3.6. Криза першого року

Криза першого року пов`язана з освоєнням мовлення. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, детермінована біоритмами, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими.

Спостерігається регрес життєдіяльності дитини, ніби зворотний розвиток. Емоційно він виявляється в афективних реакціях. Часто має місце порушення всіх біоритмів, зокрема сну; порушення задоволення життєвих потреб (наприклад, почуття голоду); емоційні аномалії (похмурість, плаксивість, надмірна вразливість).

Кризу першого року не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння і витримка дорослих пом`якшує характер кризи.

Основними новоутвореннями цього періоду розвитку є формування структури мовної (наприкінці першого року дитина вимовляє перші слова) та предметної (дитина освоює довільні дії з предметами оточуючого світу) дій.

Поява і зникнення автономної мови знаменує початок і кінець кризи першого року. Мову однорічної дитини Л.С.Виготський назвав автономною. Вона служить перехідним містком між пасивною та активною мовою. За формою вона є спілкуванням, за змістом – емоційно-безпосереднім зв`язком із дорослими та ситуацією.

Особливості автономної мови: не співпадає з мовою дорослих артикуляційно й фонетично, а також за значенням; може застосовуватися лише з утаємниченими „шифр” дитячої мови та в конкретних ситуаціях; своєрідний зв`язок між словами, внаслідок чого мова нагадує ряд вигуків, вимовлених у стані афектy.

Дитина раннього віку (від 1-го до 3-х років) ходить, бігає, маніпулює предметами та виконує ними різноманітні операції. Оволодіння цими діями відбувається дуже інтенсивно. До трьох років покращується стан тонкої моторики: діти застібають ґудзики, самостійно одягаються, обслуговують себе за столом. Вони мають можливість об’єднувати та координувати різноманітні моторні дії. Наприклад, трирічна дитина може оперувати виделкою та водночас спілкуватися. Для швидкого моторного розвитку повинні бути такі вимоги: готовність, увага, активність, зворотній зв’язок. Кращим показником формування готовності в дитини є наслідування дій дорослих, коли дитина отримує задоволення від спільних дій.

За Л.С. Виготським, активність дитини в діяльності є найважливішою умовою психічного розвитку. Для реалізації можливості бути активним необхідні відповідні умови: простір, іграшки, відповідна стимуляція. Тому на дорослих покладається відповідальність щодо налагодження відповідної учбової атмосфери з усіма засобами та умовами моторного розвитку дітей. Насамперед це власний приклад, спільна діяльність дорослого та дитини. Також найважливішими умовами розвитку моторики є увага та внутрішня мотивація. Головним зовнішнім мотивом в цей період є отримання задоволення, а внутрішнім – винагорода від дорослого. Зворотний зв’язок від досягнень забезпечує утримання мотивації. Фізичні можливості дитина застосовує щодо дослідження та навчання.

Інтенсивний фізичний ріст дитини на етапі раннього дитинства продовжується, хоча його темп дещо сповільнюється. Окрім цього, має місце анатомічне формування і функціональний розвиток тканин та органів. Швидко збільшується вага. Змінюється співвідношення між величиною голови, тулуба та кінцівок. Уже до двох років у дитини прорізуються молочні зуби. Розвиваються органи дихання та кровообігу тощо.

Підвищується працездатність нервової системи, збільшується загальна вага мозку, зростає регулююча роль кори великих півкуль та її контроль над підкорковими центрами.

Маніпулятивна діяльність поступово змінюється предметною діяльністю (провідна діяльність), спрямованою на засвоєння суспільно вироблених способів використання предметів. Спілкування з дорослим стає формою організації, засобом здійснення предметної діяльності. Воно перестає бути влaсне діяльністю, оскільки в ранньому віці дитина цілком зосереджується на предметі. Однак самостійно оволодіти способами використання предметів малюк не може: функціональні властивості предметів відкриваються йому через навчально-виховний вплив дорослого. Наприклад, деякі предмети вимагають чітко окресленого способу дій (закривання коробок кришками, нанизування кілець пірамідки, складання конструкторів тощо). Для інших способів дії чітко фіксуються їх суспільним призначенням – це предмети-знаряддя (молоток, олівець, ложка та ін.).

Соціальна ситуація розвитку в період раннього дитинства кваліфікується як початок порушення емоційної єдності з дорослим. Багато в чому вона аналогічна ситуації на попередньому етапі. Дитина ще не спроможна самостійно задовольняти свої життєві потреби, а, отже, спілкування з дорослими є необхідною умовою забезпечення її життєдіяльності. Центральними новоутвореннями стають розвиток самосвідомості, мовний розвиток, система власного „Я”.

Розвиток психіки у ранній період залежить від ряду факторів. Суттєву роль тут відіграє оволодіння дитиною прямоходінням, що робить її спілкування з оточуючим світом самостійним, розширює коло речей, які стають об`єктами пізнання, розвиває здатність орієнтуватися у просторі та маніпулювати різноманітними предметами.

Оволодіння предметною діяльністю суттєво впливає на психічний розвиток дитини в ранньому віці.

Згідно з Д.Б.Ельконіним, предметна діяльність розвивається за двома напрямками:

– еволюція дії: від спільної з дорослим до самостійної;

– розвиток засобів та умов орієнтації дитини під час виконання предметної дії.

Моделями реальних предметів виступають іграшки. Вони багатофункціональні, тому набагато легше в процесі дії відокремити орієнтувальну частину від виконавчої, отже оволодіння діями відбувається швидше. До кінця раннього віку дитина має можливість використовувати предмети адресно, враховуючи їх функціональне призначення.

На третьому році життя починають формуватися нові види діяльності, такі як гра, малювання, конструювання, ліплення та ін.