Функції держави на сучасному етапі державотворення

Сучасний розвиток юридичної науки характеризується посиленою увагою науковців до трансформації правової форми організації суспіль­них відносин та з’ясуванням функціонального призначення держави в цьому процесі.

Особливості сучасної української державності знайшли своє відо­браження перш за все у модифікації функцій держави. Перехід України до нової моделі державного ладу, нового типу суспільних відносин по­требує аналізу цих реалій.

Метою дослідження є вдосконалення теоретико-правових основ функцій Української держави, пошук оптимальних шляхів їх реалізації, сприяння вирішенню деяких спірних теоретичних питань.

Розробка теорії функцій Української держави дає можливість про­гнозувати конкретні ситуації, пов’язані з трансформацією державності, її окремих інститутів, проведенням певної державної політики. Аналіз функцій держави на сучасному етапі дозволяє виділити пріоритетні напрями в її діяльності, структури, що забезпечують реалізацію соціальних потреб, а також встановити рівновагу соціальних відносин і сприяти подальшому розвитку суспільного прогресу. Ця обставина пояснюється, по-перше, тим, що «функціональність є найбільш суттє­вою стороною будь-якої організації» [502, с. 25] і, отже, у функціях безпосередньо відображається сутність держави, а по-друге, саме вони є обов'язковою передумовою дослідження інших її зовнішніх проявів (механізму, форм, методів діяльності держави).

Проблемі формулювання визначення поняття передує дослідження більш широкого аспекту - питання про наукові підходи в розумінні феномену «функція держави». Необхідність наукового аналізу у такій послідовності обумовлена перш за все тим, що поняття є «думкою, яка відбиває в узагальненій формі явища дійсності та зв'язки між ними через фіксацію загальних і специфічних ознак, якими виступають властивості явищ і відносини між ними» [503, с. 513].

Саме така логічна схема (від дослідження різних теоретичних під­ходів (понять) до формулювання визначення поняття) може забезпечи­ти найбільш всебічне й об’єктивне дослідження такого складного державно-правового явища, як функції держави.

Питання про функції держави - це одне із важливих питань не тільки теорії, але й практики державотворення. Коло питань, що по­требують розв’язання при дослідженні цього феномену, є досить ши­роким і багатоаспектним. Це обумовлено тим, що у функціях проявля­ється сутність держави, її соціальне призначення.

З’ясування специфіки структури і змісту конкретних функцій держа­ви дозволяє виявити основні напрями і сторони діяльності державного управління, за допомогою якого здійснюється регулятивно-охоронний вплив на суспільні відносини [504, с. 4]. Як зазначає В. Сердюк, перед кожним суспільством і державою стоять конкретизовані в певній формі завдання і функції, які вони змушені вирішувати і виконувати залежно від потреб, інтересів, цілей, можливостей всього суспільства, пануючого класу або всієї нації [505, с. 21]. Тому питання про функції держави має не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє охарак­теризувати державу з точки зору багатоаспектності її діяльності.

Основними завданнями, що потребують подальшого вирішення, є:

- конкретизація уявлення про співвідношення соціального призна­чення держави та її функцій;

- аналіз теорії функцій держави в поєднанні з проблемами вдо­сконалення структури державного апарату з метою вивчення приклад­ного моменту;

- необхідність дослідження функцій держави та функцій її органів в їх органічній єдності;

- проведення ґрунтовного аналізу критеріїв класифікації та видів функцій Української держави на сучасному етапі;

- дослідження правових й організаційних форм та методів реалізації функції держави з метою стабілізації умов розвитку суспільства і дер­жави.

Як явище соціального життя держава характеризується багатома- ніттям проявів. Це пов’язано з великою кількістю завдань, що стоять перед державою в різних сферах життя суспільства, а також органів, форм, методів і засобів здійснення державної діяльності. При цьому різні напрями діяльності держави певним чином взаємодіють між со­бою, а всі вони разом залежать від численних факторів внутрішнього і зовнішнього життя суспільства [506, с. 3].

Усе це робить державу складним соціальним явищем, шлях до пізнан­ня сутності якого проходить перш за все через пізнання його функцій.

Як показує історичний досвід, на функції держави мають вирішаль­ний вплив не стільки класові характеристики держави, скільки нові умови і проблеми сучасної життєдіяльності у сфері економіки, соціаль­ної політики, культури не тільки в межах українського суспільства, а й у глобальних масштабах - у сфері екології, економіки, боротьби з між­народним тероризмом, організованою злочинністю тощо.

Останнім часом проблемам глобалізації геополітики міжнародного порядку приділяється все більше уваги, про що свідчить цілий ряд монографічних досліджень, наукових статей, навчальних видань [283; 507, с. 21, 146-147].

Актуалізація цієї наукової проблематики пов’язана з тим, що сьогодні глобалізаційні процеси суттєво впливають на функції держави, на вибір пріоритетів в її діяльності. У літературі досить обґрунтовано акцентується увага на тому, що під впливом глобалізаційних процесів змінюється харак­тер і зміст державної діяльності [283, с. 130-131]. В умовах глобалізації в сучасній державі не тільки модернізуються існуючі, але й виникають нові функції. Зокрема, підвищується значення державної політики у сфері ін­формаційної безпеки, освіти, інноваційної діяльності держави. Глобаліза­ція суттєво впливає на зміст і реалізацію зовнішніх функцій держави, зо­крема такі напрями, як зовнішньополітичний, зовнішньоекономічний, культурний тощо. Держава повинна проводити стратегічно вивірену по­літику в кожній сфері; орієнтуватись у формуванні цілей і завдань своєї політики на національні інтереси - загальні для всього народу.

Віпцевикладене дає підстави стверджувати, що модернізація струк­тури і функцій сучасної Української держави, утвердження її як демо­кратичної, правової і соціальної повинні розроблятися і здійснюватися з урахуванням сучасних міжнародних принципів і стандартів правової універсалізації та процесів глобалізації.

Першочергове значення має все ж таки проблема формулювання загального єдиного наукового визначення поняття «функції держави». Точне і науково обгрунтоване визначення повинно бути, з одного боку, певним підсумком пізнавальної діяльності, а з іншого воно стає відправною точкою в пізнанні інших явищ і науковому обґрунтуванні нових понять і визначень.

Вирішення питань, пов’язаних із формулюванням визначення поняття «функції держави», має велике значення для подальшого дослідження феномену держави в цілому та визначення закономірнос­тей і перспектив її розвитку [508].

Гносеологічне призначення понять полягає у відображенні й фік­суванні найбільш загальних, суттєвих властивостей і важливих зв’язків та відносин правових явищ і процесів. У ході формування понять отри­мує роз’яснення зміст досліджуваних правових реалій, розкривається їх сутність, виявляються закономірності становлення і розвитку, визна­чається місце того чи іншого об'єкта в системі явищ правової дійснос­ті. Як наукові утворення поняття виступають результатом пізнаваль­ного процесу. Разом із тим вони є наріжним каменем поглибленого та всебічного вивчення предмета будь-якої науки, передумовою подальших наукових пошуків [51, с. 141]. Поняття відіграють роль своєрідних системоутворюючих вузлів, тому їх точність і визначеність мають ве­лике значення в різних аспектах.

Вищевикладене стосується суб'єктів публічно-владних відносин, зокрема держави і такого елементу її статусу, як функції [509, с. 64].

Накопичений у науці досвід щодо визначення поняття «функцій» має бути використаним як одне з джерел для виведення терміна «функції держави». Використання методу аналогії дає змогу виявити подібність у структурі різних явищ безвідносно до їх природи. Але, як зазначається в літературі, не викликає сумнівів те, що механічна екстраполяція загальних категорій щодо визначення «функцій» взагалі на предмет дослідження була б помилковою [510, с. 19]. Такий підхід може призвес­ти до ігнорування специфічних особливостей функцій держави.

Функція, як і багато інших понять у суспільствознавстві, не є влас­не юридичним й політичним поняттям. Воно було запозичене із зовсім

інших наук й використовується в різних галузях знань: в математиці [511, с. 711-719], фізиці [512, с. 834-835], кібернетиці [513, с. 161, 163, 199], медицині [514, с. 196-197], психології [515, с. 49-54] тощо.

Уперше це поняття було застосовано в математичних науках і трак­тувалось як здійснення дій над кількостями [516, с. 539]. Згодом по­няття «функції» увійшло до понятійного апарату багатьох суспільство­знавчих наук. Запозичення категоріальних понять у тих чи інших науко­вих сферах є об'єктивним явищем. До того ж зміст такого терміна може суттєво відрізнятися від початкового і мати своє сутнісне навантажен­ня в конкретній науковій площині.

Тому необхідно визначитись з етимологією самого терміна «функ­ція». Він походить від латинського слова «funcio», тобто виконання, здійснення, звершення - спосіб діяння речі або елементу системи, спрямований на досягнення певного ефекту [517, с. 784; 518, с. 1300]. Водночас в етимологічному значенні «функція» трактується як «робо­та кого-, чого-небудь, коло діяльності когось, чогось» [519, с. 814].

Деякі автори визначають функцію як явище, яке залежить від іншо­го явища, є формою його виявлення і змінюється відповідно до його змін [520, с. 675; 521, с. 653].

