Принцип субсидіарності

Складність регулювання права компаній на європейському рівні полягає у вже зазначених відмінностях, притаманних національній системі права кожної держави-члена, відмінностях, які є виключною сферою регулювання держав- членів, і які не відносяться до виключної компетенції ЄС.

Поняття принципу субсидіарності було введено Маастрихтським Договором у 1992 році, концепція якого наразі закріплена у статті 5 ДзЄС. Ця стаття

встановлює, що Спільнота має “діяти у межах повноважень, закріплених за нею Договором, та у межах цілей, встановлених у ньому”. Динаміка розвитку європейської інтеграції була заснована на Договорі про Європейську Економічну Спільноту 1957 року, цілями якого було: (1) сприяння вільному пересуванню товарів, осіб, послуг та капіталу; (2) розвиток спільної комерційної політики; та (3) розвиток права конкуренції ЄС. Ці три сфери відносяться до виключної компетенції ЄС. Усі решта сфер, які розвивалися у вимірі цієї політики, вважалися похідними від трьох згаданих.

Втім, “у тих сферах, які не підпадають під виключну компетенцію Спільноти, Спільнота має вживати дій, у відповідності із принципом субсидіарності, тільки тоді і до тієї міри, коли цілі таких заходів не можуть бути досягнуті на відповідному рівні самими державами-членами, але можуть, натомість, у зв’язку із обсягом наслідків таких запланованих дій, бути краще досягнуті на рівні Спільноти.” На сьогодні право компаній, на відміну, скажімо, від вільного пересування осіб, послуг та капіталу, єдиної комерційної політики та права конкуренції, не становить сфери виключної компетенції Спільноти. Тому у розумінні статті 5 право компаній, перебуваючи під подвійною компетенцією регулювання ЄС та держав-членів, в будь-який час може стати об’єктом положень про субсидіарність. Тому науковці²³ наголошують на важливості положень статті 5 при розгляді майбутнього розвитку програми гармонізації права компаній.

1.4.