Розділ 11. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Правове регулювання — це цілеспрямований вплив права на суспільні відносини і поведінку осіб з метою їх упорядку­вання за допомогою системи спеціальних юридичних (право­вих) засобів.

Правові засоби — це інституційні явища правової дійснос­ті, що втілюють регулятивну силу права, за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується дося­гнення соціально корисних цілей, упорядкування суспільних відносин.

Правовий вплив — це дія права в суспільстві за допомогою неінституціалізованих явищ правової дійсності — правосвідо­мості, правової культури, правових цінностей, правових ідей. Право справляє інформаційно-психологічний вплив, ціннісно-орієнтаційний, загальносоціальний та ін.

• Інформаційно-психологічний вплив права характеризуєть­ ся впливом правової інформації на мотиви поведінки су­ б'єктів права за допомогою правових стимулів і правових обмежень. Під стимулом у широкому значенні розуміють спонукальний фактор, під обмеженням — стримуючий.

• Ціннісно-орієнтаційний вплив права полягає в ідеологіч­ ному впливі правової дійсності загалом на внутрішній світ суб'єкта, на формування у людей ціннісних уявлень про право, а також на правове виховання особистості.

• Загальносоціальний вплив права базується на системі економічних, політичних, моральних чинників, що утво­ рюють загальносоціальне середовище дії права.

Предмет правового регулювання — це певна сфера суспіль­них відносин, на яку звернено правове регулювання. До сфери правового регулювання входять відносини, що мають такі ознаки: відображають як індивідуальні інтереси членів суспі­льства, так і загальні інтереси суспільства загалом; реалізують взаємні інтереси всіх їх учасників, кожен з яких певною мірою

81

поступається власними інтересами для задоволення інтересів інших учасників; потребують дотримання певних правил пове­дінки, обов'язковість яких підкріплена силою держави.

Методи правового регулювання — це засоби і прийоми, за допомогою яких здійснюється правове регулювання. Розрізня­ють два основні методи правового регулювання: автономний та імперативний.

• Автономний метод побудований на координації взаємних інтересів сторін і застосовується для регулювання відно­ син рівноправних суб'єктів, які задовольняють власні по­ треби, вступаючи в ці відносини добровільно за взаємною згодою. Цей метод застосовується переважно у приватно­ правових галузях (цивільне і сімейне право).

• Імперативний метод застосовується для регулювання відносин субординації між суб'єктами, один з яких наді­ лений державно-владними повноваженнями, а інший по­ винен підпорядковуватись його розпорядженням, в яких пріоритет надається загальносоціальному публічному ін­ тересу. Цей метод використовується переважно в публіч­ но-правових галузях (конституційне, адміністративне, кримінальне право) і в разі застосування юридичної від­ повідальності .

• До неосновних методів правового регулювання належать заохочувальний, рекомендаційний, переконання і приму­ су, дозволу, зобов'язання і заборони. За їх розмаїтості й відносній самостійності зазначені методи тісно взаємоза­ лежні і, як правило, використовуються в поєднанні.

82

Способи правового регулювання — це конкретні прийоми регулювання суспільних відносин, які визначаються характе­ром припису, зафіксованого в нормі права, і засобами впливу на поведінку осіб. У теорії права розрізняють три основні спо­соби правового регулювання: уповноваження, зобов'язання і заборона.

• Уповноваження — це спосіб правового регулювання, який передбачає надання суб'єкту права здійснювати певні дії.

• Зобов'язання — це спосіб правового регулювання, який передбачає обов'язок суб'єкта виконувати певні активні дії.

• Заборона — це спосіб правового регулювання, який пе­ редбачає обов'язок утримуватись від заборонених дій.

Тип правового регулювання — це загальна спрямованість впливу права на суспільні відносини, яка залежить від того, що покладено в основу регулювання — дозвіл чи заборону. Розрізняють два типи правового регулювання — загальний до­звіл і спеціальний дозвіл.

• Загальний дозвіл — це тип правового регулювання, який здійснюється за формулою "дозволено все, що прямо не заборонено законом". Цьому типу правового регулювання притаманна наявність чітко сформульованих заборон, яких зазвичай небагато, а обсяг дозволеного не визначе­ ний. Цей тип правового регулювання сприяє або принай­ мні не заважає вияву ініціативності й активності.

• Спеціальний дозвіл — це тип правового регулювання, якому притаманна формула "дозволено лише те, що пря­ мо визначено законом" або "заборонено все, крім того, що прямо визначено законом". Це означає, що учасник правових відносин може виконувати лише ті дії, що пря­ мо дозволені законом, а всі інші дії заборонені. Форму­ люється конкретне звільнення від заборони, тобто роби­ ться виняток із загальної заборони.

Якщо за першою формулою особа має можливість вибору з усіх дозволених законом видів поведінки, то за другою форму­лою правове регулювання здійснюється з метою чіткого впорядкування суспільних відносин, в яких реалізуються за-

83

гальні інтереси, а також з метою реалізації принципів закон­ності, застосування заходів державного примусу, юридичної відповідальності.

Стадії правового регулювання — це етапи, які послідовно змінюються і у процесі яких здійснюється правове регулюван­ня. До них належать правова регламентація суспільних відно­син (правотворчість); настання умов, передбачених нормою права; конкретизація прав і обов'язків суб'єктів у правових відносинах; фактична реалізація правових норм у формі вико­ристання, дотримання і виконання.

Механізм правового регулювання — це система взаємопов'я­заних юридичних засобів, за допомогою яких здійснюється правове регулювання. Категорія "механізм правового регулю­вання" охоплює весь процес правового регулювання, подає його в системно-динамічному вигляді, розкриває його структу­ру, взаємозв'язок і взаємодію елементів, їх характерні ознаки і функції.

До елементів механізму правового регулювання належать юридичні норми, нормативно-правові акти, акти офіційного тлумачення, юридичні факти, правовідносини, акти правореалі-зації, режим законності й правопорядку, який встановлюється внаслідок досягнення основних цілей правового регулювання.