Категорія «функція» може бути застосована до будь-яких систем: соціальних, технічних, біологічних тощо. Структура будь-якої системи визначається її функціями. Безвідносно до функцій взагалі неможливо говорити про доцільність та ефективність структури будь-якого об'єкта. Зміна функцій призводить до зміни структури, тому функціональний метод пізнання завжди є первинним порівняно зі структурним методом. Для певної сукупності функцій існує оптимальна структура, тому ефек­тивність, наприклад, будь-якої соціальної організації безпосередньо залежить від чіткості й точності виявлення її функцій.

Саме тому в енциклопедичній літературі існує тенденція щодо по­ширеного тлумачення цього терміна. При аналізі та визначенні філо­софського змісту дефініції «функція» слід зазначити, що це поняття запроваджено в науковий обіг Г. Лейбніцем, однак у повсякденну мову його ввів швейцарський математик І. Бернуллі [522, с. 615]. У подаль­шому розвитку в філософії інтерес до функції як однієї з фундамен­тальних категорій збільшувався залежно від поширення в інших галу­зях науки функціональних методів дослідження. Найбільш повно функ­ціональний підхід був реалізований Е. Кассирером, який розробив те­орію понять або «функцій». Ця спроба побудови теорії пізнання на основі функціонального підходу безумовно вплинула на філософське уявлення про «функцію». Досліджено проблеми обгрунтування, при- 208

пустимості та доказовості функціональних висловів та роз'яснень, які широко використовуються в соціальних науках, особливо у зв’язку з вивченням цілеспрямованих систем.

Логічно припустити, що конкретизувати, уточнити поняття функції можна через звернення до понятійного апарату, розробленого на сьо­годні у філософії.

На сучасному етапі і у сфері філософських досліджень відсутній одно­значний підхід до розуміння терміна «функція». У відповідній літературі авторами пропонуються різні визначення, які часто є суперечливими. У традиційному філософському значенні «функція» - це відношення двох об’єктів (груп), у якому зміна одного з них призводить до зміни іншого. «Функція» має значення з точки зору наслідків (позитивних чи негативних- дисфункціональних або нейтральних-функціональних), спричинених зміною одного параметра в інших параметрах, об’єкта (функціональність) або взаємозв'язку окремих частин у межах певного цілого (функціонуван­ня) [523, с. 593-594; 503, с. 751; 524, с. 183; 525, с. 276].

Інші автори під функцією розуміють дію, спрямовану на досягнен­ня мети [526, с. 7].

М. Розенталь та П. Юдіна визначають функцію як зовнішній прояв властивостей будь-якого об’єкта в конкретній системі відносин [527, с. 389]. Аналогічне визначення міститься у філософському словнику І. Фролова [528, с. 401]. Цей перелік визначень не є вичерпним.

Відсутність єдиного філософського підходу до розуміння поняття «функції» ускладнює можливість однозначної характеристики цього терміна в державно-правовій сфері.

Заслуговують уваги і досягнення соціологічної науки в цьому на­прямі, тому що вони носять прикладний характер відносно соціальних явищ, а відповідно й до феномену «держава».

Термін «функція» у соціології, яка знаходиться у тісному взаємо­зв’язку з правовими науками, визначається як роль, яку певний соціаль­ний інститут або приватний соціальний процес виконує відносно потреб суспільної системи більш високого рівня організації або інтересів її складових - класів, соціальних груп та індивідів. Наприклад, функції держави, її органів, сім'ї тощо стосовно суспільства [529, с. 751]. У со­ціологічному розумінні функція розглядається також як зовнішній прояв властивостей, звичайних або специфічних дій окремих осіб (ор­ганів), зумовлених їх природою або необхідністю вживання [530, с. 563]. В інших дослідженнях поняття «функція» розглядається в со­ціології як еквівалент соціальної діяльності суб'єкта [531, с. 52].

Функція може розглядатися як «стійкий спосіб активного взаємо­відношення речей, при якому зміна одних об'єктів призводить до зміни інших» [532, с. 397].

Крім того, у соціології досліджуються певні види функцій соціальних інститутів. Наприклад, американський соціолог Р. Мертон теоретично розрізняє явні функції, тобто такі, що збігаються з відкрито проголоше­ними цілями й завданнями інститутів або соціальної групи, та приховані (латентні) функції, які знаходять себе лише з часом і відрізняються від проголошених намірів учасників цієї діяльності [533, с. 104—111].

Соціальна психологія розуміє поняття «функція» як явище не­віддільне від ролі, яку виконує індивід у групі, а власне функція виступає насамперед як певний обов'язок у суспільному поділі праці [534, с. 205].

Як свідчить проведений аналіз, науковці різних галузей наук визна­чають поняття «функції» не однаково. Використовуючи його у своїх теоретичних або прикладних дослідженнях різних сфер життєдіяльнос­ті суспільства, вони наповнили його змістом відповідних наук. Це обумовлює відповідне змістовне навантаження поняття «функції» у різ­них науках [535, с. 15]. Таким чином, кожен науковець, розкриваючи зміст зазначеного поняття, досліджує його в певній галузі науки, що створює умови для детального та всебічного його вивчення у сфері різних наук.

В юридичній науці цей термін набуває іншого сенсу. А. Венгеров з цього приводу зазначає, що однією з властивостей юридичної мови є запозичення понять з інших сфер знань та наповнення їх своїм спе­цифічним змістом, до того ж часто таким змістом, який майже втрачає зв'язок із початковим [45, с. 164].

М. Жигульонков, М. Тесленко також вважають, що саме це відбу­вається із визначенням змісту поняття «функція», коли воно включа­ється до юридичного понятійного апарату⁷ [536, с. 16]. Узагалі, функції будь-якого об'єкта - це зовнішній прояв його якостей, спосіб поведінки в певній системі відносин. Тому дослідження поняття функцій є перед­умовою пізнання головного і визначального в державі, виявлення її соціального змісту, призначення, порівняння з іншими соціальними явищами, дослідження сутності. В. Куйбіда, досліджуючи проблему функцій місцевого самоврядування, зауважує, що термін «функція» є досить багатозмістовним і може означати наступне: 1) роль елемента соціальної системи в її організації як цілого, у здійсненні цілей та інтере­сів соціальних груп; 2) відносно стійкий спосіб активної взаємодії речей, при цьому зміна одних об’єктів призводить до зміни інших; 3) врегульований відповідними нормами певний вид соціальної дії, який контролюється соціальними інститутами; 4) залежність між різними соціальними процесами, яка виражається у функціональній залежнос­ті змінних цього процесу [537, с. 295].

Отже, наукова новизна полягає в самій постановці проблеми до­слідження. Інтегративний характер функцій держави проявляється в різноманітних сферах і потребує використання досліджень різних галузей наукових знань: філософії, політології, соціології, історії, дер­жавного управління та юридичних наук, що є виправданим у плані визначення змісту, форм, методів реалізації та тенденцій подальшого розвитку функцій Української держави.

Еволюція трактування феномену «функція держави» пов'язана з тен­денціями становлення і розвитку функціонального підходу в суспіль­ствознавстві. Сутність цього підходу полягає у «виділенні елементів соціальної взаємодії, які мають бути досліджені, а також конкретизація їх місця, значення в певному зв’язку, якісна визначеність якого робить необхідним його системний розгляд» [538, с. 380]. Зазначений підхід є одним із основних методологічних підходів практично в усіх соціальних науках і відповідно посідає важливе місце в державознавстві. В юридич­ній науці вищезазначене трактування нерозривно пов’язане із системним розумінням таких феноменів, як «держава» і «право».

У науці управління є загальновизнаною думка, що зміст державно­го управління найбільш виразно проявляється в його функціях [539, с. 186-212]. В управлінні під функцією розуміють основні базові види діяльності, які повинні здійснюватися управлінцями. Функції управ­ління - це основа для формування структури управлінської системи і взаємодії її компонентів. Ось чому функції управління вважають од­нією із вихідних, фундаментальних категорій науки державного управ­ління [540, с. 61; 541, с. 8; 188, с. 200].

В управлінській термінології функція виражає спеціалізований вид управлінської діяльності, який пов’язаний із певною метою — заплано­ваним результатом. Оскільки мета є ідеальним прогнозуванням резуль­тату управлінської праці, то саме визначення завдання і є першим кроком у досягненні мети. Виходячи з того, що мета діяльності будь- якої соціальної системи детермінована об’єктивними потребами зов­нішнього середовища, можна стверджувати, що цілі діяльності суб’єкта управління детерміновані об’єктивними потребами відповідної соці­альної системи управління, у тому числі життєво важливими потреба­ми адекватного об’єкта управління [542, с. 48-49]. Тому реалізація цих потреб є метою управлінської діяльності, тобто забезпечення оптималь­ного існування і розвитку об'єкта та системи управління в цілому - це досягнення максимально корисного ефекту⁷ при найменших зусиллях і витратах [543, с. 32].

У літературі по-різному розуміється теоретичне поняття «функція державного управління» і сьогодні не існує його загальноприйнятого визначення. Різний підхід науковців до визначення поняття управлін­ської функції, розбіжності в питанні їх систематизації - одна з головних причин існуючого стану осмислення цієї наукової категорії. Наявність неоднакових за змістом дефініцій відображає її складність, а складні явища з багатьма внутрішніми та зовнішніми зв'язками розкриваються шляхом різних характеристик із різноманітними визначеннями і від­носинами. Ураховуючи це, найбільш обґрунтованим є наступне теоре­тичне поняття: «функції державного управління - це складові змісту управлінської діяльності, що характеризуються певною самостійністю, однорідністю, складністю та стабільністю владно-організуючого впли­ву суб’єкта управління, спрямованого на забезпечення життєво значу­щих потреб об'єкта управління» [188, с. 202]. Це визначення досить повно охоплює всі необхідні та суттєві ознаки функцій державного управління.

