<<
>>

Характеристика вцдів правових сімей

Романо-германська правова сім'я або сім'я континентального права - найстародавніша і чи не найпоширеніша у світі. Вона охоплює майже всі країни континентальної Європи (звідси походить її друга назва - «сім'я континентального права»), країни Латинської Америки, деякі країни Африки, Близького Сходу.

Генезис романо-германської правової сім'ї нерозривно пов'язаний із Стародавнім Римом. Саме там, а точніше в римському праві, знаходяться її історичні коріння. Це по суті визначає характерні риси (особливості) цієї правової сім'ї, що відрізняють її від інших правових сімей сучасності.

У своєму формуванні і розвитку романо-германська правова сім'я пройшла декілька етапів. Більшість компаративістів виокремлюють серед них, як правило, три основні: етап становлення (період до ХІІІ століття); етап ренесансу (період ХШ-ХѴШ століть), тісно пов'язаний з відродженням римського права після його тривалого занепаду; етап широкомасштабних кодифікаційних робіт (період ХІХ-ХХ століть). Хоч для розуміння особливостей сім'ї континентального права мають значення всі три етапи, для розвитку загальної теорії права, інших правових наук, розуміння джерел права та деяких специфічних державних інститутів особливо важливим є другий етап.

Характеризуючи цей період у розвитку романо-германської правової сім'ї, R Давид зазначав, що «нове суспільство знову усвідомило необхідність права»[119], оскільки тільки воно може забезпечити порядок і безпеку. Одним із найпомітніших проявів ренесансу римського права стала його бурхлива рецепція (receptio - сприйняття, запозичення). Саме в цей період в правову науку і практику континентальної Європи міцно увійшли поняття власності, поділ права на приватне і публічне, майнові та особистісні права. У зміст права вводилися нові ідеї і теоретичні положення, обумовлені пожвавленням господарського життя, торгівлі, становленням ринкових відносин.

Рецепція римського права була пов'язана насамперед з діяльністю університетів - спочатку Болонського - найстарішого в Європі, а згодом й інших. Відновилося викладання права, яке було сконцентроване переважно на коментуванні відповідних джерел та їхньому тлумаченні. Такі тлумачення іменувалися глосами, а викладачі - глосаторами. Університетські професори розглядали право не як суто позитивне явище; вони вчили, як потрібно розуміти право.

Вплив університетської юриспруденції був надзвичайно великий не лише на теорію права, а й на юридичну практику. Про це яскраво свідчить той факт, що у випадках сумніву суди мали право пересилати матеріали спірної справи на той чи інший юридичний факультет, висновок якого фактично набував статусу судового рішення. Активну роль відігравали університети також у законотворчості.

Словом, роль університетів у формуванні романо-германської правової сім'ї, її понять, термінів, джерел та структури права важко переоцінити.

Саме в цей та наступний періоди остаточно формуються визначальні для романо-германської правової сім'ї риси:

• наявність писаної конституції, норми якої мають найвищу юридичну силу і складають серцевину правових систем, що належать до цієї сім'ї;

• пріоритет закону над іншими джерелами права - доктриною, прецедентом, звичаєм.

Насамперед на законодавця з його правовими за своїм змістом законами фактично покладається захист громадян від владного свавілля;

• розвинутість процедури, за якою ухвалюються закони, що дістала назву «законодавчий процес»;

• яскраво виражений кодифікаційний характер норм права;

• розвинутість системи законодавства з чіткою ієрархією нормативних актів, що входять у цю систему;

• наявність особливої європейської моделі судового контролю за конституційністю законів та інших нормативних актів, який здійснюється, на відміну від інших правових сімей, спеціалізованими органами - конституційними судами, конституційною радою; конституційним трибуналом тощо. Переважну частину їх складу з огляду на вказану вище роль університетів становлять не судді, а університетські професори;

• поділ права на приватне і публічне, що є стрижнем всіх правових систем сім'ї континентального права;

• розвинута галузева диференціація права, поділ його на галузі, під- галузі, інститути, серед яких одним з визначальних є інститут зобов'язального права;

• дотримання принципу спеціалізації в судовій системі, яка нерідко призводить до полісистемності судових систем країн, правові системи яких входять до сім'ї континентального права;

• своєрідність стилю юридичного мислення, побудованого переважно на дедукції, який дістає прояв як в наукових публікаціях, так і, особливо, в судовій аргументації.

