в) Так зване самозобов ’язання держави; правова держава
Тільки на основі проведеного вище аналізу поняття держави можна правильно зрозуміти те, що традиційна теорія означує як «самозобов’язання держави», описуючи, мов факт, котрий має полягати в тому, що держава, існуючи спочатку як така собі незалежна від права соціальна дійсність, спершу створює право, а вже тоді цьому праву —• так би мовити добровільно — підпорядковується.
I тільки тоді вона, мовляв, стає правовою державою. Спочатку нам доводиться констатувати, що підпорядкована праву держава — це немислима річ. Адже держава існує тільки в державних актах, і ці акти здійснюються людьми, а державі як юридичній особі лише приписуються. I подібне приписування можливе лише на основі правових норм, що в специфічний спосіб визначають ці акти. Te, що держава створює право, тільки й означає, що право виробляють люди, чиї дії приписуються державі на основі права. Але ж це означає, що право само регулює своє власне створення. Такий процес, у якому держава, що своїм існуванням передує виникненню права, створює право, щоб потім йому підпорядкуватися, ніколи не відбувався, бо й не міг відбуватися. Бо ж не держава підпорядковується створеному нею ж праву, а право, регулюючи поведінку людей, і зокрема їхню, спрямовану на вироблення права поведінку, тим самим підпорядковує собі цих людей.Про самозобов’язання держави можна говорити хіба в тому сенсі, що обов’язки й права, які приписуються особі держави, установлюються саме тим правовим порядком, персоніфікацією якого й виступає особа держави. Це приписування державі, себто посилання на сукупність правового порядку та здійснена завдяки цьому її персоніфікація є — і на цьому знов і знов доводиться наголошувати — суто розумовою дією, допоміжним знаряддям пізнання. Що існує як предмет нашого пізнання, так це тільки право.
Коли визнавати державу за певний правовий порядок, то будь-яка держава є правовою державою, і цей вираз являє собою плеоназм. Однак насправді його вживають на означення особливого типу держави — того, власне, котрий відповідає вимогам демократії та забезпеченого правопорядку. «Правова держава» у цьому специфічному розумінні слова — це відносно централізований правовий порядок, відповідно до якого судочинство й урядування є пов’язаними через закони, себто через загальні норми, які приймає обраний народом парламент за участі, чи без неї, глави держави, котрий очолює уряд; члени уряду відповідають за свої акги, суди є незалежними, а громадянам гарантуються певні права й свободи, зокрема свободи віри, совісті й слова.
Еще по теме в) Так зване самозобов ’язання держави; правова держава:
- Взаємодія держави і права та її аспекти. Сфери і способи впливу держави на право 6.3.1. Держава і правове регулювання
- Тотожність держави та права а) Держава як правовий порядок
- 1. Виникнення держави та її розвиток. Держава Шан (Інь)
- Органи держави як основний елемент механізму держави
- 20. Нарощування дефектів ринкової системи в процесі її еволюції. Функції держави у змішаній економіці. Нерівність доходів та державні заходи щодо їх вирівнювання. Крива Лоренця. Соціальна політика держави.
- Так зване вчення про природне право є ідеалістично-дуалістичним правознавством
- Держава як правовий інститут
- 22.1. Верховенство права і правова держава
- la) Обов’язки держави: державний обов’язок і державна несправедливість; відповідальність держави
- Об’єктні функції Української держави: теоретико-правовий зміст
- ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА, ПРАВОВА I СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА: СПІВВІДНОШЕННЯ
- г) Неуникненність моністичної побудови 1) Визнання міжнародного права окремою державою: примат державного правового порядку
- Розділ 9. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВИ
- Розділ 5. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ
- Розділ 5. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ
- д) Зняття дуалізму права й держави
- ТЕМА 1.1. Стародавня держава і право