<<
>>

Вертикальна (ієрархічна) та горизонтальна (галузева)структури системи нормативно-правових актів

Як зазначалось в попередніх розділах, першоджерелом права є не- відчужувані права людини, які в кінцевому підсумку обумовлюють зміст правових норм. Незважаючи на багатоманітність способів закріплення правових норм в різних джерелах права, їх людська природа не змінюється.

Образ людини як мірила всіх речей (за відомим висловлюванням античного філософа Протагора) є і залишається тим стрижнем, навколо якого формуються і викристалізовуються норми права, що з часом отримують фіксацію в різних джерелах.

Вираження норм права у звичаях, судових рішеннях мало казуїстичний і не завжди чітко визначений характер. З розвитком комунікацій між людьми і ускладненням суспільних відносин ці форми права стають неспроможними задовольнити потреби в регулюванні суспільного життя, а нерідко стають гальмівним чинником цих процесів. У зв'язку з цим до них починає активно долучатися державна влада. Як тільки вона достатньо організується і стає міцною, вона намагається витіснити засади звичаєвого права і судової практики нею ж сформульованими загальними нормами.

Перехід до державного правового регулювання здійснювався еволюційно. Спочатку таке регулювання поширювалось тільки на ті сфери суспільного життя, які безпосередньо стосувалися інтересів державної влади. Приватні майнові та сімейні відносини довгий час залишались під впливом звичаєвого права і судової практики. З часом державне регулювання розширюється, підпорядковуючи собі інші сфери суспільного життя. Таким чином, сформульовані відповідними органами державної влади нормативні акти стають одним з найвагоміших і найпоширеніших джерел права.

Вже перші писані пам'ятки правової культури, які ще не можна вважати нормативно-правовими актами в сучасному розумінні, такі як Закони Хаммурапі (XVIII століття до нашої ери), Закони ХІІ таблиць (V століття до нашої ери), Закони Ману (II століття до нашої ери - II століття нашої ери), та ін. з моменту їх видання органами влади стародавніх держав, сприяли фіксації та закріпленню правового становища людини, формуванню його гарантій, тим самим забезпечуючи стабільність функціонування тогочасних правових систем. Надання нормам звичаєвого права письмової форми і закріплення їх у писаних збірниках, а отже, визнання їх органами публічної влади, також було важливим кроком у процесі правогенезу та розвитку джерельної бази права, забезпечення правової визначеності, стабільності і безпеки.

Не можна сказати, що перебрання державою на себе правотворчої функції та її прагнення до домінування створюваних нею нормативних актів (законів) серед джерел права мали виключно прогресивний характер. Нормативні акти держави (закони) нерідко використовувалися державою для втручання у приватні сфери життя людей, обмежуючи їх свободу, що не могло не викликати негативної реакції з боку найкращих представників політико-правової думки тих часів.

Зокрема, видатні представники грецької античності Платон та його учень Аристотель піддавали різкій критиці державні устрої, «де закон підкоряється якійсь іншій владі, не маючи своєї власної» (Платон), «де владарює хтось один з громадян, а не закон» (Аристотель)[55]. У зв'язку з цим вони наголошують на важливій ролі закону як способу обмеження влади уряду.

Отже, ще з давніх часів одним із завдань закону було обмеження свавілля держави, недопущення узурпації влади, що створювало юридичний фундамент для подальшого розвитку суспільств та їх правових систем.

Таким чином, можна сформулювати основне призначення нормативно-правових актів:

1) забезпечення визначеності та передбачуваності поведінки людини шляхом фіксації та конкретизації її прав і свобод, створення юридичних механізмів їх реалізації і захисту;

2) закріплення правових режимів діяльності суб'єктів права;

3) встановлення меж втручання органів публічної влади в життєдіяльність людей та засобів і способів їх обмеження;

4) забезпечення і підтримання правового порядку.

