Класифікація джерел права та її критерії

У країнах континентальної Європи прийнято розмежовувати джерела права на прямі та непрямі. До перших відносять нормативно-правові акти та нормативні договори, непрямим джерелом права є судова практика.

Схожою класифікацією є поділ джерел права на первинні та вторинні. Нормативно-правові акти, нормативні договори вважаються такими, що містять первинні норми права. У разі відсутності в цих джерелах необхідної норми можуть застосовуватися джерела права, такі як: правовий звичай, судовий прецедент, судова практика або правова доктрина.

В різних країнах співвідношення (ієрархія) джерел права може бути різним, це залежить від існуючих в них правових систем.

Ще одним критерієм розмежування між джерелами права є їх обов'язковий або переконливий характер. Вважається, що переконливі джерела права, такі як судова практика (не тільки національних судів), а в окремих випадках правова доктрина, не можуть бути достатньою підставою для прийняття рішення, а можуть братись до уваги і застосовуватися разом із джерелами, що містять обов'язкову норму права - нормативно-правовим актом, нормативним договором тощо. Відповідно, останні джерела права називають обов'язковими, вони мають самостійний характер і не мають жорсткої прив'язки до переконливих джерел права.

Подібною за критеріями є класифікація, яка передбачає поділ джерел права на основні і допоміжні (додаткові). Так, наприклад, допоміжним джерелом права щодо Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будуть рішення Європейського суду з прав людини. Щодо законів як основного джерела права допоміжними джерелами права слід вважати інші види нормативно-правових актів, виданих на виконання закону.

9.4.