2.2. Основні закономірності психічного розвитку

Розвиток є процес закономірний. Л.С. Виготський сформулював основні закони психічного розвитку.

Закон складної організації розвитку в часі. Дитячий розвиток має власний ритм, який не співпадає з ритмом життя.

Закон нерівномірності психічного розвитку, сутність якого полягає у тому, що навіть за найсприятливіших зовнішніх умов різні психічні явища формуються з різною швидкістю.

Розвиток людської психіки – це процес неперервний. Крім того, постійно мають місце “перерви неперервності”, тобто якісні зміни – поява одних і зникнення інших якостей, ознак, властивостей. Якісні зміни зумовлені змінами кількісними.

Якісні зміни відбуваються у функціонуванні нервової системи, що виражаються у переході від безумовно-рефлекторного здійснення її регуляційних функцій до регулювання на основі умовних рефлексів, мови, у зміні співвідношення першої і другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини тощо. Внаслідок взаємодії немовляти з соціальним і природним середовищем дифузна активність поперетворюється в дії, які регулюються образами об`єктів, що веде до збагачення чуттєвого пізнання світу. У подальшому формуються різні види предметної діяльності дитини (гра, учення тощо), які і детермінують подальший розвиток психічних процесів. Розвиток довільності запам`ятовування і відтворення поступово робить ці процеси особливими діями (мнемічними, репродуктивними), зумовлюючи появу здатності відтворювати образи раніше сприйнятих об`єктів і перетворювати їх, формувати уявлення про ситуації, яких не було у безпосередньому досвіді. У подальшому цей процес набуває відносної самостійності, сприяючи проектуванню цілей і ходу діяльності.

Кількісні зміни у психічному розвитку виявляються у збільшені (зменшені) з віком утворюваних асоціацій, вироблених навичок, уявлень про світ, пасивного і активного словникового запасу, обсягу уваги, сприймання, пам`яті тощо. Як зазначав А.Гезелл, розвиток психічних функцій протікає нерівномірно: „хвилями” розвивається психомоторика, мовлення, інтелектуальні зміни; прискорення розвитку одних функцій супроводжується сповільненням інших і навпаки (Б.Ананьєв).

Для становлення окремих видів психічної діяльності існують найбільш сприятливі, так звані сензитивні періоди розвитку. (Л.С.Виготський, О.М.Леонтьєв). Причину сензитивності можна вбачати у біологічному дозріванні мозку, а також у необхідності сформованості певних психічних процесів, на основі яких формуються інші.

Закон інтеграції, полягає в переході від недостатньо систематизованого об`єднання фрагментарних психічних процесів і станів до чітко окреслених процесів, станів та якостей особистості, формування більшої цілісності та стійкості психіки (М.Д.Левітов). Як встановив І.М.Сєченов, психіка розвивається як складна і структурно організована динамічна система, тобто процес її розвитку йде від окремих елементів до цілого, від структурно нижчого до вищого шляхом диференціації наявних структур, виділення окремих функцій та їх інтеграції у нове ціле. Розвиток психіки доцільно розглядати як необоротну послідовність щоразу складніших структур, у який генетично пізніші структури виникають із більш ранніх і включають останні у змінному вигляді. Немає генезису без структури і немає структури без генезису (Ж.Піаже).

Безумовно-рефлекторна система роботи мозку дитини є основою виникнення первісної психічної структури, а кожна психічна структура утворюється із того, що вже є у психіці, і того, що людина засвоює із оточуючого середовища. При цьому генетично більш ранні структури не зникають із появою пізніших, і в принципі, можливість повернення до них зберігається.

Закон метаморфози. Дитячий розвиток – це ланцюжок якісних перетворень: дитина, що зростає, має психіку якісно відмінну від психіки дорослої людини; перехід на якісно нову вікову ступінь забезпечує дитині нову, дорослу якість психічних процесів, дій та станів.

Закон розвитку вищих психічних функцій. Вищі психічні функції, які набуває дитина, фігурують спочатку в соціальному плані (як засіб взаємодії з людьми), і тільки згодом стають власними психічними функціями (інтеропсихічними). Беручи за основу концепції про провідну діяльність, провідних протиріччях та психічних новоутвореннях, вітчизняна психологія обґрунтувала періодизацію психічного розвитку.

Закон пластичності і компенсації, який полягає у цілеспрямованому формуванні психіки індивіда у процесі його навчання і виховання шляхом зміни однієї функції іншою, менш розвинутої, вищою за своїм розвитком. Фізіологічною основою цього є пластичність нервової системи.