<<
>>

3.2. Механізм держави в системі категорій державознавства

Поняття механізму держави розкривається через характерні риси або ознаки, які дозволяють зрозуміти його зміст, сутність, структуру і відмежувати від інших державно-правових явищ.

З метою подальшої об'єктивації дослідження правової природи дер­жавного механізму доцільно провести аналіз загальнотеоретичних під­ходів до визначення його характерних ознак, що позитивно впливатиме на процес виведення і формулювання системи ознак механізму Україн­ської держави.

Вони окреслюють фундамент побудови механізму держа­ви як певного устрою, завдяки функціонуванню якого реалізуються перш за все функції держави, її політика [1011, с. 114]. У такому контексті механізм уявляється динамічною системою, сукупністю елементів, яки­ми є суб'єкти (або державні інститути), що взаємодіють між собою.

Ознаки механізму держави дають можливість визначити ключові категорії, без яких існування будь-якого механізму неможливо. Перш за все це така категорія, як «системна організація елементів механізму». У даному випадку, механізм розглядається як система, сукупність внут­рішньо організованих елементів (частин) механізму. Механізм - це певне ціле, що складається з внутрішньо узгоджених елементів, які є його організаційною основою. Звідси й інша абстрактна категорія - «ціліс­ність». Цілісність є необхідним атрибутом будь-якої системи. Механізм є сукупністю компонентів, через взаємопов'язаність існування яких його можна розкрити як ціле. Умовами функціонування механізму є узгодже­ність та єдність його елементів. Кожен із системних елементів механізму є органічно обумовленим усіма іншими його елементами і функціону­ванням системи в цілому. «Структурованість» є іншою ключовою кате­горією механізму. Структурованість являє собою можливість опису ме­ханізму як системи через встановлення його структури, тобто комплексу зв'язків і відносин системи, обумовленість поведінки механізму не стільки поведінкою його окремих елементів, скільки властивостями його структури [349, с. 10-11]. Механізм держави є цілісним, єдиним та містить у собі органи, блоки і підсистеми. У цій розчленованості різні державні органи, їх блоки, підсистеми посідають неоднакове місце в державному механізмі, відіграють неоднакову роль, але всі разом вони повинні діяти злагоджено і без перешкод.

Крім зазначених категорій не менш важливими є «взаємодія» та «динаміка». Це взаємозалежні поняття. Механізм є динамічною систе­мою, в якій завжди існує рух, що породжує так звану нон-сумарність (ціле - більше, ніж сума складових частин). Завдяки руху та взаємодії елементів механізму функціонує сам механізм. Функціонування механіз­му держави обумовлене діяльністю певних індивідів. У зв'язку з цим механізм набуває соціальних ознак. Тобто механізм держави є соціальною системою. Соціальна система має нову системну якість, яку не має жоден з утворюючих її компонентів [990, с. 109]. Отже, механізмом держави є система, елементи якої знаходяться у взаємодії. Вона має свій вираз у певних зв'язках між елементами цього механізму, результатом якої є його ефективніше функціонування.

Аналіз ключових категорій, які характеризують механізм держави, дозволяє стверджувати, що він є системою та має ряд спільних рис з механізмом у філософському та інших значеннях.

Про це свідчать наведені нами раніше характерні особливості загальної категорії «ме­ханізм».

Наступним важливим моментом є констатація того, що механізм держави забезпечує здійснення влади та реалізацію її функцій. Це свід­чить про використання широкого підходу до розуміння правової при­роди державного механізму. Тобто, якщо мова йде про механізм як сукупність органів держави та державних організацій, то відповідно завдяки йому можуть бути повною мірою реалізовані функції, у зв’язку з тим, що деякі функції реалізуються за участю не стільки органів дер­жави, скільки державних установ, підприємств. Наприклад, при забез­печенні багатьох конституційних прав і свобод ключову роль відіграють саме установи та підприємства (при реалізації права на освіту, на ме­дичну допомогу тощо). Мова йде про безпосередню реалізацію зазна­чених прав.

У свою чергу, забезпечення реалізації більшості функцій держави є неможливим без наявності апарату державного примусу, що є невід'ємною ознакою будь-якої правової держави. Забезпечення вер­ховенства права в такій державі потребує утворення відповідних орга­нізаційних структур, які б сприяли своєю діяльністю національній безпеці та громадському порядку.

Важливим є також положення про існування двостороннього зв’язку механізму з державою та її функціями. У даному випадку механізм і держава висту пають категоріями, які мають безпосередній вплив одна на одну. Тобто зміна, наприклад, вектора державної політики обумов­лює зміну або виникнення трансформаційних процесів усередині дер­жавного механізму, або неповноцінне функціонування частин механіз­му гальмує розвиток самого механізму, а тим самим й розвиток держа­ви в цілому. Наприклад, недосконалість механізмів взаємодії органів законодавчої та виконавчої влади може зумовити виникнення політич­ної та економічної кризи в державі.

Суттєвим науковим внеском наступного підходу до визначення ознак є конкретизація змісту та структури механізму держави, який має вияв у діяльності суб’єктів механізму і полягає в управлінні. До того ж дета­лізація змісту відбувається в двох аспектах. По-перше, зазначається, що діяльність суб’єктів полягає у здійсненні управління, а саме: законотвор­чості. виконанні законів, їх охороні від порушень. По-друге, акцентуєть­ся увага на змісті (або складових) такої діяльності, яка являє собою су­купність дій конкретних людей. Таким чином, відбу вається конкретизація структури механізму (мова йде про організаційний аспект структури). Тобто первинним суб’єктом є люди, завдяки діям яких забезпечується діяльність інших суб’єктів державного механізму - органів державної влади, державних установ, підприємств, організацій. Дослідження будь- якого виду соціальної діяльності обумовлює необхідність вивчення конкретних дій людей [1052, с. 15]. Звідси можна зробити висновок, що сукупність дій окремих суб'єктів механізму держави забезпечує функці­онування останнього або є механізмом здійснення державної діяльності. Про це свідчить визначення поняття «державна діяльність». Вона роз­глядається як складова соціальної діяльності, яка здійснюється органами державної влади та їх представниками з метою виконання внутрішніх і зовнішніх функцій держави [1053, с. 87].

З цього випливає, що механізм держави пропонується розглядати як діяльність його суб'єктів. Відповідно властивості самої діяльності обумовлюють притаманність відповідних характерних рис і якостей державному механізму. Діяльність суб’єктів механізму полягає в управ­лінні. Акцентуємо увагу на характеристиці деяких аспектів категорії «управління», необхідних для розуміння змісту вищезазначеної ознаки механізму держави.

Управління як суспільне явище має багатогранний характер, скла­дається з різноманітних елементів і взаємозв'язків [1054-1056, с. 3-4; 1057].

Відповідне державне управління є процесом реалізації державної влади, її зовнішнім, матеріалізованим вираженням, поза яким вона не існує. Зміст влади найяскравіше виявляється в державному управлінні [1058, с. 27-28]. Державне управління є цілеспрямованим організацій­ним та регулюючим впливом на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Кон­ституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної по­літики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією [583, с. 21-24].

У контексті цього дослідження важливо наголосити, що управ­ління державою є досить складним процесом, який, як відомо, має реалізацію через систему відповідних органів, наділених державно- владними повноваженнями. Тобто у цьому випадку мова йде про мож­ливості цих органів реалізовувати державну владу, здійснювати певні дії в часі і у просторі. Саме наявність у цих органів різного роду прав, обов'язків, певних форм їх реалізації, іншим словом, повноважень, дозволяє використовувати поняття «державний механізм». В іншому випадку можна говорити лише про сукупність державних органів, особливості їх структурної побудови знизу доверху тощо, задля цього в юридичній науці використовується поняття «система державних органів» або «система органів держави» [1025. с. 29]. Про зміст остан­ніх мова йтиме в наступному підрозділі.

Автори також наголошують на тому, що державний механізм є струк­турою, яка складається не з частин або підрозділів, а конкретних людей, діяльність яких спрямована на здійснення управління. Тим самим визначаються пріоритети серед складових механізму. Така позиція підтримується і у вітчизняній науковій літературі [969. с. 122-125].

Серед ознак механізму держави виділяють й насту пну. Органи держави не тільки взаємодіють між собою, але й є системоутворюючи­ми елементами, при абсолютному виокремленні або самостійному, позасамостійному функціонуванні яких може бути викликана криза у здійсненні політичної, зокрема державної, влади. Це є показником обов'язкових системно-функціональних зв'язків між елементами ме­ханізму держави.

Значним внеском у теорію ознак є твердження про необхідність забезпечення ефективного функціонування механізму як організацій­ними, так і матеріальними й фінансовими засобами [1059, с. 102-105]. Матеріально-фінансова база дозволяє побудувати механізм в цілому, зокрема створити державні інститути, забезпечити їх роботу.

Так, М. Байтін при визначенні ознак державного механізму серед матеріальних засобів, які необхідні для забезпечення покладених на нього завдань управління справами суспільства, впливу на складні со­ціальні процеси та сфери, виконання пов’язаних з цим державних функцій, виділяє так звані «речові придатки». На них спираються при здійсненні своєї діяльності окремі державні органи, без їх наявності не може обходитись жодна держава. Вчений зазначає, що особливість таких придатків у тому, що вони виділяються в механізмі держави не в якості самостійних частин (елементів) як державні органи, а саме як «речові придатки» останніх. До них належать різноманітні матеріальні цінності, бюджетні кошти, майно, споруди, підсобні приміщення, а та­кож підприємства, установи, організації, необхідні для функціонування державних органів [1031, с. 101-102]. Слід погодитися з автором у тому, що, дійсно, без відповідної матеріальної бази, так званих «при­датків», допоміжних матеріальних засобів стає абсолютно неможливою повноцінна діяльність елементів механізму держави, у тому числі й державних органів. Але не можна стверджувати, що до таких матері­альних засобів належать державні підприємства, установи, організації. З огляду на те, що на ці інститути покладені не менш важливі держав­ні функції, вони є одними з основних елементів державного механізму і виконують головну, а не другорядну роль.

