<<
>>

3.1. Публічна служба: сфери функціонування та сутність

Органи публічної адміністрації виконують свої завдання і функції завдяки людям, що у них працюють. Вплив людсько­го фактора є одним із важливих напрямів, що досліджується межах теорії публічної адміністрації.

Зокрема, у 20 столітті високого розвитку набула концепція людських взаємин (human relations) та їх вплив на ефективність публічної адміністрації. Проте в адміністративному праві людський фактор розглядаєть­ся в контексті правового забезпечення роботи в адміністратив­них органах — у нормах, які визначають особливості правового статусу осіб, що перебувають на публічній службі.

Термін «публічна служба» є відносно новим для нашої краї­ни: до останнього часу в українському законодавстві застосо­вується передусім термін «державна служба», а тому варто де­тальніше з'ясувати його сутність у зарубіжних країнах.

Наприклад, у Німеччині термін «публічна служба» розгля­дають у двох аспектах:

— інституційному — як визначення кола осіб, для яких ви­конання публічних справ становить професійну діяльність;

— функціональному — як діяльність з метою виконання за­гальнодержавних завдань адміністрації.

Що стосується інституційного аспекту, то публічна служба може здійснюватись працівниками фактично усіх організацій публічного сектора:

— органів державної влади (тобто, не лише виконавчої, але й законодавчої та судової);

державних підприємств та установ; органів місцевого самоврядування; комунальних підприємств та установ.

Функціональний аспект є важливим з огляду на те, що про­тягом останніх десятиріч завдання публічної адміністрації в ба­гатьох країнах виконують не лише органи та організації публіч­ного сектора, але й делегуються приватним структурам. Тобто, мова йде про розширення кола суб'єктів, залучених до виконан- я публічних функцій. Хоча зрозуміло, що делегування є завж­ди тимчасовим і лише з чітко визначених питань.

Повертаючись до інституційного аспекту, зауважимо, щоокреслене нами коло суб'єктів, працівники яких можуть пере­бувати на публічній службі є передусім теоретичним узагаль­ненням. У законодавстві зарубіжних держав використовуються інші терміни, зумовлені історико-правовими традиціями конк­ретних країн.

Наприклад, в країнах англо-американської правової систе­ми термін публічна служба поширюється на усі організації пуб­лічного сектора, проте в законодавстві використовується термін цивільна служба (як складова частина публічної), який сто­сується лише частини працівників органів публічної влади.

Як це не дивно, але дещо схожою є ситуація, що склалась в Україні та інших пострадянських державах. За відсутності тер­міна «публічна служба», у нашому законодавстві до останнього часу застосовують два терміни: «державна служба» та «служба в органах місцевого самоврядування». При тому в обох випад­ках мова йде лише про частину працівників органів державної влади та місцевого самоврядування, працівники ж державних та комунальних підприємств (установ) виключені зі сфери пра­вового регулювання законодавства про службу. В результаті останню зазначену категорію ми класифікуємо як «службовці державних (муніципальних) організацій», створюючи таким чином невиправдані термінологічні суперечності (державний службовець — службовець державної організації).

У країнах континентальної правової системи така терміноло­гічна неузгодженість певною мірою усунута на законодавчому рівні. Публічною службою у деяких західноєвропейських краї­нах вважається діяльність не лише працівників органів публіч­ної влади, але й публічних підприємств та установ, наприклад, пошти чи університетів. При тому варто зауважити, що в ме­жах публічної служби закріплюються різні правові статуси пра­цівників, тобто, лише частина працівників зазначених вище структур має статус публічного службовця. Детальніше ми роз­глянемо ці поділи у наступному підрозділі.

Наприкінці відзначимо, що застосування терміну «публіч­на служба» (як, до речі, і окреслений у першому розділ термін «публічна адміністрація») є виправданим з огляду на адекватне відображення у ньому сутності аналізованого явища.

Слово «служба» характеризує вид діяльності людини, що

Р* аЄ у першу чергу в інтелектуальній праці і спрямована на забезпечення «чужих» інтересів. Це слово також передбачає підзвітність та підконтрольність службовців суб'єктові, який їх

наймає. .

Слово «публічна» підкреслює, чии інтерес повинні захищати службовці — усього суспільства, а не приватний, корпоратив­ний чи навіть державний (хоча кожен з них виступає складовою частиною публічного інтересу). Крім того, «публічна служба» охоплює працю як в державних, так і в самоврядних організа­ціях, тобто, є універсальним поняттям.

Отже, публічна служба є особливим видом діяльності осіб, що працюють в організаціях публічного сектора і повинні задо­вольняти публічні інтереси.

<< | >>
Источник: Школик А.М.. Порівняльне адміністративне право. 0000

Еще по теме 3.1. Публічна служба: сфери функціонування та сутність:

  1. § 3.Механізм забезпечення соціальної безпеки: сутність, функції, принципи функціонування
  2. Стаття 49. Агенція управління публічною службою
  3. Стаття 48. Загальне управління публічною службою
  4. 3.4.2. Процедури набору на публічну службу
  5. Стаття 3. Основні принципи етики публічної служби та публічних службовців
  6. 3.4. Здійснення кар'єри на публічній службі 3.4.1. Умови вступу на публічну службу
  7. Глава XI Управління публічною службою
  8. 1.1. Публічна адміністрація як об'єкт адміністративно-правового регулювання 1.1.1. Поняття «публічна адміністрація»: основні підходи
  9. Стаття 18. Переведення кар'єрних публічних службовців на вищі посади та тимчасове переведення на інші посади публічних службов­ців
  10. 2. Закони функціонування ринку
  11. Інформація щодо сфери діяльності АТ.
  12. ТЕРМІНИ ФІНАНСОВО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ
  13. Терміни фінансово-інвестиційної сфери
  14. Преступления против установленного порядка прохождения военной службы Самовольное оставление части или места службы (ст. 337 УК РФ)
  15. 5.4. Судовий контроль за публічною адміністрацією та його моделі 5.4.1. Загальний огляд систем судового контролю за публічною адміністрацією
  16. Глава 13. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПОВНОГО ТОВАРИСТВА
  17. Глава 14. ПРАВОВІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ КОМАНДИТНОГО ТОВАРИСТВА
  18. Некоторые особенности рассмотрения споров, связанных с прохождением государственной гражданской службы, военной службы