<<
>>

Розділ 16. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

Правові відносини — це суспільні відносини, які виникають і здійснюються на основі правових норм і охороняються держа­вою; учасники цих відносин пов'язані взаємними правами та обов'язками.

Юридичний зміст правових відносин — це взаємозв'язок між зафіксованими в нормах права суб'єктивними правами та юридичними обов'язками учасників правовідносин.

Суб'єктивне право — це передбачені для уповноваженого учасника правових відносин вид і міра можливої або дозволе­ної поведінки, забезпечена відповідними юридичними обов'яз­ками зобов'язаних осіб.

Юридичний обов'язок — це передбачені для зобов'язаного суб'єкта правових відносин і забезпечені можливістю держав­ного примусу вид і міра необхідної поведінки в інтересах упов­новаженої особи, яка має відповідні суб'єктивні права.

Регулятивні правові відносини — це правові відносини, в яких поведінка суб'єктів повністю відповідає нормам права.

Охоронні правові відносини — це правові відносини, які ви­никають з факту неправомірної поведінки як негативна реак­ція держави на правопорушення у формі державного примусу.

Відносні правові відносини — це правові відносини, в яких точно визначені уповноважена і зобов'язана сторони, їх права і обов'язки.

Абсолютні правові відносини — це правові відносини, в яких визначена лише одна сторона — уповноважена, а всі інші ("усякий і кожний") зобов'язані не порушувати суб'єктивного права цієї особи.

Загальнорегулятивні правові відносини — це правові відно­сини, які виникають на основі норм Конституції і є базовими, вихідними для галузевих правовідносин; є постійними або три­валими; опосередковують найважливіші, основоположні суспі­льні відносини; виражають загальне правове становище (ста­тус) суб'єктів.

102

Матеріальні правові відносини — це правові відносини, які виникають на основі норм матеріального права і регулюють суспільні відносини безпосередньо.

Процесуальні правовідносини — це правові відносини, які виникають на основі норм процесуального права, мають орга­нізаційний характер і передбачають процедуру реалізації прав та обов'язків суб'єктів.

Односторонні правові відносини — це правові відносини, в яких кожна сторона має або лише права, або лише обов'язки.

Двосторонні правові відносини — це правові відносини, в яких кожна сторона має і права, і обов'язки.

Суб'єкти правовідносин — це учасники правовідносин — індивіди або організації, які мають суб'єктивні права і викону­ють юридичні обов'язки на основі правових норм. Суб'єкти правовідносин можуть бути індивідуальні і колективні.

• Індивідуальні суб'єкти (фізичні особи) поділяються на такі групи: громадяни, іноземці, особи без громадянства і особи з подвійним громадянством.

• Колективними суб'єктами (юридичними особами) є дер­ жава, державні органи і установи, громадські об'єднан­ ня, адміністративно-територіальні одиниці та їх населен­ ня, виборчі округи, релігійні організації, промислові, зарубіжні підприємства та ін.

Правосуб'єктність — це передбачена нормами права юридична властивість учасників правових відносин. Вона скла­дається з правоздатності та дієздатності. У деяких випадках до правосуб'єктності входить деліктоздатність.

Правоздатність — це визнана державою загальна (абстракт­на) можливість індивіда мати передбачені законом права і обо­в'язки, здатність бути їх носієм. Це не фактична здатність ре­алізовувати права і обов'язки на практиці, а принципова потенційна здатність суб'єкта мати їх (у цей момент або в май­бутньому).

Усі громадяни незалежно від віку і стану здоров'я наділені правоздатністю. Правоздатність однакова для всіх. Вона виникає з моменту народження і припиняється зі смер­тю; гарантована державою і має універсальний характер.

103

Дієздатність — це юридична здатність індивіда власними діями набувати права і обов'язки, самостійно реалізовувати їх, нести за них відповідальність і керувати власними вчинками. Дієздатність передбачає здатність розпоряджатись правами і виконувати обов'язки. Наявність дієздатності свідчить про те, що громадянин здатний вчиняти дії, які породжують юриди­чні наслідки. Повністю дієздатна особа — це повнолітня осо­ба, яка є психічно здоровою і розумово повноцінною, тобто такою, що усвідомлює значення своїх дій і несе за них від­повідальність .

Деліктоздатність — це юридична здатність індивіда нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення.

Правосуб'єктність юридичних осіб — це сукупність їх прав і обов'язків, наданих для виконання відповідних функцій згід­но з цілями і завданнями організації й зафіксованих в уста­новчих документах. У організацій правосуб'єктність єдина, виникає з моменту державної реєстрації і має спеціальний ха­рактер.

Об'єкти правовідносин — це матеріальні або нематеріальні блага, на використання або охорону яких спрямовані суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правових відносин. Розрізняють такі об'єкти правовідносин:

• матеріальні — предмети матеріального світу, створені природою або людиною;

• нематеріальні особисті блага — життя, честь і гідність, здоров'я, недоторканність, безпека;

• продукти духовної та інтелектуальної творчості;

• дії суб'єктів;

• цінні папери, офіційні документи — паспорти, дипломи, сертифікати, гроші, лотерейні білети.

Юридичні факти — це конкретні життєві обставини, з яки­ми норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин. Юридичні факти класифікують за такими кри­теріями:

• за юридичними наслідками — правоутворюючі (зумов­ люють виникнення правовідносин), правозмінюючі (змі­ нюють зміст правовідносин), правоприпиняючі (зумовлю­ ють припинення правовідносин);

104

• за складом — прості (коли одного факту достатньо для настання юридичних наслідків) і складні (коли необхід­ но кілька фактів);

• за тривалістю — одноактні та тривалі;

• за відношенням до волі суб'єкта правовідносин — події (настання цих юридичних фактів не залежить від волі суб'єкта) і діяння, які поділяються на дії та бездіяль­ ність;

• за характером правової поведінки — правомірні та непра­ вомірні.

Презумпція — це припущення про наявність або відсутність певних фактів, яке спирається на зв'язок між фактами, що припускаються, і фактами, що існують, і це підтверджується життєвим досвідом. Презумпція є не достовірним фактом, а та­ким, що припускається з великою часткою ймовірності й за­стосовується в юридичній практиці як засіб, що полегшує до­сягнення істини у вирішенні справи.

<< | >>
Источник: О. В. Бабкіна, К. Г. Волинка. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА У СХЕМАХ І ВИЗНАЧЕННЯХ. 2004

Еще по теме Розділ 16. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ:

  1. Розділ 16. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
  2. Правові відносини
  3. §5. Правові відносини між батьками і дітьми
  4. Розділ 23. ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ
  5. Розділ 23. ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ
  6. Розділ 18. ПОВЕДІНКА ОСОБИ У ПРАВОВІЙ СФЕРІ
  7. Розділ 18.ПОВЕДІНКА ОСОБИ У ПРАВОВІЙ СФЕРІ
  8. Поняття державно-правових відносин. Об'єкти і суб'єкти державно-правових відносин.
  9. Види суб’єктів корпоративних відносин. Інтереси суб’єктів корпоративних відносин. Теорія інтересу Ієрінга.
  10. Правові норми як предмет правознавства
  11. § 2. Законодавче регулювання кооперативних відносин
  12. Стаття 5. Застосування Законів, що регулюють трудові відносини публічних службовців
  13. § 2. Трансформація відносин власності
  14. До розділу 4: Кодекс адміністративного провадження Республіки Польща1 ЧАСТИНА І. Загальні правила Розділ 1. Сфера дії