14. Максимізація прибутку і цінова стратегія монополії. Цінова дискримінація. Природна монополія. Наслідки монополізації.

Недосконало конкурентними вважаються ринки, на яких або покупці, або продавці у своїх рішеннях враховують власну здатність впливати на ринкову ціну. Ця особливість змінює поведінку фірм і розподіл ресурсів.

Монополія — це наявність на ринку лише одного продавця і багатьох покупців, монопсонія — наявність лише одного покупця при багатьох про­давцях.

Чисту монополію характеризують такі риси:

• єдиний продавець на ринку;

• виробництво специфічного однорідного продукту, який не має близьких і досконалих замінників;

• ринкова влада, що забезпечує контроль над ціною;

• заблокований вступ в галузь.

Бар'єри входження на ринок є основною причиною виникнення монопо­лій. Відповідно до джерел походження бар'єрів виділяють кілька їх форм:

• бар'єри, створені економією від масштабу;

• бар'єри, створені державою (патенти, ліцензії та ін.)

• розмір ринку;

• власність на важливі види сировини;

• "нечесна конкуренція".

Будь-які бар'єри входження не є абсолютно нездоланними, особливо у довгостроковому періоді, тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, пере­важно підтримуються державою.

Ступінь панування фірми на ринку характеризує концентрація продав­ців. Коефіцієнт концентрації визначає процент продажу продукції фірми (декількох фірм) від загального обсягу продажу на ринку. Загальноприйня­тим показником вимірювання концентрації продавців є частка чотирьох або восьми найбільших в галузі фірм, проте він не вловлює різниці між галу­зями, в яких домінує одна фірма, і галузями, в яких є чотири чи більше при­близно однакових фірм.

Більш досконалим показником є індекс ринкової концентрації Гіршмана- Герфіндаля, який обчислюється як сума квадратів часток ринку всіх фірм (Я ), які продають на ньому свою продукцію: Н = р₁² + р₂² + р₃² +... + p_n².

Максимальної величини він досягає для монополії: 100²- 10.000. Мінімального значення індекс набуває в умовах досконалої конкуренції.

Модель ринку з єдиним постачальником продукту, який не має близьких замінників, називається чистою монополією.

У досягненні мети — максимізації економічного прибутку — монополія зустрічається з трьома обмеженнями — витратами виробництва, попитом на продукцію монополії та ціною продукції.

Основною відміною становища фірми - монополіста є можливість впли­вати на ринкову ціну. Монополія сама призначає ціну на свою продукцію, при цьому вона може продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, а може для кожної групи споживачів призначати іншу. Модель поведінки монополії з єдиною ціною називається простою монополією.

Можливість призначати ціну не означає, що монополіст буде прагнути встановити якнайвищу. Монополія уособлює галузь, тому стикається з кривою ринкового попиту, яка є типовою спадною і жорстко визначає співвід­ношення між ціною і обсягом так, що довільне маніпулювання цінами немо­жливе. Зміни у попиті та його еластичності можуть призвести як до зміни ці­ни і рівня випуску, так і до зміни лише ціни за незмінного обсягу випуску, або до зміни лише обсягу випуску за незмінної ціни. Тому вважають, що мо­нополія не має кривої пропонування.

Сукупні витрати монополіста формуються так само, як і витрати конку­рентної фірми: їх динаміка у короткостроковому періоді зазнає впливу закону спадної віддачі, а у довгостроковому - впливу ефекту масштабу.

Сукупний виторг монополії обчислюється за формулою: TR = P(Q) • Q, функція P(Q) нелінійна, вона зазнає впливу спадного харак­теру ціни та цінової еластичності попиту, тому не може зростати нескінчен­но. Сукупний виторг монополіста на еластичному відрізку кривої попиту зі зниженням ціни зростає, на нееластичному - зменшується. Тому крива TR монополії має вигляд опуклої доверху функції. Монополія завжди обирає об­сяги виробництва в межах еластичного відрізку кривої попиту.

