Джерела права і канонічне право

Окрім джерел мусульманського права - Корану, Сунни та фікха як різновиду правової доктрини християнство в процесі свого розвитку також виробило своє право, яке отримало назву канонічного. Термін «канонічний» походить від слова «канон», яке в церковному праві позначає одне з його джерел, що складається з суті постанов вселенських, місцевих соборів, постанов авторитетних церковних діячів щодо церковного управління.

Незважаючи на думки щодо обмеженого розуміння канонічного права, лише постановами вселенських соборів або правом, яке міститься у Corpus Juris Canonici (середньовічна збірка церковного права), у сучасній науці цей термін розуміється набагато ширше - як сукупність норм, які регулюють церковні відносини, як внутрішні, так і зовнішні, та включає в себе всі існуючі джерела церковного права.

Такими джерелами, крім вже згаданих канонів та Corpus Juris Canonici, є закони, які приймала світська влада щодо церковного порядку та догматів віри. Наприклад, винятково церковне законодавство містять титули першої книги кодексу Юстиніана - загальновідомої пам'ятки пізнього римського права. Іншими джерелами виступили різноманітні збірки - від збірок судових рішень церковних судів до збірок, систематизованих за різними критеріями, постанов соборів, указів світської влади з церковних справ тощо. У канонічному праві такі збірки відомі під назвами номоканонів, синопсисів, базилік тощо. У ролі джерел відомі також праці юристів із тлумачення церковного права, церковні статути та церковні звичаї. А загальним джерелом права для всіх християнських церков, звичайно, є божественне одкровення, зафіксоване в Біблії.

З огляду на те, що у більшості сучасних держав церква відділена від держави, секуляризована, а церковні суди втратили своє значення для мирян, норми, зафіксовані у наведених джерелах, зберігають свою чинність виключно для духовенства та віруючих як правила відправлення культу, церковної будови та організації міжконфесійних відносин тощо. Проте сучасна світська влада вибудовує свої відносини з церквою на принципах невтручання у церковне життя і поваги до релігійних норм, враховуючи їхній зміст у своїй правотворчій та правозасто- совній діяльності.

З погляду порівняльного аналізу наведений короткий огляд джерел канонічного права демонструє однорідність і схожість із засобами формування аналогічних джерел права, які сьогодні визнаються сучасною світською правовою наукою та застосовуються на практиці. У канонічному праві можна виразно побачити і правову доктрину, і судову практику, і правовий звичай, і нормативно-правовий акт тощо. Пояснень цьому є декілька.

По-перше, це століття паралельного існування, розвитку та конкуренції церковної та світської юрисдикції. По-друге, у своєму поступовому розвитку канонічне та світське право запозичували одне в одного різноманітні прийоми і способи закріплення правових норм. У підсумку світська влада успадкувала практично всі найкращі розробки кано- ністів у царині правових джерел. Але головна причина такої схожості полягає в універсальному характері самого явища права, коли змістовні і формальні його джерела практично залишаються тотожними, незважаючи на різноманітні сфери, де здійснюється правове регулювання поведінки суб'єктів за допомогою правових норм.

9.11.