Монополія на примус, якою володіє правова спільнота

У той час як різні правові порядки загалом збігаються з установлюваними ними примусовими актами, якими вони наділяють правову спільноту (ці акти завжди полягають у примусовому позбавленні згаданих вище набутків), вони, правові порядки, значно відрізняються від умов, яких ці примусові акти стосуються, й особливо від людської поведінки.

Протилежна за характером поведінка повинна впроваджуватися шляхом установлення санкцій, себто має досягатись соціально бажаний стан, який гарантується правовим порядком і зводиться до поведінки, що вважається законною. 3 точки зору правової цінності цей стан створюється правовими нормами. Якщо простежити розвиток права від його первісних першопочатків до того рівня, на якому це право перебуває в сучасних країнах, то стосовно реалізовуваної правової цінності можна говорити про певну тенденцію, спільну для правових порядків усіх рівнів. Це тенденція усувати вплив фізичного примусу, застосування насильства однієї людини стосовно іншої. I ця тенденція зростає з розвитком права. Проте, оскільки усунення застосування такого насильства передбачає своєю умовою санкцію, а сама санкція є актом примусу, себто застосуванням насильства, заборона застосування насильства може бути лиш обмеженою дією. Слід завжди проводити розрізнення між забороненим і дозволеним застосуванням насильства. Себто слід враховувати застосування насильства як уповноважену реакцію на соціально небажані обставини справи, й особливо як реакцію, що вповноважує правову спільноту вживати санкції у випадку соціально шкідливої людської поведінки. Однак це розрізнення не означає, нібито застосування насильства, яке не є реакцією, що надається правовій спільноті у витяді повноваження діяти, якщо відбувається соціально шкідлива дія, слід забороняти, себто вважати за протиправне або таке, що має статус делікту. Згідно з первісними видами правового порядку жодним чином не забороняється будь-яке застосування насильства, котре не має характеру вповноваженої реакції на обставини справи, що вважаються соціально шкідливими. Забороняється до певної міри лише вбивство людини. Тільки вбивство вільних членів суспільства, а не вбивство чужоземців чи рабів вважається протиправним актом. Вбивство чужоземців і рабів, оскільки воно не заборонене, є дозволеним у неґативному розумінні. Але воно не є уповноваженням у вигляді санкції. Проте поступово утверджується принцип, що забороняється всяке застосування фізичного насильства, якщо воно спеціальним чином не надається правовій спільноті як реакція, що уповноважує до дій, спрямованих на ліквідацію обставин справи, які вважаються соціально шкідливими (у цьому випадку такий дозвіл є обмеженням цього принципу). Тоді правовий порядок вичерпно визначає умови, в межах яких слід удаватися до психологічного примусу, та осіб, які можуть здійснювати цей примус. Оскільки особа, що, згідно з правовим порядком, уповноважена здійснювати цей примус, може вважатися органом правопорядку або — що одне й те саме — представником спільноти, створеної правопорядком, то виконання цих примусових актів може бути доручене особам, що є представниками створеної правопорядком спільноти[24]. Тоді ми маємо монополію на примус (Zwangsmonopol), що належить правовій спільноті. Ця монополія на примус є децентралізованою, коли визначені правовим порядком особи, що вповноважені здійснювати акти примусу, не є спеціальними, призначеними для цієї справи пред- ставниками, й коли правопорядок вважається порушеним через протиправну поведінку інших осіб, що дозволяє уповноваженим особам застосовувати насильство проти них — себто коли ще існує принцип самозахисту.

<< | >>

↑

Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Монополія на примус, якою володіє правова спільнота:

- Комерційне право України - Корпоративне право України - Медичне право України - Теорія держави і права України -