Право і політика

Існують різні підходи до визначення політики: це і мистецтво управління (державою); спрямованість діяльності держави або соціальних груп у різних сферах: економіці, соціальних і національних відносинах, безпеці тощо; або загальне керівництво для дій і прийняття рішень.

У будь-якому разі політика - це діяльність, яка відбувається у соціумі з метою досягнення певної управлінської мети. У процесі її досягнення суб'єкти політичної діяльності - політичні і громадські діячі, політичні партії і рухи, державні службовці з відповідним статусом, зокрема вищі посадові особи держави, органи державної влади тощо - не лише керуються нормами права, яке сформулювала держава, та іншими соціальними нормами, про які вже йшлося, а й виробляють свої власні політичні норми, зумовлені специфікою політичної діяльності та політичної боротьби.

Політичні норми як соціальні регулятори, на перший погляд, подібні до корпоративних норм (формуються у певному визначеному колі суб'єктів), але на відміну від більшості корпорацій, провести чіткі межі між суб'єктами політичної діяльності досить складно.

Загалом будь-який громадянин, який має право голосу, беручи участь у виборах та надаючи перевагу тій чи іншій політичній партії, автоматично стає суб'єктом політики, оскільки своїм рішенням (волевиявленням) впливає на формування вищих чи інших органів представницької влади. Тому ознакою політичних норм будуть не стільки суб'єкти, які підпадають під дію цих норм, скільки об'єкт, з приводу якого вони виникають, тобто політика.

Своєму виникненню політичні норми завдячують конкурентній боротьбі партій за право брати участь в управлінні державою. Політичні норми можуть бути сформульовані державою та знайти своє відображення у конституції або ж у нормативно-правових актах, які замінюють чи конкретизують конституцію. Політичні норми набувають свого закріплення у статутах політичних партій, коаліційних та інших політичних угодах, вони можуть існувати також у вигляді політичних звичаїв та традицій.

Політичні норми мають також інші особливості, можливо, дискусійні. Наприклад, у співвідношенні з моральними нормами, яким, на відміну від правових, політичні норми можуть протиставлятися. Варто згадати один із принципів, сформованих Н. Макіавеллі стосовно політичної діяльності: «Мета виправдовує засіб». Іншою особливістю політичних норм, яка вирізняє їх поміж соціальних норм, є та, що політика як середовище, в якому формуються політичні норми, має безпосередній вплив на правотворчий процес. Наприклад, з одного боку, за допомогою політичних норм політики можуть лобіювати інтереси бізнесу, а з іншого, беручи участь у правотворчості, вони можуть сформулювати правові норми, якими регулюється здійснення лобістської діяльності.

Специфіка політичної діяльності зумовила ще одну особливість, а саме: судовий розгляд відносин, якщо вони мають ознаки «політичного питання». Однойменна доктрина вперше була формалізована і застосована Верховним судом США, який постановив, що Верховний суд має право не розглядати відверто політичні питання. Іх мають вирішувати політичні органи. Рішення, які базувалися на такій самій позиції, приймали вищі суди Великої Британії та Австралії.

Сучасне розуміння принципу верховенства права встановлює інший принцип, а саме: навіть якщо питання політичне, але воно повинно було бути прийняте за певною правовою процедурою, яка порушена, або ж політичне питання зачіпає права і свободи людини і громадянина, суд зобов'язаний розглянути таку справу. На відміну від США, Великої Британії та Австралії, в Європі доктрина «політичного питання» не набула поширення, зокрема тому, що розгляд питань з яскравим політичним забарвленням є одним з провідних повноважень конституційних судів, що знаходить своє відображення у конституціях. Це стосується не лише політичних норм, інші соціальні норми, зокрема релігійні, корпоративні, також можуть бути об'єктом дослідження судом на предмет прийнятності, якщо вони вступають у конфлікт із основоположними правами і свободами людини.