Крім вищезазначених характерних рис механізму держави, науков­цями акцентується увага на його соціальному призначенні [155, с. 84]. Основним призначенням є гарантування та охорона законних інтересів і прав громадян. Це вказує на гуманістичну спрямованість функцій механізму та його елементів, а точніше, у цьому має прояв гуманістич­на спрямованість діяльності держави.

Деякі дослідники виділяють й інші принципово важливі, на їх думку, риси або ознаки механізму держави. Останній характеризуєть­ся наявністю у складі серед інших його елементів процедур прийнят­тя державних рішень [1000, с. 105-107]. Таке твердження надає дер­жавному механізму процесуальних характеристик. Зазначений меха­нізм пропонується розглядати як сукупність певних послідовних стадій або процедур. При такому підході відображається динамічність механізму держави, що пояснюється його функціонуванням на по­стійній основі.

Таким чином, проведений аналіз запропонованих ознак механізму сучасної держави складатиме теоретичну основу подальшого дослі­дження проблеми визначення системи ознак, характерних механізму Української держави.

Конкретним результатом міркувань є можливість виділення осо­бливостей механізму держави як правового явища та формування уявлення про механізм Української держави через визначення ознак, які дозволяють відмежу вати його від недержавних структур у політич­ній системі суспільства.

Іноді в літературі пропонується виділення двох груп таких ознак - основні (загальні) та додаткові (спеціальні). Такий поділ ознак меха­нізму Української держави має умовний характер. Це пов’язано з від­сутністю обґрунтування в науковій літературі чітких критеріїв, за яки­ми зазначені ознаки можна поділити на групи. Разом із цим механізм сучасної держави є складним неоднозначним правовим явищем, харак­терними елементами якого виступають його теоретико-правовий, кон­ституційний, соціологічний, політологічний та інші аспекти. Вони повинні враховуватися при проведенні відповідного дослідження. Роз­глянемо ці ознаки більш докладніше.

Ознаками механізму Української держави є ті властивості, які ха­рактеризують перш за все його юридичну природу, визначають зміст і правові межі функціонування, висвітлюють внутрішньоорганізаційні зв’язки між елементами, визначають правову сутність, виокремлюючи серед інших юридичних механізмів, розкривають зв'язки з іншими соціальними системами (наприклад, політичною системою суспільства), підкреслюють його особливості, специфіку, пріоритети, тенденції розвитку як соціальної системи, яка реагує на зовнішні процеси демо­кратичної суспільної трансформації, глобалізації та інтеграції [1059, с. 81-83].

До ознак механізму держави можна віднести такі: 1) правова регла- ментованість; 2) єдність завдань, цілей і принципів організації та функ­ціонування; 3) цілісність, ієрархічність, взаємодія і функціональна визначеність елементів; 4) системність та структурованість; 5) спрямо­ваність на практичну реалізацію функцій Української держави; 6) ста­більність і динаміка; 7) наявність процесуальної форми механізму Української держави; 8) обумовленість державного управління діяль­ністю конкретних індивідів (тому що є соціальним механізмом); 9) за­безпеченість організаційними, матеріально-технічними, фінансовими засобами, а в необхідних випадках - примусовим впливом; 10) соціаль­на спрямованість функціонування.

Слід зазначити, що деяким з цих ознак вже приділено увагу в попе­редніх підрозділах при розгляді загальнотеоретичних наукових положень про державні функції, поняття й ознаки механізму держави та інші пи­тання. Виходячи з цього, варто приділити більшу увагу тим ознакам, які або не були предметом розгляду в контексті цього дослідження і мають важливе значення для характеристики правової природи механізму Української держави, або навантажені сучасним змістом і потребують певного переосмислення та наукового обгрунтування.

Правова регламентованість. Механізм Української держави є одним з найважливіших і невід’ємних її атрибутів. Наявність механізму забез­печує зовнішній прояв сутності держави - її функціонування. У свою чергу, ефективна і безперешкодна дія механізму залежить від рівня правового закріплення принципів його дії, визначення основних форм взаємодії елементів механізму, правових меж функціонування цих еле­ментів тощо [1060]. З огляду на виняткову роль і характер призначення державного механізму він є об’єктом правового регулювання. Останнє є необхідною умовою повноцінного функціонування механізму Української держави, тому доцільним є комплексний системний підхід до питання про визначення його правової основи.

Конституція покликана встановити параметри, у межах яких (а не поза ними) має здійснюватися законодавче регулювання відносин дер­жавного владарювання [979, с. ЗО]. Тобто конституювання механізму держави знаменує початок нового етапу державно-правового буття, основним змістом якого є прийняття у розвиток відповідних конститу­ційних приписів цілого ряду законів. їх призначенням є більш детальна регламентація питань формування інститутів, існування яких перед­бачено Конституцією. Тому сьогодні найактуальнішим завданням за­лишається завершення на законодавчому рівні первісної інституціалі- зації державного механізму.

З огляду на це важливим є визначення конституційно-правових засад механізму Української держави - принципів, які займають важ­ливе місце в чинній Конституції і в законодавстві України, виражають суть і зміст механізму Української держави та характеризують порядок його організації і функціонування.

Отже, правові норми, які закріплюють конституційно-правові осно­ви механізму Української держави, проявляються ззовні в певних ма­теріальних джерелах, формах права, тобто зовнішнім проявом цих норм є законодавство про механізм Української держави.

Систему комплексного інституту законодавства про механізм Укра­їнської держави складають декілька груп нормативно-правових актів. Можна виділити п'ять основних груп нормативно-правових актів націо­нального законодавства, а також міжнародно-правових актів, таких як: 1) Конституція України як Основний Закон; 2) закони; 3) кодифіковані акти галузевого законодавства; 4) підзаконні акти; 5) міжнародні догово­ри, ратифіковані Верховною Радою України.

У Конституції України 28 червня 1996 р. містяться ряд положень, які тим чи іншим чином регламенту ють питання про механізм Української держави і слугують методологічною основою для нау кового та норматив­ного аналізу правової природи державного механізму, виявлення характер­них ознак і особливостей. Слід зазначити, що питання про організацію та функціону вання механізму держави регу люється більшою мірою опосеред­кованим способом. Про це свідчить той факт, що взагалі термін «механізм» не зустрічається в конститу ційних приписах. Це пов'язано із використан­ням методів і способів законодавчої техніки, зокрема мовою, терміноло­гією та стилем Конституції України. Тобто термін «механізм» є певною теоретичною моделлю, звідси його використання іноді вважається недо­цільним з огляду7 на неоднозначність змісту. Тому можна зробити висновок про опосередковану конституційно-правову7 регламентацію. Але якщо розгляну ти державний механізм у вигляді його елементів і проаналізувати норми Конститу ції України, то виявляється, що майже всі вони є об'єктом конституційного регу лювання.

Положення Конститу ції України, які регламентують механізм дер­жави, можна умовно поділити на декілька основних груп. По-перше, це конституційні приписи, що закріплюють принципи побудови та функціонування механізму7. По-друге, основні засади системи органів державної влади та у правління. їх конституційний статус, зокрема по­рядок формування; склад і структуру; компетенцію цих органів; підпо­рядкованість і взаємовідносини з іншими органами; правову основу їх діяльності; назву правових актів, які ними видаються. Так, положення розділів IV, V, VI, VII, VIII. XII Конституції України та імпліцитні нор­ми інших її розділів закріплюють конституційний статус органів дер­жавної влади. По-третє, положення, які стосуються питань функціону­вання державних установ, підприємств і організацій (наприклад, ч. З ст. 37, статті 46,49 Конституції України). По-четверте, положення, які за­кріплюють складові матеріальної основи механізму Української держа­ви. До таких можна віднести, наприклад, статті щодо статусу державної власності, положення про державний бюджет тощо.

Другу групу нормативно-правових актів, які регламентують механізм Української держави, складають закони України. Перш за все це закони України про окремі органи або види органів державної влади та статус державних службових і посадових осіб: «Про Кабінет Міністрів України», «Про Конституційний Суд України», «Про Вищу раду юстиції», «Про Рахункову палату», «Про місцеві державні адміністрації», «Про Уповно­важеного Верховної Ради України з прав людини», «Про держави) службу» тощо. Також це закони про регламенти органів державної влади, зокрема Закон України «Про Регламент Верховної Ради України» тощо. Законами визначаються й складові матеріальної основи механізму Української дер­жави: Закон України «Про Державний бюджет України» тощо.

Третю групу складають кодифіковані акти галузевого законодавства, зокрема адміністративного, фінансового, інформаційного, криміналь­ного, цивільного, господарського, екологічного тощо. Це галузеві кодек­си: Господарський кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України та інші нормативно-правові акти.

До четвертої групи нормативно-правових актів належать укази і роз­порядження Президента України, постанови Верховної Ради України та інші нормативно-правові акти, які регламентують питання організа­ції і функціонування механізму Української держави та його окремих елементів.

