<<
>>

§ 2. Співвідношення кооперативного права з іншими галузями права

Кооперативне право регулює комплекс кооперативних відно­син, які включають майнові, організаційні, управлінські, трудові та інші відносини членів кооперативу та його органів і становлять єдине ціле, що не підлягає розчленуванню для інших галузей права.

Відомо, що майнові відносини, зумовлені використанням товарно- і рошової форми, в суспільстві є предметом регулювання з боку цивільного права. Крім зазначених майнових відносин, в коопера- типі виникають майнові відносини між ним та його членами або ж між ним та його працівниками з приводу використання майна окремими членами або окремими структурними виробничими під­розділами в процесі господарської діяльності та розподілу доходів та ін. Ці відносини засновані на кооперативному членстві і регулю­ються нормами кооперативного права. У цих відносинах коопера­тив виступає як господарюючий суб'єкт, який є юридичною осо­бою. Таким чином, у кооперативах існують майнові відносини, що є суто предметом кооперативного права. Коли ж кооператив всту­пає в зовнішні відносини з іншими господарюючими суб'єктами — організаціями і громадянами, то в такому разі йому потрібний статус юридичної особи і його відносини з іншими юридичними особами і громадянами (не однієї кооперативної системи) регулю­ються вже тими нормами цивільного права, що містяться у Цивіль­ному кодексі України, законах «Про підприємництво», «Про підп­риємства в Україні», «Про власність». Цивільним законодавством вирішено лише найбільш загальні положення про право колектив­ної власності й правове регулювання майнових відносин. Питання реалізації суб'єктивного права власності у кооперативах вирішую­ться кооперативним правом. Нормами кооперативного права виз­начаються порядок створення кооперативу, підстави та особливості його діяльності. Достатньо зважити, що на споживчі і обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи не поширюються правила про ліцензування діяльності, які встановлено для комерційних струк­тур.

Так, споживчим кооперативам (споживчим товариствам та їх спілкам) немає потреби отримувати у встановленому для комерцій­них структур порядку ліцензії на здійснення діяльності в галузі роздрібної торгівлі і громадського харчування. Ліцензування цих видів діяльності споживчих кооперативів органами державного уп­равління означало б втручання держави в їх діяльність, оскільки згідно зі ст. 17 Закону «Про споживчу кооперацію» держава гаран­тує дотримання прав і законних інтересів у здійсненні роздрібної торгівлі та інших видів діяльності, передбачених статтею 1 цього закону.

4. Правові норми, сукупність яких становить адміністративне право, мають своїм призначенням визначити функціонування адмі­ністрації, регулювати виконавчо-розпорядчу діяльність. ГІри цьому внутрішньокооперативна виконавчо-розпорядча діяльність органів управління кооперативів та їх об'єднань є предметом кооператив­ного права і не може бути предметом, адміністративного права. Органи державної виконавчої влади здійснюють адміністративний вплив на кооперативи та їх об'єднання лише в межах, встановлених

законом, зокрема з питань розрахунків з бюджетом, додержання екологічних, санітарно-епідеміологічного, протипожежного зако­нодавства, законодавства про охорону праці тощо.

Громадське управління регулюється переважно статутами гро­мадських організацій1. Так, примірний статут споживчого товарис­тва і примірні статути спілок споживчих товариств (районної, об­ласної), а також Статут Центральної спілки споживчих товариств України (Укоопспілки), що його прийняв XVI з'їзд споживчої кооперації України 3 березня 1994 р., містять спеціальні розділи про органи управління і контролю відповідного споживчого товариства і спілок. Примірні статути, Статут Укоопспілки і статути окремих споживчих товариств і спілок як нормативні акти корпоративних організацій, що їх відносять до підзаконних нормативно-правових актів, визначають структуру органів управління і контролю та їх ч " повноваження. Нормами цих статутів і, звичайно, нормами Закону України «Про споживчу кооперацію», що включаються до коопера- тивного права, детально регулюються відносини з приводу внутрі- шньокооперативного управління. Примірні статути містять рекоме- .V ндації про найбільш прийнятні способи вирішення тих чи інших питань життя кооперативу, сприяючи тим самим розвитку демок- ратії та творчої ініціативи його членів (пайовиків) в управлінні справами кооперативу. Характерною рисою внутрішньокооперати- вних управлінських відносин є те, що вони засновуються на демо­кратичних засадах. На цих же засадах, а не на властивому адмініс­тративному праві методі, засновуються відносини внутрішньокоо- перативної підпорядкованості.

Правові норми, що регулюють відносини членства, коопера­тивної демократії, внутрішньокооперативних систем (де є такі сис­теми) у сфері управління становлять значну питому вагу в коопера­тивному праві.