Варто зазначити, що будь-яка сучасна правова система світу характеризується достатньо великою кількістю нормативно-правових актів. Тому постає проблема їх упорядкування та взаємоузгодженості. Шляхи вирішення цієї проблеми залежать насамперед від типу правової системи та цінностей, які притаманні цій системі. В сучасних державах, які формують свою правову доктрину на визнанні невід'ємних, невідчу- жуваних прав людини, в основу упорядкування і взаємоузгодженості нормативно-правових актів покладено положення конституції, яка є фундаментальним, базовим та засадничим документом при прийнятті нових актів.

Взаємоузгодженість нормативно-правових актів забезпечується наступними чинниками:

1) зміст нормативно-правового акта в кінцевому підсумку має бути підпорядкований людині як найвищій цінності, забезпеченню її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки;

2) положення конституції є основним юридично-ціннісним орієнтиром у процесі правотворчості;

3) при прийнятті нових чи внесенні змін до чинних нормативно- правових актів не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав людини;

4) встановленням кожному органу публічної влади чітких меж його правотворчої та правореалізаційної діяльності. Конституція держави, окремі закони та інші нормативно-правові акти визначають, які акти може приймати той чи інший орган держави, з яких питань і в якій формі;

5) послідовним проведенням ієрархічного зв'язку між нормативно-правовими актами. Цей зв'язок проявляється у тому, що кожний нормативно-правовий акт не може суперечити акту вищого за ієрархією нормотворчого органу.

Повноваження правотворчого органу і визначають юридичну силу тих актів, які приймаються цим органом. Від того, яке місце в ієрархії займає орган правотворчості, які питання державного і суспільного життя він компетентний вирішувати, залежить і становище прийнятого ним документа серед інших нормативно-правових актів. Таким чином, система нормативно-правових актів - це сукупність ієрархічно взаємопов'язаних актів, які приймаються компетентними правотворчими органами (суб'єктами владних повноважень).

У системі нормативно-правових актів прийнято виокремлювати вертикальну та горизонтальну структуру (будову).

Вертикальну структуру системи нормативно-правових актів

називають ще ієрархічною. Вона визначає місце акта у системі нормативно-правових актів за ознакою юридичної сили. Юридична сила нормативно-правового акта - це така його властивість, яка означає обов'язкову вимогу відповідності актів органів публічної влади нижчого рівня змісту актів вищих органів публічної влади. Юридична сила нормативно-правових актів дістає прояв у наступних ознаках:

1) обов'язковій відповідності кожного акта принципам і нормам конституції держави;

2) визнанні обов'язкового підпорядкування між різними видами актів - конституція, закон, указ, постанова, наказ, інструкція і т.ін. Саме в такій послідовності зменшується юридична сила кожного акта і збільшується «поле обов'язкової відповідності» для інших актів;

3) встановленні ієрархічної підлеглості актів правотворчих органів залежно від їх місця в державному механізмі. Наприклад, акти голів обласних державних адміністрацій повинні відповідати постановам Кабінету Міністрів України, а їхнім власним правовим актам повинні відповідати акти голів районних державних адміністрацій. Аналогічна підлеглість існує і в галузевій системі нормативно-правових актів - між актами міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та актами місцевих органів виконавчої влади (в сфері юстиції, освіти, медицини та ін.);

4) визначенні підстав та меж прийняття того чи іншого акта, його основного змісту. Формулювання «на основі і на виконання закону», «згідно з указом, постановою уряду» і т.ін. виражають цей правовий зв'язок;

5) визнанні нормативно-правового акта, що ігнорує встановлені юридичні залежності, правопорушуючим і таким, що втрачає юридичну силу. Для цього існують різні спеціальні процедури - зупинення дії акта, оскарження акта, в тому числі в судовому порядку, скасування акта, визнання акта недійсним, визнання акта таким, що втратив чинність. Кожний із цих засобів передбачений конституцією та процесуальним законодавством[56].