Наступну групу нормативно-правових актів складають міжнародно- правові документи. До таких слід віднести перш за все міжнародні до­говори, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України (на­приклад, Декларація про принципи міжнародного права 1970 р. тощо).

У контексті проведення аналізу вищезазначених груп нормативно- правових актів більшої уваги заслуговують конституційні положення. Конституція України - це нормативний акт, який є фундаментальною базою чинного законодавства про механізм Української держави.

Побудова та діяльність механізму держави здійснюється на основі певних принципів, які мають об'єктивний характер і дозволяють забез­печити максимальну ефективність реалізації державних функцій.

Питання про принципи організації і функціонування державного механізму - багатопланове, складне і в багатьох аспектах дискусійне. У правовій літературі є різні точки зору відносно як поняття, так і пере­ліку, трактування принципів організації та діяльності механізму держа­ви. Саме тому в змісті цієї роботи необхідно приділити увагу аналізу принципів організації і діяльності механізму держави.

На відміну від багатьох інших наукових термінів, поняття «прин­цип» достатньо вивчене. Під принципами, як правило, розуміють ви­хідні, керівні положення чого-небудь (теорії, науки тощо), ідеї, що є підґрунтям того чи іншого явища та ін. [1061, с. 122].

Перш ніж перейти до розгляду переліку й характеристики принци­пів організації та діяльності механізму сучасної Української держави, слід зробити короткий історичний екскурс. У радянській політико- юридичній теорії та практиці найбільш важливими вважалися такі принципи: демократичного централізму; партійного керівництва; со­ціалістичної законності; широкої участі мас в управлінні державою; гласності; інтернаціоналізму і соціалістичного федералізму; наукового планування, координації, обліку й контролю діяльності державного механізму тощо [1062, с. 53; 102, с. 137].

Кардинальні зміни в економічній, політичній та інших сферах сус­пільного життя нашої країни після розпаду СРСР внесли суттєві коре­гування в структуру, зміст і характер діяльності всіх державних інсти­тутів. Формується система нових демократичних принципів, що забез­печують більш ефективне функціонування механізму держави.

Принципи організації та функціонування механізму держави сфор­мульовані й розкриті різними авторами як у радянський, так і сучасний періоди розвитку юридичної науки. Але невирішеними на сьогодні за­лишаються завдання з подолання суб’єктивізму при виділенні й фор­мулюванні принципів механізму держави, а також розкриття їх змісту в умовах демократичного державного ладу (не обмеженими сферою дії, наприклад, механізму радянської, соціалістичної держави).

Деякі дослідники поділяють принципи організації та діяльності механізму держави на загальні та спеціальні (приватні). Загальні вони пропонують застосовувати до механізму держави в цілому, а спеціаль­ні - поширювати лише на деякі ланки державного механізму, окремі органи чи групи органів. До загальних принципів відносять ті, що за­кріплені в Конституції: народовладдя, розподіл влади, законність, гу­манізм [1031, с. 102-103].

Спеціальні або приватні принципи організації та функціонування механізму держави, як правило, докладно не розкриваються, дослідни­ками лише наводяться їх окремі приклади: змагальність та рівноправ­ність сторін при здійсненні правосуддя тощо.

Інші дослідники вважають, що існує лише два основних принципи організації та функціонування механізму держави - єдиновладдя та розподіл влади. Такий підхід обґрунтовується необхідністю формулю­вання таких принципів, які б мали не тільки об'єктивний характер, але й відносилися до всіх без винятку держав, як демократичних, так і анти­демократичних [1063, с. 67].

Найбільш поширені теоретичні підходи до визначення поняття принципів пов'язані з двома напрямами: одні науковці вважають, що принципи організації і функціонування механізму держави - це зако­нодавчо закріплені відправні засади, ідеї і вимоги; інші - що не існує необхідності у прямому та законодавчому закріпленні тієї чи іншої ідеї для визначення її як принципу державного механізму.

У Конституції відображені принципи побудови та функціонування державного механізму, які є основою модернізації державного апарату та механізмів (форм) взаємодії його основних структурних елементів. Звідси, модернізація державного механізму в цілому має здійснювати­ся відповідно до зазначених конституційних принципів.

На сьогодні питання про перелік принципів державного механізму відрізняється значною варіативністю. Не ставлячи перед собою мети розглянути всі принципи державного механізму, сконцентруємо увагу на цілісній системі конституційних принципів організації та функціо­нування механізму сучасної Української держави.

Серед принципів побудови та функціонування механізму Україн­ської держави доцільно виділити такі: 1) демократизм; 2) верховенство права, законність; 3) поділ влади; 4) народовладдя, представництво інтересів громадян у всіх ланках державного апарату; 5) гласність і відкритість; 6) субординація та координація; 7) професіоналізм та компетентність; 8) гуманізм. Це ті фундаментальні засади, визна­чення яких утворює необхідні умови для практичного втілення «дер­жавного потенціалу», вирішення державних завдань і реалізації функ­цій у сучасних історичних реаліях. Розглянемо конституційно-правові основи цих принципів більш детальноше.

Одним із пріоритетних принципів побудови та функціонування державного механізму є принцип демократизм}; Показниками демокра­тизм}7 є: виборність влади; самоврядування громадян; рівноправність; загальне виборче право; альтернативність виборів; право більшості з по­вагою та врахуванням прав меншості; легальність влади; розподіл влади; система взаємовідносин держави і громадянського суспільства; суспіль­ний контроль за владою; система стримувань і противаг; багатопартійна система. Виходячи з цього, демократизм є визначальною первинною ідеєю, яка є ідеологічним підгрунтям формування й проголошення інших фундаментальних засад. Це випливає з теорії демократії. Україна є демо­кратичною державою перехідного типу. Тому деякі із зазначених компо­нентів не мають чітких механізмів практичної реалізації, хоча конститу­ційно закріплені.

Відповідно до ст. 8 Конституції, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Важливо враховувати об'єктивне та суб'єктивне значення принципу верховенства права. При об'єктивному підході верховенство права визначається самим феноменом права. До того ж, якщо вважати таким явищем тільки юридичні норми, тоді поняття верховенства права втрачає самостійне значення. Адже в такому ви­падку воно відображало б підпорядкованість держави лише законам, які видаються Верховною Радою України. Тому виникає необхідність враховувати суб'єктивне значення верховенства права, яке більш повно розкриває зміст принципу, що розглядається. Отже, з позицій соціально- детерміністського, конкретно-історичного підходу правом вважаються можливості суб'єктів, найсуттєвішим різновидом яких є права людини. Таким чином, принцип верховенства права полягає не тільки у визна­чальній ролі права, його пануванні у відносинах між усіма суб'єктами державного механізму. Верховенство права виступає визначальним чинником та критерієм при реалізації державної діяльності, функцій суб'єктами механізму держави. Наприклад, у правотворчій і правозас­тосовчій діяльності суб'єктів механізму Української держави, зокрема органів державної влади. Про це свідчить, наприклад, зміст постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», відпо­відно до якої«.. .конституційні права та свободи людини і громадянина... визначають... зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади..., забезпечуються захистом правосуддя...» [1064, с. 97-99].

Із вищевикладеного випливає наступний, не менш важливий прин­цип - принцип законності. Законність є невід’ємним атрибутом меха­нізму правової держави. Законність є режимом функціонування меха­нізму держави та його суб'єктів. Дотримання законів - це не тільки обов'язок громадян (ст. 68 Конституції України), але й вагомий фактор ефективності дії механізму держави. Тільки за умов законних дій орга­нів державної влади стає можливим втілення іншого принципу - поді­лу влади.

Стаття 6 Конституції України містить положення, згідно з яким державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законо­давчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Цей принцип розглядається у двох аспектах. З одного боку, держава передбачає організаційне роз-

межування повноважень, а точніше, компетенції відповідних органів з метою забезпечення ефективного функціонування механізму держави. Розмежування компетенції має практичне відображення у виконанні (або здійсненні) кожним органом роботи, відповідно свого місця в ме­ханізмі. З іншого боку, поділ влади виступає способом запобігання узурпації влади тим чи іншим органом. Слід акцентувати увагу на тому, що для роботи механізму держави як цілісного «організму» важливим є як розподіл влади, так і її єдність. Це обумовлено призначенням ме­ханізму держави. На органи державної влади покладаються основні завдання держави, тому вони не можуть функціонувати абсолютно відокремлено. Вони взаємодіють, але форми взаємодії визначаються знову ж таки на законодавчому рівні.

Одним із пріоритетних принципів побудови та функціонування механізму Української держави на демократичних засадах є ідея пред­ставництва інтересів громадян всіма ланками державного апарату. Основними приписами, які забезпечують конституційне регулювання цього питання, є, по-перше, положення преамбули Конституції, згідно з яким, Верховна Рада України виражає суверенну волю народу'; по- друге ст. 5, яка проголошує єдиним джерелом влади народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади. Також положення, що стосуються виборності Верховної Ради України, Пре­зидента України та формування ними інших органів державної влади (статті 76, 103 тощо). Таким чином, представництво інтересів громадян матиме реалізацію через закріплені Конституцією України механізми або процедури формування органів державної влади.

Наступним, не менш важливим принципом механізму держави і водночас суттєвим показником демократичності, відкритості, легітим­ності діяльності останнього виступає принцип гласності. Гласність як суспільного, так і державного буття є свідченням взаємодії громадян­ського суспільства та держави, наявності відкритої політичної системи, яка є адекватною до процесів, що відбуваються в період політичної трансформації.

