Розділ 10 ПРАВО НА ЗДОРОВ'Я В ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ СИСТЕМІ

Права людєй, що позбавлені волі, не повинні бути зведені тільки до забезпечення безпеки, режиму та дисципліни, які базуються на кримінально-процесуальному та кримінально-виконавчому законодавстві.

Поряд з фундаментальними правами, які мають усі люди, на ув'язнених унаслідок їх статусу поширюються додаткові гарантії. У випадку, коли держава позбавляє волі громадян, вона бере на себе обов'язок піклуватися про їх здоров'я з погляду як умов їх утримання в місцях позбавлення волі, так і необхідного індивідуального лікування. Адміністрація місць позбавлення волі зобов'язана не лише забезпечувати ув'язнених повноцінним досту-

¹ Право на найвищий досяжний рівень здоров'я (ст. 12 Международного пакта об экономических, социальных и культурных правах). — Нью-Йорк, ООН, Комитет по экономическим, социальным и культурным правам, 2000 г. — (http://www1. umn.edu/humanrts/russian/gencomm/Rescgen- com14.html).

пом до медичної допомоги, але й створювати умови, що підвищують добробут як ув'язнених, так і співробітників пенітенціарних установ... Це стосується усіх аспектів тюремного життя в'язнів, особливо — охорони здоров'я^{[124] [125] [126]}.

Загальний огляд ситуації з дотримання права на здоров'я у місцях несвободи

Згідно з даними, розміщеними на сайті Державної пенітенціарної служби України, станом на 01.01.2014 р. у 182 місцях позбавлення волі Державної пенітенціарної служби України (надалі — ДПтСУ) утримувалося 127 830 (тут і надалі в дужках станом на 01.01.2013 р. — 147 112 осіб), тобто за рік чисельність осіб у місцях позбавлення волі зменшилась на 19 282 особи, або на 13,11%. Показник числа в'язнів на 100 тис. населення для України становить 281.

Чисельність осіб у 2013 році у 26 діючих слідчих ізоляторах та шести установах виконання покарань з функцією СІЗО зменшилась на 8708 осіб, або на 28,2%: з 30 854 особи до 22 146 осіб. З них перебуває на стадії досудового слідства 1863 особи (2483 особи рік тому, два роки тому 4156 осіб), судового слідства (до винесення

ПРАВО НА ЗДОРОВ'Я В ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ СИСТЕМІ

вироку) — 8631 особа (рік тому — 14 212 осіб, два роки тому — 16 871 особа)³.

Динаміка чисельності осіб в установах департаменту за останні десять років наведена в таблиці

У 14 колоніях для тримання жінок перебуває 5572 особи (рік тому в 15 колоніях утримувалось 6053 жінки). У семи виховних колоніях для неповнолітніх відбувають покарання 893 особи (рік тому в шести колоніях було 1264 особи).

Чисельність довічно ув'язнених осіб зросла за рік на 68 осіб (за 2012 рік — на 53 особи) і досягла 1878 осіб (1810 осіб). Засуджено на строк понад 10 років 12 тис. осіб (13,2 тис. осіб), відбувають покарання у вигляді арешту 656 осіб (921 особа).

За офіційними даними, рівень захворюваності на інфекційні хвороби (зокрема, туберкульоз, Віл, гепатит) у таких місцях значно перевищує загальні показники по країні. Зокрема, у 2012 році хворі на туберкульоз становили близько 0,07% від усього населення України⁴, у той час як захворюваність на туберкульоз серед осіб, які перебувають у СІЗО, за даними ДПтС України, у 44 рази (!) вища — 3,08%. До того ж, ураховуючи наявні умови перебування в слідчих ізоляторах (невідповідність розмірів вікон установленим нормам; можливість провітрювання лише з дозволу персоналу; невідповідна охорона спеціальних палат для лікування заарештованих осіб, хворих на туберкульоз;

³ http://ukrprison.org.Ua/statistics/1389794790

⁴ http://www.moz.gov.ua/ua/portal/pre_20130318 _4.html

деінде спільне тримання здорових і хворих осіб), ризик захворюваності в них є дуже високим. Проте найбільшою проблемою при цьому є поширення мультирезистентної (лікарсько- стійкої) форми туберкульозу, через яку хвороба набуває стійкості до протитуберкульозних препаратів^[127]. Це відбувається передусім через недотримання схем та термінів лікування, типових для зазначених закладів^[128].

