3.2. Класифікація публічних службовців

Назви осіб, що перебувають на публічній службі є об'єктивно іншими у зарубіжних країнах. У Великій Британії це — цивіль­ний службовець або слуга корони, у Бельгії та Люксембург — агент держави, у Греції — чиновник71.

За територіальною належністю організації, в якій працю­ють публічні службовці їх можна поділити на дві великі групи: службовці центральних та місцевих адміністративних струк­тур. Ця класифікація є більш складною у федеральних держа­вах. Наприклад, у Сполучених Штатах Америки — службовці федерації, штатів та місцевих громад.

За публічно-правовим статусом організації, в якій працю­ють публічні службовці розрізняють державних та муніципаль­них службовців. Як уже згадувалось, такий поділ закріплений в українському законодавстві.

За сферою функціонування публічної служби виділяють службовців поліцейської, військової, дипломатичної та інших видів спеціалізованої служби. Службовців органів із загальною компетенцією відносять до цивільної служби або її аналога в ін­ших державах.

За змістом правового статусу усіх публічних службовців поділяють на функціонерів (наділених адміністративно-влад­ними повноваженнями) та нефункціонерів (просто найманих працівників органів публічної адміністрації). За цим поділом в континентальній правовій системі можна виділити дві групи країн. У першій (Франція, Бельгія, Іспанія, Греція) статус фун- кціонера надається усім постійним співробітникам державних структур. У другій же (Німеччина та Люксембург) статус функціонера надається усім постійним співробітникам державних структур. У другій же (Німеччина та Люксенбург) статус функціонера має лише певна частина працівників – чиновники, а от дві інші групи – службовці та робітники по суті є звичайними працівниками за наймом без владних повноважень, з єдиною особливістю, що наймодавцем тут виступає держава.

Для статусу функціонера характерними є дві ознаки. По-перше зв'язок між адміністративною структурою та службовцем є публічно-правовим зв'язком, який виражається у залученні 6 праці у формі одностороннього призначення, а не в підписанні трудового договору (контракту із взаємними зобов'язаннями сторін). По-друге, публічний службовець є особою, яка призна- ається до адміністрації на постійній основі, тобто, до пенсії.

За характером виконуваних функцій публічних службовців поділяють на такі групи (категорії): адміністративну, виконав­чу, професійну та допоміжно-технічну.

До адміністративної категорії належать керівники та за­ступники керівників адміністративних структур, наділені пов­новаженнями прийняття рішень та розробки концепцій.

Працівники виконавчої категорії втілюють у життя рішення керівників. Це, як правило, керівники структурних підрозділів органів публічної адміністрації.

Професійна категорія охоплює спеціалістів, що виконують конкретну роботу під керівництвом службовців обох вищих ка­тегорій.

Працівники допоміжно-технічної категорії створюють не­обхідні умови для виконання усіма іншими службовцями своїх функцій73.

До цієї класифікації варто додати, що останню групу можна відносити лише до публічних службовців у широкому розумін­ні. За загальним правилом вони не мають статусу функціонера. Така позиція закріплена і в українському законодавстві, зок­рема частиною другою статті 2 Закону «Про службу в органах місцевого самоврядування» визначено, що «дія цього закону не поширюється на технічних працівників та обслуговуючий персонал органів місцевого самоврядування»74.

Усіх службовців держави і територіальних громад також можна поділити за відношенням до політичної діяльності на ви­борних політиків (які є членами політичних партій і займають посади, на які їх обирають за демократичними процедурами), патронатних службовців (призначаються та звільняються із займаниx посад разом з певним урядом або окремим міністром та належать до їх найближчого оточення) та адміністративних службовців (які є політично нейтральними і призначаються пе­реважно в конкурсному порядку). При цьому варто наголосити що в строгому юридичному значенні політики не можуть вважа­тись публічними службовцями75.

У Німеччині існує також особлива підгрупа почесних служ­бовців — осіб, яких призначають на посаду без оплати та права претендувати на особливе соціальне забезпечення. До них на­лежать, наприклад, виборні консули. Тут варто відзначити, щ0 цей інститут існує і в інших розвинутих країнах, зокрема в Спо­лучених Штатах Америки (наприклад, в муніципалітетах).