5.2. Основні напрямки інвестиційної стратегії

Узагальнюючи, можна стверджувати, що проблема залучен­ня інвестиційних вкладень не є найголовнішою. Дієвість інве­стиційної діяльності як на мікро-, так і на макрорівні визна­чається ефективністю використання інвестиційних ресурсів.

Актуальні завдання інвестиційної політики

223

У недалекому минулому надмірне і навіть непотрібне наро­щування потенціалу будь-яких галузей, у тому числі витрат­них, ототожнювалося з успіхами в економічному розвитку. Як пам'ятається, кожна урочиста дата супроводжувалась рапор­тами про будівництво чи принаймні започаткування чого-не­будь грандіозного. Найбільш ефективний шлях розвитку еко­номіки пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну страте­гію. Економити необхідно не лише матеріально-технічні, тру­дові й фінансові ресурси, а й такий надзвичайно важливий ре­сурс, як час. Виграш у часі дає багато переваг і відкриває ве­ликі можливості в умовах інтегрованого розвитку світового господарства.

Для подолання економічного спаду необхідно змінити ак­центи в пріоритетах і формах інвестування. Треба оптимізува-ти структуру економіки країни, зменшити частку галузей ме­талургійної, важкої і військової промисловості, що у великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх значною мірою вивозиться за межі України і не впливає на рівень життя населення. І навпаки, необхідно збільшувати частку наукомістких галузей з еколо­гічно чистими технологіями, легкої і харчової промисловості, переробних, галузей сільського господарства, сфери послуг.

Тільки структурна переорієнтація інвестицій дає можливість оптимізувати частку фонду нагромадження в складі національ­ного доходу, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягти більш високого життєвого рівня населен­ня. Важливо також налагодити ефективний механізм інвес­тування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відста­вання країни від світового рівня.

Науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки, що здійснюються в галузі капітального будівництва, мають дуже важливе значення в інвестиційному процесі, оскільки саме вони забезпечують науково-технічний рівень об'єкта, що спо­руджується. Як початкова частина стадії підготовки інвести­ційного циклу науково-дослідні й дослідно-конструкторські розробки посідають особливе становище між фундаменталь­ними науковими дослідженнями і проектно-дослідницьки­ми роботами, і тому можуть істотно впливати на темпи впро­вадження досягнень науково-технічного прогресу й ефек­тивність інвестування.

224

Розділ 5

У соціально-економічній і виробничо-технічній ситуації, що характерна для нових умов розвитку економіки України, ча­стина коштів, що будуть вивільнятися внаслідок реструктури­зації нагромадження, доцільно перерозподілити на користь стадії підготовки будівництва. Ефективність такого рішення підтверджує і світовий досвід.

Так, у США середня тривалість спорудження об'єктів у га­лузях переробної промисловості, торгівлі, фінансів, охорони здо­ров'я й освіти, послуг і житлового будівництва коливається від року до двох залежно від типу і розмірів об'єкта, що спору­джується³. Ще при проектуванні передбачається можливість майбутньої реконструкції і технологічного переозброєння про­мислових підприємств. З метою забезпечення при цьому міні­мальних обсягів і термінів робіт розробляються "гнучкі" про­екти (із гнучким генеральним планом забудови і споруджен­нями, що легко монтуються і демонтуються), уже завбачливо пристосовані до заміни устаткування і навіть незалежні від конкретної технології.

Природно, що більш детальна підготовка інвестиційного цик­лу вимагає більше часу і коштів, але це цілком виправдує себе внаслідок скорочення і здешевлення стадій будівництва й освоєння проектних потужностей. Крім того, величезні ресурси капітального будівництва набагато пізніше списуються з на­родногосподарського обліку (а в цей час вони працюють) і рані­ше повертаються у вигляді сучасних основних фондів і вироб­ничих потужностей.

¹ Шевчук В. Умови ефективного інвестування в будівництві. — К.: Будівельник, 1991. — С. 13.

² Там само.

³ Там само. — С. 15.

Актуальні завдання інвестиційної політики

225

Основними напрямками інвестиційної стратегії з погляду максимальної ефективності тепер і в найближчому майбутньо­му будуть поліпшення відтворювальної структури капітало­вкладень, підвищення частки витрат на технічне переозброєн­ня і реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшен­ня частки нового будівництва у виробничій сфері. Це забезпе­чить удосконалення технологічної структури капітальних вкла­день, збільшення в їх складі частки устаткування і, відповідно, скорочення будівельно-монтажних робіт.