Значення функціонального підходу при дослідженні державно- правових явищ (зокрема, функцій держави) полягає в тому, що він, по-перше, допомагає з'ясувати сутність категорії «держава». її історич­не призначення та роль; по-друге, дає можливість науково окреслити зміст діяльності держави, її механізм у конкретних історичних умовах; по-третє, забезпечує вдосконалення організаційної структури держави для якісного існування державного управління.

Сучасний етап розвитку функціонального підходу в державознавстві характеризується плюралізмом у застосуванні функціонального методу.

Процес еволюції функціонального підходу в дослідженні держави проходить чотири основні етапи, кожному з яких відповідає пов'язаний з певним вченням різновид функціонального підходу.

Перший етап характеризується тим, що дослідниками виділяється в основному певна головна функція (сучасна наука її визначає як гене­ральну), яка виражає призначення, сутність держави як політичного цілого. Держава розглядається як елемент у світовій системі, що ви­конує в ній певну функцію. Платон і Аристотель також визначили до­поміжні функції держави, які розглядались не у зв'язку з дослідженням функціонування цілісної системи, а у зв'язку із виявленням ролі, ді­яльності конкретних людей чи їх організацій у суспільстві. Головний напрям діяльності держави на цьому етапі обумовлений загальною концепцією світорозуміння - антропоцентризмом або теоцентризмом. Зазначеному етапу еволюції функціонального підходу у вивченні дер­жави відповідає метод дослідження, який умовно деякі дослідники називають функціонально-монічним.

Другий етап пов'язаний із становленням і розвитком соціально- органічних концепцій, які зародилися ще в античності, але носили скоріше механічний, ніж біологічний характер. Якісний крок у галузі державознав- чого функціоналізму був обумовлений: по-перше, досягненнями в галузі біології (Ч. Дарвін); по-друге, виділенням біології в самостійну науку; і по- третє, відокремленням соціології. Усе це сприяло відродженню органічних теорій держави, що спирались вже на прогресивні досягнення науки. Нове наукове обґрунтування отримав і функціонально-органічний підхід у до­слідженні феномену держави (Г. Спенсер).

Третій етап - це трансформація органічного підходу і виникнення такого напряму в суспільствознавстві, як «структурний функціоналізм» (Т. Парсонс). При використанні структурно-функціонального методу держава розглядається як система з багатьма елементами, що функці­онують і взаємодіють між собою. З метою аналізу цілісної державної системи здійснюється пошук стійких елементів і зв'язків, виявляються аспекти відносно стійкого в абсолютно рухомому, що власне і розгля­дається як структура держави.

Четвертий етап характеризується плюралізмом функціонального підходу в дослідженні держави. Саме такий підхід превалює в сучасній науці. Дослідники виділяють різноманітні критерії в побудові системи функцій сучасної держави.

Виділення специфічних етапів еволюції функціонального підходу в розумінні держави є основою для з'ясування того, що його різновиди, які виникли на відповідному етапі, не втрачають свого значення й на наступних етапах, доповнюють певним чином інші концепції або скла­дають їх основу.

Як свідчить аналіз, розглянуті різновиди функціонального підходу є невід'ємною частиною методологічної бази сучасної юридичної на­уки. Але при дослідженні державно-правових явищ доцільно викорис­товувати певний концептуальний симбіоз, що складається з досягнень усіх розглянутих підходів. У цьому розумінні найбільш вичерпним є функціонально-плюралістичний підхід. Вважаємо, що саме він сприяє найбільш об'єктивному дослідженню феномену держави, її функцій, оскільки максимально акумулює досвід попередніх досліджень та не має одностороннього характеру.

Для осмислення багатоаспектності і багатомірності поняття функцій держави необхідно зауважити, що в юридичній літературі чимало на­укових праць присвячено проблемі теорії і практики функцій будь-яких інститутів. Наприклад, «функції держави», «функції державної влади», «функції державних органів», «функції управління», «функції консти­туційної юрисдикції», «функції територіальної громади», «функції політичних партій», «функції політичної системи», «функції конституційно-правової відповідальності» тощо. Правовий досвід щодо визначення поняття функцій тих чи інших інститутів має бути викорис­таний при визначенні поняття «функції держави».

Значення проблеми «функцій держави» обумовлено тим, що вони визначають її структуру, способи, закономірності організації елементів держави як ієрархічної системи.

З проблемою функцій держави пов'язують питання про закономір­ності їх виникнення та подальшого розвитку. Виникнення кожної нової форми організації суспільства пов'язане з необхідністю здійснення нових функцій, для реалізації яких структура попередньої організації не була пристосована, або зникненням деяких функцій, які існували раніше.

По-новому питання про функції (їх зміст, ознаки, форми і методи реалізації) сучасної держави постало на початку 90-х рр. XX ст. У су­часній юридичній літературі активно розглядається функціональний аспект статусу держави. Усе це зумовлюється тим, що останнім часом, після кардинальних змін у державному механізмі, формується основний вектор руху держави, робляться її реальні кроки до позбавлення від рудиментів минулого, знову актуалізується проблема правової природи функцій держави.

На сучасному етапі розвитку Української держави, у процесі здій­снення політичної та конституційної реформ, це питання набуває біль­шої актуальності.

Проблемі функцій держави в науковій літературі присвячено багато робіт, але деякі питання залишаються невирішеними або їх вирішення має дискусійний характер. Одним із таких питань є питання визначен­ня поняття, основних ознак, змісту, системи, внутрішньої структури, форм та методів реалізації функцій держави.

Іноді в юридичній літературі зустрічається ототожнення таких по­нять, як «функції держави», «діяльність держави», «функції органів держави», «соціальне призначення держави» та ін. [536, с. 13]. Тому необхідно провести розмежування зазначених суміжних термінів шля­хом чіткого визначення поняття «функції держави».

На початку XX ст. проблеми, пов'язані з функціями держави, при­вертали увагу таких вітчизняних дослідників, як М. Коркунов та Ф. Та- рановський.

Відомий німецький вчений Г. Єллінек стверджував, що необхідно розрізняти матеріальну і формальні функції, тобто основні напрями державної діяльності і функції певних груп [544, с. 580]. Під функціями держави Г. Єллінек розумів явища, які сьогодні визначаються як форми реалізації функцій держави. Але позитивний характер мало виокрем­лення трьох матеріальних функцій держави: законодавство, суд та управління.

Одним із перших вітчизняних вчених, який почав вивчати функції держави, був Ф. Тарановський. У 1917 р. він опублікував роботу «Ен­циклопедія права», одна з глав якої називалась «Функції і органи дер­жави» [545, с. 386-408]. Ф. Тарановський не наводив визначення термі­на «функції держави», але, як і Г. Єллінек, виділив три основні галузі прояву державної влади: законодавство, суд і управління.

Загальнотеоретичні аспекти поняття функцій держави були розро­блені ще за радянських часів. Ці питання досліджували такі вчені, як М. Александров, С. Алексеев, М. Байтін, Є. Братусь, Ф. Бурлацький, Л. Васильєв, О. Вітченко, А. Глебов, С. Голунський, А. Денисов, Л. За- гайнов, О. Іоффе, В. Корельський, Л. Каск, В. Коженевський, В. Копєй­чиков, В. Котюк, Н. Кудзінау, Б. Курашвілі, Б. Кучер, О. Лєпьошкін, Г. Манов. О. Міцкевич, Б. Мухамеджанов, П. Недбайло, А. Нормантс, В. Петров. А. Піголкін, М. Піскотін, В. Погорілко, Є. Полєніна, І. Роз- натовський, І. Самощенко, А. Сталевич, М. Строгович, В. Тененбаум, В. Тюленев, Н. Фарберов, Е. Форнель, Р. Халфіна, М. Черноголовкін, Д. Чесноков, В. Чхіквадзе, К. Шеремет, Л. Явич та ін. Ці вчені зробили вагомий внесок у дослідження зазначеної проблеми. Проте їх роботи базувалися на марксистсько-ленінському трактуванні держави, класовій її характеристиці і відповідно акцентували увагу здебільшого на кла­совій сутності й класовому призначенні держави.

Тривалий час домінування в суспільних науках класового підходу до функцій держави стало результатом дещо викривленого уявлення про управління державою, суспільними справами, тобто про виконання суспільно значущих функцій. Вважалося, що ці функції також мають класову спрямованість, оскільки здійснюються експлуататорською державою за необхідністю та в інтересах пануючого класу. Тому в сус­пільстві, поділеному на класи, у держави нібито не може бути надкла­сових функцій. Таке суспільство є єдиним соціальним організмом, де співіснують і взаємодіють класи, соціальні групи, прошарки населення. Крім класових інтересів і потреб тут присутні загальносоціальні зв'язки й відносини. Тому держава здійснює загальносоціальну діяльність, виступає представником інтересів всього суспільства, всіх класів, со­ціальних груп [546, с. 99-100].

Але ж, незважаючи на наявність певного ідеологічного забарвлення і специфіку об'єкта дослідження, не втратили свого наукового потен­ціал}' окремі праці як загальнотеоретичного плану, так і спеціалізова­ного характеру у сфері функціонального аналізу державно-правових явищ, у яких комплексно проаналізовано загальні і спеціальні питання теорії функцій держави.

