<<
>>

в) Так зване самозобов ’язання держави; правова держава

Тільки на основі проведеного вище аналізу поняття держави можна правильно зрозуміти те, що традиційна теорія означує як «самозобов’язання держави», описуючи, мов факт, котрий має полягати в тому, що держава, існуючи спочатку як така собі незалежна від права соціальна дійсність, спершу створює право, а вже тоді цьому праву —• так би мовити добровільно — підпорядковується.

I тільки тоді вона, мовляв, стає правовою державою. Спочатку нам доводиться констатувати, що підпорядкована праву держава — це немислима річ. Адже держава існує тільки в державних актах, і ці акти здійснюються людьми, а державі як юридичній особі лише приписуються. I подібне приписування можливе лише на основі правових норм, що в специфічний спосіб визначають ці акти. Te, що держава створює право, тільки й означає, що право виробляють люди, чиї дії приписуються державі на основі права. Але ж це означає, що право само регулює своє власне створення. Такий процес, у якому держава, що своїм існуванням передує виникненню права, створює право, щоб потім йому підпорядкуватися, ніколи не відбувався, бо й не міг відбуватися. Бо ж не держава підпорядковується створеному нею ж праву, а право, регулюючи поведінку людей, і зокрема їхню, спрямовану на вироблення права поведінку, тим самим підпорядковує собі цих людей.

Про самозобов’язання держави можна говорити хіба в тому сенсі, що обов’язки й права, які приписуються особі держави, установлюються саме тим правовим порядком, персоніфікацією якого й виступає особа держави. Це приписування державі, себто посилання на сукупність правового порядку та здійснена завдяки цьому її персоніфікація є — і на цьому знов і знов доводиться наголошувати — суто розумовою дією, допоміжним знаряддям пізнання. Що існує як предмет нашого пізнання, так це тільки право.

Коли визнавати державу за певний правовий порядок, то будь-яка держава є правовою державою, і цей вираз являє собою плеоназм. Однак насправді його вживають на означення особливого типу держави — того, власне, котрий відповідає вимогам демократії та забезпеченого правопорядку. «Правова держава» у цьому специфічному розумінні слова — це відносно централізований правовий порядок, відповідно до якого судочинство й урядування є пов’язаними через закони, себто через загальні норми, які приймає обраний народом парламент за участі, чи без неї, глави держави, котрий очолює уряд; члени уряду відповідають за свої акги, суди є незалежними, а громадянам гарантуються певні права й свободи, зокрема свободи віри, совісті й слова.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме в) Так зване самозобов ’язання держави; правова держава:

  1. Взаємодія держави і права та її аспекти. Сфери і способи впливу держави на право 6.3.1. Держава і правове регулювання
  2. Тотожність держави та права а) Держава як правовий порядок
  3. 1. Виникнення держави та її розвиток. Держава Шан (Інь)
  4. Органи держави як основний елемент механізму держави
  5. 20. Нарощування дефектів ринкової системи в процесі її еволюції. Функції держави у змішаній економіці. Нерівність доходів та державні заходи щодо їх вирівнювання. Крива Лоренця. Соціальна політика держави.
  6. Так зване вчення про природне право є ідеалістично-дуалістичним правознавством
  7. Держава як правовий інститут
  8. 22.1. Верховенство права і правова держава
  9. la) Обов’язки держави: державний обов’язок і державна несправедливість; відповідальність держави
  10. Об’єктні функції Української держави: теоретико-правовий зміст
  11. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА, ПРАВОВА I СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА: СПІВВІДНОШЕННЯ
  12. г) Неуникненність моністичної побудови 1) Визнання міжнародного права окремою державою: примат державного правового порядку
  13. Розділ 9. СУЧАСНІ КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВИ
  14. Розділ 5. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ
  15. Розділ 5. ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ
  16. д) Зняття дуалізму права й держави
  17. ТЕМА 1.1. Стародавня держава і право