Як вже зазначалось, місце акта за ієрархічною ознакою в системі нормативно-правових актів визначається компетенцією правотвор- чого органу, який прийняв цей акт. Таким чином, за юридичною силою усі нормативно-правові акти поділяються на закони та підзакон- ні акти.

Потрібно зауважити, що досить часто у юридичній літературі, у правових актах поряд із поняттям «система нормативно-правових актів» використовують поняття «законодавство», що включає, крім законів, й інші види актів (постанови, укази, накази та ін.). Таке ототожнення є не завжди коректним, оскільки при такому підході роль підзаконних актів може бути перебільшена.

Так, при вирішенні конкретної ситуації підзаконний акт може встановлювати такі правила, які фактично обмежують сферу застосування норм закону і таким чином унеможливлюють реалізацію певних прав окремими особами. В результаті підзаконний нормативно-правовий акт буде правопорушуючим. Крім того, віднесення до поняття «законодавство» як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів применшує роль закону, ставить реалізацію закону в залежність від виконання вимог підзаконного акта. Таким чином, слід обережно застосовувати цей термін.

Горизонтальна структура системи нормативно-правових актів - це поділ актів за їх галузевою ознакою. Іншими словами, певна окрема сфера суспільних відносин потребує наявності сукупності актів, об'єднаних за одним предметом правового регулювання. Таким чином, виокремлюють нормативно-правові акти конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального, фінансового та інших галузей. Варто зазначити, що галузева (горизонтальна) структура системи нормативно-правових актів не співпадає з поняттям структури системи права (поділом на галузі права, підгалузі та правові інститути). Тобто норми однієї галузі права не завжди знаходять своє відображення у одному систематизованому нормативно-правовому акті. Так, норми екологічного права виражені у положеннях Конституції України, Закону України від 25 червня 1991 року «Про охорону навколишнього природного середовища», Земельному кодексі України та ряді інших нормативно-правових актів.

Однак традиційний підхід до горизонтальної структури системи нормативно-правових актів включає поділ на:

• галузі - об'єднання актів за спільним предметом правового регулювання (якісно однорідними, відносно відокремленими суспільними відносинами);

• інститути - система взаємопов'язаних та взаємодоповнюючих за своїм змістом нормативних актів (частин нормативного акта), які регулюють певну групу внутрішньо узгоджених суспільних відносин.

Найменшим елементом виділяють речення або фразу нормативно-правового акта, яка містить логічно завершені положення, що регулюють певні аспекти поведінки суб'єктів.

10.2.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Вертикальна (ієрархічна) та горизонтальна (галузева)структури системи нормативно-правових актів:

  1. Розділ 10 СИСТЕМА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТІВ
  2. 9.5. Тактика переговоров 9.5.1. Горизонтальный и вертикальный подходы
  3. Дія нормативно-правових актів у часі, просторі та за колом осіб
  4. Конституція в системі нормативно-правових актів, •и* ^ • и поняття та особливості
  5. 4.2.3. Підстави та процедури прийняття нормативних актів адміністрації
  6. ПЕРЕЛІК НОРМАТИВНИХ АКТІВ, ЗА ЯКИМИ ЦИТУЮТЬСЯ ВИЗНАЧЕННЯ
  7. Вертикальная структура природной геосистемы
  8. 33. Правовая система общества: понятие и структура. Соотношение права и правовой системы
  9. 11.1. Понятие и структура правовой системы. Семьи правовых систем
  10. Тема 21 НОРМАТИВНЫЙ ПРАВОВОЙ АКТ В РОССИЙСКОЙ ПРАВОВОЙ СИСТЕМЕ
  11. 3. Система нормативно-правовых актов
  12. НОРМАТИВНЫЙ ПРАВОВОЙ АКТ КАК ОСНОВНОЙ ИСТОЧНИК РОССИЙСКОГО ПРАВА. КЛАССИФИКАЦИЯ НОРМАТИВНЫХ ПРАВОВЫХ АКТОВ