4.2.2. Адміністративні процедури: поняття та види

Один з провідних адміністративістів радянського періоду Б.М. Лазарев писав, що «під процедурою звичайно розуміють порядок вчинення дій, необхідних для виконання певної спра­ви, вирішення задачі»149. Коли ж ми говоримо про адміністра­тивну процедуру, то до характеристики процедури треба додати те, що вона регулюється нормами адміністративного права, а та­кож забезпечує діяльність органів публічної адміністрації.

Таким чином сформулюємо найзагальнішу дефініцію: адіміністративна процедура — це закріплений нормами ад­міністративного права порядок вчинення дій органами публіч­ної адміністрації.

Однак запропоноване визначення не дає комплексного уяв­лення про різноманітність адміністративних процедур, яку ми опишемо на базі їх класифікації за різними критеріями.

7) за формами діяльності публічної адміністрації процеду­ри можна поділити на:

— процедури прийняття нормативних актів адміністрації150;

— процедури прийняття індивідуальних адміністративних актів;

— процедури укладення адміністративних договорів;

— процедури вчинення організаційних дій адміністрації;

— процедури вчинення технічних дій адміністрації.

Найдетальнішому регулюванню в загальних адміністратив­но-процедурних кодексах зарубіжних країн піддано процедури прийняття індивідуальних адміністративних актів, а у деяких державах — також і нормативних актів. Тому саме на цих двох видах процедур ми зосередимо свою основну увагу.

— за спрямованістю та суб'єктами адміністративної проце­дури розрізняють:

— внутрішньоадміністративні — процедури взаємовідносин в межах системи органів публічної адміністрації;

— зовнішні — процедури взаємовідносин між органами пуб­лічної адміністрації та громадянами і юридичними особами.

Оскільки спільним знаменником адміністративно-правового регулювання у зарубіжних країнах є відносини публічної ад­міністрації з приватними особами, наші акценти відповідно бу­дуть на зовнішніх процедурах.

— залежно від наявності спору виділяють процедури:

безспірні — наприклад, якщо орган публічної адміністра­ції видає ліцензію на певний вид підприємницької діяльності із дотриманням законодавчих вимог (зокрема, строків), а підприє­мець не має застережень до діяльності цього органу, то процеду­ра буде безспірною;

— спірні — якщо ж зазначену ліцензію органом публічної адміністрації не видано, а підприємець оскаржує дії чи бездіяль­ність цього органу в адміністративному порядку, процедура пе­ретворюється у спірну.

В українській адміністративно-правовій доктрині ця класи­фікація приблизно відповідає поділу адміністративних провад­жень на неюрисдикційні та юрисдикційні.

4) залежно від суб'єкта, з ініціативи якого розпочинається зовнішня процедура, останні поділяють на:

— заявні — процедури, що розпочинаються з ініціативи (за заявою) приватної особи до уповноваженого органу публіч­ної адміністрації. До цієї групи відносять процедури, що нази­ваються у правовій доктрині та деяких правових актах151 ад­міністративними послугами: реєстрація, ліцензування, надання соціальних допомог тощо.

— втручальні — процедури, що розпочинаються з ініціати­ви органу публічної адміністрації. Сюди належить ціла низка контрольних процедур, що здійснюють різні адміністративні органи (наприклад, податкові, пожежні чи санітарні служби), а також застосування примусу та накладення адміністративних стягнень.

Класифікації адміністративних процедур за різними кри­теріями можна продовжувати, однак навіть окреслені дозво­ляють сформувати уявлення про багатоманітність процедур, що застосовують органи публічної адміністрації. Детальніше ж проаналізуємо найважливіші, на наш погляд, адміністративні процедури.