Конституція США 1787 року; Білль про права. Розвиток держави у 18 — 20 ст.

Після завершення у 1783 році війни з Англією правлячі кола північноамериканських колоній дійшли до необхідності посилення союзу між шатами та переходу на більш централізовану систему державного ладу.

У 1787 році в Філадельфії зібрався Конституційний конвент, на якому були представлені 12 із 13 штатів. На протязі чотирьох місяців ввелася підготовча робота, результатом якої було прийняття Конституції, що діє і сьогодні.

Одним з основних принципів конституції став принцип розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову.

Законодавча влада надавалася Конгресу США (парламенту), який складався з двох палат: Сенату (верхня палата) та Палати Представників (нижня палата). Сенат був палатою територіального представництва, а палата представників виражала інтереси нації в цілому.

Сенат складався з обраних терміном на 6 років законодавчими органами штатів сенаторів. Палата представників - з конгресменів, обраних на 2 роки населенням штатів із розрахунку 1 конгресмен від 30000 громадян. Найважливішою прерогативою Конгресу було прийняття законів. У цій сфері обидві палати були наділені однаковими повноваженнями, за виключенням законів у фінансовій сфері, які могли ініціюватися палатою представників. Законопроект перетворювався на закон у випадку його прийняття обома палатами та затвердженням президенту. Президент був наділений правом відкладального вето, яке долалося 2/3 голосів членів обох палат.

Виконавча влада здійснювалася Президентом, який наділявся повноваженнями глави держави і уряду. Президент визнавався верховним головнокомандувачем, наділявся правом помилування, за згоди і поради Сенату призначав дипломатів та інших вищих посадових осіб, скликав палати Конгресу у термінових випадках та здійснював інші повноваження. Як глава уряду, президент керував адміністративним апаратом та повсякденними справами в галузі управління, видавав адміністративні розпорядження, які мали відповідати діючим законам. Президент обирався за допомогою непрямих виборів терміном на 4 роки. Вибори проходили наступним чином: населення штатів обирало виборщиків, які в свою чергу обирали президента.

Третя гілка була представлена судом. Загально федеральну судову систему очолював Верховний Суд США. По найбільш важливим справам суд здійснював розгляд за участі присяжних. Судді верховного суду призначалися Президентом за згодою Сенату на невизначений термін.

Таким чином передбачалася конституційна система „стримувань і їротиваг”. Конгрес міг відхилити законопроекти, внесені на розгляд Президентом, а Сенат - не погодитися із внесеною на його розгляд кандидатурою. Палата Представників і Сенат, за участі Верховного суду, отримали право розпочати і провести процедуру притягнення Президента до відповідальності. Президент був наділений правом відкладального вето, що дало йому можливість впливати на законодавчий процес. Введення двопалатної системи Конгресу передбачало конкуренцію палат і запобігало узурпації законодавчої влади однією з них. Різні терміни обрання парламенту та Президента запобігали безвладдю.

Конституція передбачала федеративний устрій. Відповідно розмежовувалися правомочності між загально федеральною владою та владами окремих штатів.

Федерація була наділена правом здійснення закордонних справ, зовнішньої торгівлі, регулювати грошову систему країни, встановлювати єдині стандарти в галузі метрології, керувати питаннями оборони.

Однією з важливих ознак Конституції була відсутність у її основному тексті норм, які б стосувалися прав і свобод людини.

Ця прогалина була заповнена в 1791 році із введеннями у дію прийнятого в 1789 р. Біллю про права, який складався з десяти поправок до Конституції. Принциповою ідеєю поправок було визнання недопустимості прийняття законів, які порушують свободи громадян (віросповідання, слова і преси, мирних зібрань, звернення до уряду з проханням зупинити зловживання). Визнавалося право носіння зброї, заборонялося проводити затримання особи, слідчі дії, які порушують її особисті права без належно оформлених дозволів. Ніхто не міг бути підданий покаранню інакше, як за рішенням суду. Вводився обов’язковий розгляд кримінальних справ судом присяжних та обумовлювалося право обвинуваченого на захист.

Таким чином, із прийняттям Біллю про права американська конституція стала першим в історії документом, який на сьогодні прийнято класифікувати як конституція. Однією з важливих ознак цього акту є його надзвичайна стабільність (діє і сьогодні), яка обумовлена наявністю в ньому лише найбільш важливих, основоположних принципових норм і надзвичайно складним процесом внесення змін до нього.

Першим президентом США було обрано Джорджа Вашингтона. 3 його іменем пов’язано утворення апарату загально федеральної центральної виконавчої влади. Було утворено ряд центральних органів - департаментів, які керували відповідними галузями: військовий, фінансовий, державний (закордонних справ). Пройшла уніфікація структури органів влади і управління в штатах: законодавча влада в основному здійснювалася легіслатурами, а виконавча - губернатором,

ступінь повноважень якого була різною у різних штатах.

Однією з важливих тенденцій державотворення було територіальне розширення країни, яке відбувалося в основному за рахунок:

1. захоплення земель корінних індіанців,

2. завоювання мексиканських земель,

3. придбання володінь європейських країн у Північній Америці.