У 60-70-ті рр. XX ст. в юридичній науці у процесі дослідження функцій держави було сформульовано положення про необхідність розгляд}' терміна «функція держави» як складного за своєю структурою, внутрішньо суперечливого явища. Крім того, було запропоновано ана­лізувати її зміст з позицій філософських категорій сутності і явища, належного й сущого, структури й елемента та ін.

Усе це, як зауважує Г. Падалко, у цілому сприяло подоланню до­мінуючих у ті роки в юридичній науці спрощених тлумачень функції держави [509, с. 64]. Таких, наприклад, як «соціального призначення всередині і поза країною» [2. с. 81]. «специфічних активних зв'язків між державним регулюванням і основними сторонами процесу відтво­рення» [547, с. 93], «видів соціальної діяльності, властивих їй як орга­ну політичної влади» [548, с. 27], «частин діяльності, з яких складаєть­ся вся державна робота» [549, с. 4] тощо.

Визначення на конституційному рівні концептуальних засад ста­новлення і розвитку української державності, на підставі яких вона повинна будуватись як незалежна, демократична, соціальна, правова держава, суттєво розвиває і збагачує основи конституційного ладу України, надає їм системного узгодженого характеру. У зв’язку з цим й виникає необхідність вивчення і розробки питання функцій Україн­ської держави в якісно нових умовах.

На сучасному етапі питання функціонування Української держави досліджуються такими науковцями, як В. Бабкін, О. Бермічева, А. Георгі­ца, А. Гетьман, О. Джураєва, А. Заєць, О. Зайчук, В. Ковальський, М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, О. Копиленко, В. Котюк, В. Ле- мак, І. Мотиль, Н. Нижник, А. Олійник, Н. Оніщенко, Г. Падалко. В. Пого­рілко, П. Рабінович, В. Селіванов. О. Скакун, О. Скрипнюк. В. Темчен- ко, М. Тесленко, О. Фрицький. В. Шаповал. Ю. Шемшученко. І. Яковюк та ін. Предметом наукового аналізу є характеристика окремих видів функцій, їх класифікація, форми, методи здійснення тощо. Теоретичною основою дослідження загальнотеоретичних аспектів функцій держави стали також наукові праці сучасних російських вчених, таких як: Є. Ан­дреева, А. Архипов, В. Бабаев, М. Баглай, М. Байтін. В. Бернацький. А. Бутенко, А. Венгеров, В. Габер, М. Жигульонков, С. Комаров. О. Ма- заєва, А. Малько, В. Матузов, М. Меркулов, Л. Морозова. В. Нерсесянц, І. Нікодімов, Ю. Просвірнін, О. Пушкін. Ю. Тихомиров. І. Ткачова, А. Черданцев, 3. Черниловський, В. Четверній. В. Чиркін та ін. Разом із тим предметом дослідження в зазначених роботах не став комплекс­ний, системний аналіз питань еволюції функцій держави, проблем функціонування сучасної держави, визначення поняття, ознак, сутнос­ті, класифікаційних критеріїв, видів, форм та методів реалізації функцій держави, що обумовлює актуальність цього дослідження.

В юридичній науці можна виділити два основних підходи до визна­чення категорії «функції держави».

По-перше, функція держави визначається головним чином через її соціальне призначення, що полягає в розв'язанні певних завдань і до­сягненні цілей.

По-друге, поняття функції держави пов'язується або прямо ототож­нюється з поняттям її діяльності.

Зазначені підходи є основними і принципово різними напрямами в теорії функцій держави, кожен з них має свої переваги і недоліки.

Функції держави виражають соціальну природ}' держави, конкре­тизують її сутність і є найбільш важливими якісними характеристиками та орієнтирами держави як способу організації публічної влади й сус­пільства в цілому. Існують спроби дослідження функції держави як сторони соціального призначення держави або взагалі їх повного ото­тожнення. А. Глебов також визначив функції держави як соціально- класове призначення держави, що реалізується в цілеспрямованому впливі держави на суспільні відносини (об'єкти функцій) [550, с. 5-6]. Зазначена точка зору заслуговує на увагу, але функції держави не зво­дяться тільки до соціальної сутності держави. У даному випадку, ви­ходячи з визначення І. Самощенка, можна виокремити реальні та по­тенційні функції держави. Але, як зазначає М. Жигульонков, функції держави залежать від реальних умов її існування, тому що держава є динамічною системою, яка здійснює управління суспільством в умо­вах трансформації внутрішнього і зовнішнього середовища. При цьому під умовами функціонування держави слід розуміти сукупність (систе­му) внутрішніх і зовнішніх факторів [551, с. 5]. До того ж вплив таких факторів може бути як позитивним, який сприяє прогресивним пере­творенням, так і негативним, таким, що стримує такі перетворення.

Деякі автори (Е. Поппе. Р. Шюсселер, Г. Шюсселер) під функціями держави розуміли специфічні активні зв’язки міждержавним регулюван­ням та основними сторонами й умовами соціалістичного процесу відтво­рення [547, с. 97]. Акцентується увага саме на специфічних активних зв'язках, а не напрямах чи видах діяльності. Досліджується зв'язок між державним регулюванням та основними сторонами й умовами процесу відтворення. Подібне розуміння звужує зміст функціонального призна­чення держави та базується на класовому підході. Це визначення отрима­ло в основному критичну оцінку у вітчизняній науці. Основними аргу­ментами стали: ототожнення в концепції німецьких вчених понять «функ­ції держави» і «функціонування держави», а також не досить чіткий прояв сутності держави в контексті розуміння функцій як «активних зв’язків».

Інші вчені вважають, що функції держави - це вплив (державний вплив) або механізм державного впливу на суспільні процеси. Так, А. Денисов зазначав, що під функціями держави слід розуміти вплив на зовнішнє життя суспільства, завдяки чому об’єктивна можливість переходу суспільства від капіталізму до комунізму перетворюється в дійсність [552, с. 135]. Це визначення має соціально-класову спрямо­ваність.

В сучасній юридичній науці існує трактування функцій держави не тільки як напрямів її діяльності, але й механізму державного впливу на суспільні процеси [546, с. 98; 36, с. 59]. Л. Морозова вважає, що, ви­конуючи певні функції в тих чи інших сферах суспільного життя, дер­жава здійснює вплив на стан суспільних процесів шляхом правового регулювання, реформування суспільних відносин. Але проти такого трактування виступають деякі науковці, які зазначають, що цим про­водиться зведення функцій держави до функціонування її механізму, підміна функціонування держави різними способами правового впливу, які є предметом самостійного дослідження в юридичній науці [553, с. 74].

Зауважимо, що протягом всієї історії розвитку держави різні її функції виникали як певна реакція суспільства на конкретну потребу, як спосіб, метод її вирішення. Тому в самому їх виникненні закладено певне завдання або група завдань. Але функції держави є не тільки ідеальними чи навіть практичними завданнями і цілями. Вважається, що функція (в її соціальному розумінні) пов'язана із здійсненням ді­яльності (функціонуванням). В іншому випадку відбувається ототож­нення функції з цільовими установками, завданнями. Якщо форма і механізм держави виражають статику держави, то функції - її дина­міку. Саме тому функції держави виражаються через діяльність.

Виходячи з цього, зроблено спроби включення до поняття «функції держави» фактичної державної діяльності, яка реально здійснюється.

Значна увага в роботах вітчизняних та зарубіжних науковців при­ділена саме «діяльнісному» аспекту⁷ у функціональному підході до розуміння категорії «функції держави». Найбільш поширений аспект цього підходу базується на визначенні функцій держави як «основних напрямів діяльності», «основних видів (сторін) діяльності», «основних форм, частин діяльності», «головних сторін діяльності», «головних об'єктивних напрямів діяльності» тощо. Як напрями діяльності функції держави опосередковують собою насамперед зміст її діяльності, а як види - форми діяльності держави.

Більшість дослідників визначають функції держави як основні (го­ловні) напрями діяльності держави, які є найбільш загальними та по­стійними. що здійснюються державою найбільш тривалий час або протягом всього часу її існування (В. Бабкін, Т. Байтін, А. Глебов, О. Джураєва, А. Заєць, О. Зайчук, М. Козюбра, А. Колодій, С. Комаров, В. Котюк, В. Лазарев, В. Лемак, І. Мотиль, А. Олійник, Н. Оніщенко, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Селіванов, О. Скакун, О. Скрипнюк, В. Темченко, В. Ткаченко, М. Черноголовкін, В. Чиркін, Ю. Шемшу­ченко, І. Яковюк та ін.).

Значний внесок в дослідження саме «діяльнісного» аспекту було зроблено А. Глєбовим [554, с. 14]. Автор запропонував визначити функ­ції держави як цілі, що реалізуються в її діяльності. При цьому заслу­говує на увагу подана автором логічна схема обґрунтування визначення поняття. А. Глебов сформулював ряд положень про необхідність роз­гляду цієї категорії як складного за своєю структурою, внутрішньо суперечливого явища з позиції філософських категорій сутності і яви­ща, структури й елемента, належного та існуючого тощо. Діалектичний підхід, розроблений автором, став якісним кроком у розумінні феноме­ну функцій держави і відкрив новий етап в його дослідженні.

Через категорії «належне» і «існуюче» А. Глебов запропонував роз­глядати функцію держави як складне за своїм змістом явище, що скла­дається з двох компонентів: 1) соціальне призначення держави як основа і сутнісна сторона функції («належне»); 2) практична діяльність держави з реалізації її призначення як динамічніш елемент функції («існуюче»).