Не менш істотними є дані щодо захворюваності в місцях попереднього ув'язнення на Віл/ СНІД. Статистика свідчить, що зареєстрована кількість ВІЛ-інфікованих у слідчих ізоляторах у 8 разів більша, ніж серед населення України загалом: на березень 2013 року — 0,5%^[129] хворих серед усього населення України та на 1 квітня 2013 року за даними ДПтС України — 3,8% хворих у СІЗО. Незважаючи на ст. 16 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий та соціальний захист людей, які живуть з Віл», у якій категорично заборонено відмовляти ВІЛ-інфікованим у наданні медичної допомоги, у закладах пенітенціарної системи такі випадки є нормою.

Часто адміністрація СІЗО, іноді й прокуратура, підтверджують у своїх відповідях неможливість обстеження ВІЛ-інфікованих, без якого не може бути призначене ефективне лікування. В інших випадках пенітенціарні заклади відмовляють у лікуванні ВІЛ-інфекції, посилаючись на протипоказання для надання анти- ретровірусної терапії (APT) у процесі лікування інших захворювань, але такі відмови не завжди бувають обґрунтованими, й APT не надається й після закінчення такого лікування^{[130] [131] [132]}. Статис-

тичні дані ДПтС України вражають: станом на 1 квітня 2013 року у слідчих ізоляторах серед 1016 хворих на Віл антиретровірусну терапію отримували лише 217 осіб (21%)⁹.

Отримати сторонню медичну допомогу поза закладом взагалі є дуже складною процедурою, оскільки у ст. 12 Закону України «Про попереднє ув'язнення» зазначається, що у СІЗО «побачення з родичами або іншими особами (у тому числі з незалежним лікарем) може надавати взятим під варту адміністрація місця попереднього ув'язнення лише з письмового дозволу слідчого, органу дізнання або суду, у провадженні яких перебуває справа, як правило, один раз на місяць».

Отже, затриманий / заарештований може сподіватися лише на допомогу з боку медичного персоналу Пенітенціарної служби України. Проте, починаючи з 2004 року, ця допомога взагалі не регламентується жодним документом, оскільки було скасовано державну реєстрацію згідно з наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 18.01.2000 р. № 3/6 «Про затвердження нормативно-правових актів з питань медико-сані- тарного забезпечення осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та виправно-трудових установах Державного департаменту України з питань виконання покарань»¹⁰.

Порушуються права затриманих / заарештованих:

• право на усвідомлену згоду лікування,

• право на зберігання конфіденційності щодо хвороби,

• право на вільний вибір лікаря,

• право на доступ до медичної інформації.

Це викликає занепокоєння, бо в усіх цивілізованих суспільствах особи, поміщені у місця

⁹ Звіт за результатами моніторингу медичного забезпечення слідчих ізоляторів в Україні / Харківський інститут соціальних досліджень. — Харків, 2013.

¹⁰ http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0143-00

позбавлення волі, мають такі ж самі права на надання медико-санітарної допомоги, як і всі інші, і повинні отримувати її на належному рівні.

Головний принцип, який має виконуватися у цих закладах, такий: особи, поміщені в місця позбавлення волі, не повинні виходити з них у гіршому стані, ніж до потрапляння туди. У закладах позбавлення волі здоров'я людини повністю залежить від умов перебування та її оточення, які вона не має змоги змінити.

Однією з основних причин неналежного лікування таких захворювань, як туберкульоз, гепатит, ВІЛ/СНІД, діабет, епілепсія, наркоза- лєжність, алкоголізм та інших, у місцях позбавлення волі є недостатнє оснащення матеріально-технічною базою, нестача препаратів, обладнання, кваліфікованих вузькоспеціалізо- ваних лікарів.

Важливо зазначити, що середній розмір фінансування на медичне забезпечення однієї особи в СІЗО на день становить близько б гривень 40 копійок, і це з урахуванням того, що Більшість ув'язнених має інфекційні та хронічні хвороби, які треба лікувати постійно¹¹.

