Примусові акти, що не мають характеру санкцій

У процесі розвитку держави — й особливо держави із судовим та адміністративним устроєм[27] — розширюється коло обставин, що своїм наслідком мають примусові акти. Це відбувається ще й тому, що до цих обставин зараховуються не лише соціально небажані людські вчинки та невиконання обов’язку, а й інші обставини справи, що не мають неправового характеру.

точки зору, але їх не можна розглядати поза межами правового порядку цих країн. Відповідно до зовнішніх обставин справи всі ці акти рівнозначні примусовому позбавленню життя, волі, власності — як і санкції покарання на смерть, ув’язнення чи накладення арешту на майно (Zivilexekution). Від цих санкцій такі примусові акти відрізняються лише тим, що умовою їхньої дії не є законодавчо передбачений протиправний акт чи делікт, вчинений певною особою. Адже вони — як було вже сказано — застосовуються не як наслідок певної соціально небажаної дії чи відмови від виконання дії певною особою (що обґрунтовується з правової точки зору). Протиправний акт або делікт — це певна людська дія (чи відмова від виконання дії), яка, бувши соціально небажаною, забороняється тим способом, що до неї — а точніше, до її констатації в юридично визначеній процедурі — долучається примусовий акт, який указує на те, що правовий порядок робить цю дію умовою встановлення примусового акту. I цей примусовий акт — як санкція (в тому розумінні, що він є наслідком протиправного акту) — відрізняється від інших встановлюваних правовим порядком примусових актів лише тим, що обставини справи, які зумовлюють цей примусовий акт — це визначена правопорядком і юридично закріплена соціально небажана дія чи відмова від виконання дії, в той час як примусові акти, що характеризуються як не-санкції (коли взяти до уваги те, що вони не є наслідком протиправного акту), зумовлені іншими обставинами справи"¹. Декотрі з цих примусових актів можуть тлумачитись як санкції, якщо поняття санкції не обмежувати лише реакцією на певну людську поведінку, існування якої визначено юридично, а поширювати це поняття на випадки, коли примусовий акт відбувається саме як реакція на певну людську поведінку, на делікт, але на такий делікт, скоєння якого певною особою ще не встановлене з правової точки зору (як у випадку примусового позбавлення поліцією волі того, хто лише підозрюється у вчиненні делікту). Аналогічне тлумачення матимемо, якщо таке поняття санкції пов’язувати з випадками, коли примусовий акт відбувається як реакція на делікт, котрого ще не скоєно, але котрого можна чекати в недалекому майбутньому. Прикладом може слугувати примусове за характером інтернування в спеціальних закладах суспільно небезпечних психічно хворих чи розміщення в концтаборах осіб, які мають небажані політичні переконання, сповідують іншу релігію або належать до іншої раси — якщо таке інтернування відбувається з метою перешкодити їхній антисоціальній поведінці, до якої вони — як справедливо ^* чи несправедливо вважає правова влада — мають схильність. Цей мотив, очевидно, лежить в основі обмежень свободи громадян однієї з воюючих держав, які мешкають на території іншої воюючої держави, і ця остання такі обмеження й запроваджує. Якщо розширити поняття санкції у цьому розумінні, то воно вже не збігатиметься з поняттям наслідку протиправного акту. Санкція у такому ширшому розумінні не обов’язково повинна іти слідом за протиправним актом — вона може передувати йому. Врешті-решт таке поняття санкції можна поширити на всі примусові акти, встановлювані правовим порядком, якщо під цим поняттям не розуміти нічого іншого, окрім того, що цим актом правопорядок реагує проти соціально небажаних обставин справи і за допомогою цієї реакції виявляє своє неприйняття обставин справи. Фактично, це спільна ознака для всіх примусових актів, що встановлюються правовим порядком. Якщо прийняти визначення санкції в такому ширшому розумінні, то тоді можна сформулювати поняття примусової монополії правової спільноти альтернативно: насильство людини над людиною — це або делікт, або санкція (причому під санкцією слід розуміти не лише реакцію на делікт, себто на певну людську поведінку, а й на інші соціально небажані обставини справи).

5)