При цьому подальший аналіз функції держави дозволяє зробити висновок, що кожен із названих компонентів функції має власну струк­туру-

Як складна за своєю внутрішньою структурою складова у функції розглядається, наприклад, фактична діяльність держави з реалізації її соціального призначення, яка, у свою чергу, має такі компоненти: а) предметну (об'єктну) спрямованість цієї діяльності (безпредметних функцій не існує); б) цілі зазначеної діяльності; в) форми (організацій­ні, правові та ін.); г) методи державної діяльності; ґ) способи державної діяльності [555, с. 145].

Позитивний характер проведеного А. Глєбовим дослідження по­лягає в тому, що через зазначені категорії здійснено спробу поєднати явища, які характеризують функцію - мету і діяльність для її досягнен­ня. У зв'язку з цим М. Байтін зазначав: «Конструктивним є прагнення автора дослідити єдність двох складових категорій функції держави: статичну і динамічну, мету і цілеспрямовану діяльність» [556, с. 193]. Дійсно, не може бути реальної мети без умови її реалізації, тобто ді­яльності, і відповідно державна діяльність не існує без мети.

Виходячи з викладених положень, у структуру функцій автор вклю­чає наступні чотири елементи: 1) об'єкт (об'єктну спрямованість) функції; 2) соціальне призначення держави; 3) фактичну діяльність держави (у єдності з її принципами, способами, методами, формами); 4) мету, на досягнення якої спрямована функція.

Погоджуючись у цілому із запропонованою структурою, доцільно визначити третій елемент як напрям державної діяльності із забезпе­чення загальносоціальних потреб (в єдності з її принципами, спосо­бами, методами, формами), але не саму діяльність. Такий підхід не виключає динамічної складової з категорії «функція держави», вона лише переходить із сфери існуючого у сферу належного.

М. Піскотін визначив функції держави як такі види її діяльності, потреба у здійсненні яких спричиняє за собою необхідність існування держави; вони виражають її найбільш суттєві риси, її соціальну при­роду, є загальними напрямами державної роботи, спрямованими на виконання основних завдань, що постають перед державою на конкрет­ному етапі її розвитку [557]. Автором акцентовано увагу на видах необ­хідної діяльності держави, обумовленої об'єктивними факторами, по­требами суспільного життя з точки зору його внутрішніх і зовнішніх умов. На думку М. Піскотіна, об’єктивний характер функцій пов'язаний із необхідністю глибокого вивчення фактичної діяльності державного апарату з метою визначення об’єктивних факторів, що обумовлюють напрями функціонування державного механізму.

М. Черноголовкін характеризував функції держави як основні на­прями (і сторони) в її діяльності, які виражають класову сутність із розв’язання історичних завдань, що стоять перед державою на головних етапах її розвитку [558, с. 7]. Таке визначення тривалий час вважалося цілісним та основоположним в юридичній науці і зводилося до розу­міння функцій держави як основних напрямів у змісті її діяльності, що визначаються завданнями держави.

Прихильником діяльнісного аспекту є також російський вчений І. Нікодімов, який сформулював наступне визначення: «функції держа­ви - це взаємопов’язані напрями державної діяльності з реалізації суспільних і державних потреб, які у своїй суку пності виражають сут­ність держави» [559, с. 74]. Автор вважає, що згідно із функціональним підходом державна діяльність розглядається не в аспекті її значущості (основна чи неосновна), а в аспекті її «функціональності» та «дисфунк- ціональності». Поняття «дисфункція», запропоноване ще Р. Мертоном, характеризує тип відносин, коли наслідки конкретної дії або події ста­ють несприятливими для цілісної системи [560]. Відповідно до цього підходу, при вивченні окремих елементів (у тому числі й окремих видів державної діяльності) необхідно враховувати не тільки сприятливі, але й нейтральні та несприятливі наслідки [561, с. 108-126]. На думку науковця, будь-який напрям державної діяльності є функцією, якщо він так чи інакше сприяє підтриманню існування всієї державної сис­теми. З цієї позиції функція держави може бути як «основною», так і «неосновною». Критерієм у такому випадку виступає не ступінь значущості, а сам факт її необхідності для існування держави в цілому.

На думку Ф. Байрамова, Ф. Аббасова, будь-яка діяльність за своєю суттю є системою, що характеризується певною послідовністю вольо­вих актів, які здійснюються певним суб'єктом, тобто діяльність - це процес [562, с. 9]. Виходячи зі змісту цієї позиції, будь-який процес неможливо дослідити, розкрити його зміст без часово-просторових критеріїв. Звідси, процес неминуче (крім інших характеристик) визна­чається початковою і кінцевою точками, що, по суті, і задає напрям діяльності у просторі й (чи) у часі. Таким чином, можна зробити висно­вок, що термін «напрям діяльності» є невід’ємною характеристикою поняття «безпосередня діяльність», оскільки об’єктивно характеризує, розкриває зміст останньої.

О. Лєпьошкін, у свою чергу, надав визначення основних функцій держави. На його думку, це напрями її внутрішньої та зовнішньої ді­яльності, які виражають сутність держави та спрямовані на здійснення корінних завдань, що стоять перед державою на головних фазах її роз­витку [563, с. 18]. Автор розкриває зміст основних функцій держави і акцентує увагу на напрямах внутрішньої та зовнішньої діяльності.

М. Байтін вважає, що функції держави - це основні напрями внут­рішньої та зовнішньої діяльності держави, в яких виражаються і кон­кретизуються їх класова та загальнолюдська сутність й соціальне при­значення [564]. Автор акцентує увагу на сферах функціонування дер­жави. Цю позицію підтримують Ф. Байрамов, Ф. Аббасов, які стверд­жують, що функції держави - це основні напрями внутрішньої і зовнішньої діяльності держави, в яких виражаються та конкретизують­ся її соціально-економічна, політична сутність і призначення [562, с. 9]. М. Шестаєв зауважує, що призначення держави виявляється в її функ­ціях, воно є об’єктивною необхідністю виконання суспільно корисної, соціально обумовленої діяльності. На його думку, функції держави - це основні напрями її діяльності, яка охоплює різні сторони суспільно­го життя [565, с. 3—4].

Прихильниками разуміння функцій держави як напрямів державної діяльності є також інші зарубіжні та вітчизняні вчені.

Так, В. Четверній розглядає функції держави як основні напрями державної діяльності, націлені на вирішення спільних справ суб'єктів конкретного суспільства [566, с. 46]. К. Бельський визначає функції держави як провідні напрями в діяльності держави, в яких виражаєть­ся її цільове навантаження, а також правові засоби, що застосовуються для досягнення поставлених цілей [567, с. 14-15]. С. Дроб'язко, вихо­дячи з динамічної сторони розвитку держави, розуміє під функціями головні напрями і способи здійснення державної влади [568, с. 84]. О. Скрипнюк, в свою чергу, під функціями сучасної держави розуміє такі напрями її діяльності, що здійснюються в межах цієї держави і які забезпечують правові й організаційні засади діяльності демократичної, соціальної, правової держави, спрямовані на захист національних інте­ресів країни [348, с. 223]. О. Скакун також визначає функції держави як головні напрями і види її діяльності, що зумовлені завданнями, ці­лями та характеризують її сутність [106, с. 47^18]. О. Зайчук характе­ризує функції держави як основні напрями її діяльності, що випливає з класової сутності і соціального призначення держави, а функцію конкретного державного органу як діяльність відповідно до його ком­петенції (повноважень) [275, с. 71]. В. Ткаченко визначає функції дер­жави як основні напрями її діяльності, які виражають сутність і соці­альне призначення держави в галузі управління справами суспільства [569]. Така позиція базується на тому, що вираження у функціях дер­жави її сутності - найбільш глибинного і усталеного в ній - показує, заради чого вона існує, інтересам яких соціальних груп, політичних сил служить. Д. Старанцов розглядає функції держави як вихідні напрями управлінського державного впливу на суспільні відносини [570, с. 8]. В. Темченко характеризує функції держави як історично обумовлені напрями її діяльності із забезпечення прав, свобод, умов виконання обов’язків та відповідальності людини і громадянина, у яких відобра­жається й конкретизується предмет та зміст діяльності держави, про­являється її цивілізаційна сутність і соціальне призначення [571, с. 48]. В. Сердюк вважає, що функції держави - це основні напрями діяльнос­ті держави, обумовлені її сутністю і змістом, а також цілями, завдання­ми та їх соціальним призначенням, які стоять перед нею на тому чи іншому етапі розвитку [505, с. 22]. П. Онопенко характеризує функції держави як об’єктивно зумовлені її потребами і сутністю державної влади однорідні, стійкі напрями її діяльності із задоволення цих потреб [572, с. 15]. О. Варич визначає функції держави як структурно та зміс­товно відокремлені напрями її діяльності, що обумовлені системою об’єктивних факторів, мають нормативно закріплений характер, є засо­бами реалізації завдань, відображають закономірності організації держави як складної соціальної системи, обумовлюють процес станов­лення, історичної зміни держав, відображають їх сутність та можливості як суб'єкта міжнародних відносин [573, с. 7].

