Юридичні особи. Види юридичних осіб

Суб'єктами права є не тільки окремі індивіди ,але і певні організації (за сучасною термінологією - юридичні особи). В широкому масштабі юридичні особи виникають, коли головна роль в економіці починає переходити від індивідуальних до колективних товаровласників, а для цього необхідно, щоб товарне виробництво досягло досить високої стадії розвитку.

Що ж стосується юридичних осіб, то вони хоча і з'являються вже у той час, але грають ще другорядну роль. Ця обставина відбивається і на ступені урегульованості правового стану тих чи інших суб'єктів. Правовий стан індивідів у Давньому Римі був регламентований досить детально. Римське право знало також і окремі норми відносно юридичних осіб, однак про докладну розробку цього інституту римськими юристами говорити не потрібно, причому і сам термін "юридична особа" не був їм відомий.

Так, головним зібранням майна здавна вважалася державна скарбниця . Але стосунки, пов'язані зі скарбницею, регулювалися не приватним, а публічним правом. Навіть коли державне майно (наприклад, державна земля ) здавалося в оренду приватним особам, відповідний акт не вважався приватноправовим договором, і виконання породжених ним обов'язків забезпечувалося не судом, а магістратами (наприклад, платежі, що належали державі від приватної особи, магістрат стягував власною владою).

Однак у класичну епоху поряд з республіканською скарбницею з'являється імператорська скарбниця . Остання спочатку вважалася приватним майном принципса, а тому на неї поширювалося і приватне право. По мірі зміцнення імператорської влади поступово витіснив, зберігши у той же час свій приватноправовий режим. Завдяки цьому по суті зробився відокремленим суб'єктом цивільного права як приватна особа, від якої відрізнявся деякими привілеями державне майно не могло перейти у власність приватних осіб по давнині володіння; зобов'язальні вимоги держави задовольнялися здебільшого перед вимогами інших кредиторів тощо.

Приватномайнова правосуб'єктність здавна визнавалася також за муніципіями . Так називалися міські общини, які колись були

самостійними державами , а в подальшому увійшли до складу Римської імперії як автономні одиниці. їхні майнові відносини з іншими особами регулювалися нормами приватного права, а завдяки преторському едикту вони отримали можливість виступати в суді як позивачі і відповідачі через посередництво спеціальних представників, як постійних (муніципальні магістрати), так і "разових" ( "асііо" - позов), котрі призначалися муніципальним сенатом у кожному окремому випадку. Ці ж представники діяли від імені муніципії і при укладанні договорів.

З найдавніших часів у Римі існували і суто приватні об'єднання під загальною назвою . Такими, наприклад, були союзи, призначені для задоволення релігійних потреб а також осіб, об'єднаних однією професією, наприклад, корпорація пекарів), майстрових, мореплавців. Надалі кількість таких об'єднань зростала.

Правовий стан юридичних осіб. Спочатку загальне майно (зокрема, загальна каса вважалося таким, що належить (у певній долі) кожному з членів або скарбнику, який призначався для ведення загальних справ. З часом право самостійного виступу в суді, надане муніципіям, було за аналогією поширене і на приватні корпорації, а в римському праві класичного періоду майно вважалося вже відокремленим від майна осіб, які входили до її складу. Так, раб, який знаходився у власності корпорації, належав саме їй, а не її членам . Борг, що належав корпорації, не належав її членам. Як і навпаки, зобов'язання корпорації не могли розглядатися як зобов'язання її членів.

Але за обсягом громадянської правоздатності корпорації дещо поступалися муніципіям. Так, починаючи з класичного періоду, муніципії могли були спадкоємцями за заповітом, а корпорації навіть за положенням Юстиніана набували такої можливості не інакше, як у вигляді особливої пільги; корпорації не мали наданого муніципіями права, відпускаючи рабів на волю, ставати патронами вільновідпущеників.

