Поняття юридичного тлумачення

Історія поняття «тлумачення» сягає ще античних часів. Його активно використовували грецькі та римські оратори. У стародавньому Римі з'явився й термін «інтерпретація» (interpretatio), який є прообразом сучасного тлумачення.

Протягом своєї історії юридичне тлумачення пережило різні періоди - як піднесень (зокрема, в часи становлення і розквіту римського права та його відродження після тривалого занепаду в епоху Просвітництва) так і спадів, аж до повної заборони (в часи панування в юриспруденції ортодоксального юридичного позитивізму). Формально обмеженим, як зазначалося, було ставлення до юридичного тлумачення в період тоталітаризму. З його крахом у вітчизняній юриспруденції почався новий етап піднесення юридичного тлумачення, який перебуває поки що на початковій стадії.

Тлумачення в юридичній літературі визначається по-різному. Одні автори розглядають тлумачення як особливий розумово-пізнавальний процес, спрямований на розкриття змісту норм права^[83], інші - як різновид юридичної діяльності із встановлення змісту правових приписів^[84], ще інші - як особливий різновид юридичної практики^[85].

Неоднозначно розуміють також сфери застосування тлумачення. Одні пов'язують його виключно з правозастосовним процесом, інші вважають, що тлумачення властиве також процесу підготовки і ухвалення законів та інших нормативних актів. Недостатня визначеність має місце щодо об'єкта та суб'єктів тлумачення, його видів тощо.

Такі розбіжності в розумінні тлумачення невипадкові. Юридичне тлумачення - доволі складний і багатогранний розумовий процес і вид діяльності. Воно охоплює як внутрішню, так і зовнішню його сторони, стосується різних аспектів діяльності людини у сфері права - як пра- вотворчості, так і правореалізації, здійснюється безліччю суб'єктів - від окремих пересічних осіб до спеціально уповноважених державних органів, має різні юридичні наслідки.

Під тлумаченням традиційно прийнято розуміти насамперед внутрішній розумовий процес особи, що реалізує правові норми у будь-якій формі, особливо особи, що застосовує їх.

Без такого інтелектуального процесу неможливо собі уявити також учасників нормопроектувальної і правотворчої діяльності, кодифікаційних робіт тощо. В юридичній літературі цей процес прийнято іменувати тлумаченням-з'ясуванням. Основна його мета - з'ясувати зміст правових норм «для себе». Тлумачення-з'ясування характеризує його інтелектуально-розумову сторону. Частіше за все воно є підготовчим етапом для інших видів робіт (діяльності), вказаних вище.

Тлумачення, яке адресоване іншим суб'єктам, передусім особам і органам, що застосовують правові норми, іменується тлумачен- ням-роз'ясненням. Воно виступає як діяльність певних органів, організацій, установ і осіб, спрямована на забезпечення правильного здійснення (реалізації) правових норм, що тлумачаться, у всіх випадках, на які вони розраховані, попередження помилок, можливих при їх застосуванні, тобто характеризує діяльнісну сторону тлумачення.

Тлумачення-роз'яснення обов'язково має зовнішню форму свого вираження. Це можуть бути відповідні інтерпретаційніакти (акти-тлу- мачення) спеціально уповноважених на те державних органів, що мають обов'язковий характер, або ж рекомендації, поради, розроблені науковими установами, громадськими об'єднаннями чи окремими особами і викладені в наукових монографіях, статтях, коментарях до законів та інших нормативних актів, методичних матеріалах тощо.

Отже, підсумовуючи викладене, можна констатувати, що юридичне тлумачення - це особливий розумовий (інтелектуальний) процес і вид юридичної діяльності, спрямований на з'ясування і роз'яснення змісту норм права та положень інших правових документів з метою правильної їх реалізації.

15.2.