Наявність у правових систем, що належать до сім'ї континентального права, названих спільних, родинних рис не означає їх повної уніфікації. Всередині правової сім'ї не виключена можливість додаткового поділу правових систем на окремі групи чи підсистеми, які мають свої специфічні риси, що обумовлюють їх відносну автономність в єдиній правовій сім'ї, а інколи навіть дають підстави деяким фахівцям-компа- ративістам виокремлювати такі правові системи в окремі правові сім'ї.

Так, в межах романо-германської правової сім'ї, як правило, виокремлюють дві групи - романську і германську, які мають певні відмінності у розумінні приватного і публічного права, поєднанні римського приватного права із звичаєвим місцевим правом тощо.

Нерідко в цій же правовій сім'ї виокремлюють як підсистеми правові системи скандинавських і латиноамериканських країн або навіть намагаються обґрунтувати їх належність до самостійних правових сімей. Погоджуючись з тим, що правові системи вказаних груп країн мають свої особливості, інколи істотні (відмінності у джерелах права, ступені їх систематизації, ролі судової практики, судовому контролі за конституційністю законів та інших нормативних актів тощо), разом з тим не можна не відзначити, що переважна більшість цих особливостей стосується предмета не стільки загальної теорії права, скільки порівняльного правознавства.

Англосаксонська правова сім'я або сім'я загального права - одна з найпоширеніших у світі. За притаманними їй ознаками живе майже третина населення земної кулі. Включає дві групові підсистеми - англійську і американську (точніше, правову систему США). Перша назва цієї правової сім'ї фактично виходить з того, що центральне місце в ній традиційно посідало і продовжує посідати англійське право. Друга назва - сім'я загального права (common law) - також англійського походження. Вона пов'язана із специфікою становлення, функціонування і розвитком права у Великій Британії, зокрема з роллю у цьому процесі звичаєвого права та судової практики королівських судів, яка поступово набувала загальнодержавного характеру.

Своїм становленням і розвитком право цієї правової сім'ї, на відміну від інших сімей (зокрема романо-германської, де, як зазначалося, визначальна роль у становленні відводилась університетам), зобов'язане головним чином юридичній, передусім, судовій практиці. Його інколи так і називають - «судове право». Саме це переважно обумовлює інші особливості цієї правової сім'ї:

• несистематизованість і некодифікованість норм права;

• основним джерелом права у цій сім'ї був і залишається судовий прецедент;

• статутне право (statut law), тобто законодавчі акти, ухвалені парламентом, хоч і має тенденцію до зростання питомої ваги в системі джерел права, проте (всупереч відносно поширеній у пострадянському загальнотеоретичному правознавстві думці) не витісняє прецедентного права.

Відносини між прецедентним і статутним правом залишаються доволі складними. Закон, навіть за умови проголошення його пріоритетності перед судовим правом, може бути реально задіяний лише у разі, якщо на його основі будуть створені прецеденти. Принципу римського права ibi jus ibi remedium (право там, де є захист), на якому значною мірою ґрунтується прецедентне право, продовжують дотримуватись в англосаксонській правовій сім'ї досить жорстко.

Саме суди тлумачать, уточняють, розвивають ухвалені парламентом законодавчі акти, у зв'язку з чим всі вони обростають численними судовими прецедентами, без яких законодавчі акти залишаються мертвими.

Хоч право в англосаксонській правовій сім'ї не можна вважати зовсім неструктурованим, його структура швидше стосується зовнішньої форми вираження (джерел) права, ніж звичного для внутрішньої структури романо-германської правової сім'ї поділу права на галузі та інститути.

Структура права в англійському варіанті включає загальне право - основне джерело, від якого, як зазначалося, походить назва правової сім'ї; право справедливості (equity law) - створене у попередні епохи так званим судом лорда-канцлера, яким до цього часу регулюються деякі інститути переважно цивільного права і доповнюється загальне право; статутне право парламентського походження.

Поділ права на приватне і публічне, галузі та інститути фактично відсутній або ж виражений не чітко, хоч терміни «публічне право» (public law) і «приватне право» (private law) в англійській і особливо американській літературі використовують. Щоправда, за своїм змістом, вони істотно відрізняються від розуміння, прийнятого в континентальній Європі.