Важливе місце серед складових ефективного інвестування займає формування тенденцій противитратного розвитку ви­робництва будівельних конструкцій, матеріалів і виробів у на­прямку зниження матеріаломісткості та підвищення інду­стріалізації будівництва. З 50-х років у радянському капіталь­ному будівництві адміністративним шляхом було закладено курс на переважне використання збірного залізобетону як основно­го конструкційного матеріалу практично у всіх видах будів­ництва — промислового, житлового, соціально-побутового, во-догосподарчого і т. д. Ніде у світі будівництво зі збірного залі­зобетону не набуло такого поширення. Воно супроводжується, крім усього, високими транспортними витратами, що нерідко досягають 50—60 % вартості споруд. Це дедалі збільшує "ви­тратний" характер будівництва.

Зрозуміло, розвиток матеріальної бази будівництва певною мірою має інерційний характер, і збірний залізобетон ще якийсь час зберігатиме своє місце, але питомі показники його викори­стання будуть мати неухильну тенденцію до зниження. Випе­реджальними темпами буде зростати використання сталевих будівельних конструкцій, особливо в комбінації з ефективним теплозберігаючим наповнювачем, а також конструкцій і ви­робів з алюмінієвих сплавів. їх використання приводить до зниження маси конструкцій, будинків і споруд, скорочення термінів будівництва, вивільнення трудових ресурсів, підви­щення якості.

Зростання ролі науково-технічного прогресу в розвитку капі­тального будівництва ставить перед проектуванням усе більш високі вимоги, оскільки тут впроваджуються наукові розроб­ки, від яких залежить майбутня ефективність об'єкта, що спо­руджується. У проектах мають ширше застосовуватися про­гресивні науково-технічні досягнення, ресурсо- й енергозбе-

15 — 2-3143

226

Розділ 5

рігаючі технології й устаткування, економічні об'ємно-плану­вальні рішення, передові мет^Д^и організації виробництва і праці. Необхідно впорядкувати мережу науково-дослідних, проектно-дослідницьких, конструкто-Р^ськ°-^технологічних організацій. Значного поширення мают^ набути варіантне проектування, більш глибоке пророблення технологічних, конструкторських, архітектурних рішень. На сТ^аД" розробки проектно-кошторис­ної документації можна досягти значної економії загальної вартості будівництва.

З метою вирішення житлової проблеми особливу увагу не­ обхідно приділити відроджеі*^ню цегельної промисловості та від­ новленню будинків з цегли, особливо односімейних котеджів. Перспективним є будівництв^{0 3} пористих блоків, для випуску яких неважко пристосувати потужності для виробництва збір­ ного залізобетону. Широкі можливості відкриває монолітне до­ мобудівництво, особливо на територіях підземного вуглевидо­ бутку, а також у районах КР^ИМУ і Карпат з унікальним ланд­ шафтом. Індустріальне мон^олітне домобудівництво дає змогу на 40 % зменшити витрати на створення виробничої бази, на 20 % __ витрати металу порівняно з великопанельним домо­ будівництвом, на 25 % — ґРУДОві витрати порівняно з будів­ ництвом житла із цегли¹.

Важливу роль у скороченні тривалості інвестиційного цик­лу і підвищенні його ефективності відіграє інфраструктурна ділянка будівельного комплЄ^ксУ- Необхідно змінити ремонтно-експлуатаційну базу, систе^У виробничо-технологічної комп­лектації, складське господарство та інші виробничі служби, що створюють нормативні умо#^и Д^ля будівництва. Більш високі вимоги висуваються і до кадрового потенціалу. Втілення в практику всіх складових виробничої концепції розвитку буді­вельного комплексу забезпечить потенційний перехід до ефек­тивного інвестування в екоі*^оміЦІ України.

Головним пріоритетом на цьому етапі розвитку для Украї­ни є особливо важливе, але водночас і надзвичайно складне в умовах економічної кризи і реструктуризації економіки, зав­дання збереження і подальшого нарощування власного науко­во-технічного потенціалу, щ° Д^ає змогу адаптувати досягнення

¹ Дедиков А.И. Инвестиции и структура экономики Украины. — Дн.: ПГАСиА, 1997. — С. 79.

Актуальні завдання інвестиційної політики

227

науки і техніки до потреб технологічного відновлення вироб­ництва. Велику складність нині становить завдання органі­зації власних науково-технічних досліджень, пов'язаних з ве­личезними фінансовими витратами. Вартість, наприклад, одного електронного мікроскопа сягає 0,5 млн дол. США, вартість ро­ботів середньої складності коливається від ЗО до 40 тис. дол. США, загальні витрати, пов'язані з розробкою і виробництвом доско­налих партій сучасних телефонних систем, досягають 400 млн дол. США і більше. Реально Україна в сучасних умовах може дозволити собі настільки значні витрати на НДДКР тільки в пріоритетних сферах. Частка витрат на НДДКР у валовому внутрішньому продукті розвинених країн у середньому стано­вить 2—4 %, України ж — менше 1 "/о¹.