Порядок створення корпорацій не був однаковим протягом усієї історії Давнього Риму. За Законами XII Таблиць союзи, які створювали приватні особи на власний розсуд, не потребували попереднього дозволу чи хоча б наступної санкції з боку органів державної влади. Важливо лише, щоб мета створення колегії не суперечила нормам публічного права, а для її створення досить було

трьох осіб - троє організовують колегію). Такий порядок діяв у докласичний період. Надалі з поступовою концентрацією влади у руках принципса, а потім імператора держава починає все більш наполегливо ставити виникнення приватних союзів під власний контроль, і в результаті за законом про колегії , виданому імператором Августом, для створення корпорації вже вимагався спеціальний дозвіл сенату.

Припинення існування корпорації могло бути добровільним (за рішенням її членів) чи примусовим (при скороченні кількості членів нижче за мінімально допустиму їх кількість, при забороні державою корпорації відповідного виду чи абсолютно конкретної).

Як правове регулювання, так і доктринальна розробка інституту юридичної особи у Давньому Римі знаходилася у зародковому стані. Римське право і римська юриспруденція не знали ні терміна "юридична особа", ні відповідного йому поняття.

Не існувало різниці між представниками юридичної особи, спеціально уповноваженими на ведення справи, і органами, тобто посадовими особами, котрі ведуть справу в силу свого службового становища і тому спеціальних повноважень не потребують. Правопорушення представника, який діяв від імені об'єднання, тягло відповідальність лише самого представника, але не об'єднання.

Неповнота і непослідовність конструювання інституту юридичної особи у Давньому Римі пояснюється певними соціально-економічними причинами: у ту історичну епоху вони відігравали набагато меншу роль, ніж індивідуальні суб'єкти. Тому не їм, а індивідуальним суб'єктам як центральній фігурі давнього суспільства і була приділена головна увага у нормах і доктринах римського приватного права.

Основні категорії і поняття

Особа (регзопа), домовладика (раІеїТатіІіаз), самозаклад, контрагент, інститут клієнтели, фінгіруватися.

Словник термінів та визначень Особа (регзопа) - це суб'єкт права, який володіє правоздатністю і дієздатністю. Домовладика (раїегГатіїіаз) - глава римської партріархальної сім'ї. Самозаклад - спосіб забезпечення особою виконання боргу шляхом закладання себе як боржника.

Контрагент - інша сторона в договорі.

Інститут клієнтелли - давньоримська форма покровительства чужоземцям (клієнтам) з боку римського громадянина (патрона). Фінгіруватися - фіктивно вважатися.

Курсові завдання

1 Скласти опорний конспект вивченого модуля і термінологічний словник.

- Питання для підготовки до заліку.

2.1. Поняття особи та право суб'єктності.

- . Дієздатність та її складові.

- . Правове становище римських громадян.

- . Правове становище латинів та перегринів.

- . Становище рабів. Рабський пекулій.

- Вільновідпущеники.

- Юридичні особи.

- Питання для самокотролю (відповіді можна перевірити за додатком).

- Що таке правоздатність?

- Дайте визначення дієздатності.

- Якими статусами визначалася правосуб'єктність у Стародавньому Римі?

3.4 . Назвіть джерела рабства у Стародавньому Римі.

- Що таке рабський пекулій?

- Суть закону Каракалли.

3.7 . Втрата якого статусу для римського громадянина була найсуттєвішою?

Додаток до модуля І

Відповіді на запитання для самоконтролю

- Правоздатність - це здатність мати права і обов'язки

- Дієздатністю називають спроможність суб'єкта права набувати прав і нести відповідальність за свої дії.

- Правосуб'єктність визначалася трьома статусами: свободи, громадянства, сім'ї.

- Військовий полон, обернення в рабів деяких категорій іноземців, народження від рабині, продаж у рабство підвладних членів сім'ї, самопродаж, боргове рабство, обернення в рабство за злочин.

- Рабський пекулій - це майно, яке передавалось в управління рабові.

- Закон імператора Каракалли (212 р. н. е.) поширив права римського громадянства на всіх жителів Римськоі імперіі.

- Втрата свободи.