<<
>>

Опіка і піклування

Під опікою і піклуванням розумілося забезпечення відсутньої у даної особи спроможності до самостійного придбання і здійснення прав та обов'язків (висловлюючись по-сучасному, - дієздатності) за допомогою інших, спеціально призначених осіб (рис.

8).
ОПІКА І ПІКЛУВАННЯ
Опіка над Піклування над
Малолітніми до 7 років Неповнолітніми з 7 до 12 (дівчатка) і 14 років (хлопці) Неповнолітніми 3 14(12) до 25 років Душевнохворими
Особами з фізикними недоліками Марнотратниками
Майном зачатих, але ще ненарод-жених дітей Майном неспро­можного боржни-ка
"Лежачою" спадщиною Здійснення піклу­вання за іншими підставами

Рис. 8 Опіка та піклування

У нинішній час критерієм розмежування опіки і попечительства служить обсяг дієздатності, яку необхідно забезпечити: над повністю недієздатним застосовується опіка, над частково недієздатним — попечительство.

Римському праву цей критерій відомий, очевидно, не був, бо там деякі типові (з точки зору сучасної правосвідомості) випадки повної недієздатності (наприклад, психічне захворювання) тягли попечительство, як і навпаки - за часткової дієздатності інколи призначалася опіка (наприклад, над жінками).

В основу розмежування опіки (іиіеіа) і попечительства (сига) римські юристи скоріше за все закладали вікові ознаки. Опіка встановлювалася над жінками (іиіеіа тиііегит), котрі прирівнювалися до неповнолітніх, і над неповнолітніми дітьми (Іиіеіа ЬприЬегиш).

Варто підкреслити, що діти, які знаходилися під батьківською владою, будучи ні регхопае аііепуигіа, ні власним майном, ні власними правами розпоряджатися не могли , а не маючи майнових прав, вони не зазнавали потреб і в їхньому захисті. У тих випадках, коли виникала необхідність в захисті їхніх інтересів, це робив, в особі якого діти, таким чином, мали "природного" опікуна. Отже, опіка призначалася тільки над малолітніми, тобто дітьми, котрі не підлягали внаслідок смерті батька.

У відношенні до осіб, які досягали повноліття, в усіх необхідних випадках застосовувалося попечительство. Таке попечительство здійснювалося над юнаками 14 - 25 років , над душевно хворими, над марнотратниками

У сучасному праві опікун і попечитель розрізняються за характером їхніх функцій. Опікун укладає договори за підопічного, а попечитель санкціонує або забороняє договори, що складаються самим підопічним.

Римляни розрізняли волю на укладання договору з боку опікуна (иіогіх), що повинна бути висловлена безпосередньо при укладанні договору (і при цьому в певній формі), і згоду опікуна на укладання договору підопічним, яка могла бути отримана як заздалегідь, так і "заднім числом", і жодної особливої форми не вимагала.

Ця відмінність, однак, значною мірою стиралася, оскільки іноді попечитель був по суті опікуном, і навпаки, опікун виконував чисто попечительські функції

У найдавніший час опікун міг розпоряджатися майном підопічного досить вільно і притягався до відповідальності лише за несумлінність або розтрату ввіреного йому майна. Однак довести несумлінність опікуна не завжди було просто, а позов про відшкодування вартості розтраченого майна носив суто особистий характер, був спрямований не тільки проти опікуна і у випадку його смерті до спадкоємця не пред'являвся.

Зважаючи на це, преторська практика розробила спеціальні позови Один із них подавався проти опікуна і був спрямований на відшкодування збитків, завданих підопічному неналежним виконанням опікунських функцій. Уповноваженим на пред'явлення цього позову були новий опікун, який змінив колишнього, а і після припинення опіки - сам колишній підопічний, а як відповідачі тепер могли фігурувати і спадкоємці опікуна. Інший позов призначався тепер вже для

охорони інтересів опікуна, котрий, виконуючи свої обов'язки безкоштовно, тепер мав право на компенсацію з майна підопічного, пов'язаних з опікою витрат.