Нові землі отримували автономію у складі США, утворювали власні законодавчі органи. Однак центр залишав за собою значні права в керівництві автономією. Так, місцевий уряд очолювався призначеним президентом губернатором, який міг накласти вето на прийняті місцевими законодавчими зборами закони, Конгрес міг позбавити автономію її спеціального статусу тощо. Поступово, при дотриманні умови встановлення республіканської форми правління та ряду інших, автономія могла бути реорганізована у окремий штат. Окрім цього, окремі штати утворилися шляхом самовизначення через відокремлення від інших штатів. Таким чином, на початок 20 століття у США налічувалося 48 штатів.

Наріжною сторінкою в американській історії слід вважати громадянську війну1861-65 років. Причиною війни виступили протиріччя між консервативно налаштованими, рабовласницькими південними штатами та індустріальними, більш розвиненими північними штатами. Війна розпочалася після обрання радикально налаштованого республіканця Лінкольна президентом, який виступав за відміну рабства. Південні штати оголосили про утворення конфедерації південних штатів і вихід зі складу США. Розпочалися воєнні дії, в яких переможцем став федеральний центр. Після закінчення воєнних дій у південних штатах було введено тимчасове воєнне управління, яке могло бути скасоване лише після прийняття 15 поправки до Конституції, яка передбачала надання виборчих прав всім громадянам, незалежно від кольору шкіри.

3. Механізм держави в США в 20 ст.

B 20 ст. США домоглися високих стандартів у багатьох галузях суспільного життя, передусім у економічній сфері, і поступово перетворилися на державу - світового лідера.

Дві світові війни, в яких брала участь Америка, майже не спричинили негативних наслідків для неї; більше того, вони сприяли зростанню її економічної потужності. 3 часом в країні відбулася структурна перебудова в економіці, наслідком якої був перехід домінування до крупних фінансово-промислових корпорацій. Відбулися також зміни у публічному секторі.

Однак зміни в державному ладі США, які відбулися в 20 ст., носили фактичний характер і майже не зачіпали основ конституційного порядку.

Важливою тенденцією розвитку механізму держави в 20 столітті була централізація державної влади. Цей процес не носив відкритий характер і був досить складним, оскільки політичні влади окремих штатів, природно, виступали проти нього. Важливим фактором централізації країни виступила т. з. „доктрина вічного союзу”, у відповідності з якою за кожним штатом перестало визнаватися право на сецесію (відокремлення) від США та право окремого штату на невизнання федерального законодавчого акту.

Наступним проявом централізації було розширення компетенції федеральної влади та утворення розгалуженого апарату управління, який складався з професійних службовців.

Вищим органом законодавчої влади в країні виступає двопалатний Конгрес, який складається з Палати Представників та Сенату.

Палата Представників представляє інтереси нації в цілому, очолюється спікером і складається з 435 конгресменів, які обираються терміном на два роки за допомогою мажоритарною системою відносної більшості. Кожен штат обирає різну кількість представників, в залежності від кількості населення. Однак кожен штат повинен мати, як мінімум, одного представника.

Конгресменом може бути обраний громадянин США, який володіє правами громадянства не менше семи років, досяг двадцятип’ятирічного віку, постійно проживає в штаті, на території якого розташовано виборчий округ.

Сенат - верхня палата парламенту - представляє інтереси суб’єктів федерації. Він складається зі ста сенаторів: по два від кожного штату, незалежно від кількості населення. Верхня палата обирається терміном на шість років, з оновленням третини складу кожні два роки. Очолює Сенат Віце президент США.

Сенатором може бути обрано громадянина США, який перебуває в громадянстві не менше 9 років, досяг тридцятирічного віку та постійно проживає на території штату, від якого балотується.

Основними повноваженнями Конгресу є прийняття законів та затвердження бюджету. Сенат також володіє функціями по затвердженню на посадах вищих урядовців, суддів Верховного суду, приймає остаточне рішення у справі про імпічмент Президента. Обидві палати структурно поділяються на комітети і комісії.

Вищою посадовою особою держави і главою виконавчої влади є Президент. Він обирається населенням за допомогою непрямої системи виборів терміном на чотири роки. Президент не може обиратися на посаду більше, ніж два рази підряд.

Для обрання Президента в кожному штаті утворюється колегія виборців, число якої дорівнює сумарній кількості сенаторів та конгресменів від даного штату. Колегію виборців обирає населення, а правом висунення списку кандидатів до колегії володіють політичні партії. При цьому застосовується принцип “хто переміг - отримує всі місця”. Тобто місця в колегії виборців завжди належать представникам однієї партії. Таким чином, після формування колегій виборців у всіх штатах можна зробити висновок, кандидат від якої партії буде наступним Президентом. Для обрання необхідно набрати 270 голосів виборців; при цьому достатньо набрати голоси в одинадцяти найбільших штатах з п’ятдесяти.

У випадку, коли жоден з кандидатів не набере відповідної кількості голосів, Президента обирає Палата Представників з числа трьох кандидатів, що набрали найбільшу кількість голосів.