Суттєву специфіку мають юридична термінологія і юридична мова. Закони формулюються під сильним впливом судової практики, внаслідок чого стиль законодавчої техніки набуває досить казуїстичного характеру.

Вирішальна роль суддів у процесі правотворення та інші особливості правової сім'ї обумовили розвинутість юридичного процесу, процедури судового розгляду справ.

Сприйняття права як однорідного утворення, його недиференційованість на галузі та інститути тісно пов'язані зі специфічністю англійської судової системи, яка на відміну від судових систем сім'ї континентального права, не має спеціалізації (таку юрисдикцію часто іменують уніфікованою). Важливу роль у судовій системі традиційно відіграє інститут суду присяжних (навіть у цивільному судочинстві).

Відрізняється від континентального також стиль мислення англосаксонських юристів, що проявляється, зокрема, у своєрідності викладення юридичної літератури, аргументації судових рішень тощо. Юридична література часто становить собою узагальнення судових справ, а в аргументації судових рішень традиційно надається перевага індуктивному методу перед дедуктивним.

Базуючись на засадах англійського права, правова система США в той же час має певні відмінні від британської системи риси, що дало підстави багатьом компаративістам виокремлювати її у відносно автономну підсистему сім'ї загального права. До цих рис зокрема, належать:

• провідне становище в правовій системі Конституції США, яка розглядається як центр правової системи;

• особлива роль Верховного суду США в тлумаченні Конституції;

• помітне зростання ролі консолідованих актів у правовій системі;

• своєрідність системи прецедентного права у зв'язку з федеральним державним устроєм США та існуванням, відповідно, правової системи федерації і правових систем штатів та ін.

Далекосхідна правова сім'я, як свідчить сама її назва, охоплює правові системи країн Далекого Сходу - Китаю, Індонезії, Малайзії, Японії та ін.

Критеріями виокремлення цієї правової сім'ї, на відміну від попередніх європейських правових сімей, є не стільки техніко-юридичні критерії - особливості джерел права, його структури, правових традицій, скільки своєрідність самого розуміння права та його місця в суспільному житті.

Якщо в європейських правових системах головна роль у вирішенні конфліктів відводиться праву, яке займає визначальне місце в системі нормативних цінностей (моралі, звичаїв, традицій), то в далекосхідній правовій сім'ї право (як система норм, що походить від держави) розглядається як цінність другорядна, підпорядкована вищим цінностям - моральним, традиційним тощо.

Як наслідок такого ставлення до права істотні особливості мають способи розв'язання юридичних спорів: вони передусім вирішуються не шляхом їх розгляду в суді, а за допомогою інших, позасудових засобів і процедур. Особливо яскраво ця традиція проявляється в Китаї, хоч і не обмежується ним. Вона відчувається навіть у Японії, яка ніколи не була під владою Китаю, проте традиційно, особливо після прийняття Японією китайської писемності у V столітті, знаходилась під значним впливом китайської культури. Цей вплив зберігається навіть тепер, коли Японія стала однією з найбільш «вестернізованих» країн Далекого Сходу.

Отже, можна сказати, що основою далекосхідної правової сім'ї є давньокитайське право. Його базу, а зрештою - й основу далекосхідного права в цілому становлять три найважливіші філософські течії - даосизм, конфуціанство і легізм (звідси цю правову сім'ю інколи називають філософсько-традиційною). Попри їх відмінності чи навіть концептуальні протилежності, вони у своїй сутності підводять філософську базу під те розуміння права та його місця в системі цінностей, про яке йшлося вище. Головну роль в цьому процесі відігравало і продовжує відігравати конфуціанство - філософське вчення, пов'язане із ім'ям давньокитайського мислителя Конфуція. Не похитнули такого право- розуміння й процеси модернізації правових систем цієї сім'ї, особливо китайського і японського права, внаслідок запозичення ними джерел, юридичної техніки та деяких інших ознак з романо-германської правової сім'ї та «сім'ї соціалістичного права». Такий змішаний, гібридний характер правових систем позначився хіба що на деяких їх особливостях. Правова система Китаю, зокрема, становить собою своєрідне поєднання давніх правових традицій, що беруть початок в конфуціанстві, та сучасного законодавства, основаного на деяких принципах рома- но-германської правової сім'ї та запозиченнях із «сім'ї соціалістичного права», передусім правової системи колишнього СРСР. Це призвело до того, що в правовій системі Китаю з'явилися риси, притаманні вказаним правовим сім'ям:

• в системі джерел права формально провідна роль відводиться закону, передусім Конституції, а також міжнародним договорам;

• визнається поділ права на приватне і публічне (за аналогією з ро- мано-германською правовою сім'єю) та його галузева структурованість (досить близька до внутрішньої структури права колишнього СРСР);

• має місце кодифікація деяких галузей права, щоправда започаткована ще з VII століття;

• система судоустрою зовні нагадує судові системи країн континентальної Європи, хоч і з певними особливостями;

• судочинство орієнтоване значною мірою на пошук компромісів і примирення сторін, що випливає із згаданих конфуціанських традицій;

• ці ж традиції обумовили розвинутість форм позасудового врегулювання спорів;

• одна з головних особливостей правової системи Китаю полягає в її офіційній заідеологізованості, основаній на ідеях «соціалізму з китайською специфікою».

Необхідно однак відзначити, що рецепція соціалістичної (а точніше, радянської) моделі права, як і окремі запозичення з романо-герман- ської правової сім'ї, не змінили природи китайської правової системи. З огляду на істотні відмінності у традиціях, запозичені правові інститути, кодекси і закони не могли ефективно функціонувати в китайському суспільстві. Як слушно відзначали Р. Давид і К. Жоффре-Спінозі, «вони застосовувалися тільки тією мірою, якою вони відповідали народному відчуттю справедливості і пристойності. Навіть у тих виняткових випадках, коли громадяни Китаю зверталися до суду, китайські суди виносили рішення за стандартами конфуціанства, замість того, щоб застосовувати норми писаного права»[120].

З огляду на це виникає великий сумнів з приводу віднесення правової системи Китаю до досі нібито існуючої соціалістичної правової сім'ї, яке інколи має місце у вітчизняній теорії права.

Більшість з характерних рис, притаманних правовій системі Китаю, властива також правовій системі Японії.

• Як і в Китаї, вирішальну роль у формуванні правової системи Японії відіграло конфуціанство;

• «вестернізація» японського права, яка особливо активно здійснювалася під політичним впливом США після Другої світової війни, хоч і вплинула на окремі складові японської правової системи (рівень систематизованості, кодифікованості і структурованості норм права, посилення судової влади тощо), проте майже не позначилася на його традиційних засадах. Запозичені західні моделі, як правило, піддавалися «японізації», тобто застосовувалися з врахуванням тих же традицій конфуціанства. Тому немає підстав відносити правову систему Японії до романо-германської правової сім'ї, як це робить, наприклад, один з відомих компаративістів на пострадянському просторі А.Х. Саїдов[121].

Релігійні та традиційні правові сім'ї об'єднують три різновиди правових систем: мусульманську правову сім'ю, сім'ю звичаєвого права та індуську правову систему. В основу виокремлення цих сімей покладені релігійно-традиційні чинники (на відміну від філософсько-традиційних та юридико-технічних, що лежать в основі виділення далекосхідної правової сім'ї та європейських правових сімей). Спільними характерними рисами всіх правових систем, що належать до релігійних та традиційних правових сімей, є:

• релігійно-общинний чи традиційно-общинний характер права, тобто поширення його дії не стільки за державно-територіальною ознакою, скільки за ознакою відповідної общини, незалежно від країни її знаходження;

• функціонування паралельно з релігійно-общинним чи традиційно-общинним правом ряду принципів, джерел, інститутів, процедур, запозичених з інших, передусім західних правових сімей, що є наслідком впливу метрополій, а також глобалізаційних та інтеграційних процесів, які відбуваються в сучасному світі;

• обумовлений цими процесами дуалізм правових систем, що належать до релігійних та традиційних правових сімей, та необхідність у зв'язку з цим розрізнення понять «мусульманське право», «звичаєве право», «індуське право» і «право мусульманських країн», «право африканських країн» (правові системи яких за цією класифікацією віднесені до традиційно-общинної сім'ї), «право Індії»;

• практичне пристосування запозичених принципів, джерел, інститутів та процедур до релігійних канонів і традицій, тобто їх «ісламізація», «індусизація», «озвичаєння».