Середній виторг (AR) монополії завжди дорівнює ціні, а його крива співпадає з кривою попиту D = AR .

Граничний виторг (MR) монополії завжди менший за ціну (P(Q)), його значення спадають значно швидше, ніж значення ціни, тому крива MR віддаляється від кривої попиту. Ця властивість пояснюється двома ефектами: ефектом обсягу та ефектом ціни, які діють у протилежних напрямках, якщо обсяг продажу зростає, то ціна знижується.

Максимум сукупного виторгу досягається за нульового значення гранично­го виторгу і відповідає точці одиничної еластичності на кривій попиту.

Фірма - монополіст одночасно приймає рішення про обсяг випуску і про ціну продукції.

Для оптимізадії обсягу виробництва монополіст використовує універса­льне правило граничного випуску MR — МС. Максимальним прибуток є обсяг, за якого граничний прибуток дорівнює нулю. Крива попиту показує ціну, за якою оптимальний обсяг продукції може бути проданий. Вплив кривої попиту на рішення монополіста є надзвичайно важливим: нахил кривої попиту визначає нахил кривої граничного виторгу, остання ж в свою чергу визначає обсяг випуску, який максимізує прибуток. Рівноважна монопольна ціна зав­жди перевищує граничний виторг: Р _т > MR = МС. Точка, яка графічно визначає комбінацію ціни та обсягу випуску, що забезпечує монополісту максимізацію прибутку, називається точкою Курно.

Для монополії, як і для будь-якої іншої фірми, справджуються загальні умови прибутковості та збитковості. Монополія максимізує економічний прибуток, якщо на оптимальному обсязі випуску Q _т ціна Р _т > АТС.

Економічний прибуток монополіста, як і будь-якої фірми, обчислюється як

ЕР_т = TR-TC або ЕР_т = (Р_т - АТС) * Q_m .

У короткостроковому періоді монополіст виробляє, доки покриває свої змінні витрати, АТС > Р _т > AVC, тому деякий час може працювати, мінімізуючи збитки. Для монополії також існують умова беззбитковості, ко­ли Р _т = АТС, і умова закриття, коли Р_т ≤ AVC . Однак ситуації зби­тковості і закриття нетипові для монополії.

У довгостроковому періоді монополіст виробляє лише тоді, коли окупає всі сукупні витрати, оптимальний масштаб виробництва визначається за пра­вилом:

MR = LMC . Рівноважна ціна монополіста і в довгостроковому періоді перевищує довгострокові середні і граничні витрати:

Р_т >LMC = minLAC.

Завдяки бар'єрам входження в галузь монополія і в довгостроковому пе­ріоді отримує економічний прибуток. Для монополії не властивий парадокс прибутку. Не маючи конкурентів, монополіст не змушений працювати за ці­ною, рівною мінімуму довгострокових середніх витрат, тому й обсяг випуску монополіста менший, ніж ефективний масштаб виробництва.

Поведінка монопсоніста є дзеркальним відображенням поведінки монополіста. Монопсоніст, як єдиний покупець товару, має справу з висхід­ною кривою ринкового пропонування, яка відображає його середні видатки на покупку товару (S = АЕ). Висхідний характер кривої пропонування означає, що кожна наступна куплена одиниця товару потребує підвищення ціни на весь обсяг покупок, тому граничні видатки монопсоніста на покупку зростатимуть швидше, ніж середні. Крива граничних видатків (ME) відхи­ляється ліворуч вгору від кривої середніх видатків. Крива попиту відображає спадну граничну вигоду монопсоніста (MB) від купівлі кожної одиниці товару (D = MB).

Оптимальна кількість товару, яку купує монопсоніст, визначається за правилом максимізації вигоди монопсоніста: MB = ME, по­дібним до правила граничного випуску. Графічно рівність MB = ME відпо­відає точці перетину кривої попиту з кривою граничних видатків. Ціну това­ру монопсоніст знаходить за кривою пропонування. Монопсонічна ціна менша за граничні видатки і граничну вигоду товару для покупця (P_ms min AC;

■ монополія не досягає ефективності розподілу ресурсів, оскільки для оптимального обсягу випуску Р> МС.

