Правова доктрина

Правова доктрина як одне із найдавніших джерел права становить собою напрацювання відомих учених-правників, які можуть бути використані для вирішення юридичних справ. Надання юридичної сили саме цим положенням зумовлено, по-перше, тим фактом, що в них відображається правова дійсність, уявлення про право, зміст права, який є виразником певних соціальних реалій та інтересів, а по-друге, повагою і довірою до вчених-правників у суспільстві, зокрема, з боку практикуючих юристів.

Загальновідомим історичним фактом є видання у 426 році в Римі закону, який визнав обов'язкове значення при правозастосуванні за творами таких юристів, як Папініан, Павло, Ульпіан, Гай та Модестін. В середні віки, після ренесансу римського права, висновки університетських професорів (глосаторів) мали характер судових рішень. На теренах сучасної України правова доктрина застосовувалась як одне з джерел магдебурзького права.

В судах тогочасної Речі Посполитої, Гетьманщини широко використовувались праці з права Бартоломія Гроїцького («Порядок судів і справ міських права магдебурзького» 1559; «Титули права Магдебурзького»; «Реєстр до Порядку» 1567), Павла Щербича («Муніципальне право» 1581), Яна Церазіна («Виклад деяких спільних місць магдебурзького права» 1557) та інших. Загальновідома кодифікація «Прав, за якими судиться малоросійський народ» (1743) майже на чверть складається з цитат, запозичених у творах Бартоломія Гроїцького. Але в країнах континентального права правова доктрина з часом втратила своє значення самостійного джерела права, поступившись місцем нормативно-правовим актам. Частково як джерело права правова доктрина зберігається у правовій системі Великої Британії, завдячуючи її традиційності та працям таких визначних правників, як Блекстон («Коментарі законів Англії», 1765), Коук («Правові інститути Англії», 1628), Фостер («Рішення королівських судів», 1763), а також працям Дж. Локка, Дж. Мілля, Е. Берка, А. Дайсі та ін.

Найпоширенішим джерелом права правова доктрина залишається у країнах мусульманського права. Річ у тім, що священна книга мусульман Коран та збірки оповідань про діяння пророка Мухаммеда містять дуже незначну кількість правових норм як обов'язкових правил поведінки в тій чи іншій ситуації. Протягом століть існування ісламу суспільні відносини зазнавали і зазнають суттєвих змін, які потребують відповідного регулювання. Але іслам як релігія не визнає, крім незначних винятків, правових норм, які б не походили від Аллаха та його пророка Мухаммеда. Виходом з цієї ситуації стало формування мусульмансько-правової доктрини (фікха), яка виконує роль інтерпретатора текстів Корану і Сунн, перетворюючи їх на нормативні приписи та формуючи принципи мусульманського права відповідно до потреб правового регулювання та правозастосування у суспільстві, керованому ісламом. Творцями фікха стали авторитетні вчені-бого- слови, юристи, посилання на праці яких стали нормою при вирішенні судових справ.

Правова доктрино як джерело права характерна не лише для мусульманських країн, вона може бути застосована в міжнародному праві, так, стаття 38 Статуту Міжнародного Суду ООН до джерел права, які застосовує Міжнародний Суд, відносить доктрини найбільш кваліфікованих спеціалістів у галузі публічного права1.

Правова доктрина також має істотне значення як джерело формування права, тобто використовується в процесі законотворчої діяльності, формування правової політики. У процесі реалізації права, зокрема при його тлумаченні, правова доктрина використовується як допоміжне джерело права, про що також свідчать численні коментарі авторитетних учених-юристів, якими супроводжується видання кодексів та інших законів. ^[53]

9.10.