У свою чергу О. Лощихін акцентує увагу на тому, що в юридичній літературі неодноразово відзначалася необхідність характеризувати функції держави не тільки як основні напрями її діяльності, а й форми і зміст цієї діяльності [574]. Таке трактування означає перехід від ви­користання поняття «функція держави» до поняття «державна політи­ка». До того ж поняття «державна політика» є категорією, зміст якої розкривається не лише через напрями діяльності держави та її інсти­тутів. У цьому контексті державна політика включає способи організа­ції суспільно-політичного життя: узгодження різнорідних інтересів, подолання конфліктів та криз, реалізацію спільного інтересу. Ю. Обо­ротов зазначає, що державна політика виступає також як діяльність еліт та лідерів, яка здійснюється за допомогою інститутів держави [367, с. 62-63]. Крім того, Ю. Оборотов вважає, що проблематика функцій держави безпосередньо пов'язана із уявленнями про мінімальну і мак­симальну державу. На його думку, функції, тобто основні напрями ді­яльності держави, або обмежені вузькими межами охорони порядку всередині країни, забезпеченням зовнішньої безпеки і розв'язанням конфліктів у мінімальній державі, або виявляються у всіх сферах жит­тя суспільства, що відповідає характеристикам максимальної держави [507, с. 2,61].

На думку В. Погорілка, функції держави - це основні напрями або види її діяльності, які виражають сутність і призначення держави, її роль і місце в суспільстві [575, с. 9]. До того ж під основними напря­мами розуміються найбільш загальні та постійні напрями або види діяльності (об’єктивні, постійні, системні), тобто ті, які найбільш змістовно й точно визначають функціональне призначення держави на відміну, наприклад, від завдань, мети. Завдання і мета обумовлюються політичними, економічними, соціальними, культурними та іншими чинниками її існування. На відміну від функцій держави вони мають суб'єктивний характер, тобто визначаються під час свідомої діяльності суспільства.

Отже, функції держави мають комплексний, синтезуючий характер. Як основні напрями діяльності держави, вони не ототожнюються з ді­яльністю чи з окремими аспектами її діяльності. Зміст кожної функції держави складається з багатьох однорідних і однопорядкових аспектів її діяльності.

Іншим підходом є визначення функцій держави як змісту її діяль­ності і відповідно аргументація того, чому не слід розглядати функції держави як напрями її діяльності. Так, Л. Каск зазначив, що розуміння функцій як основних (головних) напрямів (чи сторін) діяльності дер­жави призводить до їх ототожнення з діяльністю держави. Різниця між функціями держави і її діяльністю є тільки кількісною. На його думку, діяльність держави - динамічне, широке поняття, вона проявляється одночасно в єдності певного змісту, форм, методів і засобів, тому гово­рити про основні чи неосновні напрями діяльності держави взагалі, безвідносно до зазначених елементів чи характеристик її діяльності, безпредметно [506. с. 7]. Д. Цивалідзе також вважав, що більш правиль­но розглядати функції держави як елементи змісту її багатогранної ді­яльності, тільки такий підхід, на думку дослідника, дозволяє зробити висновок про розвиток функцій держави [576, с. 7]. Однак таке розу­міння цієї правової категорії призводить до фактичного ототожнення функцій держави з її діяльністю.

На сучасному етапі під функціями держави деякі дослідники (А. Венгеров. О. Мазаєва та ін.) пропонують розуміти розглянуті в комп­лексі предмет і зміст діяльності держави в конкретних історичних умовах розвитку суспільства та засоби і способи, що її забезпечують [45, с. 164; 577, с. 20]. У цьому визначенні зроблено акцент на комплекс­ному підході до предмета і змісту діяльності держави (а не на напрямах чи видах), що є сумнівним, на думку інших дослідників (В. Копєйчиков, О. Скакун, В. Лазарев, М. Жигульонков та ін.).

М. Жигульонков вважає, що функція держави - це обумовлена сутністю держави здатність до діяльності в певному напрямі, яка реа­лізується за відповідних умов з метою вирішення поставлених перед нею завдань [536]. Автор не визначає функції держави як основні (голов­ні) напрями її діяльності, а стверджує, що це тільки здатність до ді­яльності в цих напрямах (функції держави можуть бути реальними і потенційними) і механізм реалізації функцій держави здійснювати­меться за наявності певних обставин.

В. Олуйко, Р. Кондратьев визначають функції держави як один із головних факторів, що впливає на рівень її втручання у справи сус­пільства. Стверджується, що між функціями держави і межами держав­ного втручання існує безпосередній зв'язок і взаємовплив [578, с. 17]. З одного боку, зауважують автори, коло функцій та їх зміст залежать від встановлених меж втручання, з іншого - саме через функції держа­ви найбільш доцільно розглядати встановлення цих меж.

Проблема співвідношення функцій держави та функцій державних органів в тому чи іншому обсязі також досліджувалася у роботах В. Ко­пєйчикова, О. Лєпьошкіна, М. Марченка, Л. Морозової, І. Нікодімова, М. Піскотіна, В. Погорілка, О. Скакун, М. Черноголовкіна та ін. Ви­вчення цього питання є необхідним з метою конкретизації та обґрунту­вання змісту терміна «функції держави».

В. Копєйчиков визначив функції держави як основні напрями її ді­яльності, якими зумовлена робота всього державного апарату і кожного з його окремих органів. Функції ж окремого органу держави, на його думку, - це соціальне призначення кожного конкретного органу як осо­бливої частини механізму держави. Ці функції знаходять свій вираз і конкретизацію в компетенції державних органів, закріплених за кожним органом правах і обов'язках [579, с. 71]. Отже, одним із напрямів дослі­дження теорії функцій держави є розмелювання їх з функціями окремих органів держави. У цьому контексті В. Погорілко, А. Денисов також зазначали, що функції держави та функції державних органів співвідно-

сяться як загальне і особливе в діяльності держави [580, с. 11; 130, с 9-10].

Отже можна стверджувати, що функції державних органів є похід­ними від функцій держави.

Механізм держави охоплює широку систему органів і установ, різно­манітних за змістом своєї діяльності. Саме тому постає проблема ви­значення співвідношення функцій держави і функцій її органів. Це питання має подвійне значення: теоретичне і практичне. У теоретичному плані вирішення цього питання поглиблює та конкретизує знання про функції держави, їх природу. У практичному значенні певне розмежу­вання цих понять спрямоване на вдосконалення структури і повсяк­денної діяльності державних органів.

У функціях державних органів розкривається конкретна діяльність кожної окремої ланки в механізмі держави. Функції ж держави висту­пають як основні напрями і види діяльності всієї системи державних органів. Функції державних органів можна розрізняти тільки шляхом конкретизації всього загального цілісного, що є в діяльності держави, виділяючи специфічне, особливе, притаманне кожній ланці - державно­му органу, які тим чи іншим чином беруть участь у здійсненні держав­них функцій.

Функції державних органів за своїм змістом підпорядковані функ­ціям держави, їх меті та вимогам. Тому діяльність державних органів повинна узгоджуватись із функціями держави. Відомо, що юридичні закони відбивають вимоги об'єктивних законів суспільного розвитку. Вираження цих об’єктивних законів у функціях державних органів, на нашу думку, - це перш за все відповідність функцій органів функціям держави як об'єктивній категорії.

Необхідно також зазначити, що функції державних органів відріз­няються від функцій держави і за формою (формами). Кожна функція держави здійснюється, як правило, за допомогою сукупності всіх форм державної діяльності, у той час як функції державних органів мають здебільшого будь-яку єдину загальнодержавну форму діяльності.

Специфічною рисою функцій держави щодо функцій державних органів є те, що функції держави здійснюються, як правило, у межах компетенції і території всієї держави, а функції її органів - у межах своїх повноважень і відповідних галузей та адміністративно- територіальних одиниць.

Отже, співвідношення функцій держави і функцій державних орга­нів - це співвідношення загального і особливого в державній діяльнос­ті, де функції держави - це загальне в її діяльності, притаманне в тій чи іншій мірі всім державним органам, а функції державних органів - особливе, що відрізняє їх один від одного. Розмежування цих категорій перш за все може проводитись за ([юрмою (формами), за змістом, об­сягом та масштабом (територіальним критерієм). Функції державних органів є свого роду конкретизацією або деталізацією функцій держави. Вони обумовлені чітко визначеним на законодавчому рівні місцем кож­ного з них у механізмі держави.

Безперечно, що вивчення розмежувань між функціями держави та функціями її органів, з одного боку, і взаємозв’язок між ними - з іншо­го, - це важливий аспект в дослідженні питання про співвідношення цих категорій на сучасному етапі розвитку Української держави, тому воно має як теоретичне, так і практичне значення.

Наступним аспектом концептуального узагальнення є аналіз подвій­ного трактування категорії «функції держави», яка досліджується в юри­дичній літературі у вузькому і широкому значеннях. Жоден із зазначених підходів не можна визнати неправильним. Основна проблема полягає в необхідності розробки і наукового обґрунтування єдиного загально­прийнятого напряму. З цією метою розглянемо зазначені підходи.

Як свідчить аналіз, у вузькому значенні під функціями держави розуміють виключно основні, головні, об’єктивно необхідні прояви реальної діяльності, без здійснення якої держава не може існувати як цілісна система. У цьому контексті функція розглядається як реальна діяльність, тобто фактично не проводиться розмежування таких понять, як «функція держави» і «функціонування держави» - діяльність дер­жави та її органів з метою здійснення відповідних функцій. У широко­му значенні термін «функція» застосовується також і до видів діяльнос­ті, передумовами якої є суб’єктивні фактори, постановка завдань, вста­новлення цілей. У цьому випадку функція держави певним чином порівнюється з державним управлінням, усвідомленим впливом на суспільство і відповідно її виконання чи невиконання не завжди носить для держави необхідний характер. Саме для такого підходу є характер­ним поділ функцій на основні (життєво важливі) та неосновні (діяль­ність з їх реалізації може і не здійснюватися державою). Таким чином, у контексті цього підходу здійснення функції (функціонування) перед­бачає відповідну діяльність. Тільки через таку діяльність можуть здій­снюватися державні цілі.