Крім того, з часом раніше необмежена свобода опікуна щодо розпорядження майном підопічного стала вводитися у певні рамки. Укладання деяких договорів опікуну не дозволялося зовсім (він, наприклад, не міг дарувати майно підопічного), а для інших (наприклад, для відчуження земельних угідь підопічного, розташованих у сільській місцевості) необхідна була попередня санкція державних органів.

Розвиток інституту опіки і попечительства - від повного розсуду опікуна до поступового, але все більш радикального забезпечення інтересів підопічного - отримав свій вираз і в модифікації порядку призначення опікунів і попечителів.

Спочатку під впливом пережитків родового ладу опіка вважалася чисто внутрішньосімейною справою і була спрямована на охорону родового майна від його можливого переходу в "чужі" руки. У цьому розумінні опіка встановлювалася в інтересах не стільки самого підопічного, скільки його майбутніх спадкоємців.

Дана обставина є ключем до розуміння характерної для раннього періоду римської історії процедури призначення опікунів.

Опікуном ставав той, до кого повинно перейти по спадщині майно підопічного. Але коло і черговість спадкоємців у давнину визначалися імпера­тивними нормами закону. Водночас згадані норми регламентували і порядок призначення опікунів. Гака опіка, при якій особистість опікуна виявлялася у відповідності з прямими вказівками закону, називалася .

1 Коли з часом був уповноважений заповідати майно особам, навіть не визначеним у законі, він отримував завдяки цьому право за власним розсудом призначати опікуна і своїм неповнолітнім дітям. Опіка, при якій особистість опікуна визначалася волею спадкодавця, висловленою в заповіті, отримала назву.

Подібно до права спадкоємця на прийняття спадщини опіка попервах також була правом, від якого можна відмовитися або передати його іншій особі.

Пізніше, однак, опіка починає розглядатися вже як обов'язок, що покладається на опікуна в інтересах підопічного, відмовитися від якої можна тільки в особливих випадках. Виконання цього обов'язку ставиться під контроль держави, причому якщо у особи, яка потребує опіки, немає родичів, опікун призначається в адміністративному порядку. Така опіка за призначенням з'явилася в останній період існування Римської держави.

-

<< | >>
Источник: Г.І. Трофанчук, В.І. Подоляк. Основи римського цивільного права. 2004

Еще по теме Опіка і піклування:

  1. §6. Опіка і піклування
  2. 4. Політична та правова думка давнього Китаю. Конфуцій, Мо-дзи та ін.
  3. Розділ 5. Виключення працівника та органу
  4. §1. Зобов'язаний ніби з договору
  5. Зміст дидактичної одиниці
  6. Павликов С. Н., Убанкин Е. И., Левашов Ю.А.. Общая теория связи. [Текст]: учеб. пособие для вузов – Владивосток: ВГУЭС,2016. – 288 с., 2016
  7. Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
  8. Лаптев С.А.. АДМИНИСТРАТИВНОЕ ПРАВО. Рабочая программа учебной дисциплины Владивосток. Издательство ВГУЭС - 2016, 2016
  9. Уткина Светлана Александровна. Английский язык в профессиональной сфере Рабочая программа дисциплины Владивосток Издательство ВГУЭС 2016, 2016
  10. Иваненко Н.В.и др.. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ПО ВЫПОЛНЕНИЮ и защите ВЫПУСКНОЙ КВАЛИФИКАЦИОННОЙ РАБОТЫ МАГИСТРАНТОВ по направлению подготовки 05.04.06 Экология и природопользование. Владивосток 2016, 2016
  11. Астафурова И.С.. СТАТИСТИКА ПРЕДПРИЯТИЯ. Учебно-практическое пособие. Владивосток 2016, 2016
  12. Т.А. Зайцева, Н.П. Милова, Т.А. Кравцова. Основы цветоведения. Учебное пособие. Владивосток, Издательство ВГУЭС - 2015, 2015