Президентом США може бути обраний уроджений громадянин США, який досяг тридцятишестирічного віку і проживав на території США останні чотирнадцять років.

Разом з Президентом обирається Віце-президент, який покликаний замінити Президента у випадку дострокового припинення повноважень, а також надавати допомогу при виконанні останнім своїх функцій. Віце-президент також є главою верхньої палати парламенту - Сенату. Критерії для участі у виборах Віце-президента є ідентичні до цензів глави держави. У випадку дострокової вакантності поста Віце-президента, останнього визначає Президент і він підлягає затвердженню двома палатами Конгресу.

Повноваження глави держави є класичними для президентської республіки:

-призначає глав центральних відомств (міністрів), суддів Верховного Суду, послів “за порадою і згодою” Сенату;

-на власний розсуд звільняє з посад міністрів, а також призначає та звільняє урядовців рангом нижче, ніж міністерський;

-безпосередньо керує роботою Кабінету;

-є верховним головнокомандувачем;

-керує зовнішньою політикою, підписує міжнародні договори;

-володіє правом вето ( яке можна вважати абсолютним);

-видає укази та виконавчі накази.

B країні відсутній вищий колегіальний орган виконавчої влади. Кабінет, який утворюється з керівників центральних органів виконавчої влади та інших радників Президента, виконує функції допоміжного та дорадчого органу, який наділений делегованими повноваженнями в сфері виконавчої влади. Кабінет відповідальний перед Президентом та не несе політичної відповідальності перед законодавчим органом. Таким чином, його не можна вважати урядом в розумінні європейського парламентаризму.

Судова система США складається з двох рівнів - федеральної та судової системи штатів.

Федеральна судова система очолюється Верховним Судом США, який складається з дев’яти суддів, що довічно призначаються Президентом за згодою з Сенатом. Окрім традиційного набору повноважень вищої судової інстанції системи загальних судів, даний орган наділений правом тлумачення конституції та законів, здійснення функцій конституційного контролю.

На території країни утворено одинадцять федеральних апеляційних судів, кожен з яких охоплює територію декількох штатів, і які здійснюють перегляд справ в апеляційному порядку по справах, рішення по яких постановили суди нижчої ланки; також діє апеляційний суд, що переглядає рішення спеціалізованих судів, розташованих у столиці. Судами першої інстанції виступають федеральні окружні суди, які утворюються на території США в залежності від кількості населення, не беручи до уваги кордони штатів. Основною компетенцією цієї ланки є первинний розгляд кримінальних, цивільних та інших категорій справ.

Важливо зазначити, що згадані судові органи розглядають виключно справи, віднесені до федеральної юрисдикції.

На території кожного штату діє власна судова система, яка має на меті розгляд справ, віднесених до компетенції суб’єктів федерації. На чолі такої системи стоїть Верховний Суд штату, який наділений правами вищої судової інстанції та здійснює функції суду конституційної юстиції. Судові системи можуть включати до свого складу апеляційні суди. Судами першої інстанції виступають суди округів. Порядок наділення суддів повноваженнями в різних штатах різний - вони можуть обиратися на посади законодавчими органами, населенням або призначатися губернатором.

Окрім цього, на території США діє система муніципальних судів, які утворюються міськими радами та розглядають справи, віднесені до компетенції муніципалітетів.

США - федеративна держава, яка складається з п’ятдесяти штатів та одного федерального округу. Суб’єкти федерації наділені значною компетенцією, мають власну конституцію та систему законодавства, символіку, громадянство, систему органів законодавчої та виконавчої влади, судову систему, прокуратуру та поліцію.

Наявність останніх органів значно відрізняє американський федералізм від подібних систем у інших країнах і дає можливість визначати його, як значно децентралізований. Наступною особливістю, яка підкреслює цей висновок, є відсутність на території штатів єдиного органу чи посадової особи, яка представляє федеральну владу в цілому; діють лише окремі територіальні підрозділи спеціалізованих федеральних служб.

Однак штати, не дивлячись на прямий переклад з англійської мови, state - держава, не можна вважати державами, в повному розумінні цього поняття: вони не володіють правом на вихід зі складу країни, не можуть вводити власну валюту та митницю, не вправі утворювати власні збройні сили та вести зовнішню політику.

Разом з тим до складу США належить ряд територій у басейні Карибського моря та в Океанії, які не мають статусу штату і знаходяться під федеральним управлінням.

У кожному штаті діє власне Законодавче зібрання (Легіслатура), яке складається з двох палат: Палати Представників штату та Сенату. B одному зі штатів - Небраска - легіслатура є однопалатною.

Виконавча влада представлена губернатором та, очолюваним ним, урядом штату.

Законодавчі органи та губернатор обираються населенням, як правило на два або на чотири роки.

Територія штату поділяється на графства (округи) та міста. Місцеве самоврядування здійснюється представницькими та виконавчими органами самоврядування. B ролі представницьких органів місцевого самоврядування виступають ради, які обираються населенням, найчастіше на два або чотири роки. Виконавча влада здійснюється або мером, якого обирає населення, або керуючим, якого запрошує на роботу муніципальна рада, або виконавчою комісією, яка обирається радою.

4.