Зазначений підхід до розуміння поняття «функції держави» в остан­ні роки є найбільш поширеним у вітчизняній юридичній науці. Біль­шість авторів проводить розмежування між поняттям «функція держа­ви» і поняттям самої діяльності, що реально здійснюється. За загальним правилом «функція держави» розглядається як напрям діяльності. По­зитивним у визначенні функцій держави як напрямів діяльності є те, що, з одного боку, фактично мається на увазі конкретна спрямованість на досягнення мети, а з іншого - зазначається діяльнісний характер досягнення мети. При цьому поняття функції та діяльності з її реаліза­ції (функціонування) науковцями не ототожнюється [559, с. 63].

Аналіз вищезазначених підходів дозволяє надати терміну «функції держави» об'єктивний зміст, внести певну конкретність, визначеність в умовах сьогодення.

Крім того, необхідно зазначити, що важливість подальшого дослід­ження проблеми функціонування Української держави в умовах формування громадянського суспільства обумовлена такими причинами:

- переважно у функціях держави розкриваються її сутність і соці­альне призначення в суспільстві;

- з функціями держави пов'язані основні закономірності її станов­лення й тенденції подальшого розвитку;

- практика державного будівництва в сучасних умовах потребує наукового обґрунтування об'єктивно існуючих функцій Української держави, оскільки структура держави розвивається у відповідності до потреб найбільш оптимальної реалізації її функцій.

Для аргументації цих положень не менш важливим є з'ясування сутності, соціального призначення та основних ознак функцій дер­жави.

Визначення поняття функцій держави деякими авторами пов'язане з акцентуванням уваги не на сутності держави, а на її соціальному при­значенні, хоча вони не тільки не заперечують зв'язок між функціями держави і її сутністю, а, навпаки, підкреслюють його. Однак основною ознакою функцій держави називають соціальне призначення. При цьому, в одних визначеннях поняття «соціальне призначення держави» повніс­тю виключає поняття «сутність держави», в інших - супроводяче його.

На думку М. Черноголовкіна, першою суттєвою ознакою функцій держави є їх співвідношення із сутністю держави. Через функції держа­ви вона конкретизується та реалізується в багатогранній діяльності держави. Тому наступною ознакою функцій є зв'язок з діяльністю дер­жави [558, с. 6—7].

Безперечно, що функції держави знаходяться у прямій залежності від їх соціального призначення і обов'язково відповідають цьому при­значенню. Однак ці поняття не співпадають. За своєю природою сут­ність функцій держави є проявом її об’єктивних властивостей, вира­женням її можливостей, потреб та призначення. Вони відбивають сутність та історичне, соціальне призначення держави, як і держава в цілому, виражають волю й інтерес народу. Функції держави, як і дер­жава, є явищем загальносоціальним та історичним.

Сутність держави та її соціальне призначення є ключовими факто­рами у визначенні напрямів діяльності тієї чи іншої держави, у форму­ванні її цілей, завдань на відповідному етапі розвитку суспільства [36, с. 61]. Разом із тим А. Венгеров зазначає, що поява деяких нових функцій у держави не завжди чітко детермінована новою сутністю й формою держави [581, с. 146]. Але ж зміна сутності держави відби­вається на змісті її діяльності, оскільки саме функції найбільш підда­ються сутнісним змінам держави. Це наочно проявляється у функціях Української держави, багато з яких отримали значну модифікацію, по­рівняно з попередніми етапами її розвитку, з’явились нові функції.

Слід зазначити, що формування функцій відбувається у процесі становлення і розвитку держави. Послідовність виникнення функцій залежить від черговості завдань, що постають перед суспільством у його історичному розвитку, цілей, які воно ставить перед собою. Ці завдан­ня й цілі можуть бути довільними, вони залежать від певних умов і факторів, найважливішими з яких є: 1) потреби й інтереси населення; 2) економічні умови існування суспільства; 3) професійність у діяль­ності державних структур тощо.

У різні періоди пріоритетного значення набувають ті чи інші за­вдання, цілі держави, а отже, і різні функції. Тому на одних етапах основне місце займає економічна функція, на інших - політична або інші функції.

Розглянуті підходи до визначення поняття «функції держави» до­зволяють виділити деякі характерні ознаки, що мають загальний харак­тер і у своїй сукупності складають певний інваріант визначення по­няття.

1. У функціях держави найбільш повно проявляються її сутність та соціальне призначення. Деякі вчені вважають, що саме ця ознака є основ­ною [558, с. 6; 564, с. 197-198]. Автор погоджується також із тим, що між сутністю і соціальним призначенням держави існує безпосередній зв’язок, який реалізується за допомогою відповідних функцій держави.

Загальносоціальна діяльність держави забезпечує певну ступінь усталеності відносин та зв’язків у суспільстві, її цілісність і єдність на основі загальносоціальних інтересів (економічних, культурних, націо­нальних та ін.). Загальносоціальний зміст функцій держави сприяє під­вищенню ролі держави як інструмента подолання протиріч, засобу до­сягнення суспільного компромісу, стабілізації соціальних зв'язків. Отже, сутність держави та її соціальне призначення є основними чинниками у визначенні напрямів діяльності Української держави для формування її цілей і завдань на конкретному етапі розвитку суспільства.

2. Загальний, основоположний, предметний, об’єктивно необхідний характер напрямів та видів діяльності держави (що відрізняє функції від інших напрямів та видів діяльності). Об'єктивний характер функцій держави пов'язаний із процесом їх виникнення та формування в конкретно-історичних умовах.

Функції охоплюють конкретні, об'єктивно обумовлені, відносно самостійні сфери суспільних відносин і суттєво відрізняються одна від одної, тобто є об'єктивно обумовленими напрямами діяльності держави.

Функції держави повинні в повному обсязі відповідати об'єктивним потребам та інтересам всього суспільства, а не окремих соціальних груп, класів або членів суспільства. При цьому слід наголосити, що функції держави - це не будь-яка її діяльність (оскільки вона багато­планова і різноманітна), а лише загальні, головні, соціально значущі напрями діяльності на конкретному етапі. Крім того, Л. Морозова за­значає, що це стійка предметна діяльність держави в найважливіших сферах суспільного життя. Цю точку зору підтримують О. Мазаєва, М. Марченко та багато інших авторів [36, с. 98; 577, с. 20; 582, с. 336].

3. Діяльність держави спрямована на виконання основних завдань і досягнення цілей, які формуються на кожному конкретному історич­ному етапі розвитку суспільства.

Цілі й завдання держави відрізняються від її функцій тим, що за своїм походженням вони мають здебільшого суб’єктивний характер, тобто визначаються в результаті свідомої діяльності суспільства, а функ­ції держави виникають об'єктивно, хоча розвиваються й вдосконалю­ються також у результаті свідомого впливу на них. Мета держави - це загальний, головний, стратегічний напрям її діяльності. На відміну від функцій держави, які є напрямами та видами діяльності в окремих сферах, мета є єдиним загальнодержавним напрямом діяльності на конкретному етапі розвитку суспільства і держави [580, с. 12-13]. Слід зазначити, що функції, завдання та інші перспективи діяльності держа­ви зазвичай підпорядковані головній її меті.

Відповідно завдання держави - це більш вузькі за змістом, обме­жені дією в часі (тимчасові) напрями діяльності держави, які вирішу­ються в межах здійснення окремих функцій держави, є їх основою і відповідають порівняно нетривалим етапам у розвитку держави. А функції держави - це переважно постійні напрями її діяльності.

Отже, завдання у загальному вигляді формулюють проблеми, які виникають у державі на тому чи іншому етапі державного будівництва. Функції держави розкривають його сутність відповідно до особливос­тей окремого періоду розвитку та поставлених завдань. При цьому одне й те ж завдання може вирішуватися кількома функціями держави. У той же час окремі функції держави також пов'язані не з одним, а з двома та більше завданнями.

Слід зазначити, що функції держави пов'язані з цілями держави, її завданнями і компетенцією. Спільною рисою є те, що всі ці явища опо­середковують діяльність держави, її динамічну сторону, однак не є то­тожними. Для більш точного з’ясування такої точки зору розглянемо визначення поняття «компетенція». Так, О. Скакун визначає поняття компетенції державного органу (уряду, міністерства, парламенту, орга­нів прокуратури, суду та ін.) як закріплену законом (або іншим норма­тивним актом) сукупність владних повноважень (прав і обов'язків), юридичної відповідальності і предмета відання, тобто предмета діяль­ності функціонального призначення [106, с. 91]. До предмета відання автор відносить головний напрям діяльності як основне функціональне призначення. У більш широкому значенні розглядає цей термін А. Мельник. Компетенція органу державної влади - це владні повно­важення органу, той чи інший обсяг державної діяльності, покладений на певний орган, або коло передбачених правовим актом питань, яке може вирішувати цей орган, сукупність функцій та повноважень орга­ну з усіх встановлених для нього предметів відання [583, с. 329].