Разом із цим Конституція України не містить положень, які чітко визначатимуть зміст поняття гласності. Це поняття є об’єктом уваги вчених [77, с. 243-244; 1065, с. 225]. Проте системний аналіз консти­туційних норм, насамперед тих, що закріплюють громадянські права (свобода думки і слова, право на інформацію, закріплені ст. 34 Консти­туції України), а також норм інших нормативно-правових актів дозволяє стверджувати, що гласність - це певний політико-правовий режим, 449

поза існуванням якого не може повноцінно функціонувати механізм демократичної правової держави, якою є Україна.

Відкритість державних процесів - це загальне правило. Аргумен­тацією такого твердження є ряд положень сукупності нормативно- правових актів, які конкретизують конститу ційні приписи. Так, напри­клад, відповідно до ст. 84 Конститу ції України засідання Верховної Ради України проводяться відкрито. Крім того. Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» в розділі III визначає форми і порядок висвітлення діяльності Верховної Ради Укра­їни [1066]. Стаття 9 цього Закону закріплює порядок і форми обов'язкового висвітлення діяльності Верховної Ради України аудіові­зуальними ЗМІ. Згідно зі ст. 10 цього Закону, обов'язковому висвітлен­ню в аудіовізуальних ЗМІ підлягають: звернення Президента України з посланнями до народу та щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє та зовнішнє становище України; участь Президента України в офіційних заходах, що проводяться в дер­жаві; ведення переговорів та укладання міжнародних договорів Украї­ни при здійсненні керівництва зовнішньоекономічною діяльністю держави тощо.

Принципи субординації та координації - це основоположні засади побудови та функціонування механізму Української держави як ієрархічної, внутрішньоорганізованої та упорядкованої системи, суб'єктами якої ви­ступають органи державної влади та інші державні утворення. Ці принци­пи визначаються на конституційному рівні опосередкованим чином. Але ж це не зменшує їх значення та ролі серед інших принципів. Вони є необ­хідними умовами ефективної дії державного механізму. Це випливає із правового змісту самих термінів «субординація» та «координація».

Так, субординація (пізньолат. subordination від лат. sub - під і ordinatio - упорядкування, приведення в порядок, організація) - це вид службових відносин, що передбачає обов'язковість для нижчої за рангом (посадою, званням) службової особи виконання рішень (наказів) і вимог вище­стоящої особи, а також додержання в цих відносинах правил службової дисципліни, етики і відповідальності [1067, с. 214]. В юридичній нау ці й практиці зазначений термін використовується також для характерис­тики взаємовідносин між органами управління нижчого і вищого рівнів [1068, с. 682].

Принцип субординації має свій вираз у закріплених Конституцією України формах підзвітності, підконтрольності та підпорядкованості суб'єктів державного механізму. Про це свідчать конституційні поло­ження щодо форм взаємодії Верховної Ради України, Президента Укра­їни, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, судових органів тощо. Наприклад, відповідно до ст. 118 Конституції, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам ви­конавчої влади вищого рівня [49].

Координація (ггізньолат. coordinatio, від лат. co...- префікс, що озна­чає спільність, сумісність, і ordinatio - упорядкування) розуміється як узгодження, поєднання, приведення до певного порядку чи відповідно до поставлених завдань складових частин чогось (понять, дій, речей тощо) [31, с. 174]. Координація у державному управлінні - одна з осно­воположних управлінських функцій, зміст якої полягає у забезпеченні впорядкування взаємозв'язків і взаємодій між учасниками процесу державного управління з метою узгодження дій, об'єднання зусиль на вирішення загальних завдань. Здійснюється на всіх рівнях управління державою, керівниками відповідних державних органів або спеціаль­ними координаційними підрозділами цих органів [1069, с. 345-346].

Таким чином, субординація та координація обумовлені розмежуван­ням компетенції і предметів (сфер) відання між суб'єктами державного механізму, відповідно та в межах яких вони здійснюють свою діяль­ність, вирішують поставлені державою перед ними завдання.

Звідси випливає інший принцип - принцип професіоналізму та компетентності. Зміст цього принципу розкривають значення понять «професіоналізм» та «компетентність», які є взаємопов'язаними. Про­фесіоналізм визначає певні умови, наявність яких сприятиме забезпе­ченню більш високого рівня усвідомлення завдань і мети, які постав­лені перед суб'єктами механізму, глибокого знання, а також реалізації службових і державних функцій. Професіоналізм означає сукупність теоретичних знань, практичних вмінь і навичок у відповідній сфері, якими повинні володіти конкретні державні службовці, посадові особи та працівники. Отже, професіоналізм виступає вимогою, необхідною для належного виконання обов’язків зазначених осіб.

Компетентність же використовується у правовій літературі в різних значеннях [1070, с. 216-227]. Зокрема, вона може виступати показником професіоналізму суб'єктів. Може означати, що дії службовця, посадової особи, працівника виконуються в інтересах держави та суспільства.

Зазначені підходи до визначення поняття компетентності розкри­вають окремі аспекти змісту відповідного принципу. Але найважли­вішим, є те, що компетентність - це кваліфіковане здійснення суб'єктами покладених на них функцій, прав і обов'язків відповідно до вимог, визначених Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами України. Саме в цьому значенні компетентність виступає одним з основних принципів функціонування механізму Української держави.

Принцип гуманізму у формуванні та діяльності механізму держави ґрунтується на конституційно визначеній ознаці України як соціальної держави. Її політика спрямована на задоволення духовних і матеріаль­них потреб особистості, забезпечення добробуту людини і суспільства.

Конституція України вперше в основах конституційного ладу про­голосила, що людина, її життя і здоров'я є найвищою цінністю. А ви­знання, дотримання й захист прав і свобод людини та громадянина - обов'язок держави. Відповідно всі ланки державного механізму, кожен державний службовець мають служити головній меті: забезпеченню прав і свобод людини та громадянина.

Вищезазначене конституційне положення знаменує принципову зміну у взаємовідносинах громадян і держави.

Разом із тим слід зауважити, що зміни не можуть відбутися водно­час, але важливо, що Конституція гаранту є новий магістральний шлях розвитку України та визначає принципи формування і функціонування механізму держави.

Вищеперераховані принципи формування та діяльності державно­го механізму, розглянуті у взаємозв'язку і взаємодії, надають механізму держави необхідні для його успішного функціонування цілеспрямова­ність, єдність та цілісність.

Наведене свідчить, що обґрунтовані принципи є вихідними засада­ми організації механізму Української держави та основоположними засадами і водночас умовами його повноцінного, безперешкодного, ефективного функціонування.

Принципи організації і функціонування державного механізму можна визначити як найбільш важливі фундаментальні засади, ідеї та вимоги, що лежать в основі його побудови й діяльності, розкривають сутність, соціальний зміст, призначення, основні цілі і завдання.

Розглянувши основи конституційно-правової регламентації меха­нізму Української держави, можна зробити висновки, що законодавство про механізм Української держави складає комплексний інститут. Він являє собою систему нормативно-правових актів, які регулюють сус­пільні відносини у сфері організації та функціонування державного механізму. Правовим фундаментом зазначеного інституту законодавства є система принципів побудови та функціонування механізму Української держави, які опосередковують його різні властивості, а також законо­мірності дії й розвитку.

Аналіз конституційно-правової регламентації сприятиме уникнен­ню надмірної теоретизації питання про правову природу механізму Української держави при подальшій характеристиці інших притаманних йому ознак.

Наступною важливою ознакою механізму держави є його систем­ність і структурованість [1071]. В історичному аспекті слід зауважити, що органи державної влади Союзу РСР, як і колишньої Української РСР, були лише умовно структуровані [168, с. 38]. Органи держави, за Консти­туцією 1996 р., вперше стали складати відносно цілісну у своїй основі систему.

У науковій літературі використовується наступне поняття системи (від грец. утворення, складення): це якісно визначена цілісність, су­купність яких-небудь елементів, одиниць, частин, об'єднаних за спіль­ною ознакою, призначенням, а структура - це внутрішня організація і впорядкованість об'єкта [996, с. 188]. Слід виходити з того, що струк­тура є внутрішньою організацією цілісної системи, яка являє собою специфічний спосіб взаємозв'язку, взаємодії його компонентів.

Саме поняття системи передбачає не просто певну кількість еле­ментів, які її складають, але наявність стійких відносин, що пов'язують окремі елементи цієї системи. При цьому названі відносини, хоча й пе­редбачають певну варіативність (тобто можуть змінюватися залежно від зовнішніх та внутрішніх обставин, розвиватись у часі тощо), але в їх основі лежить незмінна сукупність фундаментальних норм і прин­ципів, які складають загальну структуру цієї системи і визначають її конту ри [1072, с. 79].

Отже, системність державного механізму може бути описана з двох точок зору. По-перше, з позицій формально-юридичного аналізу. А, по-друге, як практична або функціональна системність.

При цьому суто формальний підхід до дослідження системності елементів механізму передбачає висвітлення тих конституційно- правових засад, які забезпечують утворення, так би мовити, загального каркасу або загальної конструкції державної влади.

Системність механізму держави забезпечується через закріплення основних повноважень та компетенції таких суб'єктів: органів законо­давчої влади, глави держави, органів виконавчої влади, органів судової влади, інших державних інституцій [482, с. 78]. Подібну конституційно визначену суб'єктну структуру державного механізму в літературі про­понується поєднувати з іншим «функціональним» або «практичним» аспектом [1072, с. 80; 1073, с. 22-58]. Іншими словами, функціональна системність об'єктивується у сукупності норм, які врегульовують вза­ємовідносини між різними суб'єктами, встановлюють міру та критерії їх відповідальності за власні дії, окреслюють механізми, завдяки яким вони можуть спільно діяти задля реалізації загальнодержавних цілей.