Харківським інститутом соціальних досліджень було проведено моніторинг медичного забезпечення слідчих ізоляторів в Україні, за результатами якого вироблено рекомендації до Державної пенітенціарної служби України¹².

Кіровоградське обласне відділення ВБО «Всеукраїнська мережа людей, що живуть з ВІЛ/СНІД»¹³ щороку випускає річний звіт про дотримання прав ВІЛ-позитивних людей, які перебувають в установах, підпорядкованих кримінально-виконавчій службі України.

Наявність системних проблем у роботі медичних установ не мотивує ДПтС України до ^{[133] [134] [135]}

ПРАВО НА ЗДОРОВ'Я В ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ СИСТЕМІ

проведення широких реформ та ефективної модернізації системи надання медичної допомоги. Дане твердження чітко простежується у змісті Державної цільової програми реформування Державної кримінально-виконавчої служби на 2013-2017 роки, що була затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2013 року, № 3453^[136].

Закритість установ системи виконання покарань є одним із основних чинників, що «зберігає» існуючу практику роботи медичної служби. Разом з тим огляд практики взаємодії ДПтСУ з неурядовими організаціями ясно показує ефективність партнерства, що ґрунтується на принципах відкритості. Завдяки зусиллям організацій громадянського суспільства поліпшується практика діагностики й лікування ВІЛ-інфекції та туберкульозу у засуджених та ув'язнених. Такі результати стали можливі завдяки моніторингу та реалізації ініціатив і програм, що були прийняті за його результатами.

^ Незважаючи на зусилля Державної пенітенціарної служби України, неурядових організацій, спостережних комісій і ряду інших суб'єктів, медична служба залишається нездатною реалізувати в повному обсязі медичні права засуджених та ув'язнених

Шляхами розв'язання проблем у 2013 році стали:

• реалізація норм нового кримінально-процесуального кодексу;

• впровадження національного превентивного механізму;

• зміна практики українських судів, відповідно до практики Європейського суду з прав людини^[137].

Практика звернення до Європейського суду з прав людини

Навесні 2013 року Європейський суд з прав людини виніс безпрецедентне рішення щодо справи жителя Бахчисарайського району, колишнього ув'язненого, що тримався в СІЗО міста Сімферополь та помер від СНІДу. його матері держава повинна виплатити 60 тис. євро. Неправомірними були визнані дії з боку правоохоронних органів Бахчисарая, а саме: ненадання допомоги тяжкохворому арештанту співробітниками СІЗО, «помилки» прокуратури та суду^[138].

Нормативно-правове забезпечення дотримання права на здоров'я осіб, які позбавлені волі

У 2013 році МОЗ України ухвалив низку нормативно-правових актів, що мають потенціал для пєвного поліпшення якості медичної допомоги, яка надається в місцях позбавлення волі. Так, на початку 2013 року, МОЗ України затвердило перелік і критерії визначення груп підвищеного ризику до інфікування ВІЛ. Відповідний наказ було прийнято 8 лютого 2013 року за № 104. Впровадження документа дозволить поліпшити процес планування заходів і бюджетних витрат на протидію ВІЛ/СНІДу серед представників груп ризику. Згідно з переліком, за умови застосування одного з критеріїв, що містяться в документі, до групи підвищеного ризику інфікування Віл можуть бути віднесено й осіб, які утримуються в установах виконання покарань.

З метою врегулювання деяких аспектів лікування та діагностики ВІЛ-інфекції МОЗ України затвердив наказ № 585 від 10.07.2013 р. «Про затвердження нормативно-правових актів з питань удосконалення організації медичної до-

¹⁶ http://www.ktelegraf.com.ua/4149-za-smert-zap latit-gosudarstvo.html

СПЕЦІАЛЬНА ЧАСТИНА

помоги людям, що живуть з Віл», який містить багато норм, що впливають на систему надання медичної допомоги в пенітенціарній системі (більше детально^[139]).

Недосконалість правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України

Велику хвилю протесту серед правозахисників викликало прийняття Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.03.2013 р. № 460 \ 524 (далі — Правила)^[140]. У документі закладено низку обмежень, здатних погіршити реалізацію медичних прав ув'язнених і засуджених, які перебувають у слідчих ізоляторах:

1. Ліки можна отримувати тільки від родичів.

