Ще раз про проблему визначення права

В сучасному правознавстві термін «право» вживається у декількох значеннях.

По-перше, під правом розуміють систему соціального регулювання, яка характеризується певними ознаками - нормативністю, визначеністю, забезпеченістю державою тощо.

По-друге, правом називають соціально-правові домагання людей - право кожної людини на життя, право на повагу до її гідності, право на особисту недоторканність тощо. Вони обумовлені, як зазначалося, природою людини і є невідчужуваними. Іх іменують правами людини, які належать їй від народження і не залежать від волі держави. Часто до терміну «права людини» у цьому значенні додають епітети «фундаментальні» або «основоположні» чи «основні».

По-третє, терміном «право» позначається похідна від «об'єктивного права» міра поведінки окремих осіб, або ж іншими словами - набуте право, що виникає на підставі закону, іншого нормативного акта чи договору: наприклад, право на встановлені законом пільги певним категоріям населення; права, що виникають у сторін з укладеного ними договору, та ін. За тією ж позитивістською традицією таке право, на відміну від «об'єктивного права», часто іменується «суб'єктивним правом».

Другому (і частково третьому) значенню терміна «право» та його зв'язкам з першим значенням присвячений розділ 2 цього підручника. Тут же зупинимося переважно на характеристиці ознак права як регулятора суспільних відносин, тобто тих, які безпосередньо пов'язані з темою цього розділу.

Тож іще раз звернімося до експерименту, проведеного французьким журналом «Droits», про який йшлося на початку розділу.

Один із учасників експерименту, визначний французький теоретик права і конституціоналіст Ж. Ведель (Vedel), який, за його власним визнанням, після багатотижневих роздумів так і не зумів знайти однозначну відповідь на питання «що таке право» (чим порівняв себе із студентом-першокурсником), зрештою дійшов такого показового висновку: «Хоч я погано знаю, що таке право в суспільстві, думаю, що я знаю, яким би було суспільство без права»^[30]. Очевидно, саме на цьому, а не на пошуках універсального визначення, доцільно зосередити зусилля загальної теорії права.

1. Давньоримський вислів зазначає: ubis societas, ibi jus - там, де є суспільство, там є і право. Тобто право - це необхідний атрибут суспільства (його субстанція). Як свідчать історичні дослідження, воно з'являється насамперед в результаті міжособового спілкування між людьми, взаємних зобов'язань, які беруть на себе члени суспільства в процесі такого спілкування, та взаємної відповідальності за їх виконання. Невиконання таких зобов'язань неминуче призводить до конфліктів, які існують в будь-якому суспільстві незалежно від рівня його розвитку.

Одна з головних функцій права полягає у запобіганні і вирішенні конфліктів через притаманні йому механізми. За відсутності права або його ігнорування такі конфлікти вирішуються за допомогою фізичної сили аж до застосування зброї та знищення однієї сторони іншою. Отже, право є цивілізованим засобом розв'язання конфліктів і спорів на основі взаємних зобов'язань і формальної рівності.

2. Право - це такий універсальний засіб комунікації, спілкування між людьми, який забезпечує упорядкованість, стабільність, безпеку, тобто створює умови, за яких тільки й можливе нормальне існування людини і суспільства.

3. Термін «право» у багатьох мовах етимологічно споріднений з латинськими словами jus, justicia, які означають справедливість, правосуддя. В українській мові термін «право» має спільний корінь також зі словом «правда». Отже, право - це не просто засіб упорядкування відносин між людьми, а їх упорядкування на засадах правди та справедливості, поваги до невідчужуваних прав і свобод людини.

4. Право - це антипод свавілля і беззаконня, засіб соціального прогресу, що забезпечує рух суспільства до свободи, утвердження статусу автономності особистості, все більшої гарантованості її прав і свобод та досягнення на цій основі соціальної злагоди.

Виходячи з названих характеристик соціального призначення права, можна запропонувати безліч коротких, операціональних визначень права. Серед них, зокрема такі:

• право - це система інституційно-нормативного, упорядкованого спілкування (взаємодії) як між людьми, так і людьми та іншими інститутами, зокрема державою;

• право - це система регулювання, основана на засадах свободи і справедливості;

• право - це загальний масштаб і рівна міра свободи людей;

• право - це система регулювання, що ґрунтується на відносинах формальної рівності;

• право - це рівний для різних людей формалізований засіб для набуття певних благ;

• право - це система цінностей, уособленням яких є загальні принципи права;

• право - це система загальнообов'язкових норм, сформульованих і забезпечених державою, що ґрунтуються на загальних принципах права;

• право - це оснований на принципах права і нормах порядок суспільних відносин, що захищається державою, тощо.

Кожне з наведених та інших можливих визначень, взятих окремо, є однобічним і неповним. Проте в своїй сукупності вони відкривають можливості для розуміння природи такого надзвичайно складного і багатомірного явища, як право.