Безповоротні (чисті) суспільні втрати - ціна, яку суспільство платить за неефективний розподіл ресурсів монополією, - вимірюються величиною сукупних втрат надлишку споживача і надлишку виробника від скорочення обсягу випуску і підвищення ціни, які графічно відповідають площі трикутника Харбергера. Інша частина надлишку споживача захоплюється монопо­лістом і перетворюється на його додатковий виграш, трансформується у над­лишок виробника.

Суспільство може платити за монопольну владу ще й додаткову ціну:

· • орієнтуючись на максимізацію прибутку, а не обсягу випуску, моно­полія може ігнорувати ефект масштабу і мати вищі витрати на одиницю продукції; • монополія може як сприяти розвитку науково-технічного прогресу, забезпечуючи за рахунок вищих прибутків впровадження новітніх досягнень у виробництво, так і гальмувати його, скуповуючи винаходи і не використо­вуючи їх;

· для монополії є характерною "X- неефективність", що спричиняєть­ся неенергійним менеджментом, бюрократизацією, ухиленням від ризику;

· соціально непродуктивними є видатки для утримання чи зміцнення ринкової влади: рекламу, лобіювання своїх інтересів, спроби уникнути дер­жавного регулювання та ін.

· « утримання незадіяних надлишкових виробничих потужностей як засіб переконання потенційних конкурентів у недоцільності їх виходу на даний ринок.

А – втрата споживачів (надлишок споживачів)

В - втрата споживачів (надлишок споживачів) за рахунок монопольної ціни

С – втрати (надлишок виробника) через продаж по монопольній ціні

В+С – безповоротні втрати суспільства

А+В - втрати споживачів від монополії

Через наявність суспільних втрат монополія вважається неефективною ринковою структурою. Виняток становить природна монополія — рин­кова структура, яка забезпечує мінімізацію витрат завдяки економії на масш­табі, що проявляється на всіх рівнях виробництва. Виникнення природної монополії є наслідком вільної дії ринкових сил, внаслідок чого виробництво суспільно важливого товару зосереджується на одній фірмі, де воно обхо­диться дешевше, ніж його виробництво кількома фірмами. У більшості випа­дків вони утворюються в комунальних галузях господарства. Існування при­родної монополії є економічною необхідністю і вигідне для суспільства. Для зменшення негативних наслідків, породжених монопольною владою, діяль­ність природних монополій регулює держава.

Монопсонічна влада на ринках також спричиняє виникнення суспільних втрат, що робить монопсонію неефективною ринковою структурою:

■ за інших рівних умов монопсоніст порівняно з конкурентним покуп­ цем купує товар у меншій кількості і за нижчою ціною;

■ додаткова вигода монопсоніста утворюється за рахунок захоплення частини надлишку виробника;

■ безповоротні суспільні втрати відповідають сумі втрат надлишку споживача та виробника.

Через нижчу монопсо-нічну ціну продавці втрачають надли­шок, що відповідає площі прямокут­ника А. Крім того, внаслідок змен­шення обсягу збуту вони втрачають частину надлишку виробника задану трикутником С. Отже, сумарні втрати продавців становлять величину (А + С). Покупець одержує надлишок, заданий прямокутником А , купую­чи товар за нижчою ціною. Додаткова вигода монопсоніста утворюється за Рахунок захоплення частини надлишку виробника. Однак він втрачає частину иадлишку споживача, задану трикутником В. Сумарний виграш покупця -Монопсоніста становить величину (А-В). Суспільні втрати від монопсонної влади відповідають сумі втрат надлишку споживача і надлишку виро­бка (В + С).

Монопольна влада - здатність впливати на ринкову ціну - реалізується на основі цінової стратегії монополії.

