<<
>>

Місце правової системи України серед правових систем сучасності: стан та перспективи

Крах соціалістичного співтовариства країн Центральної та Східної Європи призвів не тільки до нової політичної, соціально-економічної та духовної ситуації в Європі та світі, а й до зміни європейської правової карти.

З неї повністю зникла «сім'я соціалістичного права», яка охоплювала національні правові системи країн, досить близьких за географічним положенням, соціально-економічним і політичним устроями, але вельми неоднорідних за національними, культурно-історичними та етноправовими ознаками.

Перед цими країнами постало питання визначення місця їхніх національних правових систем серед правових систем сучасності та вибору орієнтирів подальшого правового розвитку. Для більшості колишніх соціалістичних країн вирішення цього питання не становило особливих труднощів. Без будь-яких коливань вони рішуче позбуваються ознак тимчасово нав'язаної їм псевдосоціалістичної правової системи і повертаються (чи й вже повернулися) у звичне для них лоно сім'ї континентального права, що цілком відповідає закономірному процесу продовження їхньої правової ідентичності.

Складнішим виявилося вирішення цього питання для України. Після майже двох з половиною десятиліть її незалежності не тільки серед політиків, а й науковців-правників відсутні єдині погляди щодо місця національної правової системи серед правових систем сучасності та орієнтирів її подальшого розвитку. Хоч переважна більшість з них майже беззастережно або з певними застереженнями відносить правову систему України до сім'ї континентального права, непоодинокими є й ті, хто вбачає в ній характерні ознаки реанімованих останнім часом зусиллями насамперед російських авторів «євразійської», «східноєвропейської», «східнохристиянської» чи «слов'янської правової сім'ї».

Інколи трапляються й випадки, коли правову систему України відносять до так званих «невіддиференційованих правових систем», тобто таких, які не мають жорстких меж між правом, релігією, мораллю, політикою (зазвичай такими системами, як зазначалося вище, охоплюються традиційні і звичаєві правові системи).

Під впливом національного відродження активізувалися пошуки власних, відмінних від інших шляхів культурного, у тому числі правового розвитку на основі відображення в праві національного духу, історичних традицій та національних звичаїв, психологічних властивостей характеру української нації, її менталітету тощо.

Не зупиняючись на всебічному аналізі цього різнобарвного спектру поглядів, відзначимо основні моменти, які мають враховуватися при визначенні місця правової системи України серед правових систем сучасності та векторів її подальшого розвитку.

1. Всі правові сім'ї, конструювання яких здійснювалося і здійснюється на визначальному ґрунті російської правової системи, незалежно від їх назви - власне «російська», «євразійська», «східнослов'янська» чи «східнохристиянська» - не мають під собою достатніх методологічних підстав.

2. Попри активне намагання обґрунтування цих правових сімей в Росії, на Заході до них продовжують ставитися досить скептично. Праць західних компаративістів, які б обґрунтовували, чи принаймні підтримували самостійність хоча б однієї з названих сімей, автори цього підручника не зустрічали.

3. Дещо складніше із «слов'янською правовою сім'єю».

Хоч її виріз- нення започатковане, як зазначалося, ще на початку ХХ століття А. Ес- міном, проте не зустріло особливої підтримки серед компаративістів. Нині підстав для виокремлення «слов'янської правової сім'ї» не побільшало, а навпаки, поменшало, оскільки стало очевидним, що слов'яни, будучи єдиною просторовою і мовною групою, не є водночас єдиною культурною групою. В культурно-історичному і культурно-політичному аспектах вони дуже різні, що в черговий раз підтвердили останні події в Україні, пов'язані із агресією Росії.

4. Основною метою реанімації «слов'янської правової сім'ї», як і конструювання «євразійської», «східноєвропейської» чи «східнохристиян- ської» правової сім'ї, є збереження простору як мінімум колишнього СРСР у сфері впливу Росії, виправдання її експансії, зокрема через ідеологію «русского мира» та відновлення тоталітарної російської імперії.

5. Не заперечуючи значення цивілізаційного критерію для класифікації правових сімей, разом з тим не можна не помічати, що в умовах бурхливого розвитку транспорту, засобів масової інформації, комп'ютеризації та Інтернету визначальними для їх виокремлення дедалі більше стають не географічні координати, як це мало місце ще півстоліття тому, а культурні пріоритети. Європейський культурно-історичний тип (а саме це лежить в основі цивілізації) не обмежується нині європейським континентом, а поширюється далеко за його межі.

6. Звідси випливає, що, визначаючи місце національної правової системи України серед правових систем сучасності, слід виходити не з геополітики в її класичному розумінні (тобто такої, що ґрунтується на географічному просторі), оскільки просторового вибору в України не існує, а з культурополітики, тобто з ідентифікації України з певним часом минулого і майбутнього, з усвідомленням себе всередині певної культури.

7. З огляду на це важливою є ідентифікація України з тією добою і з тією культурою, коли формувалися витоки вітчизняної правової традиції, тобто з добою Київської Русі. Саме знання історії, інтелектуального життя, політичних і правових реалій тієї епохи допомагає знайти вихід з сьогоднішнього лабіринту суперечностей у поглядах на характер національної правової системи та визначити вектор (орієнтири) її подальшого розвитку.

