Розділ 23. ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

Правова система — це історично зумовлена сукупність пра­вових явищ і процесів, притаманних певному суспільству. Пра­вова система складається з комплексу компонентів, які справ­ляють нормативно-організаційний вплив на суспільство.

Класифікація правових систем — це об'єднання правових систем за спільними юридичними ознаками у групи (сім'ї).

• Найпопулярнішою є класифікація правових сімей відо­ мого французького ученого Р. Давида, який висунув ідею поділу існуючих правових сімей на романо-германську, англосаксонську та соціалістичну, до яких приєднується весь інший світ, об'єднаний релігійною та традиційно- звичаєвою правовими системами. Ця типологія базується на поєднанні двох критеріїв: ідеології, що включає, з од­ ного боку, релігію, філософію та соціальні структури, і юридичної техніки, що включає як основну складову джерела права.

• В основу іншої класифікації, запропонованої К. Цвейгер- том і Г. Кьотцем, покладено критерій "правового стилю". На думку авторів, "правовий стиль" складається з п'яти факторів: походження й еволюції правової системи; своє­ рідності юридичного мислення; специфічних правових ін­ ститутів; природи джерел права і способів їхнього тлума­ чення; ідеологічних факторів. На цій основі вирізнені "правові кола": романське, германське, скандинавське, англо-американське, соціалістичне, ісламське та індуське.

130

• Обидві класифікації мають багато спільного і на основі їх узагальнення можна зробити висновок, що в основу кла­ сифікації правових систем має бути покладено такі чин­ ники: спільність генезису; спільність джерел, форм за­ кріплення і вираження норм права; структурна єдність; спільність правових принципів; єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладу і систематизації норм права.

Романо-германська правова система — це система права країн континентальної Європи, яка виникла в результаті рецепції римського права. Основні ознаки романо-германської правової системи:

• романо-германська норма права — це загальне правило поведінки, що має узагальнений і системно-ієрархічний характер;

• найважливішим джерелом романо-германського права є нормативно-правовий акт, до інших (неосновних) джерел права належать правові звичаї, принципи права, юридич­ на доктрина, нормативний договір, з певним застережен­ ням і судова практика;

• в усіх країнах романо-германської системи є писані кон­ ституції;

• у країнах романо-германської правової системи право по­ діляється на публічне і приватне;

• існує послідовний галузевий поділ правових норм;

• основною формою систематизації нормативно-правових актів є кодифікація.

Англосаксонська (англо-американська) правова система —

це правова система англомовних країн, що ґрунтується на ви­знанні судової практики основною формою правотворчості. Особливості англосаксонської правової системи:

• визнання судового прецеденту основним джерелом права;

• реалізація законів (статутів) не самостійно, а через пре­ цеденти, за їх допомогою;

• наділення судів широкими повноваженнями щодо ство­ рення і перегляду правових норм;

• зв'язаність судових інстанцій прецедентами за принци­ пом субординації;

131

• крім законів і прецедентів джерелами права визнаються правові звичаї і юридична доктрина;

• відсутній поділ права на публічне і приватне, замість цього історично склався поділ на загальне право і право справедливості;

• відсутній чіткий поділ права на галузі;

• основною формою систематизації джерел права є інкор­ порація і консолідація.

Система релігійного права — це вид правової системи, що базується на релігійних нормах. Основними системами є мусульманське і індуське право.

Мусульманське право — це система норм, що виражені в релігійній формі і ґрунтуються на мусульманській релігії — ісламі, яка встановлює, у що мусульмани повинні вірити, що вони повинні робити і чого не повинні. Ознаки мусульмансько­го права:

• норма права розглядається як правило, адресоване мусу­ льманській общині Аллахом, в основу покладено релігій­ ні догми, тому його не можна змінити, скасувати, воно безперечне й абсолютне, повинне безумовно виконуватися;

• за змістом норми мусульманського права є зобов'язаль­ ними;

• чотири основні джерела: Коран — священна книга ісла­ му; Сунна, або традиції, пов'язані з Мухамедом; Іджма, або єдина угода мусульманського суспільства; Кійас, або судження за аналогією;

• джерелом права визнається також юридична доктрина; звичаї не входять у мусульманське право і не є його дже­ релом;

• архаїчність інститутів, казуїстичність і відсутність систе­ матизації;

• не поділяється на публічне і приватне право чи на зага­ льне право і право справедливості; існують інші принци­ пи інтеграції, що базуються на мусульманській традиції.

Індуське право — це правова система Індії, Пакистану, Бір­ми, Сінгапуру і Малайзії, а також деяких країн східного узбе­режжя Африки, в основу якої покладено норми індуїзму. Озна­ки індуського права:

132

• виправдання ідеї кастового розподілу суспільства;

• визнання основним джерелом права норм релігії індуїз­ му, а також звичаїв;

• закони і судові прецеденти як джерела права виконують лише допоміжну роль;

• норми мають переважно зобов'язальний характер.

Система звичаєвого права — це форма регламентації суспіль­них відносин, що існує у країнах екваторіальної, південної Африки і в Мадагаскарі, базується на державному визнанні природно сформованих соціальних норм, які ввійшли у звич­ку населення — звичаїв. Міфологічний характер звичаїв, їх множинність і розрізненість не сприяють їх ефективному вико­ристанню для створення національних правових систем за ти­пом романо-германської, англо-американської або мусульмансь­кої. Нині здійснюється систематизація звичаїв, включення їх у галузеві кодекси, інші нормативні акти. Сучасний стан пра­вового розвитку цих країн можна охарактеризувати як склад­ний перехідний період.

Світовий правопорядок — це система суспільних планетар­них відносин, що формуються на основі правових засад і функ­ціонують відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Світовий правопорядок доцільно розгля­дати як певну реальність, результат реалізації різноманітних відносин, взаємодії людей і держав на планеті. Світовий пра­вопорядок — це умова і гарантія ефективного міжнародного співробітництва в різних сферах. Особливо важливим є міжна­родне співробітництво у сфері глобальних проблем людства.

Глобальні проблеми людства — це проблеми, що охоплю­ють населення всієї земної кулі, загальні, які не можуть бути вирішені однією державою. Ці проблеми стосуються інтересів людства, мають загальнопланетарний характер. Нерозв'яза-ність цих проблем створює загрозу для майбутнього людства, перешкоджає прогресу суспільства. Вони можуть бути виріше­ні тільки завдяки зусиллям світового співтовариства. До гло­бальних проблем людства належать такі:

• запобігання світовій ядерній катастрофі;

• забезпечення взаємовигідного міжнародного співробіт­ ництва в економічній, політичній, екологічній, культур­ ній та інших галузях;

133

• подолання розриву в рівні економічного розвитку різних держав;

• ліквідація енергетичної, сировинної, продовольчої та де­ мографічної кризи;

• дотримання вимог екології, створення умов виживання, нормального існування;

• використання досягнень науково-технічного прогресу на благо людства;

• міжнародне співробітництво в боротьбі з міжнародною злочинністю і тероризмом.