Розділ 6. Сторона

Стаття 28. Стороною є кожний, чийого законного інтересу або обов'язку стосується провадження або хто вимагає дій органу з огляду на свій законний інтерес або обов'язок.

Стаття 29. Сторонами можуть бути фізичні особи і юридичні особи, а коли йдеться про державні або комунальні організаційні одиниці і громадські ор­ганізації, — також одиниці, що не мають статусу юридичної особи.

Стаття ЗО. §1. Правоздатність і дієздатність сторін визначаються згідно з правилами цивільного права, якщо спеціальними правилами не встановлено інше.

§2. Недієздатні фізичні особи діють через своїх законних представників.

§3. Сторони, що не є фізичними особами, діють через своїх законних або статутних представників.

§4. У справах, що стосуються прав, отриманих через набуття або успадку­вання у разі передачі або смерті сторони до участі у провадженні на місце попе­редньої сторони заступає її спадкоємець.

§5. У справах, що стосуються спадкоємців, не охоплених як сторони, діють особи, що здійснюють управління спадковим майном, а в разі їх відсутності — куратор, визначений судом за поданням органу публічної адміністрації.

Стаття 31. §1. Громадська організація може в справі, що стосується іншої особи, виступати з вимогою:

3) початку провадження;

3) допуску її до участі в провадженні, якщо це мотивується цілями органі­зації і якщо це у суспільному інтересі.

§2. Орган публічної адміністрації, визнавши вимогу громадської організа­ції мотивованою, приймає рішення про початок провадження за своїм службо­вим обов'язком або про допущення організації до участі в провадженні. Пос­танову про відмову в початку провадження або про допущення громадської організації до участі в провадженні може бути оскаржено.

§3. Громадська організація бере участь у провадженні на правах сторони.

§4. Орган публічної адміністрації, починаючи провадження у справі, що стосується іншої особи, повідомляє про це громадську організацію, якщо ві­домо, що вона може бути зацікавлена в участі в цьому провадженні з огляду на свої статутні цілі, і коли це у суспільному інтересі.

§5. Громадська організація, яка не бере участі в провадженні на правах сторони, може за згодою органу публічної адміністрації представити цьому органові свою думку в справі, викладену в рішенні або заяві свого статутного органу.

§6. (виключено)

Стаття 32. Сторона може діяти через уповноваженого, якщо характер справи не вимагає її особистої участі.

Стаття 33. §1. Уповноваженим сторони може бути дієздатна фізична особа.

§2. Довіреність надається в письмовій формі або оголошується з занесен­ням до протоколу.

§3. Уповноважений долучає до документів оригінал або офіційно засвід­чену копію довіреності. Адвокат або юридичний радник, а також представник патентовий може сам завірити копію виданої йому довіреності.

§ 4. У справах меншого значення орган публічної адміністрації може не вимагати довіреності, якщо уповноваженим є найближчий родич або спів­мешканець сторони та немає сумніву щодо існування і сфери уповноваження для виступу від імені сторони.

Стаття 34. §1. Орган публічної адміністрації звертається до суду з пропо­зицією про призначення представника для відсутньої або недієздатної особи, якщо представник вже не був визначений.

§2. У разі необхідності початку дій, що не терплять зволікання, орган пуб­лічної адміністрації визначає для відсутньої особи представника, уповноваже­ного на дії в провадженні до часу визначення для неї представника судом.

Розділ 7. Вирішення справ

Стаття 35 §1. Органи публічної адміністрації зобов'язані вирішувати справи без зайвого зволікання.

§2. Негайно повинні вирішуватися справи, які можуть бути розглянуті на основі доказів, представлених сторонами разом з вимогою про початок про­вадження або на основі фактів і доказів, загальновідомих або відомих в силу службового статусу органу, перед яким здійснюється провадження, якщо таке встановлення можливе на підставі даних, що є в розпорядженні цього органу.

§ 3. Вирішення справи, що вимагає з'ясувального провадження, настає не пізніше ніж протягом місяця, а особливо складної справи — не пізніше ніж протягом двох місяців від дня початку провадження, а в апеляційному провад­женні — протягом місяця від дня отримання апеляції.

§4. Органи вищого рівня можуть визначати види справ, які вирішуються в коротші строки, ніж визначені в § 3.

§5. До строків, визначених у попередніх правилах, не беруться до уваги строки, передбачені в правових приписах для виконання конкретних дій, пе­ріоду відкладення провадження, а також періодів запізнення, спричинених з вини сторони або з незалежних від органу причин.

Стаття 36. §1. Про кожен випадок невирішення справи в строк, визначе­ний в ст.35, орган публічної адміністрації зобов'язаний повідомити сторони, зазначивши при цьому причини зволікання і вказуючи новий термін вико­нання справи.

§2. Такий самий обов'язок лежить на органі публічної адміністрації у разі зволікання у вирішенні справи з незалежних від органу причин.

Стаття 37. §1. На невирішення справи в строк, визначений в ст.35 або вста­новлений згідно з ст.36, сторона може подати скаргу до органу публічної ад­міністрації вищого рівня.

§2. Орган, зазначений в §1, у разі визнання скарги обґрунтованою, виз­начає додатковий термін для вирішення справи, а також вимагає з'ясування причин і виявлення осіб, винних у невирішенні справи в строк, а в разі потреби також вжиття заходів, що запобігатимуть порушенню строків вирішення справ у майбутньому.

Стаття 38. Працівник органу публічної адміністрації, який з безпідстав­них причин не вирішив справу в строк або не виконав зобов'язання, що вип­ливає зі ст. 36, або не виконав справи в додатковий строк, встановлений згідно зі ст.37 §2, підлягає адміністративній або дисциплінарній відповідальності або іншій відповідальності, передбаченій приписами права.