<<
>>

Складові юридичної техніки: юридична термінологія, юридичні конструкції

Надійність (однозначність) мови іноді більш важлива, ніж її відповідність окремим нюансам реальної дійсності. Принцип nullum crimen sine lege (немає покарання без закону) так і залишився б невизнаним, якби закон формулювався в термінах, незрозумілих настільки, що суддя сам повинен був би визначати, під який вид злочину підпадає те чи інше діяння та вид відповідного покарання.

Це свідчить про те, що зміст юридичних термінів має бути однозначним і стійким.

Юридична термінологія - це сукупність різноманітних термінів, які використовуються в текстах юридичних документів (правових актів). Терміни - це словесні позначення понять, які використовуються при викладенні змісту якогось тексту.

В текстах юридичних документів використовуються три види термінів:

а) загальновживані, тобто терміни в загальноприйнятому, відомому всім значенні, наприклад: «документ», «будинок», «батьки», «діти» тощо;

б) спеціально-наукові, тобто ті, які мають значення, що прийняте в галузі спеціальних знань та розробляються іншими, неюридичними науками - медичною, біологічною, технічною, економічною та ін., наприклад: «ембріон», «генетичний матеріал», «депозит», «інфляція», «дефолт» і т.ін.;

в) спеціально-юридичні - тобто терміни, які мають особливе юридичне значення та визначають специфіку того чи іншого правового поняття, наприклад: «реституція», «презумпція невинуватості», «злочин», «крадіжка» тощо.

Використання термінології в правових актах має відповідати таким вимогам:

• єдності термінології: один і той самий термін (наприклад, посадова особа, неповнолітній) повинен вживатись в цьому акті (як і в усіх інших) в одному значенні;

• загальновизнаності термінів: слова не повинні бути вигаданими тільки для даного правового акта або застосовуватись в ньому в якомусь особливому смислі розробниками правового акта;

• стабільності термінів: вони мають бути усталеними, їх значення не повинно змінюватись з кожним новим актом;

• доступності: за всієї складності юридичної термінології слова і вислови правового акта повинні в цілому давати правильне уявлення про зміст його норм.

Юридичні терміни в текстах правових актів пояснюються за допомогою дефініцій. Дефініція - це коротке визначення якого-небудь поняття, яке називає суттєві, якісні ознаки предмета чи явища. Дефініція повинна бути побудована чітко, логічно, послідовно.

При цьому необхідно розуміти, що будь-яке визначення є умовним, оскільки воно передбачає певну домовленість про те, як буде використано певне поняття.

Використання законодавчих дефініцій - це один із основних технічних прийомів, який забезпечує дотримання принципу правової визначеності та полегшує засвоєння тексту закону. Значення законодавчих дефініцій в тому, що за їх допомогою виключається двозначність та надмірний повтор слів. Включення дефініції поняття в законопроект необхідно, якщо словникове значення слова є незрозумілим, занадто загальним або занадто вузьким для цілей конкретного законопроекту або має декілька значень[74]. Неможливо обійтись без визначення також тоді, коли, з точки зору законодавця, термін дуже важливий і тому щодо поняття, яке він позначає, не може бути жодних неправильних тлумачень і сумнівів.

Крім того, нормативні дефініції необхідні й тоді, коли: поняття оформлене за допомогою слів, які дуже часто вживаються в звичайній мові і викликають численні смислові асоціації; певний термін вживається в специфічному значенні з урахуванням цілей законопроекту або по-різному тлумачиться юридичною наукою і практикою.

При формулюванні законодавчих дефініцій необхідно дотримуватись певних правил:

• визначення повинно мати суттєві видові та родові ознаки терміна;

• воно формулюється за допомогою слів, висловлювань та інших термінів, значення яких відомі або більш зрозумілі, ніж значення терміна;

• законодавча дефініція не може містити термін, що визначається;

• взаємопов'язані терміни не можуть визначатись один через одного таким чином, що кожний термін, який входить до складу складного опису, вводиться раніше або роз'яснюється пізніше.

Юридична термінологія часто має древньогрецьке або латинське походження. Істотна частина слів, які використовуються для позначення юридичних інститутів, походять з грецької («демократія», «монархія», «олігархія», «політика» та ін.) або латинської мови («республіка», «конституція», «легіслатура», «режим», «сенат» тощо). Такий вплив існує у всіх галузях права: «іпотека», «акт», «кодекс», «контракт» та багато інших. Вплив римського права мав вирішальне значення в процесі формування романської правової системи та юридичного словника.

В деяких випадках юридичний словник запозичує терміни із сучасних іноземних мов. Із італійської мови запозичені фінансові і комерційні терміни, такі, як «банк», «банкротство»; із англійської - такі слова як «бюджет», «чек», «комітет», «журі», «гарантія» та ін. Всі ці слова входять в інші мови, адаптуючись до нового середовища. Інші слова напряму вводяться в мовну практику інших держав без зміни початкової форми. Наприклад, factoring, leasing, know-how та багато інших1.

Це цілком нормальна та така, що історично склалась, традиція. Крім того, враховуючи сучасні міждержавні інтеграційні процеси, стало важливою необхідністю використовувати в міжнародних відносинах слова іншомовного походження. Однак використання «інтернаціональної» правової мови може бути виправданим при дотриманні трьох обов'язкових умов: 1) якщо ці терміни і словосполучення оптимальні та правильно позначають відповідні поняття; 2) досить міцно ввійшли в міжнародний юридичний лексикон, стабільні та їх використання мотивоване; 3) їх значення розшифровується, пояснюється в самому акті.