• недиференційованість правових і неправових норм - релігійних, моральних, звичаєвих;

• домінування серед джерел права релігійних, традиційних, звичаєвих джерел;

• синкретичність (невідмежованість) нормативного та індивідуального регулювання;

Разом з тим кожній з трьох груп правових систем, що об'єднуються названими спільними рисами, притаманні суттєві особливості, які дають підстави для виокремлення їх в окремі масиви правових систем.

Для мусульманської правової сім'ї, яка охоплює переважно мусульманські країни (звідси назва правничої сім'ї) характерні такі риси:

• правові системи, які входять до складу правової сім'ї, базуються на єдиній релігії - ісламі;

• основним джерелом мусульманського права офіційно вважається Коран - священна книга ісламу, яка становить собою збірник релігійних висловів (проповідей, молитов, заклинань) пророка Мухаммеда - «посланника Аллаха»;

• оскільки тексту Корану явно бракує юридичної визначеності (чіткості, ясності, доступності для широких мас), навіть самі мусульманські юристи не сприймають його як кодекс права;

• функціонування Корану як джерела права у зв'язку з цим виявляється неможливим без його тлумачення богословами і юристами. Своєрідним наслідком такого тлумачення стало друге за значимістю джерело мусульманського права - Сунна, яка становить собою звід так званих хадисів - переказів про життя пророка Мухаммеда, його поведінку, вчинки, стиль мислення тощо;

• як і Коран, Сунна не містить в собі більш-менш чітких нормативних положень. Тому при вирішенні конкретних справ судді віддають перевагу «книгам права», тобто тлумаченням Корану і Сунни авторитетними ісламськими правознавцями. Іх результатом стали так звані Іджма та Кіяс, які є фактичними джерелами права, на які посилаються ісламські (мусульманські) юристи-практики при вирішенні конкретних справ. Це зближує вказані джерела з юридичною доктриною, хоч і з очевидним релігійним забарвленням.

Серед інших особливостей мусульманської правової сім'ї варто відзначити:

• відсутність (принаймні в теорії) класичного поділу права на публічне і приватне, хоч в практичній діяльності такий поділ спостерігається;

• особливий стиль мислення мусульманських юристів обумовлений ірраціональною в своїй основі сакральною традицією права. Він знаходить свій прояв як в працях науковців, так і в юридичній аргументації судових рішень.

Сім'я звичаєвого права охоплює правові системи майже 100 країн, переважно африканських та азіатських (Середнього та Близького Сходу). Характерними рисами цієї правової сім'ї є:

• домінування серед джерел права правового звичаю, що дало назву самій правовій сім'ї;

• звичаєво-правові норми регулюють відносини не стільки між індивідами, скільки між колективами (родами, племенами, общинами, родинами тощо). У зв'язку з цим у правових системах цієї правової сім'ї не існує поняття суб'єктивного права індивіда. Але разом з тим передбачається можливість колективної відповідальності;

• розпорошеність комплексів звичаєвих норм в межах однієї країни, обумовлених етнічними, родовими, общинними та іншими чинниками;

• поширеність неписаних форм звичаєвого права;

• прагнення до уніфікації і систематизації звичаєвих норм та надання їм текстуального вираження;

• домінування примирливих засобів і процедур вирішення спорів, що споріднює сім'ю звичаєвого права з далекосхідною правовою сім'єю;

• своєрідність стилю юридичного мислення, яка з одного боку, обумовлена тією ж сакральною традицією права (спільність з мусульманською правовою сім'єю), а з іншого - особливостями самих локальних правових звичаїв в країнах звичаєвого права та ступенем їх поєднання з інститутами та джерелами права, запозиченими з інших правових сімей.

Індуська правова система, як вже зазначалося, власне не є правовою системою Індії. Основу індуської правової системи складає право общин, які сповідують індуїзм (звідси і назва системи). Тому воно застосовується до всіх індусів, незалежно від місця проживання, громадянства чи навіть національності, отже, не обмежується територією Індії, а має певне поширення також в інших країнах, в яких проживають індуси - Бірмі, Малайзії, Непалі, Пакистані, Сінгапурі.

Індуїзм відрізняється від інших релігій тим, що індуси не зв'язані певним віровченням: ним охоплюються різні віровчення - буддизм, джайнізм, сикхізм. Незважаючи на плюралізм віровчень та свободу вибору індусів, вони мають дотримуватися певних цінностей і принципів, закладених у вченні індуїзму, його священних книгах - ведах, та коментарях до них - смріті, дхармашастрах, нібандхазах. Вони є основними джерелами традиційного індуського права, які визначають інші його особливості:

• переплетення індуського права з релігією;

• кастовий характер правових норм, обумовлений кастовою структурою суспільства.