Вищенаведений спосіб аналізу системності механізму держави (як «суб’єктної системності» та як «функціональної системності») засто­совується лише на теоретичному рівні і є абстрактним способом опису того, що у повсякденній практиці державного та суспільного життя постає як цілісність та єдність. Але ж застосування цих двох способів аналізу системності державного механізму дозволяє глибше та ґрун­товніше розкрити не тільки сам феномен механізму держави, але й роз­крити причини і визначити можливі шляхи подолання проблем, які виникають в Україні в сучасних трансформаційних умовах.

Зазначена ознака є універсальною з огляду на те, що кожен соціаль­ний механізм є певною системою, яка складається із сукупності взаємо- обумовлених та взаємозалежних елементів. У цьому контексті механізм держави не є винятком.

До структури механізму Української держави, що є складним за своєю природою, не можна підходити однозначно та наполягати на на­явності чітко визначеного переліку структурних елементів, які забез­печують функціону вання механізму в цілому. Причиною цього є перш за все виникнення різноманітних завдань, які держава повинна вирі­шувати в певний період, та функцій, що потребують реалізації шляхом утворення тих чи інших організаційних структур або інститутів.

Категоріями, які обумовлюють системність елементів механізму держави, а також розкривають суть цієї ознаки, є структура та функціо­нальність держави. Вони є первинними в даному випадку щодо систе­ми механізму держави та значною мірою характеризують зміст і призна­чення механізму держави, його соціальну та політико-правову природу. Це обумовлює доцільність і популярність застосування структурно- функціонального підходу до визначення механізму держави як явища, якому притаманний високий рівень структурованості. Структурно- функціональний аналіз механізму сучасної Української держави означає вивчення ролі й місця в ньому утворюючих його елементів (структурний підхід) у поєднанні з їх функціональним призначенням, державними функціями, які ними виконуються (функціональний підхід). У зв’язку з цим структура механізму держави розглядається у нерозривному зв'язку з його діяльністю із виконання державних функцій.

У науковій літературі зазначається, що сьогодні важливим є вико­ристання позитивного зарубіжного наукового досвіду у сфері механіз­му сучасної держави в цілому та його структури зокрема й на основі цього моделювання структури конституційного механізму Української держави. З цією метою доцільно проаналізувати деякі підходи вітчиз­няних та зарубіжних авторів до визначення структури механізму сучас­ної держави.

М. Шестаєв з цього приводу зазначає, що поєднання понять функцій і структури держави обумовлено наявністю тісного взаємозв'язку між ними, вони випливають одне з одного. І для того щоб склалося повне об'єктивне уявлення про державу в цілому, її сутність, функції, струк­туру, необхідно розглядати їх у тісному зв’язку на основі структурно- функціонального аналізу цих понять [565, с. 3]. Слід зазначити, що автор використовує термін «структура держави» замість первинного терміна «механізм держави», який, на його думку, є невиправданим у цьому випадку. С. Ігонькіна та Б. Хесін визначають серед складових механізму держави структурну - сукупність певних органів, та функ­ціональну - сукупність певних функцій, для реалізації яких, власне, й утворюється вказана вище група органів [977, с. 12; 1025, с. 29-31]. Автори аргументують такий підхід тим, що зміст функцій показує, що робить держава, чим займаються її органи, які питання вони вирі­шують.

Зазначені точки зору є свідченням того, що функції як основні на­прями та види діяльності держави, обумовлюють створення відповідних структур, державних інститутів та їх підрозділів, призначення і компе­тенція яких дозволить реалізовувати державні функції й забезпечува­тиме ефективність протікання цього процесу. А це означає, що функції є причиною побудови структури механізму держави певним чином, а наслідком цього є його системність.

Ознака, яка є предметом аналізу, має принципово важливе значення для об’єктивного дослідження державного механізму. Це випливає зі змісту самого поняття «механізм Української держави» і тим самим визначає пріоритетні орієнтири аналітичного пошуку. Будь-якому ме­ханізму властива наявність певної структури, яка, у свою чергу, є кри­терієм розмежування їх на прості і складні. Виходячи з цього, не мож­на однозначно підходити до визначення та характеристики структури українського державного механізму.

Конструктивним підходом до визначення структури та елементів механізму є точка зору М. Байтіна, згідно з якою основою формування авторського підходу є виділені на конституційному рівні, відповідно до принципу поділу влади, структурні підрозділи державного механізму, роль і місце яких адекватні державним функціям [1031, с. 106-113].

Наведена точка зору демонструє вузький підхід щодо визначення структури та елементів механізму держави. До того ж, з одного боку, автор певним чином конкретизує зміст структури державного механіз­му, визначаючи коло його суб'єктів, якими є державні органи. З іншого - державні органи не є єдиними елементами механізму, хоча б тому, що у процесі реалізації функцій держави беруть участь й інші державні інститути. У зв'язку з цим зазначений підхід констатує наявність ор­ганізаційної основи механізму, яка має прояв у функціонуванні суб’єктів, і тим самим обмежує науковий пошук, метою якого є висвітлення склад­ної розгалуженої структури механізму сучасної демократичної, право­вої, соціальної держави.

На думку М. Абдулаева та С. Комарова, механізм сучасної держави можна розглядати як сукупність наступних структурних елементів: державний апарат; державні підприємства; державні установи; держав­ні організації [155, с. 84]. Запропонований підхід досить чітко відо­бражає суб'єктний склад механізму. Визначаються суб’єкти, які здій­снюють діяльність, спрямовану на реалізацію функцій держави. Ука­зується на наявність суб'єктів, які через свою діяльність забезпечують функціонування механізму в цілому. Більшою мірою акцентується увага на організаційній основі структури механізму. Суттєвим недоліком є відсутність констатації зв'язків між цими суб’єктами.

Інший підхід полягає в розумінні структури механізму держави через наявність у його складі інших більш простих механізмів. Ними є такі: механізм здійснення законодавчої влади; механізм здійснення виконавчої влади (або механізм управління); механізм здійснення судової влади [1074, с. 134; 1075, с. 100]. Мова йде про апарат публічної влади та управ­ління, механізм законодавчої, виконавчої і судової влади, за допомогою яких реалізується можливість матеріалізувати загальнодержавні ідеї, інтереси людей шляхом вольового впливу на їх діяльність і поведінку. При цьому нормативно-правовому впливу надається нормативно-правова форма примусу (економічного, політичного, державного та ін.).

Такий підхід є наслідком ототожнення механізму держави з апара­том держави або державною владою, або з механізмом здійснення пу­блічної влади. Позиція щодо тотожності зазначених категорій є близь­кою для багатьох російських авторів, таких як: М. Абдулаев, С. Комаров, М. Марченко. Л. Морозова та ін. [155, с. 84; 1029, с. 259-264; 371, с. 115]. Аналіз наукової позиції цих авторів свідчить про наявність прямого зв’язку між тлумаченням змісту поняття механізму держави та його структурою. Ураховуючи зміст підходів до визначення поняття, можна зробити висновки про наявність тих чи інших складових еле­ментів механізму сучасної держави, зокрема Української держави.

Наведена точка зору має ряд своїх прихильників серед вітчизняних дослідників механізму Української держави. Так, наприклад, В. Шапо­вал акцентує увагу на наявності конституційного механізму державної влади в Україні [979]. В. Котюк у своїх роботах приділяє увагу аналізу структури механізму органів державної влади [284, с. 462^173]. Серед структурних елементів механізму Української держави автори виділя­ють переважно органи законодавчої, виконавчої і судової державної влади [168; 106].

У випадку ототожнення механізму держави з державним апара­том або державною владою не враховується той факт, що механізм держави функціонує не тільки завдяки здійсненню державної влади відповідними органами, а й завдяки функціонуванню інших держав­них утворень, які не мають державно-владних повноважень, - під­приємств, установ і організацій. Останні безпосередньо втілюють у практичне життя державно-владні приписи та створюють матері­альні і духовні блага.

У результаті ототожнення механізму держави з механізмом здій­снення публічної влади застосовується широкий підхід до визначення суб'єктів цього механізму, через що виникають якісно нові складові структури останнього. У цьому аспекті заслуговує на увагу теоретич­ний підхід Ю. Дмитрієва та С. Бочарова. Автори виділяють серед еле­ментів структури механізму наступні: 1) основні форми здійснення народом публічної влади; 2) загальні вимоги до системи органів публіч­ної влади, спеціально утворених для реалізації покладених на державу функцій, закріплених у конституції та законах конкретної держави; 3) чітко визначений порядок утворення, функціонування та ліквідації системи цих органів; 4) набір специфічних повноважень (прав і обов'язків) та форм юридичної відповідальності кожного органу публічної влади; 5) перелік спеціальних вимог, що висуваються до громадян, які обіймають посади в органах публічної влади; 6) наявність допоміжного апарату органу публічної влади [1012. с. 114-115]. Такий підхід до визначення структури механізму держави не відображає достатньою мірою наявності необхідних елементів та функціонування тих суб’єктів, які забезпечують всебічну реалізацію державної політи­ки та вирішення завдань, що стоять перед державою.