Одноманітна термінологія, особливо в міжнародному публічному і приватному праві, в різних міжнародних деклараціях, договорах, угодах і т.ін., сприятиме нормалізації та поглибленню співробітництва в світовому співтоваристві, у вирішенні економічних, політичних, культурних, екологічних, транспортних, у сфері охорони здоров'я та інших проблем, у яких зацікавлені усі народи світу2.

Прагнення до точності передбачає рекомендації щодо вживання слів іншомовного походження.

1. Іншомовні слова мають вживатися лише в разі потреби, коли їх не можна замінити українськими відповідниками з тим самим значенням.

2. Краще не застосовувати в текстах документів іншомовних слів, які мають відповідники в українській мові: «адекватний - відповідний», «екстрений - терміновий», «компенсація - відшкодування», «одіозний - небажаний», «локальний - місцевий» тощо.

3. Вживати ті іншомовні слова й терміни, які або дістали міжнародне визнання, або не мають відповідника в нашій мові: «бланк», «кредит», «делікт», «диспозиція», «патент», «інструкція» тощо.

4. Вживати іншомовні слова саме з тим значенням, з яким вони запозичувались, і лише в тому разі, коли заміна українським словом неможлива або небажана.

5. Вживати в одному тексті на позначення того самого поняття запозичене і власномовне слово не рекомендується (синонімія в нормативних документах обмежена). Слід обрати щось одне.

6. Не зловживати в одному реченні, тексті іншомовними словами, бо це може призвести до ускладнення сприйняття його змісту[75].

Варто зазначити про важливі проблеми для розуміння юридичних текстів, термінів та понять, які виникають при перекладі іншомовних документів. Для України це питання є особливо актуальним у зв'язку з подальшими євроінтеграційними процесами.

Юридичний переклад - це переклад з однієї правової системи в іншу, він більше формалізований та характеризується наявністю складних термінів, які розкривають поняття (дефініції), властиві правовій системі лише конкретної країни, що вирізняється своїми стилістичними особливостями: професійною термінологією, особливими висловами і фразеологічними сполученнями, які не вживаються або рідко вживаються у розмовній мові (побуті та загальноприйнятій літературі)[76].

У випадках спорідненості правових систем переклад зробити легше, однак мовна спорідненість не полегшує перекладачеві його завдання, якщо правові системи суттєво відрізняються одна від одної. Для збереження правового змісту юридичні тексти слід завжди перекладати з мови оригіналу і уникати перекладу з перекладеного тексту. Оскільки переклад юридичних текстів потребує глибоких спеціальних знань, то юридичні тексти часто перекладаються юристами, а не професійними перекладачами. Ця практика затвердилась, зокрема, в адміністрації ЄС, де юристи перевіряють тексти, перекладені перекладачами, а в Суді ЄС перекладачами працюють тільки юристи[77]. І оскільки юридичний переклад є перекладом з однієї правової системи на іншу, відповідно, з'являються нові труднощі при перекладі: перекладач має врахувати семантичні розбіжності між термінами різних мов у процесі перекладу.

Якщо говорити про переклади документів Ради Європи, Європейського суду з прав людини, ОБСЄ, ЄС, то йдеться про переклади з англійської та французької мов. Зауважимо, що слова в англійській мові можуть мати більш абстрактний характер, аніж аналоги української мови, і тому в цьому випадку може мати місце метод «генералізації» - коли слово або словосполучення мови оригіналу з більш вузьким значенням заміняють відповідними словами або словосполученнями з мови перекладу, що мають більш широке значення. У деяких випадках мають місце використання/додавання декількох додаткових слів з метою чіткої передачі змісту тексту першоджерела, а також кращого її тлумачення і розуміння[78].

Труднощі суто лінгвістичного характеру у такому разі посилюються відмінністю доктрин, джерел, понять загального права, невідповідністю їх термінам континентального права, оскільки рішення Європейського суду з прав людини та Суду ЄС мають прецедентний характер. Це зумовлює часте застосування у названих документах понять системи загального права. Таким чином, адекватний переклад їх стає складним завданням для перекладача, оскільки потребує поглиблених знань про їхній реальний правовий зміст.

Яка юридична сила тексту перекладу? В міжнародних угодах тексти, перекладені усіма офіційними мовами, на відміну від неофіційних мов, мають однакову юридичну силу. В країнах з декількома державними мовами тексти законів, перекладені на всі державні мови, мають рівну юридичну силу. Те ж саме стосується права ЄС. Однак тлумачення юридичних актів ЄС потребує обов'язкового порівняння їх текстів різними офіційними мовами. Таким чином, наявність декількох офіційних мов пов'язане із підвищеним ризиком порушення правової безпеки[79].

Важливо зауважити, що відновлення і творення юридичного терміна в українському законодавстві повинно здійснюватися на національній основі, з урахуванням вітчизняних правових і мовних традицій та особливостей.

12.7.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Складові юридичної техніки: юридична термінологія, юридичні конструкції:

  1. Поняття юридичної техніки. Юридична техніка нормотворчості
  2. Юридичні конструкції
  3. Розділ 12 ЮРИДИЧНА МОВА. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА НОРМОТВОРЧОСТІ
  4. Юридичні особи. Види юридичних осіб
  5. Розділ З ТЕХНІКО-ЮРИДИЧНІ ЗАСАДИ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА
  6. Криміналістична техніка. Загальні положення криміналістичної техніки.
  7. Юридичні факти •• і • • та їх класифікація
  8. Юридичні колізії та способи їх подолання
  9. §3. Юридичні особи
  10. Поняття юридичної фрази та її структурні елементи
  11. Моделі (типи) юридичної аргументації
  12. 2.1. Загальна характеристика методології та методів пізнання в юридичній психології
  13. §2. Основні засоби криміналістичної техніки
  14. Функції юридичної особи.