2. Заборонено передавати вироби медичного призначення: Бинти, вату, катетери, системи тощо.

3. Правила не містять жодних гарантій щодо забезпечення ув'язнених та засуджених певним мінімальним рівнем медико-лікувальної допомоги.

4. У Правилах збережено обов'язковість присутності посадових осіб СІЗО під час прийому засуджених та ув'язнених медичним персоналом — порушується право таємниці про стан здоров'я.

5. Правила містять певні дискримінаційні норми, що обмежують хворих ув'язнених, у тому числі в можливості отримання побачень.

6. Правила фактично позбавляють ув'язнених і засуджених можливості оскаржити дії

медичних працівників, персоналу та адміністрації сізо.

7. До тортур можна прирівняти положення про те, що в палатах-ізоляторах, де утримуються хворі засуджені-порушники, не використовують рушників, простирадл тощо (Додаток 31 до Правил). По-перше, незрозуміло, що саме вкладає Міністерство юстиції України в поняття «тощо», на цій підставі можна забороняти практично будь-яку річ, наприклад, посуд із питною водою. По-друге, подібний підхід наводить на думку про бажання створення більш каральних умов утримання осіб, які проходять лікування, і жодним чином не стосуються проголошеної гуманності.

У 2013 році Державна пенітенціарна служба України розпочала реалізацію ініціатив з модернізації сфери надання медичної допомоги в установах кримінально-виконавчої служби, а також адміністративному управлінні цією діяльністю. У рамках цих ініціатив в Україні заплановано впровадження пілотного проекту, в ході якого начальники медико-сані- тарних частин і лікарень будуть підпорядковані виключно начальникам секторів охорони здоров'я обласних управлінь ДПтСУ (як ідеться далі, ВООЗ рекомендує передати управління тюремною медициною до МОЗ). Крім того, проект передбачає створення в обласних управліннях ДПтСУ медичних відділів, які складатимуться приблизно з 7 фахівців, що мають різні медичні спеціалізації¹⁹.

Розумне стратегічне керівництво охороною здоров'я в місцях позбавлення волі в XXI столітті — рекомендації ВООЗ

Стефан Enggist, технічний спеціаліст «Охорона здоров'я в місцях позбавлення волі» Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) у своєму

¹⁹ Дотримання медичних прав в установах Державної пенітенціарної служби України в 2013 році.

ПРАВО НА ЗДОРОВ'Я В ПЕНІТЕНЦІАРНІЙ СИСТЕМІ

листі анонсував документ «Розумне стратегічне керівництво охороною здоров'я в місцях позбавлення волі в XXI столітті. Стислий аналітичний огляд з питання організації пенітенціарного охорони здоров'я»^[141]. Про що цей документ? Наведемо його як базовий принцип перебудови пенітенціарної медицини в Україні.

«Щороку в Європейському регіоні ВООЗ позбавляються свободи шість мільйонів чоловіків і жінок.

Тюрми та інші пенітенціарні установи — нездорові місця. Показники поширеності ВІЛ- інфекції, гепатиту і туберкульозу, а також деяких неінфекційних захворювань і порушень психічного здоров'я серед ув'язнених набагато вищі, ніж серед населення в цілому. У багатьох державах-членах для місць позбавлення волі характерні нездорові умови, наприклад, переповненість приміщень, у яких утримуються ув'язнені.

Місця позбавлення волі є частиною нашого суспільства. Більшість ув'язнених рано чи пізно залишать їх і вийдуть на свободу. Здоров'я ув'язнених впливає на стан здоров'я населення. Наприклад, у суспільстві може зрости поширеність ТБ, якщо має місце позбавлення волі в масових масштабах, а профілактика і контроль інфекції в місцях позбавлення волі не спрацьовують.

