Мінімум свободи

Право як суспільний порядок, що встановлює санкції, реґулює людську поведінку не лише у позитивному розумінні, коли вимагає, щоб поведінка протилежного характеру супроводжувалася примусовим актом як відповідною санкцією, а й у негативному розумінні, коли певна поведінка не передбачає жодної санкції, а отже, ця поведінка не забороняється, а поведінка протилежного характеру не вимагається.

Свободу, що її правовий порядок надає людині негативним чином просто тому, що цей правопорядок не забороняє людині дотримуватися певної поведінки, слід відрізняти від свободи, яку правопорядок

ґарантує людині позитивно. Свобода людини, яка полягає в тому, що людині дозволена певна поведінка, тому що ця поведінка не заборонена, гарантується правовим порядком доти, доки цей правопорядок вимагає від інших шанувати цю свободу, забороняє їм втручатися в цю сферу свободи, себто забороняє поведінку, за допомогою якої хтось заважав би не забороненій (і в цьому розумінні — дозволеній) поведінці. Лише тоді незаборонена (і в такому негативному значенні — дозволена) поведінка може вважатися виправданою, себто мати своїм змістом повноваження, яке є відображенням відповідного обов’язку¹". Однак не кожна дозволена (в негативному значенні «незабороненості») поведінка гарантується завдяки тому, що існує заборона на іншу поведінку, яка ставить перепони цій першій і спрямована проти неї. He кожна така дозволена поведінка людини корелює з відповідним обов’язком з боку інших людей. Певна людська поведінка може бути не забороненою правовим порядком (і в цьому розумінні — може бути дозволеною), і водночас може не заборонятися інша поведінка, спрямована проти неї, так що ця друга поведінка теж буде дозволеною. Певна поведінка може не заборонятися тому, що вона ніяк не стосується інших людей або жодним чином не шкодить їм. Але забороняється й не всяка людська поведінка, яка завдає шкоди іншій людині. He існує заборони, наприклад, у випадку, якщо господар у стіні свого будинку, який стоїть саме на межі його земельної ділянки, робить отвір, куди встановлює вентилятор. He можна водночас заборонити, щоб господар-сусіда на своїй ділянці, своєю чергою, спорудив будинок, стіна якого безпосередньо прилягала б до стіни сусіднього будинку, де зроблено отвір для вентилятора, і таким чином усувала б можливість використання вентилятора. У цьому випадку першому господареві дозволяється чинити перешкоди в діяльності, яка дозволена його сусіді, а саме в діяльності щодо забезпечення приміщень своєї кімнати свіжим повітрям за допомогою вентилятора. Якщо не є забороненою (а, значить, є дозволеною) поведінка особи, що спрямована проти незабороненої (а, отже, дозволеної) поведінки іншої особи, то існує можливість конфлікту, для залагодження якого правовий порядок не передбачає жодних запобіжних засобів. Правовий порядок не прагне (як це буває в інших випадках) уникнути цього конфлікту шляхом заборони поведінки особи, що спрямована проти поведінки іншої особи, або — іншими словами — забороняючи реалізацію інтересів однієї особи, які суперечать інтересам іншої особи. Адже правовий порядок не може ж намагатися запобігти усім можливим конфліктам. Що сучасний правовий порядок успішно забороняє без будь-яких винятків, так це протидіяти незабороненій поведінці іншої особи шляхом застосування фізичного насильства. Адже застосування фізичного насильства, себто впровадження примусового акту, в принципі заборонено, якщо воно позитивно не дозволено певним особам, якщо певні особи не є уповноваженими для цього.

Оскільки правовий порядок — як і всякий нормативний суспільний лад — може вимагати лише певних дій чи заборони певних дій, людина ніколи не може бути обмежена через правопорядок у своїй свободі — якщо брати до уваги весь обсяг людського існування: зовнішню та внутрішню поведінку людини, її діяльність, бажання, думки чи почуття. Правовий порядок може обмежити свободу людини до більшої або меншої міри тим, що він більшою чи меншою мірою керує діями людини. Проте завжди зберігається якийсь мінімум свободи, себто незалежності від права; завжди лишається така сфера людського існування, куди не втручаються ні розпорядження, ні дозвіл. Навіть у рамках тоталітарного правопорядку існує якась невиражена свобода. Це не природне право, що народжується разом з людиною, а наслідок технічно обмеженої можливості позитивного регулювання людської поведінки. Ця сфера свободи може вважатись (як ми наголошували вище) гарантованою в правовому відношенні до тієї межі, до якої правопорядок забороняє втручання в неї. При цьому так звані конституційно гарантовані права й свободи набувають особливого політичного значення. Шеться тут про конституційно-правові визначення, за допомогою яких обмежується компетенція законодавчого органу в тому сенсі, що цей орган або зовсім не дає повноважень, або ж дає занадто обумовлені повноваження стосовно встановлення норм, що дозволяють або забороняють певну людську поведінку — як, наприклад, релігійне служіння, висловлення власної думки тощо*.