Протиріччя виникає саме в результаті ототожнення механізму дер­жави з механізмом здійснення публічної влади. Не можна ототожнюва­ти як ці поняття, так і структури цих механізмів. Також слід зазначити, що деякі перераховані вище елементи більшою мірою відображають ознак}’ механізму держави, ніж його структуру. Наприклад, визначений порядок утворення, функціонування та ліквідації системи органів публіч­ної влади традиційно розглядається як ознака механізму держави. Механізм держави не є ідентичним механізму публічної влади.

На думку деяких авторів, структура сучасної держави відрізняється високим ступенем складності, багатоманіттям органів та установ, що обумовлює масштабність структурних елементів. Так, В. Корельський та В. Перевалов виділяють серед елементів великі підсистеми. Першу з них складають вищі органи держави: представницькі, глава держави, уряд. Для таких органів є характерною гласність, вони завжди привер­тають увагу ЗМІ, навколо них формується суспільна думка. Інша під­система - це органи правопорядку, суд, прокуратура, а також силові структури (армія, поліція, розвідка). Ці органи є організаційною осно­вою апарату державного примусу. Крім цих підсистем, виділяється й інша група елементів - державні установи, які не мають владних повноважень і здійснюють загальносоціальні функції у сфері економі­ки, освіти, охорони здоров'я, науки тощо [1040, с. 155].

Система характеризує змістовне навантаження державного меха­нізму. Його особливостями є відкритість, інтеграційність. трансформа- ційність, які у процесі дії механізму мають прояв у певному впливі одних його елементів на інші.

Деякі автори при підході до визначення структури механізму дер­жави наголошують на присутності таких основних елементів, як:

1) суб’єкти механізму; 2) організація їх роботи та взаємодія між собою; 3) матеріальне забезпечення [106, с. 88].

На думку С. Бобровник, структурно механізм держави складається з трьох рівнів. Перший рівень становлять державні підприємства, уста­нови та організації, які забезпечують реалізацію економічних і соціаль­них функцій держави. Другий рівень механізму держави складають органи держави. Це особлива частина державного механізму, що забезпечує виконання владних повноважень. Система даних органів називається апаратом держави, який і є предметом самостійного розгляду в подальшому. Третій рівень становлять структури спеціаль­ного призначення. Це контрольно-наглядові органи, збройні сили, поліція, спецслужби, органи виконання кримінальних покарань [999, с. 148-149].

Цікавою є позиція щодо побудови моделі структури механізму держави Ю. Тихомирова, який об'єктивно доповнює вищезазначені підходи. Він серед елементів механізму визначає: 1) державні органи;

2) публічні служби та корпорації; 3) процедури прийняття державних рішень; 4) ресурсне забезпечення 11000, с. 107].

Наведені точки зору отримали подальший розвиток у дослідженнях В. Погорілка. Він вважає, що структура механізму держави є сукупніс­тю таких складових, як: 1) організаційно-політична основа держави або політичний механізм; 2) організаційно-економічна основа держави або економічний механізм; 3) організаційно-соціальна основа держави або соціальний механізм; 4) організаційно-культурна основа держави або культурний механізм [168, с. 36^12]. Серед елементів організаційно- політичної основи держави автор виділяє насамперед органи держав­ної влади, територію, збройні сили та інші військові формування, дер­жавні символи, столицю. Елементами організаційно-економічної осно­ви є бюджетна, фінансова і банківська системи, державна власність тощо. Організаційно-соціальну основу складають передусім грома­дянство, національні та інші соціальні спільноти, державні соціальні системи: охорони здоров’я, соціального захисту та ін. До організаційно- культурної основи належать такі елементи, як: державна мова, держав­ні системи освіти, виховання, наука, культура тощо [575, с. 11].

Головним критерієм розмежування цих механізмів В. Погорілко визначив сфери функціонування держави. Призначення механізму полягає перш за все в реалізації державних функцій. Така точка зору дозволяє припустити, що через функціонування вказаних механізмів реалізуються функції держави. Звідси, всебічно розкриваються складо­ві елементи механізму. Слід приділити більше уваги нормативно- правовій основі державного механізму, завдяки якій забезпечуються ефективне, безперешкодне функціонування всіх елементів та їх взаємо­дія, а також виділити її серед інших елементів механізму Української держави.

Виходячи з вищезазначених підходів та різноманітних точок зору, найбільш вдалою уявляється наступна модель структури механізму держави, яка складається з трьох основних комплексних блоків: 1) ор­ганізаційної основи механізму Української держави; 2) правової осно­ви механізму Української держави; 3) матеріальної основи механізму Української держави.

Зазначені складові всебічно розкривають структуру механізму. Про це свідчать такі аргументи. По-перше, враховується складний характер організації і побудови механізму. Складність полягає насамперед у на­явності вертикальної та горизонтальної структури механізму. Верти­кальна структура характеризується ієрархічністю системи взаємодії суб'єктів механізму. Горизонтальність побудови має вияв у сукупності різних інститутів, систем, що складають механізм. По-друге, взаємодія всіх елементів і ефективне функціонування механізму є можливим завдяки чітко визначеним правовим межам діяльності суб'єктів, тобто правовом}7 врегулюванню. По-третє, для функціонування державного механізму та забезпечення взаємодії його елементів має бути створена відповідна матеріальна база. Звідси, можна зробити висновок про те, що така модель механізму побудована з врахуванням вищезазначених підходів до визначення його структури та елементів.

1. Організаційну основу механізму Української держави складають перш за все суб'єкти механізму; відносини між цими суб'єктами; організаційні форми і методи їх діяльності. Це мінімум, який необ­хідний для забезпечення динамічного функціонування державного механізму.

Одним із найважливіших елементів організаційної основи механіз­му є суб'єкти. Доцільно виділити три основні групи суб'єктів: 1) ті, які наділені державно-владними повноваженнями; 2) ті, які не мають державно-владних повноважень; 3) збройні сили та інші військові фор­мування.

До першої групи суб'єктів належать органи держави, зокрема ор­гани законодавчої, виконавчої, судової влади, глава держави, прокура­тура та ін. Відповідно до Конституції України такими суб'єктами є: Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади; Президент України - глава держави; Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; місцеві державні адміністра­ції; Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції як орга­ни судової влади; органи прокуратури України та ін. Крім зазначених суб'єктів, до першої групи належать посадові та службові особи вказа­них органів тощо.

До другої групи суб'єктів слід віднести такі: державні організації; державні установи або заклади; державні підприємства. Ці суб'єкти не мають державно-владних повноважень, але ж основною метою їх функ­ціонування є реалізація державних функцій. Відповідно до цього орга­нізація їх діяльності забезпечується державою та її органами.

Третю групу суб'єктів складають Збройні Сили України та інші військові формування. Згідно з положеннями Декларації про державний суверенітет, Україна має право на власні Збройні Сили. Основним при­значенням цих структур є реалізація державної політики у сфері націо­нальної безпеки й оборони України.

Повноцінне функціонування механізму держави як цілого стає можливим тільки за наявності соціальних зв'язків між його суб'єктами, які мають вираз в їх взаємодії. Тому не менш важливим елементом є відносини між зазначеними вище суб'єктами, які полягають в їх вза­ємодії, що відбувається в певних формах. Наприклад, згідно з Консти­туцією України, формами взаємодії Верховної Ради України та Пре­зидента України є призначення парламентом виборів Президента Укра­їни у строки, передбачені Конституцією (п. 7 ст. 85); заслуховування Верховною Радою щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (п. 8 ст. 85); вне­сення Президентом України до Верховної Ради подання про оголошен­ня стану війни (п. 19 ст. 106); підписання Президентом України законів, прийнятих Верховною Радою (п. 29 ст. 106). Слід зазначити, що наве­дені форми взаємодії між Верховною Радою та Президентом України не є вичерпними. Аналогічним чином Конституція України закріплює форму взаємодії і між іншими органами державної влади. Відносини між суб'єктами державного механізму регламентуються, крім Консти­туції, й іншими нормативно-правовими актами.

Організація діяльності суб'єктів механізму Української держави забезпечується визначенням форм і методів діяльності кожного із суб'єктів. Наприклад, формами діяльності Верховної Ради України Конституцією визначаються такі, як: сесія, пленарні засідання, прий­няття законів та інших актів тощо. Формами роботи Кабінету Міністрів України є засідання, прийняття постанов і розпоряджень й інші форми організації діяльності.

2. Правовою основою організації і функціонування механізму дер­жави є нормативні акти. Це насамперед Конституція України, закони України, нормативно-правові акти Президента України та Кабінету Міністрів України, органів місцевих державних адміністрацій, їх по­садових і службових осіб.

Особливе місце посідають Регламент Верховної Ради України, акти Конституційного Суду України, акти реалізації делегованих повно­важень, акти всеукраїнських та місцевих референдумів. Це обумов­лено характером їх впливу на діяльність вищезазначених суб'єктів [1076, с. 25-27].

Важливу групу нормативно-правових актів складають акти галузе­вого законодавства. Якщо діяльність державних органів значною мірою врегульована на конституційному рівні, то діяльність, наприклад, під­приємств і державних установ (закладів) регламентується нормами цивільного, господарського, трудового права тощо.

Зазначені нормативно-правові акти є правовою основою і забезпе­чують ефективне функціонування державного механізму завдяки чіт­кому розмежуванню компетенції кожного із суб'єктів механізму, визна­чення їх місця та ролі. Цей процес відбувається шляхом правової ре­гламентації параметрів діяльності суб’єктів механізму.

Так, для забезпечення ефективного функціонування органів дер­жавної влади та реалізації ними державних функцій на конституційно­му рівні визначається їх компетенція. Це обумовлює здійснення діяль­ності такими органами в режимі конституційності та законності, що, у свою чергу, сприяє організаційній упорядкованості, субординації і координації функціонування суб'єктів державного механізму.