Нова «рамкова» основа політики охорони здоров'я в Європейському регіоні ВООЗ — Здоров'я-2020 — спрямована на поліпшення здоров'я населення і зменшення нерівності доступу щодо отримання медичних послуг. Йдеться про те, що головною умовою розумного стратегічного керівництва охороною здоров'я є дотримання таких соціальних цінностей, як права людини і справедливість. Це повною мірою стосується й охорони здоров'я в місцях позбавлення волі. Коли держава позбавляє людей свободи, вона повинна гарантувати їх право на здоров'я і надавати їм медико- санітарну допомогу якнайвищої якості. З цією метою в міжнародному праві йдеться про необхідність встановлювати і підтримувати максимально тісні зв'язки між пенітенціарними медичними службами, що не залежать від адміністрації пенітенціарних установ, та міністерствами охорони здоров'я.

Багато держав-членів не в повній мірі виконують свій обов'язок з охорони здоров'я ув'язнених. У Більшості держав-членів міністерства охорони здоров'я або зовсім не беруть участі, або беруть участь лише мінімально в охороні здоров'я в місцях позбавлення волі. Безперервність і спадкоємність у наданні в'язням медико-санітарної допомоги часто не гарантовані».

У документі «Розумне стратегічне керівництво охороною здоров'я в місцях позбавлення волі в XXI столітті» міститься заклик до реформування пенітенціарної охорони здоров'я.

Висновки та рекомендації ВООЗ

1. Здоров'я та благополуччя ув'язнених — це загальнодержавний обов'язок.

2. Найефективніший спосіб організації охорони здоров'я ув'язнених полягає в тому, щоб наданням медико-санітарних послуг у місцях позбавлення волі опікувалися міністерства охорони здоров'я, які також повинні відстоювати необхідність забезпечувати здорові умови в пенітенціарних установах.

Рекомендації до Державної пенітенціарної служби України

1. Повністю укомплектувати медичні штати слідчих ізоляторів.

2. Привести у відповідність до нормативів стан боксів збірного відділення і камер-палат медичних стаціонарів слідчих ізоляторів (виконати поточний ремонт, перевірити стан і функ-

IQI

ціонування сантехнічного обладнання, збільшити вільну площу кабін і камер, поліпшити природне і штучне освітлення, температурні умови тощо).

3. Регулярно вести журнали кварцування і здійснювати процедуру кварцування у камерах- палатах медичних стаціонарів СІЗО щоденно.

4. Провести інвентаризацію медичного обладнання слідчих ізоляторів та, у разі потреби, його оновлєння.

5. Виконати поточний ремонт амбулаторних кабінетів медичних частин СІЗО.

6. Забезпечити аптеки слідчих ізоляторів всіма необхідними медикаментами.

7. Вжити заходів щодо повного фіксування перебігу хвороби і призначеного лікування у медичних картках ув'язнених.

8. Впровадити практику письмового звернення ув'язнених до начальника слідчого ізолятора про потребу в медичних послугах у ЗОЗ.

9. Забезпечити щоденний огляд неповнолітніх осіб із обов'язковою фіксацією всіх виявлених тілесних ушкоджень у спеціальному журналі, а також у медичних й особових картках ув'язнених.

10. Виділити окремі кабіни або камери збірного відділення для осіб, хворих на інфекційні захворювання.

11. Забезпечити тримання осіб, хворих на відкриту форму туберкульозу, окремо від інших ув'язнених.

12. Забезпечити приватність надання медичних послуг ув'язненим, а також збереження конфіденційності стану здоров'я кожного ув'язненого.

13.Забезпечити виконання вимог наказу Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Державної служби України з контролю за наркотиками № 821/937/1549/5/156 від 22.10.2012 р. «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров'я, органів внутрішніх справ, слідчих ізоляторів і виправних центрів щодо забезпечення безперервності лікування препаратами замісної підтримувальної терапії».

14. Забезпечити надання дієтичного харчування певним категоріям хворих осіб згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 № 336 «Про норми харчування осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах Державної кримінально-виконавчої служби, ізоляторах тимчасового тримання, приймальниках-роз- подільниках та інших приймальниках Міністерства внутрішніх справ».

15. Створити комплексні умови для перебування у слідчих ізоляторах людей з особливими потребами.

16. Впровадити чітку процедуру медичного супроводу новонародженої дитини у слідчому ізоляторі.

17. Негайно внести зміни до Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України з урахування вищевикладених положєнь.