Один з принципів монополістичного ціноутворення - "витрати плюс" -передбачає встановлення ціни на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов'язана з еластичністю попиту. її обчислюють на основі правила MR—MC з врахуванням показника еластичності:

MR = ΔTR/ΔQ = Δ (P-Q)/ ΔQ;

MR = P + Q(ΔP/ΔQ); MR = P + P(Q/P)( ΔP/ΔQ); MR = P + P( 1/E_d); P + P(1/E_d) = MC.

Приблизне правило ціноутворення: (Р — MC) / P = — 1 / E_d . Ліва частина рівняння (Р — MC) / P показує перевищення ціни над граничними витратами, виражене в процентах., яке є обернено пропорційним до еластичності попиту на продукцію монополії. Або P = MC* (E_d / (E_d —1))

(E_d / (E_d —1)) – називають фактор надбавки

Показник "відносної націнки" слугує для вимірювання монопольної влади і називається індексом Лернера (L):

L = (P-MC)IP = -1 / E_d.

Значення індексу Лернера завжди перебуває в проміжку між нулем (для досконало конкурентної фірми) і одиницею (для чистої монополії).

На основі приблизного правила ціноутворення можна знайти вираз для монопольної ціни: P = MC* (E_d / (E_d —1))

Формула не використовується у випадку, коли Ed— -1.

Монопольна фірма призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. За високої еластичності попиту накидка буде незначною, ціна наближатиметься до граничних витрат, тобто ринок буде близьким до конкурентного, де Р = МС і монопольне ста­новище особливих переваг не дає.

Монопсонічна влада над ринком залежить, головним чином, від еласти­чності пропонування, ця залежність обернена: у випадку значної еластично­сті пропонування зниження ціни буде незначним. Чим меншою є еластич­ність пропонування, тим більшу владу над ринком має монопсоніст.

Основна мета цінової стратегії монополіста - захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації -продажу одного і того самого товару різним покупцям за різними цінами.

Для здійснення цінової дискримінації необхідно: знайти формальну ознаку (рівень доходу, вікові категорії; географічне розміщення, часовий період та ін.), за якою можна поділити покупців на певні групи відповідно до їх готовності платити; виключити можливість перепродажу товару.

Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня.

Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) ці­нова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну - максимальну, яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для монополіста, що здійснює аб­солютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подіб­но до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і гранично­го виторгу ТR= AR = MR . Досконала цінова дискримінація пом'якшує не­доліки монопольної влади і виявляється вигідною для обох сторін: монопо­ліст розширює обсяги випуску до ефективного рівня конкурентного ринку, відсутні безповоротні втрати, що сприяє зростанню добробуту суспільства. Проте весь надлишок споживачів перетворюється на монопольний прибуток, і суспільний добробут зростає саме за рахунок додаткових надприбутків мо­нополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди.

Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін залежно від обсягів продажу: чим більша кількість товару купується, тим нижчою є ціна. Така цінова дискримінація сприяє розширенню виробництва, зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захо­пити весь надлишок споживача.

Цінова дискримінація третього ступеня застосовується, коли можна виділити окремі групи покупців з різною еластичністю попиту. Сегментація ринку здійснюється в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл проду­кції між покупцями відбувається шляхом зниження цін для одних і підви­щення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де по­пит менш еластичний. Наслідки дискримінації в цьому випадку неоднознач­ні: вона може збільшити сукупний споживчий надлишок, а може зменшити його або залишити незмінним. Але прибуток монополії зростає, в іншому ви­падку монополія встановила б єдину ціну для всіх.

Монополії можуть застосовувати й інші способи захоплення споживчого надлишку: міжчасову цінову дискримінацію — встановлення високої ціни на товар для споживачів, які не зволікають з купівлею новинок, різновидом якої є ціноутворення у пікові періоди — встановлення вищих цін в періоди най­вищого попиту; стратегію двокомпонентного тарифу - встановлення пла­ти за товар чи послугу як такі та окремої плати за кожну додаткову його одиницю; комплектування товарів.