5. Фінансове право визначається як сукупність юридичних норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають у резуль­таті акумуляції розподілу і використання державою, юридичними і фізичними особами грошових коштів, необхідних для здійснення їх завдань і функцій у даний період розвитку2. Сфера дії фінансового права — фінансова діяльність держави. Державне регулювання фі­нансових відносин кооперації здійснюється шляхом встановлення податку на їх доходи, надання їм у необхідних випадках субсидій і

1 Див.: Советское административное право: Учебник / Под ред. В.Т.Василенкова. — М..

1981. — С. 5.--------- Г- •

2 Советское финансовое право: УЦебник / Шд ред. В В. Бесчеревных, СД-Цыпкина. — М.,

1982.— С. 35—36. Г ' ■

(' 2.8-136 ( 11 " " ' • А А к. А ; - |



фінансової допомоги в інших формах, здійснення контролю за сплатою обов'язкових платежів у бюджет та витрачанням виділених бюджетних коштів.

Фінансова діяльність кооперативів та їх об'єднань — сфера кооперативного права. Із закону «Про споживчу кооперацію» і статутів кооперативів випливає, що джерелом формування фінан­сових ресурсів кооперативів є доходи, амортизаційні відрахування, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайові та інші внески членів трудового колективу даного кооперативу та інші надходжен­ня. Відповідно до ст. 13 цього ж Закону споживчі товариства, спілки та їхні підприємства мають право відкривати на свій вибір у будь- якій установі банку розрахункові та інші рахунки, включаючи ва­лютні, вільно розпоряджатися коштами, що є на цих рахунках. Вони здійснюють облік результатів своєї діяльності, ведуть бухгал­терську і статистичну звітність. Ревізії фінансово-господарської діяльності споживчих товариств, спілок та підпорядкованих їм під­приємств проводяться їх ревізійними комісіями (ревізорами) або контрольно-ревізійним апаратом відповідних спілок чи аудиторсь­кими організаціями (ст. 15 Закону). Виробничо-господарська діяль­ність кооперативу на умовах повного господарського розрахунку і самофінансування має на меті отримати дохід, раціонально його розподілити і використати.

Згідно із Законом України «Про сільськогосподарську коопе­рацію» (ст. 21) фінансові ресурси кооперативу формуються за раху­нок: доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством. Правління або виконавчий дирек­тор кооперативу використовує фінансові ресурси відповідно до кошторисів або інших документів, затверджених органами управ­ління кооперативу згідно з їх компетенцією.

Розподіл валового доходу на фонди, в тому числі на оплату праці, є виключним правом загальних зборів членів кооперативу. Закон забороняє втручання в фінансово-господарську та іншу дія­льність кооперативів і об'єднань, їх підприємств з боку органів державної виконавчої влади.

6. Аграрне право — це сукупність правових норм, що регулю­ють аграрні відносини, які складаються у процесі сільськогоспода­рського виробництва. Воно регулює аграрні відносини, суб'єктами яких виступають державні сільськогосподарські підприємства, між­господарські підприємства, сільськогосподарські та агропромислові виробничі об'єднання і селянські (фермерські) господарства. Під впливом специфіки сільського господарства суспільні відносини в комплексі утворюють якісно новий вид відносин — аграрний. Пре­дметом правового регулювання відповідних підрозділів права є не лише земельні, майнові, трудові, управлінські відносини окремо, але й їх комплекс, що склався під впливом специфіки сільського господарства, тобто аграрні відносини1.

В останні роки самостійною галуззю права визнавалося колго­спне право. Внаслідок політичного курсу колишньої радянської держави на колективізацію колгоспи було особливо виділено з числа інших кооперативів і з урахуванням державного інтересу сформовано колгоспне право. Колгоспи і нинішні колективні сіль­ськогосподарські підприємства (КСП) з правового погляду не є сільськогосподарськими кооперативами. У своїй господарській дія­льності вони використовують лише окремі кооперативні принципи. Колективне сільськогосподарське підприємство, згідно зі статтею 1 Закону України про нього, є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогос­подарської продукції та товарів і діє на засадах самоврядування. Ця ж стаття Закону закріплює право підприємств об'єднуватися на добровільних засадах у спілки (об'єднання), бути засновниками акціонерних товариств, які діють на підставі своїх статутів.

Відносини з приводу створення і виробничої діяльності у сфері сільського господарства державних сільськогосподарських підприємств, міжгосподарських підприємств, сільськогосподарсь­ких агропромислових виробничих об'єднань і селянських (фермер­ських) господарств є предметом регулювання з боку аграрного права.

Більш повно кооперативній природі відповідає діяльність сіль­ськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів, яка регулюється нормами кооперативного права.