Аналогічно визначення правового статусу інших суб'єктів - дер­жавних підприємств, установ і організацій сприяє більшій ефектив­ності вирішення ними завдань та реалізації функцій держави в еконо­мічній, соціальній, культурній сферах.

Слід зазначити, що крім національного законодавства діяльність суб'єктів державного механізму регулюють й міжнародно-правові акти, які складають окрему групу нормативно-правових актів. Ними є чинні міжнародні договори, згоду на обов'язковість яких надала Верховна Рада України.

3. Однією з найголовніших умов повноцінного функціонування держави, дії її механізму є наявність відповідної матеріальної бази. Передбачене на законодавчому рівні право органів державної влади та інших суб’єктів державного механізму володіти та розпоряджатися матеріальними і фінансовими ресурсами створює реальну можливість реалізовувати покладені на них державні функції [1076, с. 22-25].

З цього приводу В. Чиркін серед основних складових матеріальної основи визначає такі, як: 1) державна власність; 2) державний бюджет;

3) позабюджетні фонди; 4) нерухомість тощо [24, с. 96-100].

Державна власність у цілому та її окремі складові - об'єкти дер­жавної власності, складають матеріальну основу механізму Української держави. Це випливає з положень Цивільного кодексу України, відпо­відно до якого державною власністю є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна [721; 1077, с. 170-171].

Україна, як і будь-яка незалежна країна, має свій власний державний бюджет. Відповідно до Конституції України (статті 95-98) та Бюджет­ного кодексу України від 21 червня 2001 р., бюджет являє собою план формування й використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, гцо здійснюються органами державної влади та місцевого самоврядування в Україні [722]. Державний бюджет являє собою фі­нансове утворення і використання централізованого фонду коштів, які призначені для задоволення потреб держави, адміністративно- територіальних одиниць, що сприяє збалансованому соціально- економічному розвитку регіонів з урахуванням історичних, економіч­них. екологічних і демографічних особливостей.

Слід зазначити, що органи державної влади здійснюють свою ді­яльність виключно за рахунок коштів бюджетного фінансу вання в межах Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік. Органам державної влади забороняється утворювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використову вати ко­шти. отримані за здійснення функцій держави, які передбачають ви­дачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстра­цій та інших дій на платній основі [1078].

Деякі автори серед складових матеріальної основи виділяють кому­нікації [24, с. 101-102]. Комунікації можна розглядати з двох точок зору. З однієї точки зору - це сукупність усіх засобів зв'язку (у тому числі залізниця, авіація, автомобільні дороги, річний і морський транспорт). Без наявності таких засобів зв'язку7 держава не матиме можливості функ­ціонувати як цілісне утворення. З іншої точки зору, комунікації виступа­ють як прямі та зворотні зв'язки між суб’єктами - посадовими та служ­бовими особами, органами та їх структурними підрозділами. У контексті дослідження державного механізму більш важливу7 роль відіграє перший підхід до розуміння комунікацій, використання якого є доцільним при характеристиці матеріальної основи державного механізму.

Таким чином, механізм Української держави є складним структу- рованим явищем.

Стабільність і динаміка як наступна ознака механізму держави зна­йшла свій вираз у сучасних процесах демократичної трансформації українського суспільства. З одного боку, певний рівень стабілізації, а ра­зом з тим й ефективність дії державного механізму забезпечено прий­няттям Конституції України, яка закріплює вихідні положення щодо організації та функціонування державної влади в Україні, компетенцію органів державної влади та інших державних інститутів, форми їх взаємо­дії. При цьому все більше усвідомлюється, що стабільність Конституції України є одним із важливих чинників забезпечення сталого динамічного розвитку держави і суспільства [170, с. 17]. Стабільність є ознакою механізму Української держави, яка характеризує його статичний стан, забезпечує правовий режим його функціонування, визначає правові межі дії як механізму, так і його елементів. Водночас зміна пріоритетів державного розвитку, виникнення якісно нових суспільних відносин у сфері державного управління, політична нестабільність українського суспільства, плюралізм думок, поглядів, точок зору тощо - усе це є орієнтиром і причиною, яка обумовлює процес динаміки, рухливості державного механізму.

Динаміка як ознака механізму держави є невід'ємною і обумовлена у першу чергу змістом терміна «механізм». Крім того, динаміка є наслідком постійних державних і соціальних перетворень й транс­формаційних змін, що відбуваються в Україні. Безумовно, це сприятиме виникненню відповідних процесів і в межах дії державного механізму як соціального організму та відкритої системи, що реагує на політичні зміни у світовому співтоваристві.

Зміст цих процесів розкриває сучасне поняття трансформації. Взяте у своєму етимологічному значенні, воно означає перетворення, зміну певної форми, перехід останньої в нову, із якісно новим змістом. Відносно суспільства це поняття почало використовуватися при визначенні перетворень соціального організму, які спричиняють появу нових якісних характеристик суспільства. Оскільки більшість аналі­тиків продовжує мислити здебільшого категоріями лінійного прогре­су, то концепція трансформації, як правило, пояснює суть суспільних перетворень як поступальний рух від чогось старого, недосконалого, небажаного, збанкрутілого до нового, досконалого, прогресивного. Поступальність і послідовність цього руху передбачає певний часовий період і певний стан суспільства, що характеризується наявністю та співіснуванням в одному суспільстві в кожний конкретний момент розвитку елементів старого і нового. Накопичення цих «нових» еле­ментів створює абсолютно «нову» якість, а відповідно підстави для тверджень про завершення так званого перехідного періоду [1079, с. 17-18]. Виходячи з цього, одними з найважливіших інститутів, які не тільки мають сприяти демократичним перетворенням, а і самі є причиною й одночасно результатом цих перетворень виступають держава та її механізм.

Ключовим кроком сучасної політичної трансформації в Україні, у тому числі трансформації механізму Української держави як дина­мічної системи, стало проведення конституційної реформи, спрямова­ної на подолання розбалансованості державної влади, підвищення її відповідальності за зміцнення демократичної, правової, соціальної державності, сприяння подальшій демократизації українського суспіль­ства взагалі. Тобто державний механізм і його елементи є одними з об'єктів реформування. Конституційна реформа є однією з форм трансформації та аргументом взаємодії стабільності і динаміки держав­ного механізму.

Наступною ознакою є процесуальна форма механізму Української держави. Механізм Української держави являє собою динамічну систе­му, сукупність організаційних дій (актів) суб'єктів, за допомогою яких забезпечується функціонування цього механізму.

Як відомо, «форма» означає зовнішній прояв. Тобто зовнішнім про­явом механізму виступає сукупність процедур, яким притаманний певний рівень упорядкування та систематизації. Зміст дефініції «форма» є фун­даментом визначення процесуальної форми державного механізму.

При розгляді процесуальної форми механізму Української держави можна застосовувати два підходи. Згідно з першим підходом під процесу­альною формою слід розуміти тільки зовнішні характеристики механізму. Звідси, процесуальну форму механізму Української держави розуміють як порядок організації діяльності суб'єктів механізму, визначений Кон­ституцією та іншими нормативно-правовими актами України. Згідно з другим підходом, процесуальна форма державного механізму акумулює в собі не тільки зовнішні, а й внутрішні його процесуальні якості. Зазна­чена категорія виражає систему елементів, які характеризують внутріш­ній зміст процесуальної діяльності та зовнішні форми її прояву.

Відповідно елементами, які характеризують внутрішній зміст про­цесуальної форми механізму Української держави, є: 1) нормативні акти України, які складають правову основу функціонування державного механізму; 2) специфіка компетенції органів державної влади та право­вого статусу інших суб'єктів державного механізму; 3) правові форми діяльності органів державної влади (наприклад, прийняття правових актів); 4) фактична діяльність суб'єктів механізму тощо.

Зовнішній прояв процесуальної форми державного механізму скла­дають наявні якості механізму, які надають можливість виявити та охарактеризувати механізм як відносно автономне соціальне явище. Такими елементами процесуальної форми є: 1) процедури механізму Української держави; 2) спосіб формування органів державної влади та інших державних інститутів; 3) організаційні форми діяльності (напри­клад, засідання); 4) організаційні форми взаємодії суб’єктів державно­го механізму тощо.

Одним із найважливіших компонентів процесуальної форми меха­нізму Української держави є наявність процедур. Вони являють собою так звані процесуальні акти суб’єктів механізму Української держави та об’єктивні явища, які відбуваються в межах функціонування остан­нього. Зазначені процедури регламентуються конституційними про­цесуальними нормами (наприклад, статті 77, 103 Конституції України містять норми виборчого процесу та регламентують першу стадію) і відображають послідовність розвитку функціонування механізму держави як цілого, у тому числі діяльності його суб’єктів.

Вважаємо, що основними процедурами механізму Української держа­ви є такі: 1) формування державних інститутів, на які покладатиметься реалізація державних функцій. Розмежування їх компетенції та закріплен­ня конституційно-правового статусу; 2) формування пріоритетів державної діяльності шляхом виявлення інтересів і потреб громадянського суспіль­ства; 3) визначення основних напрямів державної політики, функцій Укра­їнської держави, які реалізуються державним механізмом; 4) ресурсне (матеріально-фінансове) забезпечення діяльності суб’єктів державного механізму - органів державної влади, державних підприємств, установ, закладів, організацій; 5) вирішення зазначеними суб’єктами поставлених завдань і досягнення мети функціонування державного механізму.

