Поняття правового регулювання. Правове регулювання і правовий вплив

Правове регулювання, як випливає з попереднього розділу, є одним з видів соціального регулювання. Воно виокремилося з останнього на певному етапі розвитку людського співжиття в результаті еволюції типів соціальних зв'язків між людьми та засобів і способів їхнього оформлення.

Правове регулювання - це впорядкування поведінки учасників суспільних відносин за допомогою спеціальних юридичних засобів і способів.

Для правового регулювання характерні такі риси:

1) правове регулювання здійснюється із використанням різноманітних юридичних засобів - інструментів, за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей (норм права, нормативно-правових актів, актів застосування права, актів реалізації прав і обов'язків та способів - заборони, дозволянь, зобов'язань тощо);

2) об'єктом правового регулювання є поведінка людей та їх об'єднань у суспільстві, яка через свою соціальну значущість регулюється нормами права (юридично значуща поведінка). Крім того, в юридичній літературі використовується більш широке, ніж правове регулювання, поняття «правовий вплив», безпосереднім об'єктом якого є не тільки поведінка людини, а також її свідомість, психіка;

3) правове регулювання поширюється не на всі суспільні відносини, а лише на ті, що становлять предмет правового регулювання (тобто на суспільні відносини, які можуть бути упорядковані юридичними засобами і способами та об'єктивно потребують такого упорядкування);

4) правове регулювання є тривалим процесом, який може бути розділений на кілька відносно самостійних етапів (стадій);

5) правове регулювання має державну забезпеченість. Держава гарантує єдність, системність, результативність та загальну ефективність правового регулювання. Зокрема, держава встановлює загальні засади правового регулювання, здійснює нормотворчість та правоза- стосування, розв'язання конфліктів між суб'єктами права. Водночас слід підкреслити, що в правовому регулюванні - у певних межах та формах - беруть участь й інші суб'єкти права, які зацікавлені в правовому упорядкуванні суспільних відносин і використовують для цього необхідні юридичні засоби і способи.

Усі елементи правового регулювання є взаємообумовленими і становлять механізм правового регулювання, тобто логічно узгоджену, динамічну систему уніфікованих юридичних засобів і способів, необхідну й достатню для забезпечення результативного правового регулювання суспільних відносин. Повнота та дієвість такого механізму є необхідною й достатньою умовою ефективного правового регулювання.

Ефективність правового регулювання - це його спроможність приводити до максимально можливих позитивних результатів за рахунок обґрунтованих, розумних і доцільних витрат та обмежень.

Вона визначається двома показниками. З одного боку, ефективність вираховується як співвідношення між реальними і запланованими результатами правового регулювання, а з другого - як відношення досягнутого результату регулювання до понесених при цьому витрат і докладених зусиль.

Складність і неоднорідність правового регулювання визначають різноманітність його видів, що класифікуються за рядом критеріїв.

1. Залежно від характеру правил, за допомогою яких здійснюється регулювання, розрізняють:

• нормативне правове регулювання, що здійснюється за допомогою норм права - правил загального характеру, які характеризуються неперсонифікованістю і невичерпністю і закріплюються в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

• індивідуальне (ненормативне) правове регулювання, що здійснюється за допомогою індивідуальних правил, які зазвичай є персоніфікованими та вичерпними і закріплюються в актах правозастосуван- ня, договорах та ін.

2. Залежно від характеру розподілу регулятивної компетенції виокремлюють:

• централізоване правове регулювання, коли регулятивні повноваження належать центральним органам державної влади;

• децентралізоване правове регулювання, яке передбачає здійснення регулятивних повноважень місцевими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб'єктами права.

3. Залежно від порядку формування юридичних засобів виокремлюють:

• субординаційне правове регулювання, яке має односторонній характер і не передбачає узгодження правил з їх адресатами (класичним прикладом такого регулювання є видання нормативно-правового акта);

• координаційне правове регулювання, яке має двосторонній або багатосторонній характер і полягає у встановленні відповідних юридичних правил шляхом досягнення згоди адресатів таких правил (наприклад, шляхом укладання договору).

4. Залежно від участі адресата правил в правовому регулюванні розрізняють:

• гетерономне правове регулювання, яке передбачає встановлення правил для адресата зовні, тобто іншим суб'єктом права;

• автономне правове регулювання, яке передбачає встановлення правил самим адресатом правил. Таке регулювання поширюється виключно на власну поведінку суб'єктів.

5.2.