<<
>>

Право і релігія

Термін «релігія» має багате змістовне забарвлення, але основний зміст, який він виражає, стосується ідеї зв'язку або поєднання людини з вищою істотою або силою.

Культ як акт зовнішнього шанування вищих істот, сил відомий з часів, коли ще не були сформовані сучасні загальновідомі світові релігії.

Пояснити непоясненне, зрозуміти сенс життя і своє місце у світі, захистити себе за допомогою союзу з вищими, тобто сильнішими, істотами - таке прагнення людини у первісному та навіть у сучасному світі є цілком природним.

Перші культи сформувалися у відносно замкнутих соціальних системах і не поширювалися на інші групи людей, які могли створювати інші відмінні культи. Але в будь-якому разі і ті, й інші мали не тільки власне пояснення походження культу, а й певний порядок його здійснення, тобто ритуал. Ритуал або обряд були нічим іншим, як сприйнятим соціальною групою набором правил проведення церемоній, служб чи інших релігійних дій, які мали сакральне значення. Ці правила сприймались як зрозумілі як для людей, так і для божества. До божества зверталися, не тільки надаючи почесті, а й з проханнями допомоги у вирішенні тих чи інших справ, вірячи у божественну мудрість, справедливість, милосердя, захист тощо. Не дивно, що в багатьох релігіях бог є тим беззаперечним авторитетом, який ділиться своєю мудрістю з простими людьми, даруючи останнім заповіді, закони, настанови, за якими повинні жити віруючі люди.

Прикладом надання правил поведінки від вищого створіння до людей через земного посередника можуть бути закони Хаммурапі, за- кони Мойсея, починаючи з десяти заповідей, які стали фундаментом одночасно для єврейського права та християнської моралі, мусульманське право, основою якого стали пророцтва Мухаммеда, які йому послав Аллах тощо. Під вплив релігійного регулювання або ж інтересу поступово потрапляли все нові й нові відносини соціального життя. Релігійні норми починають конкурувати з нормами права, встановленими світськими владами, у певних галузях, витісняючи і замінюючи їх, а в інших - існуючи паралельно.

Епоха Середньовіччя в Європі відзначилася доведенням до довершеності церковного та канонічного права. Найвідомішою пам'яткою канонічного права Європи визнається Corpus Juris Canonici, який становив собою збірник норм, що керували діяльністю церкви у духовній та світській юрисдикції, визначав її устрій та був противагою римському juris civilis. За допомогою канонічного права класичні римські цивільні норми були пристосовані до потреб соціального регулювання країн, які виникли через тисячу років після зникнення Риму як імперії. Канонічне право було всюди - і в регулюванні міжнародних відносин, і при визначенні злочинів, у питаннях здійснення державної влади тощо. Християнська мораль поступово стала відображатись у цивільному та сімейному праві. Свій зміст канонічне право черпало не лише зі священних книг, а й із постанов вселенських і національних соборів, рішень церковних судів, церковно-юридичних звичаїв та навіть світських законів, які правителі приймали для церковної юрисдикції.

Роль релігії для розвитку права складно недооцінити, почуття віри у вищі ідеали, яке притаманне будь-якому культу, так само є необхідним для сприйняття вихідних ідей (принципів) права - справедливості, свободи, рівності тощо. І в минулому, і тепер праву та релігії властиві такі спільні риси, як ритуальність, традиційність, авторитетність та універсальність[42] [43]. З усіх соціальних регуляторів релігійні норми вплинули на розвиток права безпосередньо. Більше того, на думку Дж. Бермана, подвійність церковної та світської юрисдикції та множинність світських юрисдикцій створювали гостру конкуренцію, з якої вийшло не лише правління законом (rule by law), а й панування права (rule of law)1.

До сьогодні в світі існують країни, правові системи яких базуються на догматах ісламу. Релігія вплинула на зміст моральних норм, які одночасно ставали нормами релігійної моралі. Релігія не оминула звичаю, створивши різновид церковних звичаїв; вона була основою для створення різновиду корпоративного права, яке регулювало відносини між кліриками; ставала основою для формування світського права як джерело для його правових норм.

І до сьогодні, поступившись так званому світському писаному праву, релігійні норми в багатьох країнах продовжують застосовуватися нарівні з іншими соціальними нормами для регулювання суспільних відносин, і навіть протистояти юридичним нормам, сформульованим державою. Прикладом цього можуть бути випадки ісламського фун- даменталізму або суспільних протистоянь, конфліктів, коли світська держава намагається регламентувати за допомогою закону питання організації культу, майнові права конфесій або ж питання, які зачіпають релігійні догми, такі, які стосуються, зокрема, абортів, контрацепції, штучного запліднення, одностатевих шлюбів тощо. Це, на думку Ж. Бержеля, свідчить про те, «скільки сил ще, консервативної або революційної спрямованості, зберігає релігія і який вплив вона продовжує мати на суспільство та юридичні правові системи»[44].

4.6.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Право і релігія:

  1. 13. Публичное и частное право. Материальное и процессуальное право. Национальное и международное право.
  2. Частное право (гражданское право, коммерческое право).
  3. 1. Термином "римское право" обозначается право античного Рима, право Римского государства рабовладельческой формации.
  4. Суб’єктивне право: наділення правом та уповноваження а) Право та обов ’язок
  5. КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО НАРОДОВ НА САМООПРЕДЕЛЕНИЕ - ПРАВО ИНДИВИДУАЛЬНОЕ ИЛИ КОЛЛЕКТИВНОЕ?
  6. В Великобритании административное право долгое время не признавалось в качестве самостоятельной отрасли право
  7. § 11. Содержание права. Объективное право и субъективное право
  8. РИМСКОЕ ПРАВО КЛАССИЧЕСКОГО ПЕРИОДА. КОДЕКС ЮСТИНИАНА ПРАВО СОБСТВЕННОСТИ: ВИДЫ, СПОСОБЫ ПРАВОВОЙ ЗАЩИТЫ, ОГРАничЕния
  9. ГЛАВА 3 Римское право и вещное право России: генетическая преемственность
  10. IV. Новое право и хозяйство 1. Право координации
  11. Лекция 9. Право в системе социальных норм. Право и личность
  12. Принцип всеобщего избирательного права предполагает, что каждый имеет право голосовать и право быть избранным