<<
>>

4.2. Процедури діяльності публічної адміністрації 4.2.1. Історичний розвиток правового регулювання адміністративних процедур та кодифікаційні моделі

Надзвичайно широке коло суспільних відносин, що регулю­ються адміністративним правом не дозволяє об'єднати норми що забезпечують їх в єдиному кодифікованому акті — адміністра­тивному кодексі. Проте дещо іншою є ситуація з частиною ад­міністративно-правових приписів — адміністративно-процедур­ними нормами145, які регулюють діяльність органів публічної адміністрації.

В історичному аспекті у перші періоди прийняття специфіч­них норм адміністративного права законодавець встановлював у правових актах, що стосувались розгляду відомчих справ, про­цедурні норми разом з матеріально-правовими. Проте з часом стало очевидним, що у ряді випадків процес прийняття рішень за кожною відомчою справою має однакове регулювання для різ­них справ і це можна регулювати спільно. Насамперед у практи­ці законотворчості з'явились такі правові норми, які універсаль­но регулювали окремі адміністративні процедури, наприклад, порядок розгляду скарг в адміністративному порядку. З часом почали висловлюватись думки про доцільність об'єднання пра­вового регулювання цих окремих процедур у єдиному процедур­ному кодексі.

Перша ґрунтовна кодифікація в цьому напрямі була здійсне­на у 1925 році в Австрії і містила чотири закони:

5) про загальну адміністративну процедуру (Allgemeines Ve- rwaltungsverfahrengezetz);

5) про виконавчу процедуру в адміністрації (Verwaltungsvol- lstreckungsgezetz);

5) про загальні положення кримінально-адміністративного права і процедуру в цих справах (Verwaltungsstrafgezetz)146;

4) про впровадження перелічених законів (Einf urhrungsgezetz zu den Verwaltungsverfahrengezetzen147.

Однак у більшості країн Європи та Північної Америки за­гальні адміністративно-процедурні кодекси з'явились лише піс­ля Другої світової війни, у другій половині 20 століття. Проте у деяких європейських державах (зокрема, Франції, Великій Британії) кодексів не було прийнято і таким чином застосову­ються або акти, що врегульовують окремі аспекти адміністра­тивних процедур або ж спеціальні акти для вирішення різних видів відомчих справ.

Доцільність регулювання діяльності органів публічної ад­міністрації у загальному адміністративно-процедурному кодексі зумовлена таким:

5) адміністративно-процедурний кодекс вносить порядок і послідовність в те, як адміністративні органи використовують свої повноваження. Порядок і послідовність, своєю чергою, сприяє ефективності та економності прийняття рішень;

5) перевагою кодексу є те, що не потрібно кожного разу розробляти процедури при появі нових адміністративних справ; замість цього кодекс формулює загальний, встановлений зна­менник, що відповідає різноманітним видам адміністративних дій, який при потребі може бути модифіковано;

5) адміністративно-процедурний кодекс встановлює міні­мальні стандарти, які повинні дотримуватись у всіх сферах ад­міністрації. Адже ризик полягає в тому, що без єдиного кодексу процедури будуть сильно відрізнятись залежно від контексту, при тому одні з них можуть перевищувати вимоги кодексу, інші ж будуть недостатніми;

5) адміністративно-процедурні кодекси містять загальні принципи, які повинні застосовуватись в практиці діяльності публічної адміністрації. Ці принципи є вказівкою для публіч­них службовців, а також стандартом, відносно якого може бути оцінено їх дії148.

У державах, де існує загальний адміністративно-процедур­ний кодекс, усе ж залишається окреме регулювання певних видів справ. Тому адміністративно-процедурне право тут скла­дається з двох груп норм: загальних і спеціальних. їх співвідно­шення та пріоритет застосування однієї чи другої групи є однією із важливих проблем практики діяльності органів публічної ад­міністрації.

Сформувалось два способи (моделі) вирішення цього питання на законодавчому рівні.

5) Більш поширеним є спосіб, що базується на принципі римського права lex specialis derogat generalis, за яким загальні процедурні норми кодексу повинні застосовуватись у тому ви­падку, якщо це питання не регулюється спеціальними проце­дурними нормами. В цій моделі нормам загального кодексу від­водиться другорядна роль, а у випадку розбіжностей необхідно застосовувати спецальні процедурні норми.

5) Другий тип адміністративно-процедурного кодексу нав­паки базується на принципі першочерговості загальних про­цедурних норм кодексу, які застосовуються у всіх належних до його компетенції справах. Спеціальні процедурні норми тіль­ки тоді можуть відрізнятись від положень загального кодексу, якщо це передбачено самим кодексом.

