Принцип пропорційності

Як зазначалося в розділі 3, регламентує співвідношення між поставленою метою та засобами і способами її досягнення. В основу цього принципу покладена ідея, згідно з якою «загальний інтерес, яким керується держава, не може бути таким, що придушує свободу окремої особи»^[146].

Принцип пропорційності сформульований в німецькій правовій системі. Він «виведений» Федеральним конституційним судом Німеччини з кодифікації прусського права XVIII століття, коли Кодекс публічного права уповноважував адміністрацію застосовувати тільки необхідні засоби для забезпечення громадського порядку, спокою та безпеки^[147]. Він же визнав принцип пропорційності таким, що має конституційний статус (хоч і не закріплений в Основному Законі ФРН); випливає «з принципу правової держави» та «самої суті основоположних прав людини і громадянина»^[148]. Як прояв загального права громадянина на свободу від держави основоположні права можуть обмежуватися державними органами лише настільки, наскільки це є абсолютно необхідним для захисту публічного інтересу»^[149].

На початкових етапах становлення принцип пропорційності стосувався, як випливає з викладеного, насамперед меж можливих обмежень основоположних прав людини. Вони, як зазначалося в одному з рішень того ж Федерального конституційного суду Німеччини, мають бути «адекватними конкретній ситуації, яка потребує такого обмеження, тобто перебувати у прийнятному співвідношенні до ваги та значення основного права»^[150].

Саме таким чином, як підкреслювалося у розділі 3, реалізується ідея справедливості - базової цінності, на якій ґрунтується право.

Оскільки підстави для обмеження прав і свобод людини формулюються як у національних конституціях, так і в міжнародно-правових документах досить загально, у вигляді так званих оцінювальних понять, вирішальна роль у тлумаченні та конкретизації змісту принципу пропорційності стосовно конкретних правових ситуацій продовжує належати судам. В процесі тривалої практики міжнародними судовими органами, зокрема Європейським судом з прав людини, та національними судами, передусім конституційними, сформульовано ряд вимог принципу пропорційності, які в узагальненому вигляді зводяться до такого:

• будь-які обмеження основоположних прав і свобод можливі тільки на підставі закону у передбачених конституцією (чи міжнародно-правовими документами) цілях та лише у межах, що є необхідними для нормального функціонування демократичного суспільства;

• такі обмеження мають застосовуватися тільки у випадках, якщо не існує менш обтяжливих засобів і способів запобігання порушенням прав і свобод інших осіб та забезпечення публічних інтересів;

• наслідки заходів, які обмежують реалізацію прав і свобод, не повинні бути надмірними та суворо обумовлюватися метою, що переслідується.

Зарубіжною судовою практикою, зокрема практикою Європейського суду з прав людини, сформульовані також певні критерії (хоч і не абсолютно визначені) таких оцінювальних категорій, пов'язаних з публічним інтересом, що мають суттєве значення для застосування принципу пропорційності, як «необхідність для демократичного суспільства», «невідкладна суспільна потреба», «переслідувана правомірна мета», додержання справедливої рівноваги між «загальним інтересом» та «інтересом особи» тощо, які виходять далеко за межі юрисдикції Суду, здійснюючи істотний вплив на національну судову практику, у тому числі вітчизняну.

Хоч останнім часом згадки про принцип пропорційності в практиці українських судів трапляються дещо частіше, судові рішення із застосуванням його вимог є надзвичайною рідкістю. Більше того, в багатьох судових рішеннях, які стосуються, зокрема, обмеження прав громадян на проведення мирних зібрань, принцип пропорційності не використовувався зовсім. Як засвідчила судова практика часів Революції Гідності, суди ним відверто нехтували, задовольняючи близько 95% позовів, які подавали органи місцевої влади, про заборону мітингів і демонстрацій.

Продовжуючи свою основну функцію як засіб забезпечення справедливого балансу між вимогами захисту публічного інтересу та необхідністю забезпечення фундаментальних прав особи, принцип пропорційності в процесі свого розвитку значно розширив діапазон своєї дії.

Він нині не тільки використовується для визначення меж можливих обмежень прав і свобод людини правозастосовними органами держави, а й поширюється на всі напрями і види державної діяльності, включаючи законотворчу. Дією принципу пропорційності охоплюються як публічно-правові, так і приватноправові відносини.

Це означає, що під дію принципу пропорційності підпадають майже всі правові питання - від регламентації повноважень різних органів державної влади та їх збалансування, запобігання зловживанню дискреційними повноваженнями та встановлення меж свободи розсуду, до вирішення питань про співмірність конституційних прав і обов'язків, відповідність злочину і покарання, праці і винагороди за неї, прав і обов'язків кредитора і боржника, збалансованість прав сторін у судовому процесі тощо.

Це виключає суто позитивістський підхід до тлумачення і застосування Конституції та законів.

21.2.10.