2. Друга Директива ради 77/91/ЄЕС від 13 грудня 1976 року

ПРО КООРДИНАЦІЮ ГАРАНТІЙ, ЯКІ ВИМАГАЮТЬСЯ ДЕРЖАВАМИ- ЧЛЕНАМИ ВІД КОМПАНІЙ У ЗНАЧЕННІ ДРУГОГО АБЗАЦУ СТАТТІ 58 ДОГОВОРУ ДЛЯ ЗАХИСТУ ІНТЕРЕСІВ ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ З ОГЛЯДУ НА СТВОРЕННЯ АКЦІОНЕРНИХ ТОВАРИСТВ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ, ЗМІНИ ЇХ КАПІТАЛУ З МЕТОЮ ДОСЯГНЕННЯ ЕКВІВАЛЕНТНОСТІ ТАКИХ ГАРАНТІЙ У ВСІХ КРАЇНАХ

Співтовариства

Майже 10 років минуло з часу ухвалення Першої Директиви до ухвалення Другої Директиви.

У преамбулі Директиви зазначено, що метою її прийняття є узгодження національних положень, які стосуються створення та функціонування компаній, а також зменшення чи збільшення їхнього капіталу, що є важливим для забезпечення мінімального рівноправного захисту як акціонерів, так і кредиторів відкритих акціонерних товариств з обмеженою відповідальністю. Даною Директивою досить детально врегульовано такі моменти:

1) . Порядок придбання акціонерним товариством власних акцій. Держави- члени повинні встановити принаймні такі умови цього придбання:

• надання відповідного дозволу загальними зборами, які визначають строки і умови таких придбань, максимальну кількість акцій, які можуть бути придбані, час, на який надається дозвіл, що не може перевищувати 18 місяців;

• номінальна вартість акцій, придбаних товариством, не може перевищувати 10 % підписного капіталу;

• придбання не повинно викликати зменшення чистих активів до розміру, вказаного у Директиві;

• операція може здійснюватися лише з повністю оплаченими акціями.

Крім того, Директива визначає обмеження, які накладаються на володіння акціонерним товариством такими придбаними акціями та необхідність висвітлення і обґрунтування такого придбання у річному звіті.

Чи варто зазначати, що порядок викупу товариством власних акцій в Україні на законодавчому рівні врегульовано лише однією ст. 32 Закону “Про господарські товариства”, в якій відображено не всі умови та обмеження, що містяться в Директиві. Крім того, наприклад, встановлене повноваження загальних зборів вирішувати питання про придбання АТ акцій, не є винятковим правом загальних зборів, тобто може передаватися іншим органам товариства, що не відповідає Директиві. ЦКУ також не відносить дане право до виняткової компетенції загальних зборів. Зазначимо, що Законом України “Про акціонерні товариства”, що не набув чинності, це питання врегульовано детальніше.

2) . Порядок збільшення статутного капіталу. Директива вимагає дотримання таких умов у процесі збільшення статутного капіталу:

• рішення про будь-яке збільшення приймають загальні збори, однак, статутом чи загальними зборами може бути дозволено прийняття рішення про зростання підписного капіталу до певного розміру уповноваженим на це органом компанії. Таке уповноваження надається щонайбільше на 5 років і переглядається;

• акції, випущені для зустрічного задоволення, мають бути оплачені хоча б на 25 % їхньої номінальної вартості;

• акції повинні бути запропоновані акціонерам на основі переважного права, пропорційно до капіталу, представленого їхніми акціями. Статути не можуть скасовувати чи обмежувати дане право, проте це можна зробити за рішенням загальних зборів у кількості не менше як 2/3 голосів.

В Україні питання збільшення статутного фонду врегульовано таким чином. Відповідно до ст. 159 ЦКУ питання зміни розміру статутного фонду віднесено до виняткової компетенції загальних зборів, причому таке рішення приймається не менше як 3/4 голосів. Статтею 38 Закону “Про господарські товариства” передбачено можливість збільшення статутного фонду АТ не більш як на 1/3 правлінням за умови, що таке передбачено статутом.

Щодо переважного права акціонера придбати акції, то ЦКУ обмежується одним положенням, відповідно до якого у випадках, встановлених статутом товариства і законом, може бути встановлене переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково випускаються товариством. Закон “Про господарські товариства” просто констатує наявність переважного права акціонерів на придбання додатково випущених акцій. І хоча загалом можна сказати, що українське законодавство відповідає у цій частині Директиві ЄС, втім Директива, по-перше, детальніше врегульовує це питання, а по-друге, забезпечує більш гнучкі механізми реалізації переважного права акціонера на придбання акцій.

3) . Директивою також детально врегульовано питання зменшення статутного капіталу, що забезпечило б належний захист акціонерів та кредиторів товариства.

Отже, положення Другої Директиви Ради 77/91/ЄЕС переважно враховані в законодавстві України.

Статтями 2 та 3 Директиви встановлено перелік обов’язкових відомостей, які повинні міститься в статуті або установчому документі товариства. Зазначений перелік відповідає положенням національного законодавства, які містяться в статтях 4, 37, 51, 65, 67 та 76 Закону України “Про господарські товариства”, статті 88 Цивільного кодексу України.

Стаття 3 Директиви зазначає, що національним законодавством держави- члена може передбачатися надання спеціального дозволу або ліцензії для ведення певного виду господарської діяльності. Зазначені положення враховані в законодавстві України (статті 12,14 та 43 ГКУ, стаття 9 Закону України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, стаття 91 ЦКУ).

Положення статей 22-24 Другої Директиви щодо обов’язкового розміщення в річному звіті інформації про викуп товариством власних акцій, призупинення голосування за акціями, що викупились товариством, щодо надання позики третім особам з метою придбання його акцій та прийняття власних акцій товариства як застави самим товариством, враховані у статті 41 Закону України “Про цінні папери та фондовий ринок”.