3.7. Відповідальність публічних службовців

Специфічний правовий статус зумовлює особливості юридич­ної відповідальності публічних службовців. Узагальнено можна стверджувати, що ступінь цієї відповідальності є вищим від ін­ших суб'єктів.

Серед видів юридичної відповідальності, якій підлягають пуб­лічні службовці у зарубіжних країнах, варто виділити три: кримі­нальну, цивільну (майнову, матеріальну) та дисциплінарну.

Кримінальна відповідальність службовців встановлюється за різного характеру зловживання наданими повноваженнями (хабарництво та інші корупційні діяння, розголошення держав­ної таємниці та ін.) і закріплюється у відповідних кримінальних кодексах. Це означає, що суб'єктами окремих видів злочинів мо­жуть виступати лише публічні службовці або інші особи, уповно­важені на виконання публічних функцій.

Цивільна (за законодавством різних держав також — майно­ва або матеріальна у цьому випадку) відповідальність публічних службовців встановлюється за нанесену ними шкоду як державі (територіальним громадам), так і приватним особам (фізичним і юридичним) під час виконання службових функцій.

На відміну від кримінальної, регулювання цього виду юридич­ної відповідальності часто міститься у базових законах про пуб­лічну службу. Наприклад, відповідно до статті 101 цитованого болгарського закону «державний службовець несе відповідаль­ність за шкоду, яку він завдав умисно або за грубу недбалість у відношенні держави чи громадян через вчинення неправомір­них дій або бездіяльності при або з приводу виконання його служ­бових обов'язків»108. У Болгарії за шкоду, завдану приватним особам, публічні службовці несуть солідарну відповідальність разом з державою. Але у більшості європейських держав шкоду передусім компенсує держава, яка після того заявляє регресну вимогу до службовця, який її завдав. При тому треба відзначити, що законодавство багатьох країн встановлює межі матеріальної відповідальності публічних службовців. Зокрема в Литві розмір регресної вимоги до публічного службовця не може перевищува­ти його 9 середніх зарплат109. В Естонії у разі умисного заподіян­ня шкоди вона підлягає відшкодуванню службовцем у повному обсязі, а неумисної — в межах шестикратної суми посадового ок­ладу чиновника і здійснюваних йому виплат110.

Дисциплінарна відповідальність без сумніву займає найзнач- ніше місце у базових зарубіжних законах про публічну службу. У більшості випадків дисциплінарний проступок, за який насту­пає ця відповідальність, визначаються законодавством як «неви­конання або неналежне виконання своїх обов'язків». Тобто, дис­циплінарним проступком вважається по суті будь-яке порушення обов'язків та спеціальних обмежень публічних службовців і таке формулювання носить відсилочний характер до інших правових норм як базових законів про службу, так і пов'язаного законо­давства (наприклад, етичних кодексів публічних службовців).

А от у Греції в статті 107 Кодексу «Про державних службов­ців»111 сформульовано детальний перелік дій (бездіяльності) служ­бовців, що вважаються дисциплінарними проступками і, зокрема:

— дії, що свідчать про відмову від визнання Конституції Грецької Республіки чи відсутність вірності Батьківщині та Де­мократії;

— порушення принципу неупередженості;

— необґрунтоване утримання від виконання обов'язків де­ржавного службовця;

— відмова від виконання або зволікання з виконанням обов'язків;

— недбалість, а також неповне чи невчасне виконання обов'язків;

— порушення зобов'язання про дотримання конфіденцій­ності;

— публічна письмова або усна критика дій наглядового орга­ну державної влади;

— виконання роботи або проекту за винагороду без поперед­нього отримання згоди відповідної служби;

— неналежна поведінка відносно громадян, необґрунтована відмова їх обслуговувати або неспроможність вчасно вирішити питання, з яким вони звернулися;

— необґрунтоване пропущення строків реагування на звер­нення громадян;

— використання посади державного службовця як такої чи інформації, отриманої завдяки перебуванню на службі чи від­повідній посаді, для задоволення власних приватних інтересів чи приватних інтересів третіх осіб;

прийняття будь-якої матеріальної винагороди або поради від особи, справою якої займається або буде займатися держав­ний службовець при виконанні своїх офіційних обов'язків;

— використання третіх осіб для отримання офіційних пере­ваг або прийняття чи відміни офіційного наказу;

— встановлення тісних соціальних відносин з особами, чиї матеріальні інтереси залежать від управління питаннями, що підпадають під компетенцію державного службовця;

— знос майна, що належить відповідній службі через незви­чайне використання, занедбання чи незаконне використання.

Фактично кожне із зазначених діянь є порушенням певних загальних обов'язків та обмежень, встановлених для публічних службовців, а також принципів публічної служби.

За вчинення дисциплінарних проступків до публічних служ­бовців застосовують різні санкції, найпоширенішими з яких є:

— зауваження (попередження);

— догана;

— штраф (у розмірі, пропорційному до заробітку службовця);

— позбавлення можливості підвищення (як за званнями, так і посадами) на певний період;

— пониження у званні (класі, ранзі, чині) на певний період;

— заборона обіймання окремих посад публічної служби на певний період;

— звільнення з публічної служби.

Остання санкція у вигляді звільнення є найістотнішою і в ба­гатьох державах закони містять переліки підстав, за якими служ­бовця можна звільнити в дисциплінарному порядку.

За загальним правилом дисциплінарні санкції застосовує ор­ган (посадова особа), що призначив службовця на відповідну по­саду. Проте законодавчі акти також часто закріплюють створення спеціальних органів (дисциплінарних рад, комісій), які повинні забезпечувати об'єктивний розгляд дисциплінарних справ. Зок­рема, польським законом «Про цивільну службу» передбачено можливість двохінстанційного розгляду цих справ. Першою інс­танцією виступає тут дисциплінарна комісія відповідного органу публічної адміністрації, а другою — Вища дисциплінарна комісія цивільної служби, яку призначає глава уряду112. У цій частині за­конодавством також закріплюються процедурні норми розгляду справ про дисциплінарні проступки, наприклад, щодо прав служ­бовців перед накладенням санкцій підготуватись до розгляду, бути вислуханим, дати письмові пояснення, на оскарження тощо.