Можливість технічного переозброєння виробництва і при­скорення темпів технічного прогресу в Україні пов'язана з використанням технічних, організаційних і виробничих до­сягнень економічно розвинених країн.

Вплив науково-технічної революції в цьому випадку супе­речливий. З одного боку, є можливість одержати в готовому вигляді зі світового ринку такі техніку, технологію, знання, що значно перевершують усі реальні можливості місцевого ви­робництва і можуть стати важливим фактором прискорення розвитку. З іншого боку, виникає технологічна залежність краї­ни, яка в подальшому може гальмувати поступ. Але без при­лучення до сучасного науково-технічного прогресу Україна залишиться в стані економічної відсталості, що буде неминуче зростати. Слід враховувати, що впровадження сучасної техніки і технології утруднене внаслідок нинішньої фінансової скру­ти, відсталої структури економіки.

В Україні неможливо домогтися піднесення економіки, спи­раючись на абсолютно найновіші досягнення науково-техніч­ного прогресу, — на це просто не вистачить фінансових ресур­сів. Забезпечити динамізм усього господарства за обмежених ресурсів можна, використовуючи технічні засоби, прогресивні стосовно наявного рівня розвитку продуктивних сил.

Важливим кроком у здійсненні реструктуризації україн­ської економіки є надання адресної фінансової допомоги нау­ковим установам і проектно-конструкторським організаціям,

За даними Держкомстату України.

15*

228

Розділ 5

що працюють над новітніми науково-технічними розробками, а також фінансової підтримки державним та іншим підприєм­ствам, діяльність яких стосується пріоритетних напрямків виробництва і свідчить про високу конкурентоспроможність продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Необхідно виходити з принципу фінансової підтримки на­самперед життєздатних виробничих структур, підприємств і організацій, що вже адаптувалися до нових реалій економіч­ного життя, здатні ефективно використовувати кошти і на цій основі протягом найкоротшого часу збільшити обсяги вироб­ництва.

Особливого значення набуває питання перепрофілювання, консервації, а в окремих випадках і закриття неефективних виробничих структур. Має бути спрощена процедура банкрут­ства, мета якої — дати можливість кредиторам покрити свої збитки від діяльності банкрутів.

У забезпеченні широкої інтеграції фінансового і промис­лового капіталу й активізації інвестиційного процесу на цій основі особливого значення набувають фінансово-промислові групи, що мають відігравати істотну роль у вирішенні най­більш складних завдань економіки. Через них Україна завдя­ки потужностям відповідних галузей сама може виступати солідним інвестором за кордоном. її інвестиційний сектор уже сьогодні, а тим більше в майбутньому, здатен зайняти важ­ливі позиції на ринках інших країн. Насамперед у таких тра­диційним для нас галузях, як металургія, електроенергети­ка, гідротехнічне і гідромеліоративне будівництво, будівництво магістральних трубопроводів, автомобільних і залізничних ко­лій, морських портів і терміналів.

Головним в інвестиційному процесі має стати забезпечення оптимального використання наявних ресурсів за максимально можливих темпів зростання добробуту населення. Цільові на­станови щодо створення нових комплексів мають бути спря­мовані не обов'язково на досягнення самозабезпеченості щодо більшості видів споживаної продукції. Більш важливим є осво­єння нових перспективних і конкурентоспроможних вироб­ництв для використання переваг міжнародного поділу праці та поглиблення інтеграції у світову економічну структуру. Слід остаточно визначити, наприклад, чи нарощувати вироб­ництво всього асортименту споживчих товарів, чи закуповува-

Актуальні завдання інвестиційної політики

229

ти необхідні обсяги за рахунок доходів від збільшення екс­порту цукру.

Звичайно, слід прагнути до зменшення залежності країни від імпорту стратегічних ресурсів і товарів, поліпшення платіж­ного балансу за рахунок пріоритетного розвитку галузей і виробництв з випуску імпортозамінної продукції. У ряді галу­зей варто орієнтуватись на створення закінчених вертикально орієнтованих комплексів на базі більш поглибленої переробки сировини і випуску кінцевої продукції на рівні світових стан­дартів, тобто використати позитивні переваги великомасштаб­них виробництв.