Загальні адміністративно-процедурні кодекси (закони), як зазначалось, прийняті не у всіх зарубіжних країнах. Із найвідо- міших відзначимо:

— уже згадуваний Акт про адміністративну процедуру, при­йнятий у Сполучених Штатах Америки у 1946 році (регулює порядок прийняття як нормативних, так й індивідуальних ад­міністративних актів та частково контроль судів над діяльністю адміністрації);

— цитований неодноразово закон Федеративної Республі­ки Німеччини «Про адміністративну процедуру» 1976 року (регулює, головним чином, порядок видання індивідуальних адміністративних актів та укладення публічно-правових дого­ворів, але не регулює процедуру прийняття нормативних ак­тів, фактичні дії адміністрації (наприклад, усунення поліцією залишків мастила на автодорозі), приватноправову діяльність адміністрації (наприклад, коли адміністративний орган купує службову автомашину);

— Кодекс адміністративного провадження 1960 року Респуб­ліки Польща — подібний кодекс серед колишніх соціалістичних країн був прийнятий також в Угорщині.

У колишньому Радянському Союзі не було загального ад­міністративно-процедурного кодексу. Єдиний серед радянсь­ких республік Адміністративний кодекс Української PCP 1927 року містив як матеріальні, так і процесуальні норми. Таке можна відзначити і стосовно чинного сьогодні Кодексу України про адміністративні правопорушення. Переконання про доціль­ність кодифікації адміністративно-процедурного законодавс­тва сформувалось у провідних українських адміністративістів лише у кінці дев'яностих минулого століття і було відображене в положеннях Концепції адміністративної реформи в Україні та Концепції реформи адміністративного права.

Тут варто відзначити проекти кількох законодавчих актів, що знаходяться на різних етапах опрацювання і прийняття:

— Адміністративно-процедурний кодекс, яким врегульо­вується порядок прийняття індивідуальних адміністративних актів та їх оскарження в адміністративному порядку;

— Закон «Про нормативно-правові акти», який визначає процедури розробки, прийняття та набуття чинності не лише за­конами, але й нормативними актами органів публічної адмініст­рації.

До прийняття цих актів загального характеру в Україні діють спеціальні норми, що врегульовують процес прийняття актів окремими органами публічної адміністрації (наприклад, Закон «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення») або здійснення окремих дій в адміністративній про­цедурі (наприклад, адміністративне оскарження у Законі «Про звернення громадян»).

<< | >>
Источник: Школик А.М.. Порівняльне адміністративне право. 0000

Еще по теме 4.2. Процедури діяльності публічної адміністрації 4.2.1. Історичний розвиток правового регулювання адміністративних процедур та кодифікаційні моделі:

  1. 4.1. Форми діяльності публічної адміністрації
  2. 1.1.2. Теорія публічної адміністрації та її взаємодія з адміністративним правом
  3. 4.2.3. Підстави та процедури прийняття нормативних актів адміністрації
  4. 4.2.4. Процедури прийняття, оскарження та виконання індивідуальних адміністративних актів
  5. 2.1. Система органів публічної адміністрації
  6. 2.2. Повноваження глав держав щодо публічної адміністрації
  7. 2.5. Регіональні та місцеві адміністративні структури 2.5.1. Системи організації публічної адміністрації в реґіонах та на місцях
  8. РОЗДІЛ IV ДІЯЛЬНІСТЬ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
  9. § 4. Правове регулювання спільної діяльності кооперативів та їх об'єднань
  10. 1.2. Адміністративне право у правових системах сучасності 1.2.1. Історія формування адміністративного права у зарубіжних країнах
  11. Правове регулювання кооперативної діяльності
  12. § 3. Правове регулювання господарської діяльності в кооперації
  13. ТЕМА 9 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
  14. § 1.Понятие таможенной процедуры. Место института таможенной процедуры в механизме таможенно-тарифного регулирования.
  15. Правове регулювання фінансової діяльності кооперативів
  16. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності кооперативів та їх об'єднань
  17. § 1. Поняття і зміст фінансової діяльності кооперативів та її правове регулювання
  18. 1.1. Публічна адміністрація як об'єкт адміністративно-правового регулювання 1.1.1. Поняття «публічна адміністрація»: основні підходи
  19. 4.2.2. Адміністративні процедури: поняття та види
  20. Масленникова Л. В.. Правовое положение кредиторов в отдельных процедурах банкротства юридических лиц .2016, 2016