Запропоновані процедури характеризують рухові процеси, які від­буваються при функціонуванні механізму Української держави, відо­бражають рівень їх систематизації. Вони формують загальне уявлення про процесуальну форму механізму Української держави. Конкретиза­ція процедури має відображення в певних актах, які притаманні кожній із зазначених процедур. Наприклад, перша процедура включає в себе такі акти установчого характеру, як: 1) формування первинних суб’єктів механізму Української держави (органів державної влади - Верховної Ради України, Президента України тощо); 2) формування вторинних (або похідних) суб’єктів, тих, що формуються за участю парламенту і глави держави (Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади; судові органи; прокуратура та ін.). Створення мережі державних підприємств, установ, закладів, організацій; 3) визначення конститу­ційних засад функціонування державного механізму (проголошення принципів побудови та функціонування державного механізму; 4) вста­новлення компетенції суб'єктів, закріплення функцій і повноважень, форм і методів діяльності, юридичної відповідальності, ([юрм взаємодії між ними (відповідно до конституційних приписів, нормативна деталі­зація правового статусу кожного суб'єкта механізму з урахуванням специфіки сфери його діяльності).

Інші процедури механізму Української держави аналогічним чином можна розглядати як сукупність актів, які більш детально регламенту ­ють процес його еволюційного розвитку.

Соціальна спрямованість функціонування. За Конституцією, Україна є соціальною державою (ст. 1), а людина, її життя, здоров'я, честь і гід­ність - найвищою соціальною цінністю (ст. 3) [49]. Ці принципові по­ложення слугують правовою основою для форму вання сильної соціаль­ної державної політики та соціальної функції держави, реалізація якої покладається майже на всі органи державної влади в Україні та інших суб'єктів державного механізму. Мова йде не просто про допомогу бідним і найбільш соціально уразливим верствам населення. Інвестиції спрямо­вуються в освіту, охорону здоров'я, культуру, у розвиток людини. Мен­талітет, традиції і життєвий уклад не змінюються відразу. Десятиліття ринкових реформ мало змінили масову свідомість [1080, с. 218].

Не випадково Конституцією України найдетальніше закріплена саме соціальна державна функція (статті 1, З, 13, 24, 43, 46, 47, 49, 85, 92 та ін.). її реалізація, вирішення зазначених питань і взагалі втілення у практич­не життя «ідеальної» концепції соціальної держави стають можливими тільки в умовах взаємодії та участі органів усіх гілок державної влади. Так, наприклад, Верховною Радою України було створено нормативну основу соціального права в Україні, а саме: визначено на конституційно­му рівні коло невід'ємних соціальних прав людини і громадянина, прий­нято відповідні закони України. Відповідно до Конституції України, Президент України виступає гарантом прав і свобод людини і громадя­нина (ст. 102). Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпе­чення проголошених прав і свобод людини і громадянина; забезпечує проведення політики у сферах праці й зайнятості населення, соціально­го захисту; розробляє і здійснює загальнодержавні програми економіч­ного, нау ково-технічного, культурного, у тому числі соціального, розви­тку України тощо (ст. 116). Органи судової влади забезпечують судовий захист прав і свобод людини і громадянина в Україні. До того ж, в Україні функціонує система державних установ і закладів, основною метою і завданнями яких є реалізація соціальної політики держави, забезпечен­ня соціальних прав і свобод людини та громадянина.

Так, наприклад, в Україні створено розгалужену мережу закладів охорони здоров’я та забезпечуються організація та проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров’я; надання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допо­моги; здійснення контролю та нагляду в галузі охорони здоров’я; встанов­лення відповідальності за порушення прав і законних інтересів грома­дян у галузі охорони здоров’я тощо. До того ж існуюча мережа держав­них закладів охорони здоров’я не може бути скорочена.

Вищезазначені чинники свідчать про те, що шляхом закріплення принципу соціальної держави, аналогічного іншим засадам державного ладу України, у тому числі побудови та функціонування державного механізму, окреслено ті межі, у яких він має функціонувати, забезпе­чувати політичну єдність і правильне розуміння завдань, поставлених суспільством перед державою. Проголошення соціальної держави обумовило соціальну спрямованість дії її механізму. У цьому контексті соціальна спрямованість виступає однією з найважливіших умов фор­мування та подальшого розвитку гармонійних відносин між грома­дянським суспільством і суб’єктами державного механізму. Існує зворот­ній зв'язок між інтересами і потребами суспільства та функціями, завданнями, метою діяльності державного механізму. Соціальна спря­мованість розглядається як ознака, що характеризує державний меха­нізм значною мірою як соціальний організм або соціальну систему, що існує самостійно серед інших правових явищ.

Аналіз ознак механізму держави дозволяє розкрити його зміст як комплексного та багатоаспектного явища.

Механізм Української держави як юридична дефініція обумовлена зовнішніми соціальними процесами, зокрема ідеологічним навантажен­ням кожного з історичних етапів розвитку держави, а також пріорите­тами цього розвитку.

Проведений аналіз дозволяє зробити такі висновки.

Ознаками механізму Української держави є ті властивості, які ха­рактеризують перш за все його юридичну природу, зокрема визначають зміст і правові межі функціонування, висвітлюють внутрішньооргані- заційні зв’язки між елементами, визначають правову сутність, виокрем­люючи їх серед інших юридичних механізмів, розкривають зв’язки з іншими соціальними системами (наприклад, політичною системою суспільства), підкреслюють його особливості, специфіку, пріоритети, тенденції розвитку як соціальної системи, яка реагує на зовнішні про­цеси демократичної суспільної трансформації, глобалізації та інтегра­ції. До ознак механізму Української держави належать такі: 1) правова регламентованість; 2) єдність завдань, цілей і принципів організації та функціонування; 3) цілісність, ієрархічність, взаємодія і функціональна визначеність елементів; 4) системність та структурованість; 5) спрямо­ваність на практичну реалізацію функцій Української держави; 6) ста­більність і динаміка; 7) наявність процесуальної форми механізму Української держави; 8) обумовленість державного управління діяль­ністю конкретних індивідів; 9) забезпеченість організаційними, матеріально-технічними, фінансовими засобами, а в необхідних ви­падках примусовим впливом; 10) соціальна спрямованість функціону­вання.

Систему комплексного інституту законодавства про механізм Укра­їнської держави складають декілька груп нормативно-правових актів. На наш погляд, можна виділити п’ять основних груп нормативно- правових актів конституційного та галузевого національного законо­давства, а також міжнародно-правових актів, таких як: 1) Конституція України; 2) закони; 3) підзаконні акти; 4) кодифіковані акти галузевого законодавства; 5) міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України. Питання про організацію та функціонування механізму дер­жави регулюється переважним чином опосередкованим способом. Про це свідчить той факт, що взагалі термін «механізм» не зустрічається в конституційних приписах.

Питання про принципи організації і функціонування державного ме­ханізму - багатопланове, складне і в багатьох аспектах дискусійне. У пра­вовій літературі є різні точки зору відносно як поняття, так і переліку й трактування принципів організації та діяльності механізму держави.

Принципи організації і функціонування державного механізму можна визначити як найбільш важливі фундаментальні засади, ідеї і вимоги, що лежать в основі його побудови і діяльності, розкривають сутність, соціальний зміст та призначення, основні цілі й завдання механізму держави.

Серед принципів побудови та функціонування механізму Україн­ської держави доцільно виділити наступні: 1) демократизм; 2) верхо­венство права, законність; 3) поділ влади; 4) народовладдя, представ­ництво інтересів громадян у всіх ланках державного апарату; 5) глас­ність і відкритість; 6) субординація та координація; 7) професіоналізм та компетентність; 8) гуманізм. Це ті фундаментальні засади, визна-

чення яких створює необхідні умови для практичного втілення «дер­жавного потенціалу», вирішення державних завдань і реалізації функ­цій у сучасних історичних реаліях. При дослідженні сучасного меха­нізму держави необхідно приділити особливу увагу характеристиці його організаційної складової.

3.3.

<< | >>
Источник: Наливайко Л. Р.. Державний лад України: теоретико-правова модель : монографія / Л. Р. Наливайко. - X. 2009. - 598 с. . 2009

Еще по теме 3.2. Механізм держави в системі категорій державознавства:

  1. Органи держави як основний елемент механізму держави
  2. Розділ 8. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ
  3. Розділ 8. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ
  4. Механізм (апарат) держави
  5. 3.1. Механізм Української держави як інституціональний елемент державного ладу
  6. 2.Значення історії держави і права як науки та її місце в системі юридичних дисциплін
  7. Глава 13. Держава в економічній системі
  8. РОЗДІЛ з ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ МЕХАНІЗМУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  9. Взаємодія держави і права та її аспекти. Сфери і способи впливу держави на право 6.3.1. Держава і правове регулювання
  10. 2.3. Вік як психологічна категорія
  11. Процесуальне право як загальнотеоретична категорія
  12. §2. Правове становище різних категорій населення Риму
  13. в) Так зване самозобов ’язання держави; правова держава
  14. Тотожність держави та права а) Держава як правовий порядок
  15. 1. Виникнення держави та її розвиток. Держава Шан (Інь)
  16. Механізм процесуально-правового регулювання
  17. 3.Україна в системі глобалізації економіки
  18. §4. Механізм соціальної координації
  19. 20. Нарощування дефектів ринкової системи в процесі її еволюції. Функції держави у змішаній економіці. Нерівність доходів та державні заходи щодо їх вирівнювання. Крива Лоренця. Соціальна політика держави.