Український ринок характеризується високим ступенем мо­нополізму, яскраво вираженою галузевою сегментативністю, з перевагою галузей важкої промисловості, технологічною від­сталістю і зношеністю виробничого апарату, екологічною й еко­номічною неефективністю виробництва, а також незадовіль­ним реагуванням господарюючих суб'єктів на ринкові сигна­ли у зв'язку з нерозвиненою ринковою інфраструктурою і пе­реважно неринковими стереотипами економічної поведінки людей. Усі ці явища нинішнього стану української економіки є обмежуючими факторами при розробці моделей розвитку на­родногосподарського комплексу.

Значний вплив на можливості й стратегію подальшого роз­витку економіки України мають соціально-політичні факто­ри. Перший пов'язаний з незадовільним матеріальним ста­ном населення і специфікою територіального розміщення ви­робничого потенціалу. Те, що істотна частка індустрії, причому переважно важкої і військово-промислового комплексу, розта­шована в східних і північно-східних регіонах України, роб­лять їх небезпечними з погляду посилення структурного без­робіття. Другий фактор пов'язаний з новими пріоритетами в зовнішньоекономічних зв'язках. "Відхід" України з ринків збуту в республіках колишнього СРСР і спроба переорієнтува­тися на ринки економічно розвинених держав зі збереженням колишньої ресурсно-сировинної залежності від країн СНД, на­самперед РФ, не тільки не сприяють більш швидким прогре­сивним зрушенням у нашій економіці, а й погіршують торго­вий і платіжний баланси України. Ці дві обставини мають бути враховані при розробці стратегії реформування економі­ки України і її реструктуризації в нових умовах.

230

Розділ 5

Необхідно забезпечити повну відкритість української еко­номіки, що буде сприяти подоланню монополізму, припливові інвестицій і матиме підтримку міжнародних фінансових інсти­туцій. Стимулювання структурно-інвестиційної діяльності ви­магає розширення грошового попиту на споживчому ринкові за рахунок нарощування державного фінансування соціаль­них потреб і вкладень у соціальні сфери. Така стратегія забез­печить довгострокові пріоритети соціально-економічного роз­витку, навіть якщо стане причиною певної регульованої ін­фляції. Поєднання інфляції і селективної державної підтрим­ки інвестиційної діяльності здатне забезпечити необхідні струк­турні зміни в економіці, а також в експорті й імпорті про­дукції.

Для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів за рахунок коштів державного бюджету варто розмежувати дер­жавний бюджет на дві частини: бюджет споживання і бюджет розвитку. Бюджет споживання має бути побудований за систе­мою нормативів, що визначають мінімум бюджетної забезпе­ченості в частині поточних і капітальних соціальних витрат на душу населення, а за деякими статтями — і щодо типів об'єктів витрат. Бюджетні доходи, одержувані понад норма­тивні обсяги, можуть цілком спрямовуватися на фінансуван­ня розвитку економіки.

Прискорений розвиток високоефективних галузей має по­єднуватися з позбавленням від неефективних виробництв, за­міною застарілих технологій на прогресивні ресурсозберігаю­чі технології, зниженням техногенного впливу на навколишнє середовище.

У базових галузях необхідно здійснити прискіпливий ана­ліз стану і перспектив розвитку виробництв, модернізація яких потребує істотної державної підтримки. До таких галузей вар­то віднести: електроенергетику, паливний комплекс, чорну і кольорову металургію, основну хімію, важке машинобудуван­ня, промисловість будівельних матеріалів.

У галузевих програмах для виробництв, що не витримують конкуренції, необхідно затвердити орієнтири примусового згор­тання обсягів, а також експортні квоти, установлювані з ура­хуванням перспективи реструктуризації конкретних підпри­ємств (виробництв). Розробку галузевих і внутрішньовиробни­чих програм реструктуризації варто доводити до набору кон-

Актуальні завдання інвестиційної політики

231

кретних проектів, що можуть фінансуватись як незалежно від державного бюджету, так і за його рахунок. Програми внутріш­ньовиробничої реструктуризації мають передбачати також пророблення тактики приватизації підприємств чи тільки зміну форми управління (корпоратизація), крім тих державних під­приємств, для яких на перехідний період доцільно відродити централізоване управління (казенні підприємства).