У правовій науці близьким за змістом є поняття «компетенція дер­жави». На думку В. Погорілка, компетенція держави - це сукупність прав та обов'язків у галузі суспільної діяльності, які свідомо та добро­вільно бере на себе держава в особі своїх органів та організацій. Ком­петенція - це межі та способи, форми і методи діяльності держави в цілому і в окремих галузях на конкретном}⁷ етапі розвитку суспільства і держави [580, с. 10-11]. У цілому компетенція держави відповідає її функціям, однак повністю не співпадає з ними. На відміну від функцій, вона, як цілі і завдання держави, має суб'єктивний і, порівняно з функ­ціями, мінливий характер. Отже, компетенція держави є похідною від функцій та зумовлюється ними.

4. Постійний, стійкий характер. Функції держави - це стійкі, по­стійні напрями та види її діяльності, які здійснюються протягом істо­рично визначених періодів її існування й розвитку; протягом більш- менш тривалого часу або протягом всього періоду існу вання. Ця харак­теристика є специфічною рисою, яка відрізняє функції держави від інших явищ.

Іноді в літературі зустрічається твердження про дуалізм природи функ­цій держави, який проявляється у поєднанні, з одного боку, стійкості, з іншого - дінамізму функцій держави [550, с. 8]. Динамічною стороною є постійний розвиток, трансформація суспільних відносин (зміна політики держави, проведення реформ), які призводять до трансформації функцій держави (їх зміни, доповнення або, взагалі, припинення). З огляду на це у структурі функцій держави можна виділити два види елементів: 1) еле­менти, що виражають розвиток, рух, динамічну сторону функції (напри­клад, фактична діяльність держави); 2) елементи, що виражають стійку, статичну сторону (соціальне призначення держави, об'єктна спрямованість функції, головна мета державного регулювання).

5. Структурованість функцій держави. Дослідження структури державних функцій пов'язане з двома її основними характеристиками: 1) елементами структури; 2) закономірними взаємозв'язками цих еле­ментів між собою. Структурними елементами функції держави є:

а) сутність та соціальне призначення держави (у межах об'єкта функції);

б) напрям державної діяльності; в) об'єкт функції - те, на що спрямо­ваний вплив держави; г) головна мета, на досягнення якої спрямовано державний вплив; ґ) основні методи, форми, способи, принципи і засо­би реалізації функції.

До основних взаємозв’язків елементів структури функції держави слід віднести: 1) взаємовідносини і взаємозв'язки між об'єктивними вимогами функції і практичною діяльністю з реалізації призначення держави та об’єктивних потреб державного регулювання; 2) взаємо­зв’язки між практичною діяльністю держави (і її результатом) та ціля­ми, на досягнення яких спрямована функція; 3) взаємозв'язки між ви­могами завдань і цілей функції, з одного боку, та формами, методами, способами і засобами реалізації - з іншого.

Таким чином, структурний аналіз функцій в теоретичному плані створює передумови для конкретизації їх змісту, уникнення ототожнен­ня з окремими структурними елементами, дозволяє побудувати чітку, об'єктивно обумовлену модель системи функцій держави. У практич­ному плані структурний аналіз функцій держави дозволяє вчасно ви­являти порушення, які перешкоджають їх оптимальній реалізації.

6. Реалізація функцій держави здійснюється в певних формах та конкретними методами.

Функції держави реалізуються в конкретних діях суб'єктів держав­ної влади. Ці дії носять різноманітний характер і можуть бути зведені в більш однорідні групи. Зовнішнє практичне вираження діяльності у сфері реалізації функцій держави в конкретних умовах називають формами здійснення (діяльність конкретних державних органів з реалі­зації функцій держави).

Можна виділити правові та неправові (організаційні) форми реалі­зації функцій держави.

Так, правові форми - це діяльність, пов'язана із здійсненням юридич­но значущих дій у визначеному законом порядку. Вони визначаються природою суб'єкта державної влади і його компетенцією у сфері здійснен­ня державно-владних повноважень. В юридичнії! літературі існують різні класифікації правових форм реалізації функцій держави. Найбільш доцільним є поділ цих форм на: правоустановчу (правотворчу), право- виконавчу (правозастосовчу) і правоохоронну. Правоустановча (право- творча) форма - це діяльність, пов'язана із створенням, зміною і ска­суванням правових норм. Правовиконавча (правозастосовча) - це державно-владна діяльність компетентних органів з реалізації приписів правових норм. Правоохоронна - це діяльність, пов’язана з охороною правових норм від порушень.

Поряд із правовими формами широко використовуються організа­ційні форми [584, с. 345]. Однак це не означає, що організаційна ді­яльність не регулюється правом. Вона здійснюється в рамках чинного законодавства і в межах компетенції того чи іншого органу, а правом регламентується лише загальна процедура дій. Організаційні дії не по­требують спеціальних юридичних актів і здійснюються в порядку по­точної управлінської діяльності. У той же час як передумови, так і результат виконання організаційних дій можуть фіксуватися і юридично.

Кожна із зазначених форм підпорядкована цілям реалізації функ­цій держави. Питання класифікації, розкриття змісту цих форм має як наукове, так і практичне значення й потребує подальшого дослід­ження.

Основними методами реалізації функцій держави є: переконання, заохочення (стимулювання) і примус.

Процес розвитку функцій багатогранний. Кожній функції прита­манні свої особливості. Але внаслідок внутрішньої єдності функції держави мають багато загальних рис, що знаходить свій вираз у повсяк­денній діяльності держави.

Акцентуючи увагу на багатогранності і складності категорії «функ­ція держави» і відсутності у вітчизняній юридичній літературі одно­значного підходу до її визначення, на основі проведеного аналізу мож­на зробити такі висновки.

1. Ураховуючи різні точки зору, доцільно комплексно підходити до категорії «функція держави». Такий підхід має складатись із: 1) етимо­логічного, філософського та міжгалузевого розуміння категорії «функ­ція»; 2) формулювання поняття й характерних ознак «функцій держави»; 3) визначення сфер суспільних відносин, на які спрямована державна діяльність; 4) аналізу сутності держави; 5) розкриття її соціального при­значення в суспільстві; 6) визначення законодавчої платформи, на якій має здійснюватися діяльність держави. Особливу важливість має остан­ня позиція, а саме - правові засади державної діяльності, оскільки, від­повідно до Конституції, в Україні розбудовується правова держава.

2. Функції Української держави - це об’єктивно необхідні, взаємопов'язані напрями та види її діяльності, спрямовані на реалізацію завдань, досягнення відповідної мети в конкретних формах за допо­могою спеціальних методів, які виражають сутність, соціальне призна­чення держави, роль та місце в суспільстві на конкретному етапі роз­витку. Прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України закріпила основні напрями діяльності держави, коло завдань, які докорінно від­різнялися від сутності основних напрямів її функціонування за Консти­туцією УРСР 1978 р. Саме тому виникає необхідність визначення по­няття функції Української держави в нових умовах.

За змістом функції держави - це сукупність однорідних напрямів її діяльності, що характеризуються внутрішньою єдністю та суттєвою відмінністю їх від інших напрямів. За формою функції держави - це сукупність основних видів державної діяльності.

3. Основними ознаками, що у своїй сукупності складають певний інваріант визначення поняття такого складного системного явища, як «функції держави», є: загальний, предметний, об’єктивно необхідний характер; найбільш повне відображення сутності і соціального призна­чення держави; співвідношення функцій держави, функцій державної влади і функцій державних органів - це співвідношення загального, особливого і часткового в діяльності держави; спрямованість на вико­нання основних завдань і досягнення цілей, які формуються на кожно­му конкретному історичному етапі розвитку; постійний, стійкий харак­тер; структурованість та взаємозв’язок елементів; їх здійснення в пев­них формах та конкретними методами.

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що визначення поняття, сутності, соціального призначення й ознак функцій держави має як теоретичне, так і практичне значення для вітчизняного державотворен­ня та правотворення. Ураховуючи, що загальна функціональна цінність сучасної держави полягає в її служінні громадянському суспільству, то найважливішим функціональним призначенням держави є каталізація процесів формування й удосконалення інститутів громадянського сус­пільства.

Для розуміння функцій сучасної держави важливим є розмежуван­ня функцій держави і суспільства, а також врахування впливу різних сфер життя на функції держави.

Система функцій Української держави трансформується: деякі функції держави зникають взагалі, а інші змінюються за обсягом і зміс­том, а відповідно змінюється і їх значущість. Крім того, з'являються нові, невідомі раніше функції держави. Змінюється також і співвідно­шення функцій в єдиній системі, яку вони створюють. Як довів істо­ричний досвід, на функції держави впливають не стільки класові її ха­рактеристики, скільки нові умови і проблеми сучасної життєдіяльнос­ті суспільства, існування цивілізації (навколишнє природне середовище, демографічні, ресурсні та інші глобальні проблеми). Отже, у функціо­нальній характеристиці держави вітчизняна теорія відходить від по­передньої методологічної догматизації, враховує нові проблеми, але разом із тим зберігає й те позитивне, що було напрацьовано в цій сфе­рі на попередньому етапі.

На сучасному етапі для глибокого та всебічного розуміння процесів, що відбуваються, представники науки повинні аналізувати й узагаль­нювати розвиток функцій держави, прогнозувати державний та суспіль­ний розвиток, мати науково обґрунтовані рекомендації для практики, діяльності органів державної влади, політичних і державних діячів, які виробляють і реалізують державну політику в усіх сферах життя. Тому комплексне, грунтовне дослідження функцій сучасної Української дер­жави є вихідним у процесах державотворення і правотворення.

2.2.