8. Навряд чи є вагомі підстави вважати «східнохристиянську» або ж «східноєвропейську локальну цивілізацію», формування якої пов'язується з Візантією, основою національної правової культури України, як це нерідко стверджується в юридичній літературі. Як свідчить історичний досвід, вплив східнохристиянської візантійської культури на правову культуру України (на відміну від інших сфер культури) надто перебільшений. Навіть в епоху існування Київської держави, на життя якої вплив візантійської культури (особливо після запровадження християнства) справді був досить відчутним, давньоруське світське право з огляду на ряд причин (існування самобутнього звичаєвого права, яке за своєю природою схильне до консерватизму, про що вже згадувалося; надзвичайна суперечливість того явища, яке прийнято називати «візантійським правом»; за благопристойними і розвиненими юридичними формами, воно досить часто приховувало виправдання тиранії і насильства над людьми в ім'я самодержавної влади тощо) найменше зазнало такого впливу.

9. Тим більше важко говорити про якийсь одновекторний вплив на національну правову культуру після розпаду Київської Русі, коли українські землі входили до складу різних держав. Навіть в умовах домінуючого геополітичного впливу Росії українська правова система, як свідчать факти, розвивалася під сильним впливом пізньоримського права, Литовських статутів, магдебурзького права та інших джерел, властивих правовим системам євроатлантичної культури того часу.

10. Тому за всієї складності симбіозу нормативного матеріалу неоднорідної природи і геоправової спрямованості, переплетення різних типів правової культури на території сучасної України, слід визнати, що основи культурної правової традиції України формувалися під переважним впливом саме євроатлантичної, а не особливої «російської», «євразійської», «східноєвропейської» чи «східнохристиянської» цивілізації. І наступні нашарування виявилися неспроможними усунути ці одвічні для неї основи.

11. За своїм походженням, джерелами права, його внутрішньою структурою, способами правотворчості і систематизації нормативного матеріалу, його тлумачення, термінологією правова система України безумовно споріднена з сім'єю континентального права.

12. Однак історична доля України склалася так, що було б перебільшенням говорити про її нинішню цивілізаційну однорідність. Хоч за названими вище ознаками правова система України не надто відрізняється від правових систем країн континентальної Європи, за іншими параметрами - повагою до права і закону, ставленням до прав людини, правовою ментальністю, способами юридичного мислення тощо вона досі продовжує знаходитися на роздоріжжі, що має прояв, зокрема, у регіональних особливостях. Це значно ускладнює процес імплементації європейських цінностей і стандартів у правову систему України.

13. З підписанням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, здавалося б, настав кінець невизначеності подальшого розвитку України загалом та її правової системи, зокрема. Угода відкриває широкі можливості не тільки для більш активного долучення України до європейських цінностей, а й для прискорених і рішучих політичних, економічних та правових реформ всередині України. Проте це не означає, що обраний шлях повернення України в Європу та продовження національною правовою системою ідентичності, закладеної ще в епоху Київської Русі (саме продовження, а не набуття нової для України цивілізаційної ідентичності, як вважають деякі автори) буде легким. Адже йдеться про вибір не між Європою, США чи Росією, а між двома культурними типами цивілізації - російською, євразійською, східно- християнською (назва істотного значення не має) і європейською чи євроатлантичною.

Вибір на користь першої з них, до чого досі продовжують закликати (хоч і обережніше, ніж в попередні роки) деякі політики - це по суті повернення до повної «малоросіїзації» правової системи України, яка фактично призведе до поглинання української правової системи російською правовою системою, незалежно від того, якою правовою сім'єю вона прикриватиметься. За таких обставин національна правова система України втрачає свою самостійність і самодостатність, перетворюючись на регіональне доповнення до російської правової системи або ж, у кращому разі, на субсистему правової сім'ї «триєдиного російського народу».

Натомість, другий тип цивілізації відкриває можливості для утвердження таких започаткованих європейською цивілізацією, а нині загальновизнаних цінностей, як демократія, ринкова економіка, повага до невідчужуваних прав і свобод людини, соціальна захищеність, справедливе правосуддя, розвинені процедури розв'язання суспільних конфліктів і досягнення громадської злагоди.

Однією з найвищих демократичних цінностей, на якій ґрунтується соціальна організація європейської цивілізації, є принцип верховенства права. Як свідчить історичний досвід, саме послідовне і неухильне втілення в життя вимог цього принципу стало запорукою успішного розвитку західних суспільств. Україна робить у цьому напрямі лише перші надто важкі і суперечливі кроки. Але верховенство права - це окрема тема (див. розділ 21).

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Місце правової системи України серед правових систем сучасності: стан та перспективи:

  1. ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА СУЧАСНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОБ'ЄДНАННЯ. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА СІМ'Ї НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ. МІСЦЕ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ • • УКРАЇНИ СЕРЕД НИХ
  2. Значення рішень Європейського суду з прав людини для правової системи України
  3. Тенденції розвитку правових систем сучасності
  4. Розділ 23. ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ
  5. Розділ 23. ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ
  6. 1.2. Адміністративне право у правових системах сучасності 1.2.1. Історія формування адміністративного права у зарубіжних країнах
  7. Поняття правової системи
  8. ПЕРСПЕКТИВЫ РАЗВИТИЯ ИНСТИТУТА БРАКА В РАЗЛИЧНЫХ ПРАВОВЫХ СИСТЕМАХ
  9. Система процесуального права України
  10. Тема 23 СИСТЕМА ПРАВА И СИСТЕМА ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА КАК СОСТАВНЫЕ ЧАСТИ РОССИЙСКОЙ ПРАВОВОЙ СИСТЕМЫ
  11. Борщ Л.М.. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. 2002, 2002
  12. 3.2. Банківська система України в інвестиційній діяльності
  13. Правовые системы и теоретические проблемы их классификации § 1. Правовая система общества: понятие, элементы, функции
  14. Тема 8. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА УКРАЇНИ