7. Предметом трудового права є трудові відносини, шо вини­кають на підставі укладення трудового договору, і відносини, шо гісно пов'язані з трудовими; працевлаштування, з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації, щодо контролю за дотриманням законо­давства про працю, щодо матеріальної відповідальності, вирішення трудових спорів, а також відносини з приводу встановлення умов праці на підприємствах2.

Основна функція трудового права зводиться до регулювання відносин, які виникають на підставі такого юридичного факту, як трудовий договір, шо укладається між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою.

1 Аграрне право України / За ред. В.ЗЯнчука. — К, 1996. — С. 7—8. ■ Трудове право України. Курс лекцій / За ред. П.Д.Пилипенка. — Львів, 1996. — С. 10.

Х-И(.

У кооперативах виникають два види трудових відносин; між членами кооперативу (власниками) й органами управління коопе­ративу, а також між найманими працівниками (не власниками) і тими ж органами управління. Підставою виникнення перших є вступ громадянина у члени кооперативу з наступним визначенням його трудової функції, підставою виникнення других — трудовий договір, договір найму[8].

Треба мати на увазі, що законодавство про працю, зокрема Кодекс законів про працю України, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності (ст. З КЗП). Осо­бливості праці членів кооперативів та їх об'єднань визначаються законодавством та їх статутами.

Підставою виникнення трудових відносин в деяких коопера­тивах, наприклад, у виробничих, є лише саме членство, а в деяких — членство і трудовий договір. Так, Законом України «Про сільсь­когосподарську кооперацію» (ст. 3) передбачена обов'язкова трудо­ва участь членів у діяльності виробничого кооперативу. Такої вимо­ги Закон не встановлює до членів обслуговуючих сільськогоспода­рських кооперативів. Підставою виникнення трудових правовідно­син для пайовиків споживчого товариства є членство і трудовий договір.

Член споживчого товариства на підставі ст. 4 Закону України «Про споживчу кооперацію» має право бути прийнятим у першоче­рговому порядку на роботу в споживче товариство відповідно до освіти й професійної підготовки; одержувати частку доходу, що розподіляється за результатами господарської діяльності між члена­ми споживчого товариства стосовно до його пайового внеску; брати участь у діяльності товариства, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю. Працівники, які не є членами кооперативу, мають менші можливості у сфері трудової діяльності. Вони, зокрема, не можуть займати виборні посади голови правлін­ня, його заступників і, звичайно, не можуть обиратися до складу правління, ревізійної комісії.

Однак споживчі товариства та їх спілки згідно з п. 2 ст. 14 названого Закону гарантують усім працівникам оплату праці відпо­відно до професії, кваліфікації та особистого трудового внеску, належні умови праці, а також соціально-економічні гарантії, пере­дбачені законодавством України. їм надано право встановлювати форми, системи і розміри оплати праці осіб, які працюють за наймом.

У статутах споживчих товариств та їх спілок містяться спеціа­льні норми, що регулюють працю виборних посадових осіб, керів­ників підприємств, структурних підрозділів організацій. Це норми про прийняття їх на роботу, порядок застосування до них дисцип­лінарних стягнень, звільнення з роботи.

Відповідно до підпункту «д» п. 19 Примірного статуту спожи­вчого товариства, що його затверджено п'ятими зборами Ради Укоопспілки п'ятнадцятого скликання 17 червня 1992 р., голова правління товариства обирається його загальними зборами. Засту­пників голови обирає правління зі свого складу. Воно здійснює наймання (призначення) та звільнення керівників підприємств, які мають статус юридичної особи. При цьому з керівником підприєм­ства укладається контракт як особлива форма трудового договору, Наймання та звільнення з посад керівників структурних підрозділів апарату та господарських одиниць проводиться правлінням спожи­вчого товариства, а інших працівників — головою правління.

<< | >>
Источник: В.И. Семчик. Кооперативне право. 1998

Еще по теме § 2. Співвідношення кооперативного права з іншими галузями права:

  1. § 1. Поняття і предмет кооперативного права і його співвідношення з іншими галузями права
  2. 1.2.4. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права
  3. § 1. Зародження кооперації та розвиток кооперативного руху і кооперативного права в Україні в середині XIX — на початку XX ст.
  4. Розділ II Історія кооперативного руху і кооперативного права в Україні
  5. Державне право як галузь права. Система галузі державного права.
  6. Теоретико-правовий аналіз галузей та підгалузей процесуального права
  7. § 6. Система кооперативного права
  8. Співвідношення права власності акціонерів та АТ на капітал.
  9. § 5. Принципи кооперативного права
  10. § 1. Конституційні засади кооперативного права