<<
>>

Правовий звичай

На відміну від нормативно-правового акта, правовий звичай не формулюється зовнішнім авторитетом і є чи не найдавнішим джерелом права, яке характеризується такими особливостями:

• правовий звичай стає правилом внаслідок типізованої, повторюваної поведінки людей в однорідних ситуаціях;

• звичаєве правило поведінки є результатом історичного і культурного розвитку соціальної групи;

• правовий звичай може не мати письмового закріплення, передається від покоління до покоління в усній формі, зберігаючи свій зміст у свідомості людей;

• усна форма фіксації та існування звичаю позбавляє його чіткості і ясності у формулюванні правил поведінки.

Але не будь-яке звичаєве правило поведінки є джерелом права, правовим звичаєм. Щоб стати правовим, він повинен не лише закріплювати правила, моделі поведінки. Звичай також повинен мати певні якісні характеристики, як-то: встановлювати права і відповідні обов'язки сторін, бути визнаним як правове, загальнообов'язкове правило поведінки тими, кого він стосується, а також судовою практикою. Так, звичай прикрашати вдома ялинку на Новий рік, який існує у багатьох країнах, не буде вважатися правовим, оскільки не передбачає чіткого обов'язку та, відповідно, права вимоги у будь-кого виконувати такі дії.

На противагу цьому один із торговельних звичаїв чесної конкуренції, за яким сторони не повинні ні словом, ні ділом перешкоджати один одному торгувати на одному ринку, буде вважатися правовим, оскільки у ньому визначено як суб'єктів, так і конкретний зміст правовідносин. Такий звичай у ролі джерела права може бути підставою для винесення відповідного рішення у суді, якщо сторона звернеться до нього за захистом свого порушеного права на чесну конкуренцію.

Дійсні донині якісні характеристики звичаю, які давали підстави вважати його правовим, сформулював ще у XVIII столітті англійський юрист В. Блекстон. Серед них слід назвати такі, як стародавність, безперервність, використання за згодою сторін, обов'язкова сила, визначеність, узгодженість, здоровий глузд тощо[50].

Історично будь-яка публічна влада, яка виникала на тій чи іншій території, первинно у своїй адміністративній чи судовій діяльності спиралася на звичай як вже існуюче апріорі джерело права. Влада не поспішала змінювати звичай, оскільки він був реальним засобом правового регулювання, який відображав дійсний стан речей та віддзеркалював розуміння права людьми. Звичай слугував не тільки самостійним джерелом права, яке використовувалося ними у повсякденному житті, а й джерелом державного права у випадку його застосування у судах чи інших публічних органах влади для прийняття рішень, закріплення у нормативно-правових актах або ж виданні окремих збірок звичаїв з метою їх упорядкування і наступного застосування. На теренах України звичаї як одне з джерел права стали основою таких відомих правових пам'яток, як «Руська правда», «Литовські статути», «Права, за якими судиться малоросійський народ», торговельні (купецькі) звичаї становили основу поширеного свого часу в Україні магдебурзького права.

Але у разі текстуальної фіксації звичай набував як позитивних, так і негативних рис, притаманних нормативно-правовому акту, про які вже йшлося, поступово втрачаючи свій зв'язок із реальними динамічними суспільними відносинами.

З розвитком державних інституцій, ускладненням суспільних відносин, посиленням ролі держави в управлінні суспільними справами звичай втратив своє значення основного джерела права. Він поступився своїм місцем нормативно-правовому акту, залишивши для себе дуже незначну правову територію. Однак у країнах традиційного права (переважно країни Африки) звичаєве право продовжує існувати паралельно з джерелами права, встановленими державою. Крім цього, звичай у незначному обсязі застосовується у Великій Британії, США та країнах Британської співдружності і ще меншою мірою - у країнах континентальної Європи.

Правова система України допускає можливість застосування звичаю, наприклад, у цивільних відносинах, де він може застосовуватися, якщо не суперечить договору або актам цивільного законодавства. Різновидом таких звичаїв є, зокрема, торговельні звичаї або ж звичаї ділового обігу. До них можна віднести звичаї, закріплені в зібранні міжнародних торговельних звичаїв, що уточняються та редагуються Міжнародною торговою палатою у Парижі, так звані Правила «ІНКОТЕРМС», а також Принципи міжнародних комерційних договорів 1994 року, розроблені Міжнародним інститутом з уніфікації приватного права. Іншим прикладом можливості застосуван- ня правового звичаю є норма Господарського кодексу України, яка визначає недобросовісну конкуренцію як будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. Хоча безпосередній зміст цих звичаїв формально залишається не фіксованим. Крім того, сімейне законодавство України також містить посилання на звичай національної меншини, наприклад, як підставу визнання понад двох прізвищ в одного з членів подружжя тощо. Але в будь-якому випадку наведені приклади є дуже мізерною частиною нормативного регулювання порівняно з масивом норм, встановлених нормативно-правовими актами, а безпосереднє практичне їх застосування наштовхується на проблему пошуку змісту (визначення) і конкретизації звичаю. Без цього застосувати звичай, навіть у випадках, дозволених законодавцем, неможливо.

9.6.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Правовий звичай:

  1. Право і звичай
  2. §2. Звичай та звичаєве право
  3. б) Законодавство і звичай
  4. Договоры Киевской развития Руси правовых с Византией развития 911 и правовых 944 годов считаются истории самыми правовых ранними правовых письменными правовых документами.
  5. В.Е. Сазонов. Государственно-частное партнерство.2012, 2012
  6. ПРОБЛЕМА СООТНОШЕНИЯ НОРМЫ ПРАВА И СТАТЬИ НОРМАТИВНОГО ПРАВОВОГО АКТА. СПОСОБЫ ИЗЛОЖЕНИЯ ПРАВОВЫХ НОРМ В ПРАВОВЫХ АКТАХ
  7. Тема 20. Правосознание и правовая культура. Правовой нигилизм. ПРАВОВОЕ ВОСПИТАНИЕ.
  8. 2.1. Соотношение ограничения оборотоспособности земельных участков с правовым режимом и иными правовыми средствами в системе правового регулирования земельных отношений
  9. 12.4. Правовое воспитание как средство формирования правовой культуры. Формы правового воспитания
  10. 22. Механизм правового регулирования: понятие, структура, стадии. Соотношение правового регулирование и правового воздействия.
  11. Охранительная функция консервативной юридической доктрины, заключающаяся в защите традиционалистским правовым мышлением исторически устоявшихся и нравственно обоснованных государственно-правовых институтов и ценностей в эпоху модернизаций, заимствований, социальных катаклизмов и правовых реформ.