Для об'єднання інвестиційного потенціалу виробничих ком­плексів, що мають тісний взаємозв'язок із суміжними вироб­ництвами, підвищення ступеня переробки продукції і конку­рентоспроможності базових галузей економіки, доцільно ство­рювати об'єднання (консорціуми, фінансово-промислові гру­пи), до яких увійшли б як основні й обслуговуючі їх підприєм­ства галузі, так і пов'язані з ними тісними господарськими зв'язками підприємства інших галузей, а також фінансово-кредитні установи. Основними функціями цих об'єднань може бути інвестування у спільні проекти зі структурної перебудо­ви і диверсифікації виробництва, взаємне кредитування, здій­снення зовнішньоекономічної діяльності. Загальне управлін­ня консорціумами чи фінансово-промисловими групами може здійснюватися за допомогою спеціально створених банків (ін­вестиційних компаній) або холдингів, що будуть у їх складі. Контрольні пакети акцій цих підприємств (25—ЗО %), які на­лежать державі, також можуть передаватися у трастове ке­рування фінансово-кредитній установі, що входить до складу фінансово-промислової групи.

Розробка інвестиційних програм на галузевому рівні має передбачати і регіональний аспект. "Регіоналізація" може здій­снюватися шляхом розробки програм структурних змін в еко­номіці регіонів, потенційно небезпечних щодо безробіття, ство­рення більш сприятливого інвестиційного клімату в цих регіо­нах, розвитку інститутів, що сприяють структурно-інвестицій­ної діяльності й концентрації на пріоритетних напрямках ре­гіональних інвестиційних ресурсів.

В умовах браку коштів державного бюджету економіка має враховувати нестачу державних капітальних вкладень. Необ­хідно чітко визначити основну функцію державного інвесту­вання. Воно має служити своєрідним каталізатором зростан­ня приватних інвестицій та інвестицій приватного сектору.

232

Розділ 5

"Державні капітальні вкладення полегшують і стимулюють при­ватні інвестиції. Такий зв'язок є у всіх країнах"¹.

Немає необхідності спрямовувати прямі державні інвестиції в прибуткові підприємства і галузі, за винятком тих випадків, коли вимагаються значні, непосильні для приватного капіталу проекти з тривалим інвестиційним циклом. В основному, пря­мі державні вкладення мають надходити на об'єкти з більшою соціальною, ніж економічною, віддачею, а також у галузі ви­робничої інфраструктури (насамперед транспорт і зв'язок) і на підготовку кадрів для нових виробництв, тобто в розвиток тих сфер, що забезпечують активізацію приватних інвестицій.

Центр ваги державної інвестиційної діяльності має пере­міститися на регіональний рівень. Для цього необхідно наба­гато більшу частку бюджетних коштів залишати на місцях, особ­ливо там, де необхідно активізувати інвестиційну діяльність. Соціальні витрати місцевих бюджетів (поточні й капітальні), як і державного, слід перевести на тверду нормативну основу (у розрахунку на душу населення), а всю чи основну частину доходів бюджетів, понад мінімальні нормативні розміри, на­правляти на фінансування проектів структурної перебудови господарського комплексу. Ефективною формою може бути змішане фінансування регіональних проектів, коли державні інвестиції становлять, приміром, 40—50 % , а інша частина фі­нансується місцевими органами самоврядування і залученим приватним капіталом.

"Поступово розуміння того, яким чином структуризувати державне економічне втручання в співробітництві з фінансо­вими інститутами, національним і іноземним капіталом і со­ціальними класами при відході від централізованого плану­вання, стане ключовим для постсоціалістичного відновлення. Доти, поки знову уряди не навчаться відігравати істотну роль у розвитку і напрямку ринків, а також забезпеченні виробни­чої ефективності, економічна стагнація буде неминучою"².

Скорочення державних капітальних вкладень на економіч­ний і соціальний розвиток, а також проведення приватизації

¹ Тейлор Лэнс. Постсоциалистический переход с точки зрения эконо­ мики развития // Международная экономика и международные отно­ шения. — 1993. — № 1. — С. 62.

² Там само.

Актуальні завдання інвестиційної політики

233

державних підприємств буде потребувати розширення кола інституціональних інвесторів, фінансових посередників — ін­вестиційних фондів закритого і відкритого типу, галузевих і міжгалузевих холдингових компаній, регіональних асоціацій, довірчих товариств. У свою чергу стають актуальними функції органів державного управління програмами розвитку в регіо­нах з ліцензування цих інститутів, організації підготовки кадрів для них і атестації їх, сприяння у створенні мережі аудитор­ських і консультаційних фірм.

Як бачимо, основні напрямки бажаної інвестиційної стра­тегії держави загальновідомі — практично все, про що йшлося в цьому розділі, міститься і в державних програмах, і в декла­раціях політичних сил та партій тощо. Справа в тому, що всі народи мають досить конкретне уявлення про те, як жити доб­ре і заможно, у всіх народів побутує досить міцне — але не всі вміють його реалізувати. Отже, найбільш складним завдан­ням є не так формулювання мети, як розробка шляхів її до­сягнення і виявлення перепон на цих шляхах.

234