Розділ 17. ПРАВОРЕАЛІЗАЦІЯ

Реалізація права — це забезпечені державою процес і ре­зультат втілення положень правових норм у фактичній право­мірній поведінці суб'єктів суспільних відносин.

Виконання норм права — це форма реалізації зобов'язаль­них правових норм, яка полягає у здійсненні суб'єктами по­кладених на них юридичних обов'язків активного характеру.

Дотримання норм права — це форма реалізації заборонних правових норм, що полягає в утриманні суб'єктів від здійснен­ня дій, які забороняються державою.

Використання суб'єктивних прав — це форма реалізації уповноважуючих правових норм, що передбачає як активну, так і пасивну поведінку суб'єктів, які на власний розсуд вико­ристовують або не використовують надані їм повноваження.

Застосування норм права — це спрямована на реалізацію норм права і здійснювана в особливих формах державно-влад­на діяльність компетентних органів щодо прийняття індивіду­альних правових приписів з метою вирішення конкретних юридичних справ.

Оперативно-виконавче правозастосування — це діяльність уповноважених органів з організації виконання приписів пра­вових норм.

Правоохоронне правозастосування — це діяльність упов­новажених органів, спрямована на охорону норм права від порушень, застосування заходів державного примусу в інди­відуальному порядку, забезпечення виконання примусових заходів.

Процес застосування норм права — це система послідовних дій, однорідні групи яких поєднуються у стадії правозастосу­вання.

• Перша стадія — встановлення і аналіз фактичних обста­ вин справи.

• Друга стадія — вибір певної норми права, що має врегу­ лювати цю справу, і встановлення автентичності тексту норми права (юридична кваліфікація).

106

• Третя стадія — тлумачення норми права. Під тлумачен­ ням права розуміється певний розумовий процес, спрямо­ ваний на з'ясування змісту норм права та їх роз'яснення всім заінтересованим суб'єктам.

• Четверта стадія — прийняття рішення у справі на ос­ нові попередніх стадій.

• П'ята стадія — доведення змісту прийнятого рішення до відома заінтересованих державних органів, посадових та інших осіб і настання фактичних обставин, завдяки яким норма права реалізується.

Акт правозастосування — це індивідуальний правовий акт компетентних органів, виданий на основі юридичних фактів і норм права, який визначає права, обов'язки або міру юридич­ної відповідальності для конкретних осіб щодо конкретної юридичної справи.

Тлумачення права — це внутрішній розумовий процес, спрямований на те, щоб усунути незрозумілість і можливі по­милки при застосуванні правових норм, а також щоб правиль­но і всебічно дослідити правову норму, з'ясувати зміст, який законодавець вклав у її словесне формулювання.

Способи тлумачення норм права — це методи і прийоми їх дослідження, за допомогою яких думка інтерпретатора погли­блюється у зміст правової норми.

Текстове (граматичне) тлумачення — це прийом тлумачен­ня, при якому об'єктом дослідження є текст, зовнішня форма вираження норми права у статтях нормативно-правових актів. Інтерпретатор при текстовому тлумаченні вивчає одночасно лексику, синтаксис і структуру змісту тексту норми, засто­совує правила граматики і логіки. При такому тлумаченні потрібно з'ясувати, в яких словах, реченнях формулюються гі­потеза, санкція і диспозиція правової норми.

Систематичне тлумачення — це з'ясування змісту норми права щодо її зв'язку з іншими правовими нормами, залежно від місця в системі нормативного акта і в системі права. Необ­хідність систематичного тлумачення зумовлюється деякою схо­жістю і взаємозв'язком норм, що регулюють суміжні суспіль­ні відносини.

107

Історико-політичне тлумачення — це вивчення історичної обстановки, що склалася при виданні досліджуваної правової норми, і завдань, які ставив перед собою законодавець при її виданні, а також встановлення соціального призначення нор­ми права на основі вивчення суспільних процесів, що зумови­ли її виникнення і дію. При застосуванні історико-політичного тлумачення важливим є використання документів і матеріалів, опублікованих у засобах масової інформації, літературі, що відбивають політику держави з розглядуваного питання.

Логічне тлумачення — це уявні операції зі з'ясування зміс­ту правової норми на основі правил формальної логіки.

Буквальне тлумачення — це тлумачення, при якому справжній зміст правової норми розуміється в повній відпові­дності з її текстовим вираженням.

Розширювальне тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми варто розуміти ширше від бук­вального текстового вираження.

Обмежувальне тлумачення — це тлумачення, при якому дійсний зміст правової норми варто розуміти вужче від буква­льного текстового вираження.

Офіційне тлумачення — це сформульоване у спеціальному акті роз'яснення змісту і цілей правових норм, що має загаль­нообов'язковий характер і подається спеціально уповноваже­ними на те компетентними органами держави.

Нормативне тлумачення — це офіційне роз'яснення компе­тентним органом правової норми, яке обов'язкове для всіх осіб і органів, що прямо підпадають під юрисдикцію органу, який розтлумачує цю норму, і поширюється на всі передбачені цією правовою нормою випадки, забезпечуючи тим самим однакове і правильне втілення розпоряджень цієї норми.

Автентичне тлумачення — це тлумачення, що безпосеред­ньо походить від органу, який встановив цю правову норму.

Легальне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюється не правотворчими органами, а іншими в силу передбачених за­коном повноважень.

108

Казуальне тлумачення — це тлумачення, яке здійснюється судовими або іншими компетентними органами з приводу й у зв'язку з розглядом конкретної юридичної справи і є обов'яз­ковим лише при її вирішенні.

Неофіційне тлумачення — це тлумачення, при якому зміст законів та інших нормативних актів роз'яснюється громадсь­кими організаціями, державними і суспільними діячами, уче­ними, іншими суб'єктами і результати цього роз'яснення не є обов'язковими. Таке тлумачення поділяється на повсякденне, тобто таке, що здійснюється громадянами в повсякденному житті; професійне, що здійснюється юристами-практиками при виконанні їх повноважень; доктринальне, що здійснюєть­ся науковцями.

Прогалина в законодавстві — це відсутність конкретної пра­вової норми, необхідної для регулювання суспільних відносин, які входять у сферу правового регулювання. Прогалину в зако­нодавстві можна усунути за допомогою прийняття відповідних нормативно-правових актів; при оперативному вирішенні юри­дичних справ застосовуються аналогія права і аналогія закону. Ці засоби подолання прогалин у законодавстві мають обмежену сферу використання. Вони не застосовуються при притягненні до кримінальної та адміністративної відповідальності, водночас припустимі в цивільному, сімейному, трудовому та інших галу­зях права. Аналогія дозволена всюди, де немає спеціальної за­борони і де законодавець не пов'язує настання юридичних нас­лідків з конкретним законом. У кожному конкретному випадку рішення, що було прийнято за допомогою використання анало­гії закону або аналогії права, має значення винятково для цьо­го випадку. За допомогою аналогії закону і аналогії права про­галина не усувається, а лише долається.

Аналогія закону — це вирішення юридичної справи на ос­нові застосування до відносин, не врегульованих конкретною правовою нормою, норми права, що регулює схожі за змістом відносини.

Аналогія права — це вирішення юридичної справи на осно­ві застосування до відносин, не врегульованих конкретною правовою нормою, і за відсутності норм, що регулюють схожі відносини, загальноправових або галузевих принципів права.

109