубіжній науці. Так, німецький вчений Г. Єллінек виділяє функції законодавства, управління (виконання) і правосуддя [147, с. 438]. Російський вчений В. Гессен виділив «установчу» і «законодавчу» функції держави [631, с. 69-70]. В останні роки зустрічаються спроби класифікації функцій держави за критерієм розподілу державної влади на законодавчу, управ­лінську, судову. Дослідники М. Катаев, В. Лазарев, Л. Морозова вважа­ють, що така класифікація відображає механізм реалізації державної влади, тому що кожна із зазначених функцій здійснюється, як правило, не одним державним органом, а їх сукупністю, які належать до однієї

з гілок влади - законодавчої, виконавчої, судової. Але такий критерій як принцип розподілу державної влади носить умовний, узагальнюючий характер і може застосовуватися до функцій не кожної держави. Тому доцільно класифікувати функції на зазначені види за способом діяльності держави. Вони називаються технологічними (владними, процесуальними, організаційними) і є найбільш визнаними в науці.

Виходячи із вишезазначенного, держава здійснює як об'єктні (лінійні), так і технологічні (владні, процесуальні, організаційні) функції, але залежно від місця і ролі держави в суспільстві система її головних функцій інколи не збігається, що обумовлено різним відношенням у різних сферах державних і недержавних об'єктів [168, с. 48].

Марксистсько-ленінська доктрина, як відомо, виходила із поєднання законодавчих та управлінських функцій в одному органі і відкидала прин­цип поділу влади через буржу азний характер. Такий підхід був сприйнятий практикою радянського державотворення в умовах адміністративно- командної системи, де в Конституції декларувалося, що влада належить народові, а в дійсності нею володіла партійно-державна еліта.

Після цього тривалий час технологічні держави розглядалися як форми здійснення функцій держави, зокрема її об'єктних функцій (внутрішніх і зовнішніх), до яких і зводилась вся система функцій ра­дянської соціалістичної системи.

У той же час у західній науковій юридичній і політологічній літе­ратурі владні функції отримали загальне визнання й розглядалися як єдині або принаймні головні функції держави, кількісний склад яких розширювався фінансовою, дипломатичною, військовою та іншими функціями. На сьогодні ці розбіжності переважно подолані.

У конституціях більшості сучасних зарубіжних держав та України технологічні (владні) функції закріплені через повноваження і функції органів державної влади, принцип поділу державної влади на законо­давчу, виконавчу, судову (наприклад, ст. 6 Конституції України, ст. 10 Конституції Російської Федерації, ст. 20 Основного Закону ФРН). Отже, зазначена класифікація функцій держави має конституційну регламен­тацію як в Україні, так і в зарубіжних країнах.

За тривалістю дії (за умовами діяльності держави) розрізняють такі функції: постійні і тимчасові. Постійні функції здійснюються державою протягом тривалого часу, на всіх етапах її розвитку, у них найбільш яскраво виражається державна сутність і, як правило, вони визначають існування держави як цілісної системи. Тимчасові - обумовлені специ­фікою суспільного розвитку на певних етапах, воєнним чи надзвичай­ним станом або іншими чинниками. Тобто тимчасові функції виникають на певному етапі, їх роль визначається конкретним історичним моментом, що залежить від тимчасової необхідності.

За тривалістю свого існування ці функції можуть бути різноманіт­ними (довгостроковими і короткостроковими), але їх наявність не ха­рактеризує державу як самостійний соціальний феномен і за умов відсутності відповідних обставин у держави зникає необхідність у здій­сненні цих функцій. Але ж сама держава як цілісна система продовжує функціонувати (наприклад, ліквідація наслідків стихійних лих, техно­генних катастроф тощо).

За суб'єктами діяльності держави розрізняють загальнодержавні функції, функції суб’єктів федерації (штатів, кантонів, республік, зе­мель) (у федеративних державах), функції органів державної влади тощо. До того ж зміст функцій останніх обумовлений змістом функцій держави. Федеративну функцію держави тлумачать як один із головних напрямів діяльності федеративної держави, напрям діяльності держави з організації управління територіальними утвореннями (суб’єктами федерації) у складній державі (федерації) та розподілу суспільних від­носин [632]. Сутність децентралізації державних функцій, їх розподіл між державою та її складовими залежить від особливостей і значущості вирішення завдання. Централізація необхідна для забезпечення націо­нальної безпеки, політичної стабільності тощо. Федеративна функція є виразом правової природи федерації, обумовлена сутністю держави та її соціальним призначенням. У конфедерації - це координуючі функції і функції, що реалізуються на території кожного з учасників союзу держав.

В основі цієї класифікації знаходиться один із основних елементів діяльності держави - її суб’єкти.

Отже, функції Української держави мають відносно постійний ха­рактер, але не можуть бути незмінними. Вони безперервно розвивають­ся і вдосконалюються в кількісному і якісному вимірах. Загальною тенденцією їх розвитку в сучасних умовах є підвищення ролі Консти­туції і законів України. Розвиток функцій Української держави і вдо­сконалення процесу їх здійснення обумовлюються внутрішніми і зов­нішніми, об'єктивними і суб'єктивними факторами.

Підсумовуючи, слід зазначити, що проведена класифікація функцій держави свідчить про багатогранний аспект її діяльності. Диференціа­ція функцій держави за тим чи іншим критерієм має досить умовний характер. Для класифікації функцій держави необхідно застосовувати ознаки (критерії), що мають об'єктивний характер, наукове значення.

Вищевикладене дозволяє виділити наступні класифікаційні крите­рії та відповідні види функцій Української держави (виходячи із ступе­ня їх суттєвості й об'єктивного характеру):

- за об'єктами (сферами) діяльності держави - об'єктні (лінійні): внутрішні і зовнішні функції держави. Внутрішні: політична, економіч­на, соціальна, екологічна, культурна; зовнішні: оборонна, зовнішньопо­літична, зовнішньоекономічна, зовнішньокультурна (гуманітарна);

- за способами діяльності держави - технологічні (владні, проце­суальні, організаційні): законодавча (правотворча), виконавча (управ­лінська), судова;

- за тривалістю дії (за умовами діяльності держави): постійні, тим­часові;

- за суб'єктами діяльності: загальнодержавні, функції суб'єктів федерації (у федеративних державах), функції органів державної влади тощо.

Класифікація є передумовою подальшого наукового аналізу і сприяє їх глибокому і різнобічному вивченню, а також виведенню практичних рекомендацій щодо вдосконалення основних напрямів діяльності держави.

Будь-яка класифікація слугує не тільки засобом систематизації, але і передумовою наукового аналізу конкретного об'єкта, в її основу повинні бути покладені найбільш суттєві ознаки, що мають об'єктивний характер і сприяють впорядкуванню матеріалу відповідно до його внутрішніх зв'язків.

Класифікація (групування, систематизація) функцій сприяє більш всебічному і цілісному уявленню як про кількість функцій держави, так і про їх характер.

2.3.