Як і інші релігійні та традиційні правові сім'ї, індуська правова система зазнала значних впливів з боку правових систем колишньої метрополії та процесів глобалізації, у зв'язку з чим набула певних рис, притаманних зокрема романо-германській правовій сім'ї та сім'ї загального права (наявність писаної конституції, зростання питомої ваги законів в системі джерел права, визнання джерелом права судових прецедентів, здійснення конституційного контролю верховним судом тощо). Однак така «вестернізація» не змінила природи самої індуської правової системи.

«Соціалістична правова сім'я» відповідно до пропонованої в цьому підручнику класифікації, на відміну від інших класифікацій, не виокремлюється як самостійна цілком свідомо. Для цього є кілька причин.

По-перше, її не можна назвати сучасною правовою сім'єю навіть з врахуванням того, що на світовій карті залишаються країни, які продовжують іменувати себе соціалістичними і на правові системи яких більший чи менший вплив колишньої правової системи СРСР був незаперечним (Китай, Північна Корея, В'єтнам, Куба). Навіть у цих країнах після розпаду СРСР ознаки «соціалістичної правової сім'ї», поступово стираються за винятком хіба що соціалістичної правової ідеології (а нерідко, й фразеології).

По-друге, в історію відійшли «соціалістичні правові системи» країн так званої європейської соціалістичної співдружності, якою охоплювався ряд країн Центральної і Східної Європи.

По-третє, викликають сумніви критерії, за якими виокремлюється «соціалістична правова сім'я». І не лише тому, що в основу її виокремлення покладено переважно ідеологічний критерій (вони загалом не заперечуються при класифікації правових систем), а передусім тому, що ідеологічні критерії не можуть бути відірвані від правової культури народу, його ментальності, стилю правового мислення тощо. І хоч панівна ідеологія безперечно впливає на них, цей вплив часто виявляється нашарованим, інородним, нав'язаним ззовні, що підтверджує розвиток правових систем більшості постсоціалістичних країн.

По-четверте, інші ознаки, на основі яких виокремлювалася і продовжує виокремлюватися «соціалістична правова сім'я» - надмірна зарегламентованість суспільних відносин, домінування імперативних норм, заборон, надання інституту власності публічно-правового характеру, встановлення кримінальної відповідальності за «антирадянську (анти- китайську, антикорейську тощо) агітацію і пропаганду», поширення відомостей, що «порочать» соціалістичний лад - характерні не лише для «соціалістичної правової сім'ї», а для нормативного регулювання в будь-якій тоталітарній державі. Річ лише у тому, чи можемо ми іменувати таке регулювання правовим. І чи взагалі існує «тоталітарне право»? Відповідь на це питання ми намагалися дати у попередніх розділах.

Однак зупиняємось на цій стислій характеристиці «соціалістичної правової сім'ї» для того, щоб глибше зрозуміти сучасний стан правової системи України та перспективи її розвитку, про що йдеться попереду.

19.4.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Характеристика вцдів правових сімей:

  1. § 3. сРАВНитеЛьНо-пРАВоВАя хАРАктеРистикА Российской (постсоВетской) МоДеЛи пРАВоВого РегуЛиРоВАНия НеосНоВАтеЛьНого обогАщеНия
  2. § 4. Общая характеристика правового обычая
  3. 16. Религиозные правовые семьи: общая характеристика.
  4. 21.2 Понятие и общая характеристика правовой культуры
  5. Вопрос 2. Общая характеристика правовых систем
  6. §3. Співвідношення криміналістичної характеристики злочинів з кримінально-правовою, кримінологічною та судово-психологічною
  7. Нормативно-правовий акт: загальна характеристика
  8. Понятие и юридическая характеристика правового поведения
  9. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВОВОЙ СИСТЕМЫ СОВРЕМЕННЫХ США
  10. Понятие и юридическая характеристика правового поведения
  11. 63. Основные правовые системы современности (общая характеристика)
  12. Общая характеристика системной модели правовой деятельности
  13. § 2. Общая правовая характеристика водных объектов
  14. 2.1. Правовой статус Банка России: общая характеристика